Віктор трохи послабив вузол краватки, хоч це й не особливо допомогло. В кімнаті було спекотніше, ніж у чарівному каміні, яким вони сюди дісталися. Свічки не лише кидали на стіни мерехтливі тіні, спотворюючи усе у своєму світлі, а й наповнювали повітря теплом і задушливим чадом плавленого воску. Маленький старий бар, поряд з якимсь маґлівським містечком в глибині Румунії, назву якого Віктор навіть не запам’ятав, був не найкращим місцем, для святкування чергової перемоги, але команда усе ж вмовила його піти з ними.
Вловивши на собі погляд Клари, загонича їх команди, Віктор спробував посміхнутися і відсалютував їй келихом з вогневіскі. Саме вона була головним ініціатором цієї вечірки, а також ідеї нарешті знайти йому дівчину й тепер, час від часу пасла поглядом, перевіряючи чи розважається він з усіма, а не стоїть у кутку, як «старий хворий гриф».
Віктор насправді старався, хоча б для того, щоб не розчаровувати Клару. Він намагався бути люб’язним і милим з світловолосою відьмочкою Ілліаною, яку та представила йому, як свою давню подругу. Але швидко зрозумів, що в них нічого не вийде. Знайома Клари не була жахливою, просто сам Крам її не дуже то й цікавив. Він майже нічого не тямив у зіллєварінні і зовсім не слідкував за популярними європейськими магічними щотижневиками. Це скоріше вони слідкували за ним. Але про знаходження в саду приблизно раз на місяць одного або двох видовжених вух занадто допитливих репортерів, він вирішив не розповідати. Ілліані ж не дуже були цікаві його розповіді про квідич.
Через пів години розмови ні про що, не бажаючи бути нав’язливим, Віктор залишив дівчину веселитись, а сам пішов до бару, взяти собі ще вогневіскі. Ближче до опівночі, він збирався непомітно втекти звідси додому. Про те, як він потім мав уникнути розмови з Кларою про невдале знайомство з ще однією дівчиною, і які виправдання мав придумати, якщо його зникнення помітять, він волів не думати.
— Вогневіскі, будь ласка, — тихо промовив Віктор, простягаючи пустий келих бармену, разом з декількома кнатами. Той лише кивнув і мовчки налив ще, забираючи платню.
На стілець поруч хтось сів. Не звертаючи уваги на свого вимушеного сусіда, Віктор продовжував цідити напій зі склянки, обмірковуючи, чи стане вечірка менш паскудною, якщо він трохи сп’яніє.
— Не думав, що ти полюбляєш подібні місця, — голос, що звернувся до нього румунською з ледь помітним акцентом, видавався Віктору примарно знайомим, але знадобилось трохи часу, щоб пригадати його власника. Обернувшись, він тільки підтвердив свій здогад. На стільці поруч, напівбоком до нього сидів Чарлі Візлі.
Не зважаючи на те, що Флер і Білл попросили його стати хрещеним батьком своєї доньки Вікторії, він не надто часто бачився з іншими членами сім’ї Візлі. Особливо з Чарлі, який здається відвідував Барліг ще рідше, ніж сам Віктор. З їх минулої зустрічі той сильно змінився, але сімейні риси Візлі вгадувались безпомилково. От тільки довге волосся, до якого в Румунії не могли дотягнутися руки Моллі було стягнуте у хвіст на потилиці та й кількість шрамів помітно збільшилася.
— Я тут не з власної волі, — на силу посміхнувшись, аби не здаватись вже зовсім безрадісним і нещасним, відповів Віктор, знизавши плечима. Не зважаючи на знайомство, йому усе ще було ніяково, спілкуватись з Чарлі. Вони могли перекинутися парою фраз, але в Барлозі, завжди поруч були інші Візлі, тому їх розмова ніколи не проходила на одинці. До сьогодні.
— Дівчина привела? — змовницьки підморгнув йому Чарлі, швидко вловивши черговий погляд Клари, в їх сторону. Як і вся його сім’я, можливо, за винятком Персі, він був відкритий та щирий. Чарлі спілкувався з Віктором так, ніби вони були старими приятелями, а не випадковими знайомцями, яких пов’язувала розгалужена система родинних зв’язків багатодітної сім’ї Візлі. На відміну від самого Крама, який тримався не надто впевнено, і навіть численні інтерв’ю, які йому доводилося давати, як зірці національної збірної, не могли виправити його скутості й небагатослівності.
На мить завагавшись, не впевнений які слова слід правильно підібрати румунською, він усе ж відповів.
— Це скоріше вона намагається знайти мені дівчину.
У відповідь Чарлі розсміявся. Можливо це б видалося Віктору достатньо грубим, але посмішка на обличчі Чарлі була теплою, а емоції настільки щирими, що він просто не міг образитись.
— Мама з Джині також постійно намагаються мене з кимось познайомити. Минулого разу, на день народження Персі, мене посадили поряд з якоюсь його знайомою і я мав весь вечір вислуховувати про якийсь новий посібник з травології… Хоч убий, не пам’ятаю що їй там не подобалось, та дівчина говорила надто швидко.
— Це дійсно схоже на методи Клари, — сам того не усвідомлюючи, Віктор усміхнувся. Схоже перший раз за вечір – щиро.
— Ну, моя мати просто хоче нарешті «Побачити весілля усіх своїх дітей», — Чарлі зміг достатньо правдоподібно зобразити трохи сварливий тон Моллі Візлі, яким вона очевидно не раз його сварила, що змусило розсміятися Віктора, при цьому він ледь не впустив склянку з рук.
— Місис Візлі дуже переживає за усіх своїх дітей…— зауважив він, махнувши чарівною паличкою, бурмочучи заклинання, аби плями від вогневіскі на піджаку зникли.
— Навіть, якщо її дітям це не дуже, то й потрібно. Так, вона така.
— Це не так і погано. Моя мати шле сов раз на місяць, у кращому випадку.
— Я не проти махнутись батьками, якщо бажаєш. Будеш отримувати листи кожного тижня. Частіше писати їй просто не дає швидкість польоту почтової сипухи.
— Мені здається вона просто хоче бути певна, що з тобою нічого не сталося. Працювати з драконами не надто безпечно. Я це на все життя запам’ятав, після зустрічі з метеоркою на турнірі, — спогад про Тричаклунський турнір змусив Віктора трохи знітитись. Він згадав, як через нього дракониха розтоптала свої яйця, як до неї кинулись доглядачі… Віктор досі почувався винним, за той дурний підлітковий вчинок. Йому постійно здавалося, що саме через той випадок він ніяк не міг налагодити з Чарлі стосунки й тому їх спілкування завжди було ніби трохи… Вимученим. Ніби Чарлі силував себе бути люб’язним з ним перед іншими Візлі, щоб не засмучувати їх.
— Я ріс разом з Фредом і Джорджем. Повір, якщо порівнювати з ними, дракони милі й безневинні створіння, — посмішка зникла з обличчя Чарлі, варто було йому лише побачити, що Віктор чимось занепокоєний.
— Щось не так?
— Ні, усе чудово, — заперечно похитав головою Віктор, можливо навіть трохи більш енергійно, ніж те було необхідно, чим тільки ще більше довів, що щось не так.
— Вікторе… Я щось не те зробив? — м’яко спитав Чарлі торкаючись його плеча.
Зробивши ковток вогневіскі, Віктор відвів погляд і знизав плечима, збрехавши.
— Ні, діло не в тобі. Просто подумав, як певно весело рости у великій сім’ї. Сьогодні вдома мене ніхто не чекає. Тільки й залишається, що пити з командою.
Запало недовге мовчання. Чарлі подивився на групу вже п’яних приятелів Віктора, знайшов серед них Клару, що здається в цей момент була більше зацікавлена своїм особистим життям, у вигляді якогось високого румуна в зеленій мантії, ніж Крумом і хитро всміхнувся.
— Якщо тебе все одно ніхто не чекає вдома… Я маю ідею, як провести цю ніч більш цікаво ніж просто напиватись. Що думаєш про ідею втекти звідси й піти розважатись?
Схоже Чарлі повірив і навіть вирішив врятувати його від цієї не надто веселої вечірки. Глянувши на провальну кандидатку на місце своєї дівчини, Ілліану, що п’яно всміхалась їх воротарю, Віктор подумав, що можливо усе навіть склалося краще, ніж те, що він планував від початку й кивнув на знак згоди.
Чарлі кинув на стіл пару мідних монет за своє маслопиво, кухля з яким він так і не торкнувся жодного разу за час їх розмови й схопивши Віктора за руку, потягнув за собою на вулицю. Той ледь встиг забрати з вішака перед дверима плащ.
Лапатий сніг падав з затягнутого хмарами неба, підхоплений вітром знову підіймався вгору і кружляв, намітаючи кучугури й припорошуючи білим маленькі будиночки з червоними черепичними дахами. Нечастими острівцями світла залишалися вуличні ліхтарі та вітрини деяких магазинів, що працювали допізна. Проте Чарлі вони зовсім не цікавили. Він швидко йшов далі, тягнучи за собою Віктора.
— Почекай, куди ми узагалі йдемо? — трохи пригальмувавши Візлі, щоб нарешті надягнутись, спитав він.
— На фестиваль, — знизавши плечима, відповів Чарлі. Черговий порив вітру жбурнув йому в обличчя жменьку снігу. Піднявши погляд, він здається лише зараз помітив снігопад й струсивши з волосся білий іній, натягнув на нього шапку. Судячи з дивного червонувато-сірого кольору пряжі й вишитої збоку літери «Ч», шапка була подарунком Моллі. Схожу, тільки блакитну, минулого року вона подарувала Вікторії.
Фестиваль, про який казав Чарлі, знаходився на головній площі містечка. Декілька десятків невеличких яток тулились навколо прикрашеної іграшками й гірляндами ялинки. До Різдва було ще кілька днів, але святкова атмосфера вже витала в повітрі, відчувалась в яскравих вогнях й червоно-зеленій оздобі навкруги, пронизувала усе ароматом кориці й кардамону.
— Тож… Маґлівське свято? — трохи спантеличено спитав Віктор, поправляючи хутряний комір.
— Не лише мій батько в нашій сім’ї цікавиться ними. Я здав маґлознавство на досить високий бал, — не без певної гордості зауважив Чарлі, з захватом оглядаючись навколо. Подібним чином, в спогадах Крума, Артур Візлі дивився на тостер який йому подарувала Герміона на минуле Різдво.
— Ходімо, — першим спустившись вулицею вниз до площі, Віктор махнув рукою Чарлі, щоб той поквапився.
Навколо них вирував потік людей, що ходили від прилавка до прилавка, розмовляючи про якісь свої маґлівські проблеми. Злившись з ним, вони курсували між рядами, роздивляючись усе з захватом, а іноді з щирим нерозумінням і подивом. Останній в Віктора викликали абсолютно нерухомі поштівки з фотографіями людей у святкових костюмах й засніжених пейзажів. Йому знадобилося трохи часу, щоб пригадати, що в маґлів фото й не повинні рухатися. Тим часом пошукавши трохи в кишенях, Чарлі дістав з них пару зім’ятих паперових купюр й зник в натовпі. Повернувся він лише через пару хвилин, тримаючи в руках два стаканчики, над якими зміївся пар. На німе запитання в очах Віктора він лише знизав плечима й посміхнувся. Очевидно, що він не вперше от так гуляв серед маґлів.
Напій у стаканчику пах мускатним горіхом й ваніллю. З деяким сумнівом зробивши ковток, Віктор зрозумів, що це гарячий шоколад. Чарлі ледь помітно всміхнувся й Крум швидко постарався повернути собі серйозний вигляд, пробурчавши слова подяки.
Вони ще довго розглядали химерні маґлівські речі, що продавались на прилавках, іноді купуючи щось особливо цікаве, поки потік людей не відніс їх до ялинки в самому центрі площі. Навколо неї не танцювали свічки, як те бувало в Гоґвортсі, а лише блимали електричні вогні, проте, припорошена снігом, на якому переливалися синьо-зелені й жовто-червоні барви, була не менш чарівною.
— Я… — здається Чарлі збирався щось сказати, проте влучно кинута сніжка завадила йому це зробити й збила шапку так, що з під неї по плечах розсипалося руде волосся.
Озирнувшись, Віктор побачив якогось хлопчика років шести, що винувато дивився на них, ховаючи руки за спину й колупаючи носком черевика сніг. Картина була трохи дурнуватою й занадто вже веселою, від чого він не зміг стримати сміх. За що через секунду й поплатився, отримавши сніжком вже від Чарлі.
— Це оголошення війни, Круме! — перериваючи гамір натовпу, крикнув він.
Витерши рукавом від снігу обличчя, Віктор зачерпнув з землі жменьку снігу й прицільно жбурнув в Чарлі.
— Не думай, що зможеш перемогти ловця, Візлі, — відповів він одночасно ліплячи нову.
Битва була доволі запеклою. Особливо було важко Краму. Якимсь чином Чарлі потоваришував з дітьми, які гралися тут й тепер вони обстрілювали його усі разом, поки Віктор, сховавшись за якоюсь кучугурою, намагався знайти вдалий момент, щоб і собі кинути хоч пару сніжків.
Вловивши паузу між обстрілами, він наважився показатися зі свого укриття, підкравшись ближче й кинути декілька снарядів, але тут знову отримав снігом в лице від Чарлі, що також вийшов зі свого сховку. Не бачачи дороги, Крум біг вперед, орієнтуючись лише по пам’яті.
Це було не досить вдалою ідеєю. Під тонким шаром снігу, що встиг випасти за вечір був схований лід, на якому він необачно підковзнувся й полетів уперед, впавши на щось м’яке. Чи точніше на когось. Протерши очі, Віктор побачив під собою Чарлі, що мовчки дивився на нього. Їм обом знадобилося близько хвилини, щоб усвідомити себе й відновити дихання, перш ніж трохи незграбно посміхнувшись, Візлі замріяно прошепотів.
—Ти звісно красивий і я не проти ще так полежати, але волів би це робити не на вулиці.
Віктору одразу стало ніяково, а на щоках з’явився ледь помітний рум’янець. Він поспішив встати, після допомігши піднятися Чарлі.
Залишивши дітей гратись самих, вони пішли далі. Візлі щось розказував йому, але Крум майже не слухав. Він лише іноді вловлював якісь окремі слова, поки в його голові роїлися думки. Всі вони не мали чітких обрисів і зводилися лише до чогось схожого на панічний крик в голові. Чарлі загравав з ним щойно. Чи це був дурний жарт… Він не був упевнений, чого хотів більше. Чого він хотів сам.
Подумавши про це, Віктор крадькома глянув на Чарлі. Те, що йому могли подобатися хлопці, не видавалося якимсь неправильним чи неможливим. Усе, що він знав про Візлі, говорило, що побажай він того, міг закрутити роман не тільки з будь-якою дівчиною, а й з будь-яким хлопцем.
Чарлі був турботливим, веселим й сміливим, а до всього ще й гарним. Руде волосся, всипані ластовинням щоки, глибокий погляд смарагдово зелених очей й помальовані купою різних шрамів руки, частину з яких перекривали тату. Раніше Віктор ніколи не думав, що йому міг би сподобатися хлопець, але якщо так, то він безсумнівно був би у його смаку.
— …Вікторе, — почув він уривок фрази, коли усвідомив, що Чарлі вже не вперше кличе його на ім’я й махає рукою перед обличчям, намагаючись отримати хоч якусь реакцію.
— Вибач, я задумався… Ти щось казав? — трохи спантеличено спитав Крам, підіймаючи погляд на нього. Усі думки про те чи подобається йому Чарлі, він вирішив поки відкласти.
— Хотів спитати чи не хочеш ти подивитись на феєрверки, — відповів Чарлі, рукою вказуючи кудись йому за спину. Обернувшись, Віктор побачив невеликий натовп маґлів, що прямували кудись.
— Там трохи далі є річка. З мосту має відкриватися гарний вид.
Замість відповіді, Крам взяв його за руку й потягнув за собою.
Феєрверки вибухали в небі, залишаючи по собі хвости різнокольорових іскр, різних химерних форм. Чарлі дивився на них, задерши голову, з щирим захватом. Віктор стояв трохи позаду й дивився на самого Візлі. Як той і обіцяв, вони дійсно повеселилися й Крум зовсім не шкодував, що пішов з ним. Стіна, яка до цього відчувалась між ними, зникла. Це відчуття було до вподоби Віктору, ніби він скинув з плечей важкий камінь, що гнітив його й заважав дихати.
— Це був чудовий вечір, — тихо промовив він, ставши поруч з Чарлі.
Той, відвівши погляд від неба, щиро всміхнувся йому.
— Я ж обіцяв тобі.
— Так, обіцяв… — кивнув Віктор, невпевнено скосивши погляд униз. Глибоко зітхнувши в намаганні приборкати нерви, він стиснув в руках поруччя мосту, перш ніж продовжити.
— Знаєш… Колись я думав, що ти мене недолюблюєш.
— З чого ти це взагалі вирішив? — здавалося Чарлі був щиро здивований подібним припущенням.
— Яйця…
— Що?
— Драконячі яйця. Той випадок на турнірі. Я був дурним самовпевненим хлопцем, що усе спаскудив і приніс купу проблем.
— Почекай, ти серйозно? — отримавши невпевнений кивок у відповідь, Чарлі розсміявся.
— Мерлінова борода… Ти просто неймовірний.
Віктор зовсім не розумів подібної реакції й тому лише дивився на нього з щирим нерозумінням.
Знадобилось декілька хвилин, перш ніж, відсміявшись, Чарлі заспокоївся і зміг хоч щось пояснити.
— Пройшло сім років, а ти досі вважаєш, що винен у тій ситуації. Просто неймовірно…
— Але ж це так, — геть нічого не розуміючи, спробував було відповісти Віктор.
— Ти був дитиною. Підлітком, що можливо вже грав за національну збірну, але навіть не закінчив навчання, на той час. А то був дракон. Величезний змій, десяти футів завдовжки, що дихав полум’ям. Ти зробив усе, що міг в той момент. Організатори ж цього конкурсу були неймовірними ідіотами. Я казав головному доглядачу, що варто замінити яйця на муляжі, але він мене не послухав. Що може з ними статись, говорив він… — тон Чарлі став більш суворий, але на Віктора він дивився так само м’яко.
— Ти не винен.
— Мені здавалося, що так. Між нами завжди була ніби якась дистанція…
— Як ти узагалі можеш бути таким?
Віктору знов було не дуже зрозуміло про що говорить Чарлі. І це не дуже то скидалося на проблеми з перекладом. Здавалося Візлі говорив більше сам з собою, ніж з ним.
— Яким?
На цей раз незручна павза в діалозі була спричинена не Крумом, але від того, йому легше не було. Він уважно дивився на Чарлі, що переминався з ноги на ногу й відводив погляд. Коли вже Віктор і не сподівався на відповідь, Візлі нарешті заговорив.
— Чудовим, Круме. Колись ти здавався мені зверхнім і самозакоханим. А потім я побачив тебе на весіллі… Ти міг просто піти. Це була не твоя битва. Сертожерів ти не цікавив. Але ти залишився й бився з усіма.
— Це було правильно, — знизав плечима Віктор, ніби в цьому не було нічого такого. На його погляд, й справді не було. Гаррі й Герміона були його друзями, він не міг просто піти, залишивши їх.
— Це було те, чого я від тебе не очікував. Як і те, що ти виявишся чудовим хрещеним для Вікторії. Інколи здається, що вона прив’язана до тебе більше ніж до Білла чи Флер.
— Вікі чудова дівчинка… Я був дійсно радий, коли Флер попросила мене стати її хрещеним батьком.
— Ти говориш так ніби це звичайні речі, хоча вони такими не є… І це те, що мене в тобі найбільше приваблює.
Думка промайнула в голові раптом, немов золотий снітч в небі. Вхопивши її, на цей раз довірившись інтуїції, щиро бажаючи, щоб усе це не було прикрою помилкою, Віктор схопив Чарлі за комір й притягнув до себе. Поцілунок вийшов не надто впевнений й він вже хотів відсторонитися, шукаючи якесь не надто дурне виправдання своєму вчинку, але тут отримав відповідь.
Губи Чарлі мали присмак шоколаду, кориці й трохи крові. Він ледь не муркотів від задоволення, настільки це було добре й правильно. Так, Крум не раз цілувався до цього, але це не йшло ні в яке порівняння з Чарлі. Здавалося лише те, що є прямо зараз, це єдино правильний момент. Тільки так має бути. Усвідомлення того, що його романтичний інтерес був хлопцем зовсім не дивувало. Навпаки те, що це був Чарлі… Було ніби чимось правильним і закономірним.
Вони відірвалися одне від одного, коли від нестачі повітря почало трохи паморочитися у голові. Важко дихаючи, Віктор дивився на Чарлі з легкою посмішкою.
— Я буду вважати це нашим першим побачення, — сказав він тоном, який явно не передбачав варіанту відмови.
— Не маю нічого проти, — кивнув Чарлі, притягуючи його для чергового поцілунку.
***
Портключ викинув його на берег поряд з Котеджем «Мушля» . Знадобилось декілька хвилин, перш ніж все навкруги перестало гойдатись і його вже не нудило від шуму хвиль. Піднявшись на ноги, Віктор недбало обтрусив з себе пісок. Це не особливо допомогло, бо той забився навіть у кросівки, але мати хоч трохи пристойний вигляд усе ж було варто.
Неспішно йдучи в напрямку узвишшя, на якому розкинувся будинок, він без особливого інтересу штовхав перед собою по піску мушлю. Від досить сильного удару та відлетіла кудись у кущі морської лаванди, котрими був густо всіяний берег, хоча Віктор цього здається навіть не помітив.
З їх останньої зустрічі з Чарлі пройшло близько тижня і за цей час він не отримав жодної сови. Не те щоб йому було це дуже необхідно, та і в Чарлі певно були важливі справи, але на душі усе одно було паскудно. Його роман з Герміоною закінчився схожим чином. Відстань стала однією з причин, через яку вони розійшлися…
Хоча взагалі, якщо бути відвертим з самим собою, то Віктор схоже був запасним варіантом для Ґрейнджер. Навіщо був потрібен їй він, десь там, у далекій Болгарії, якщо у неї в Гоґвортсі вже був Рон. Знаючи свою вдачу, Крум боявся, що на цей раз усе повториться знов. В решті решт, він майже нічого не знав про Чарлі, не був певний, що знов не виявиться запасним варіантом чи коротким романом, про який можна забути, ледь сам Віктор зникне в полум’ї чарівного каміна.
Через цю затягнуту мовчанку між ними він не дуже хотів святкувати Різдво разом з Візлі, але Флер дуже наполягала і він просто не міг їй відмовити.
Старі дерев’яні двері з пошарпаним лаком, відчинились ще до того, як він встиг постукати. На порозі стояла Флер. Колись, побачивши її вперше на турнірі, він і подумати не міг, що вона так просто одружиться й присвятить себе сім’ї та дітям. Здавалося вона була вища цього, прекрасна й загадкова чаклунка, навколо якої мали витись десятки чоловіків, бажаючи догодити їй і віддаючи усе лиш за один погляд її блакитних очей.
Але пізніше, вона довела, що її зброя це не тільки краса, а й сміливість. Тому й зі шлюбом вона вправлялась як вміла – з притаманною їй рішучістю. Тому тепер вибір Флер, зовсім його не дивував. Вони з Біллом дійсно підходили одне одному.
— Ми на тебе чекали, Вікторе, заходь, — за роки життя в Британії, акцент з її англійської майже зник і тепер нагадував про себе лише тоді, коли вона вимовляла його ім’я, тягнучи «р» на французький манір.
— Я теж радий тебе бачити, Флер. Виглядаєш особливо чарівною сьогодні, — на подив Віктора, вона не назвала його нахабним підлабузником, через комплімент, а лише з тихим сміхом легенько стукнула в плече.
— Віктор вже тут? — спитав Білл, вийшовши з кухні. Судячи з плям від олії й соку на фартуху, він як раз щось готував.
— Привіт, Білле, — кивнув йому, Крум, поки Флер, щось невдоволено бурмочучи про необережність чоловіка, витирала борошно з його щоки.
— Що готуєш?
— Щось, щоб вразити доньку. Але поки що виходить більше розізлити дружину, — знизав плечима той, цілуючи на знак вдячності Флер.
Даючи їм трохи часу наодинці для любощів, Віктор пішов на кухню, розглядаючись навкруги. Схоже Білл вирішив робити все без допомоги кулінарних заклять, бо на кухні панував хаос і безлад справжнього художника. На столі лежали недорізані помідори, на плиті вже не смажилась, а підгорала цибуля й довершувала картину Амеліт, полярна сова Флер, яка намагалась вкрасти з тарілки сирий бекон.
— Мені здається, ти швидше спалиш кухню, — прибираючи з вогню сковорідку, зауважив Віктор, Візлі, що увійшов на кухню слідом за ним.
— Є таке відчуття. Кулінарія не моя сильна сторона, — кивнув той, виганяючи сову з кухні й закриваючи за нею двері.
— Простягнути руку допомоги? — спитав Крум і проігнорувавши скепсис в очах Білла, продовжив.
— Я часто залишаюсь один, тому непогано вмію готувати. Кажи, що за рецепт, спробуємо врятувати твою страву.
— Мали бути спагеті Болоньєзе…
Засукавши рукава, він мовчки кивнув Біллу на стілець біля вікна й став до плити. Година напруженої роботи врешті увінчалася успіхом. При чому Білл був радий здається більше ніж сам Крум. Скуштувавши соус Візлі шоковано подивився, ніби перший раз бачачи його.
— Тільки не кажи цього Флер, але здається, ти готуєш краще за неї, — максимально серйозно сказав Білл, зачерпуючи з каструлі ще соусу.
Віктор хотів було заперечити й сказати, що Флер точно готує краще, але тут він почув голос того, кого ніяк не очікував – Чарлі.
— Що у вас так смачно пахне? Флер, невже Білл примудрився зготувати щось пристойне й навіть не спалити кухню? — голосно спитав він, заходячи на кухню з Вікторією на руках.
Їх погляди затрималися одне на одному декілька секунд, які здавалися майже вічністю, але Віктор так нічого і не зміг сказати.
Вікторія, помітивши його, зістрибнула з рук Чарлі й чимдуж побігла до нього.
— Вікторе, ти приїхав!
Цей маленький світловолосий янгол, що був, як дві краплі води схожий на Флер, якщо не рахувати батькових очей… Заради її посмішки він би зробив усе на світі. Крум зрозумів це ще давно, коли перший раз узяв її на руки, тоді ще таку крихітну й тендітну. Йому й не треба було думати у відповідь на прохання Флер, стати її хрещеним батьком, він був одразу згоден. Й з кожним днем впевнювався та утверджувався у своєму виборі.
— Так, Вікі, я приїхав, — пустившись на коліна, він спіймав її в обійми й поцілував у лоба, поки вона з веселим сміхом намагалась уникнути цього.
— Вікі, перед тим, як обійматися, тобі варто було спочатку помити руки після вулиці, — не зважаючи на невдоволене бурчання Вікторії, Флер усе ж забрала її у нього з рук і понесла в ванну. Зупинившись у дверях, вона обернулась до Чарлі й змірявши його суворим поглядом, додала.
— Тебе, Чарлі, це теж стосується.
— Добре-добре, я йду, — піднявши руки перед собою, ніби визнаючи, що він здається, кивнув Чарлі.
Коли всі троє вийшли з кухні, Віктор хотів було спитати, що тут робить брат Білла, але вчасно зупинив себе. Питати, що Чарлі робить в домі свого брата, більш ідіотичного запитання годі було й знайти. У того насправді біло значно більше прав знаходитись тут, ніж у самого Крума.
— Я не знав, що Чарлі зупиниться у вас, — сказав він замість цього, одночасно прибираючи стіл, щоб чимсь себе зайняти.
— Так, він… Не хотів, щоб мама знову вирішила, що його волосся варто зістригти. Та й здається… Він не казав їй про те, що зробив тату, — кивнув Білл, розставляючи на столі тарілки.
— Буває, — кивнув він, прекрасно знаючи що в деяких речах з Моллі було важко сперечатись, якщо вона вважала, що так зробить краще.
— Хоча, мені здається, головна причина, це його новий роман. Флер через це також хвилюється… Можеш собі уявити? Він розказав їй, а не мені. І хто тут ще його брат? — обурювався Білл, не задоволений тим, що в брата й дружини з’явились якісь секрети він нього.
— То… Новий роман, так? — не зважаючи майстерно підроблений щирий інтерес в запитанні, Віктор відчув, як щось всередині нього, впало з дуже великої висоти й робилось на тисячу маленьких уламків. Здавалось, цим чимось було його власне серце, бо замість нього в грудях тепер відчувалась суцільна пустка.
— Так, вони говорили про це. Але Флер закрила двері раніше ніж я встиг почути ім’я, — Білл був занадто зосереджений на власних думках, тому зовсім не помітив фальші.
— Можливо вона приїде ввечері, на святкування в норі. От тоді її побачиш, — кожне слово здавалося важким, неначе камінь. Воно вартувало зусилля над собою і залишало опісля ядучий присмак брехні на язиці.
Сказавши Біллу, що йому досі погано після подорожі портключем, він втік на вулицю, щоб трохи побути на самоті.
Хвилі пінилися й шипіли, лижучи своїми язиками берег, обдаючи Віктора солоними бризками. Він в’язнув в мокрому піску, вода хлюпала в кросівках, проте байдужий до цього, йшов далі.
Злість переповнювала його, хоч Віктор й розумів її марність. Якщо подумати, що в них було з Чарлі такого? Вечір на маґлівському фестивалі? Пара поцілунків на мосту й секс потім в номері готелю? Так, це точно початок великої любовної історії. Йому варто було бути реалістом. Вони не зізнавалися одне одному в коханні, не казали про статус їх стосунків… Та у Віктора навіть адреси Чарлі не було, щоб послати сову. На що він узагалі сподівався? Звісно весь цей час у Чарлі був запасний варіант. Хтось значно кращий за нього.
Піднявши з землі камінчик, він з усієї сили жбурнув його у воду, зганяючи на ньому власне роздратування.
— Для того, щоб пускати жабки по воді, камінь треба кидати на настільки сильно, — Віктор зовсім не помітив, як до нього підійшов Чарлі.
— Я знаю, — байдуже відповів Крум, кинувши в воду ще один камінець. Хай наскільки він був насправді злий, він не бажав демонструвати цього Візлі. Ще не вистачало йому знати, що він увесь цей тиждень чекав на бодай якусь звістку. Це видавалося самому Віктору надто вже жалюгідним.
— Всі на тебе чекають, — ставши поряд, Чарлі й собі кинув камінь у воду. Той, пішов на дно зробивши усього дві «жабки».
— Я не голодний, обідайте без мене, — Віктор, здавалось тримався з останніх сил, бачачи Візлі, який спілкувався так, ніби усе було в порядку.
— Добре, напевне… — не зважаючи на те, що розмова схоже була закінчена, Чарлі не збирався йти, продовжуючи стояти на місці.
— Вікторе, я хотів з тобою поговорити з приводу того вечора…
— Не варто, я все розумію, Чарлі, я нікому не скажу про це, — перебив його Віктор, не бажаючи, щоб цей неприємний діалог тривав ще довше.
— Про що таке ти говориш? — здавалось його прямий підхід трохи шокував Чарлі. Крам, криво всміхнувся. Його трохи повеселило, що тепер й Візлі почувався некомфортно.
— Не треба, я все розумію. Новий роман, ніколи відіслати сову з листом, — посмішка на обличчі Віктора стала ще більш холодною і злою.
— Який новий… Поясни хоч щось нарешті, — Візлі був схоже сильно шокований, бо не міг навіть підібрати правильні слова, аби відповісти.
— Білл розказав. Ви з Флер обговорювали твій новий роман… — нарешті не витримавши, прогарчав йому прямо в лице Віктор.
— Почекай. Почекай хвилинку, — виставивши перед собою руку, жестом просячи його помовчати, Чарлі, щось обмірковував, кидаючи на нього погляди, повні складних емоцій, половину з яких Крум навіть не міг розібрати.
Мовчання затягувалось й тому, Віктор усе ж наважився подати голос.
— Не варто шукати виправдань, вони мені…
Чарлі схопив його за комір настільки різко, що від несподіванки він замовк на півслові.
— Подивись но мені в очі зараз же, Вікторе Круме. Тобто, дізнавшись про мій новий роман, ти першим ділом вирішив, не те, що це ти, а те, що в мене з’явився хтось інший і я тебе кинув? Такої ти про мене думки?! Мерлінова борода, якою ж жахливою людиною я маю бути у твоїй уяві! Я тут намагаюсь підготувати матір, щоб сказати, що її син знайшов собі коханого, а ти…
Не зважаючи на те наскільки ображеним і злим здавався Чарлі, Віктор щиро розсміявся. Він зрозумів, що не отримувавши весь цей час від Чарлі листів, він надумав те, чого не існувало. Візлі мав цілковите право, сваритись на нього зараз, адже замість того, щоб поговорити з ним, Крум одразу поставив хрест на цих відносинах, навіть не розібравшись.
— Ну і чого ти зараз смієшся? — такої реакції Чарлі точно не очікував. Вся його злість майже одразу зникла й тепер у голосі звучала лише образа.
— Я ідіот… Неймовірний ідіот. Вибач мені за це, Чарлі, — накривши його руки своїми, Віктор прибрав їх від коміра, ніжно поцілувавши кожну.
— Ти не писав листів і я подумав…
Тепер вже настав час Чарлі сміятись. Обережно взявши в руки обличчя Крума, він зазирнув йому в очі.
— Подумав, що я тебе кинув? Того, хто мені подобається вже декілька років? Того, до кого підступитись навіть боявся? Як я узагалі міг?
Першою реакцією Крума було зніяковіння, від факту того, що йому здається зізналися в симпатії, але наступні слова Чарлі викликали в нього шок.
— Почекай, в сенсі, боявся підступитись? Ти завжди видавався веселим й…
— Річ у тім, що як раз таки видавався. Я страшенно нервував поруч з тобою й старався постійно здаватись веселим, щоб ти не зрозумів як мені ніяково, — серйозно кивнув Візлі, підтверджуючи правильність його думок.
— Тепер так більше не буде, — тихо промовив Крум, втягуючи Чарлі в поцілунок. На його подив метелики в животі й неймовірне відчуття особливості моменту, яке було під час їх першого поцілунку, нікуди не зникло, а навпаки лише посилилось. Віктор подумав, що вони обов’язково ще повернуться до розмови про страхи одне одного й разом обговорять усі незручні моменти. Тільки після поцілунку… Або можливо двох.
— Я звісно розумів, що твій вибір усіх здивує, Чарлі, але щоб настільки… — різко відсторонившись, вони обидва повернулись до Білла, що безсоромно витріщався на них.
— Не тобі одному подобаються учасники Тричаклунських турнірів, — з явним викликом в голосі, відповів Чарлі на це.
— Та я помітив. Тільки давайте ви залишите романтику на потім? Флер чекає вас на обід, а Ві дуже хочеться побути зі своїм хрещеним.
— Тоді тобі доведеться виділити нам окрему кімнату на двох цієї ночі, — намагаючись бути якомога більш серйозним, заявив Віктор, хоча важко було не засміятись.
— По-перше, в домі дитина, тому залиш свої хтиві думки для квартири Чарлі, Вікторе. А по-друге, ти навряд чи будеш налаштований на романтику після допиту, який вам влаштує мама. Вона явно буде зла, що ви їй нічого не розказали…
Крум лише всміхнувся обіймаючи Чарлі. Подібна перспектива його зовсім не лякала. Зрештою Моллі була дуже мудрою жінкою й усе б зрозуміла.