Кіллер, наспівуючи популярну й досі мелодію «Paparazzi» Ledi Gaga ретельно витирав руки, криво відірваною від якоїсь тканини, ганчіркою. Без води було важкувато - кров потрапила у суглоби між пальців і відмивати її потрібно дійсно ммм… Ретельно. Зітхнувши, вбивця повернувся до трупа «Золотої Пташки», яка зовсім нещодавно перейшла дорогу його любому Боссу. Не те, щоб Босс дозволяв йому того вбивати….. Він авжеж давав дозвіл на катування, але Кіллер «ненавмисно» перестарався, і зараз перед ним лежить застиглий в останніх хвилинах свого життя монстр - Кіллер не лікар і не медбрат, щоб хоч якось намагатись врятувати його життя …. Ну і свою дупу від ноги Босса.
Тиха мелодія змінилася теплим, дзвінким сміхом психічно нестабільної людини. Боже, як же Жалюгідно! Кіллера б присоромити, і сказати, що такими діями він тільки змусить Босса бути ще холоднішим до себе… Але коли то мало на нього ефект? Те холодне зелене око, що дивиться там зверхньо, з відразою від його поведінки, але ніяк не дій, давало Кіллеру стільки різних почуттів…… Від віддзеркаленої огиди до самого себе, що він не відчуває в звичайному житті, до відчуття трепету перед такою сильною людиною, що легко може покликати до себе і вхопивши його за шию стискати, стискати, стискати, так солодко і тягуче, до закочених зіниць. А потім з огидою відпустить його, жалюгідного психопата з амбівалентним типом прив’язоності, через який він не може відстати від свого смарагдоокого демона ні на секунду. Хоча Найтмера то не дуже то й торкало, що дозволяло Кіллеру явно перевищити власні повноваження і дзвонити куди частіше ніж його ммм… Сім’я. О так, працюючи на мафію ти не можеш називати її інакше, взаємодії і зв’язок між її членами всередині дійсно схожий на сім’ю, дуже токсичну, кінчину але сім’ю. Боже скільки таких батьків і дітей він побачив за час своєї роботи психологом? До того моменту як його, довівшого до самогубства потрібну боссу першу пташку, притягнули до нього…
Ммм спогади, боже, вони такі солодкі! Особливо перше його «законне» вбивство. Але зараз не час згадувати минуле, що було так давно і, авжеж, було не надто важливим для когось окрім нього самого. Відтерши нарешті кров з усіх кісточок на власних руках Кіллер узяв телефон з залізного стола… В Босса зараз повинен бути обхід пацієнтів, що буде, якщо Кіллер подзвонить йому з новиною про відліт золотої? Засміявшись, Кіллер подивився на лежачого на підлозі, з ненавистю і страхом монстра, що загасав за секунди. Кілер підморгнув йому та послав повітряний поцілунок, вільною рукою набираючи знайомий номер. Як тільки слухавку узяли психопат ненав’язливо промуркотів:
- Ало? Пане, золота пташка вилетіла з клітки
*****
Найтмер стояв навпроти палати пацієнта заради якого він почав цей фарс з медбратом… Тааак, слідчий, що так яро вставляє палки в колеса його сім’ї, це викликало роздратування, через яке Босс частенько сжимав щелепу до хрусту. Так хотілось просто послати свого божевільного песика вколоти повітря в шнур крапельниці і просто забити .. але так вже не вийде, через травму цього слідчого і його «важливе розслідування» за входом у палату дивиться охоронець з особливою пильністю, не без пинка від тих, хто заказав це розслідування.
Зітхнувши, одягнутий у потрібний дресс-кодом одяг, медбрат зайшов до палати з теплою посмішкою. Зовнішність цього скелета була достатньо унікальною: чорний колір кісток, який на світлі міг відливати зеленуватим, одна очниця з зіницею смарагдового кольору, другу ж прикривала пов’язка, звичайна медична, тільки чорного кольору, щоб не так сильно виділятись на фоні усього іншого. Високий скелет з широкими плечима, через що халат спадав більш громозсько, роблячи цю фігуру ще більш статною
- час для навідання вже закінчився, скоро принесуть обід, я попрошу вашого сина вийти звідси пане Еррор.
Чорно-кістковий скелет з синіми полосами на обличчі закотив очі та поглянув на свого сина - Пайперджема.
- тобі пора, передай Інку, що зі мною все добре.
Пайперджем кивнув та вийшов невдоволено дивлячись на Найтмера. Сам же медбрат тримаючи своє бажання поставити на місце цього нахального малого мило посміхався. Коли треба Найтмер вмів закусити свого гострого язика і ввічливо посміхнутись, щоб не завалити усе над чим він так довго старався. Що ж… Через це в його команді частенько жартували, що краще б їх Босс пішов в актори. З такими навичками стримування власних тарганів він би і психолога обдурив, напевно, але не одного конкретного…
Краще викинути цього божевільного з голови, кожен раз як про нього згадую стається щось… Незаплановане
Уголок рота Найтмера дьорнувся…. Одні думки про цього ідіота вже починали дратувати… Доречі що странно, вже декілька днів не траплялось чогось з ряду вон, чим би він… Ах точно, в нього ж на тортурах пташка.Пташкою в називали полонених, а її колір значив степінь важливості. Сіра - не важливий полонений якого можна вбити без мук совісті і навіть не допитувати, чорна - труп якоїсь важливої людини, на який планується поміняти або гроші або щось важливе. Золота, срібна- середня важливість, але в золотих точно мається потрібна інформація, а в срібних під питанням. Найвищою ж позначкою важливості є код «соловей». Частенько і сам Найтмер, будучи близьким до їх дона, не міг дізнатись причини надання цього важливого «титулу». Це все було придумано для непомітного передавання екстреної ситуації з полоненими в ситуації коли вільно говорити неможливо.
Еррор роздивлявся медбрата… Зазвичай він був більш ммм… М’яким. Дедукція слідчого підказувала, що то пов’язано не з самим Еррором, а з скоріше особистим життям. Хоча яке йому, пацієнту, до цього діло? Хоч би укол ставив більш менш правильно і хай котиться з кінцем у свою підсобку, чи де там сидять медсестри та медбрати поки чекають своєї зміни? Хоча по часу в нього вона тіки почалась… Еррор прикрив очі, від нудьги він думає забагато, а це виснажує і дратує до чортиків.
Як тільки Пайперджем вийшов Найтмер підійшов до крапельниці та перевірив її ємність, ще півгодини і треба змінювати. Подивившись на Еррора медбрат промовив:
- перев’язку вам вже робили, чи ви зробили самостійно?
- робили, заходила медсестра.
- тоді зараз я піду повідомлю про те, що ви хочете їсти і попрошу принести вам поїсти.
На це пацієнт просто кивнув та відвернувся обличчям до вікна, слідкуючи за власним сином, що чекав на зупинці вірного автобуса. Зрозумівши, що з ним ніхто більше не буде вести діалогів Найтмер вийшов з палати та пішов на перекур. Це просто сране прикриття, йому потрібно було обійти декілька палат, що він вже зробив, і далі він знову вільний. Такого нудного завдання в нього давно не було, ще й ця чета слідчих з явно спадковою грубістю та наглістю його надзвичайно дратувала. Зуби стиснулись, почувся хруст, ні. Це не діло. Йому срочно потрібні цигарки.
*****
Стоячи позаду лікарні у “неофіційній” курилці Найтмер з роздратуванням дістав цигарку. Закусивши фільтр він узяв запальничку по-зручніше і став намагатись підпалити ту срану вбиваючу його паличку. З кожною секундою його роздратування підвищувалось поки він нарешті не зміг вдихнути солодкого, з присмаком лохини диму одразу вдарив заспокійливим лящем по нервам. І тут він почув нав’язливий дзвін… Чорт. Діставши телефон жахливі здогадки Найтмера підтвердились, на екрані телефону висвічувалося «кінчиний». Кіллер. Блять.
Сподіваючись що це не знову якась лабудінь, по типу: » Босс ви проігнорували моє повідомлення( » чи «ви ж не забули свого обіду?» Найтмер підійняв слухавку.
- Ало? Пане, золота пташка вилетіла з клітки
А ось і ще один код, значення якого було дуже просте - смерть. Око Босса задьоргалось. Полонений помер під час тортур. Знову.
- Ти наді мною знущаєшся!?
У трубці почувся тремтячий, задоволено-схвильований видих.
- Ні Босс, хехе~
Тааак. Цей ідіот виводив Найтмера з себе з дійсно надмірною швидкістю. Роздратування клокотало звіром десь у ребрах, рука стиснула телефон до ледь чутного скрипу кісток об чохол.
- Ти, блять, збираєшся говорити чи ні? Йобнута сука
Почувся ще один видих більш схожий на стогін. Що цей долбойоб зараз робить? Найтмер з огидою трішки відсторонив телефон від себе, а потім повернув назад. Зі слухавки почувся муркотячий голос його кінченого соратника:
- Потрібну інформацію я добув та записав на диктофон, але я трішки перестарався і в ітозі він прямо зараз помирає.
Найтмер потер перенісся рукою, в якій між середнім та підмізинним тримав наполовину спалену цигарку. Боже як же він заїбав. Не можна хоча б раз зробити все нормально?
- Ти знову загрався? Ти що, це навмисно робиш? Може, блять, досить вже?
Співрозмовник розсміявся, а після невинно прощебетав:
- Як ви вгадали Пане?
- Ти реально кінчений. На всю свою блядську голову
- Я буду для вас таким, ким ви скажете Босс~!
Єдине працююче око Босса задьоргалось у віці. Боже, як же його….
Виморажував цей ідіот. Кожен сука раз вичудить щось не критичне, але до жуті бісяче, що змушувало Найтмера кожен раз виходити з себе як в перший. Наче неконтрольована дитина, боже.
- Заткни свою сучу щелепу.
- Вибачте Босс але в мене не вийде… В мене язик без кісток. Ха-ха-ха. О! - голос скелета став несподівано серйозним. - Ви забули узяти собі обід вірно ж?
-Я..
- Босс! Так не можна! Я вам обов’язково його привезу, зачекайте… Еее
Найтмер вдихнув диму та почав трішки заспокоюватися…. Табак - це дійсно чарівні ліки для його нервів. Смак лохини у ньому - як приємний бонус
- Роби що хочеш.
Найтмер натиснув на червону кнопку і закінчив дзвінок не давши відповісти своєму улюбленцю. З тихим гарчанням він грубо запихнув у кишеню телефон, та потушив цигарку об бетонну стінку, зайшов назад у лікарню.
*****
Кіллер задоволено посміхнувся та облизнувся. Подивившись на монстра, що перетворюється на пилок він посміхнувся.
- а я йду на побачення з дияволом~. Заздриш, егеш? Хехе.
Наспівуючи вже якусь іншу мелодію Кіллер підійнявся по сходинкам та, кинув останній погляд вже на купку пилу, який прибере, хаха, що було іронічно, Даст, вийшов з катувальні. Йому потрібно було привести себе в порядок.
Вбивця зайшов одразу до ванної. Знявши з себе заляпаний в крові одяг Кіллер скинув його на підлогу біля пральні і заліз у душову кабінку. Очистивши усю «залізну», як її називав Кіл, підсохлу рідину він виліз з душу й витерся насухо, і, огорнувшись в рушник, скелет посміхаючись в усі 32 просковзнув до своєї кімнати.
Нічого примітного, сіра кімната, з сірими… Усім. Шпалери, підлога, навіть постільна білизна була в сірих тонах. Тільки годинник чорною плямою висів на стінці навпроти ліжка, показуючи 14:10. Світло Кіллер вирішив не вмикати, всеодно світла з вхідних дверей повинно вистачити, щоб у шафі знайти достатньо чисті речі. Зітхнувши Кіллер знову окинув кімнату поглядом поки одягався у білу сорочку та джинси.
Все виглядало так нудно, що Кіллер час від часу навіть жалівся на це Боссу, але той казав, що то його власний діл і що він не буде виділяти йому кошти на ремонт там. Кіллер досі на це дується. Невдоволений від таких спогадів Кіллер ліг на ліжко і прикрив очі. Полежавши так з секунд 20 він встав і вийшов з власної кімнати.
- Потрібно узяти щось смачненьке! Думаю кави з ближніх до лікарні кав’ярні таааа ммм~ Думаю можно узяти Боссу щось солоденького! Точно!
Взвушись скелет вийшов з домівки та сівши у машину поїхав до свого любого Босса.
*****
Найтмер взагалі-то не очікував, що його подопічний дійсно принесе йому щось поїсти. Хоча взагалі-то потрібно було звикнути. Під час обідньої перерви, яка завжди починалась о 15 і закінчувалась о 15:40, до нього заїхав Кіллер весь… Як завжди в місті. Все ж таки цей ідіот також мав власне прикриття для спокійного життя, тому йому потрібно було виглядати хоча б більш-менш охайно час від часу. Скелет з чорними відмітками на обличчі знайшов Найтмера у парку біля лікарні і з криком:
-ПАНЕ НАЙТМЕЕЕЕР
Повис однією рукою на бідному Боссі. Посміхаючись мов задоволений кіт він провів пальцем по його плечу і щось мурликнувши підійняв правою рукою картонну носилку для кави та солодкого круасану. Передавши її в чужі руки Кіллер несподівано зітхнув, відійшов від Босса на два шаги та склав руки на грудях.
-Пташка відлетіла, тепер точно. Мені так сумно Босс… Я думав вона протримається довше
- Заткни пастку, ми на вулиці.
Кіллер посміхнувся.
- а на базі значит можно? - закочуючи очі проговорив скелет, дивлячись прямо Найтмеру в око. Найтмер на це лише роздратовано зітхнув.
- боже ти нестерпний. Заткни вже свого їбаного рота
- хехе~
Кіллер посміхаючись відправив Найтмеру повітряний поцілуйчик. В цей момент фальшивий медбрат окинув місце поглядом, безлюдно, авжеж, зараз обід, ніхто окрім самого Найтмера в цій зоні під час нього не ходить. Не витримавши Найтмер схопив Кіллера з грудки і відволок за угол, де з вікон їх ніхто не побачить. Боляче приложивши скелета о стінку він викинув у бік причину приїзду цього недоумка сюди. Кава розлилася , з круасаном же ж напевно все було по краще, хоча кому яке вже діло.Через секунду щоку Кіллера опікло біллю від удару. О так,так,так,так. Будь ласка. Біль і захоплення цією силою водночас захлеснули скелета. В нього почали підкашуватись коліна.
Через силу та різкість удару Кіллер прикусив власного язика, його рот почав наповнюватись червоною рідиною зі смаком заліза…. Боже як це все будоражить. Дрож пройшла по усьому тілу від інстинктивного страху, чи збудження скелет сказати не міг. Єдине, що він зробив - вцепився у халат Найтмера і почав бездумно буркотіти, ковтаючи червону рідину:
- ще ще ще, будь ласка. Босс, ви ж знаєте, що мені цього мало-мало. Ну Будь ла-
Його буркотіння перервав різкий ривок тіла до верху. Найтмер схопивши його за сорочку змусив встати на ноги рівно, а потім Кіллер відчув чужі вуста на своїх, що кусаючи, агресивно почали вторгатися до його власного рота. Поцілунком то було назвати важко, скоріше агресивною битвою, в якій Кіллер доречі також встиг зцапати чужого язика перед тим як Найтмер перестав так насідати та відчепився від його рота. Кошмар сплюнув слину з присмаком заліза та схопив потеклого по стінці, від ейфорії поцілунку, Кіллера за череп і знову боляче відкинув його назад.
І ще раз.
І Ще.
Бив він не достатньо, щоб проломити череп, але болісних відчуттів вистачало. Смарагдове око демона навпроти своїм сяйвом заворожило погляд психопата. З під пов’язки ледь помітно потік чорний слиз. Кіллер божевільно посміхався, душа гумкала під ребрами чи то від страху чи то від вражаючих почуттів. Фігура навпроти повністю покривалась слизом, він впитувався у одяг, міняючи його колір та такий самий, чорний, зі смарагдово-бірюзовим відливом.
Кіллер відчув як з його очей також щось потекло.. ай, всеодно, йому всеодно. Йому було всеодно на все, зовсім все. Єдине що його турбувало - його демон, його такий чудесний богоподібний демон, що так солодко дарував йому біль, страждання і смуток.
Все навкруги злилось у чорно-червону пляму… червону? Звідки червоний? Йому все ж таки проломили черепа? Боже… да чхати. Чхати на це все. Кіллер в страху заплющів очі.
Кошмар, реальний Кошмар зірвав всі пуговки з сорочки Кіллера, склизкі щупальця… Щупальця? Ай неважливо.. Лякаючи своїм холодом міцно огорнули чужі кінцівки, заламуючи їх в неприємній позі. Руки розведені так сильно, що відчувається ломка в суглобах..
тріск..
тріск…
тріск..
Що там…
Найтмер навис над ним, слиз капав на обличчя та оголені ребра приносячи біль, біль, біль і таку не очікувану насолоду. Воно пекло, наче язики вогню проходили по усім частинкам його тіла.
Божебожебоже…Прошу хай це зупиниться, будь ласка це боляче..боля-
АААа..
Ти не хочеш зупинятись.
Я.. не
Склизка.. рука? пройшлася по щоці напуганого скелета. Занадто багато емоцій, багато, різних, і болю… Боляче. Дрож ходила по усьому тілу. Кіллер почав задихатись. Щось стиснуло його шию прямо як у його таємних мріях.
Повітря. Повітря так не вистачало, душно. О боже.
Впусти, не бійся.
Щось скользнуло поміж ребер, плавно, повільно, наполегливо добираючись до самої душі. Дрож зводила тіло у судорогах. Кіллер не міг зробити і руху, душа його у відчаї билась нерівномірним стуком, намагаючись хоч якось захиститись від склизкої рідини…
Страшно, страшно, страшно.
Це кінець? Він ось так помре? Ось так по глупому чудесно, страшно прекрасно і просто жахливо?
*****
Кіллер відкрив очі лежачі на своєму ліжку. Біленьке серце в його грудях стукало наче ненормальне. Фантомні відчуття склизкості та болю все ще були достатньо яскравими, не розуміючого нічого з того, що коїться, Кіллера хвилюватись ще сильніше.
Воу, що ж.
Скелет сковтнув, але у роті всеодно все ще було занадто сухо.
Хах, дійсно несподівано,
Кіллер оглянув кімнату і очі зацепились за годинник на стіні. 14:30. Він задрімав…. На цілих 20 хвилин! Його ж чекає Босс! Кіллер миттєво пулею побіг взуватись, наспівуючи застряглу в його голові «Paparazzi».
Коли дім опустив без свого галасливого господаря по ньому розбігся хвилями тихий, низький бархатний сміх. В темряві засяяла посмішка і одне єдине смарагдове око.
Відгуки