Сповідь

 

Теплі кольори під’їзду ніби зменшили головний біль, що неприємними імпульсами відбивався по всій голові у ритм музики. Акі сів на брудні сходи. Його не дуже турбувала чистота власного костюму, тому що завтра все одно треба буде займатися всіма видами прибирання, пранням в тому числі. 

 

Музика в квартирі перемикнулась на щось менш галасливе. Хтось у весь голос почав сваритись на те, що Денджі “знову обрав якийсь лайновий грайлист”. Майже очевидно, що це була Павер. Акі витягнув з карману штанів пачку цигарок та запальничку. Два ритмічних спалахи, поява вогника. Вдих. Секунда. Повільний видих.

 

Невже він оформлював підписку на Спотіфай тільки для цього?

 

Акі нічого не міг поробити з тим, що він, попри той факт, що раз на місяць у його квартирі руммейти влаштовували подібну буйну вечірку, на якій збирався чи не весь потік, обожнював цих двох. Про це вони, нажаль, ніколи не дізнаються, бо він і без цього останнім часом їх захвалив за те, що обидва навчились прибирати за собою шкарпетки.

 

Акі знаходив дещо цікаве у спогляданні наслідків студентських розваг, хоча буквально вся неділя йшла на те, щоб знов привести квартиру до ладу. У зв’язку з любов’ю Павер до перевтілень, кожен гість був зобов’язаний вдягати щось з забутого всіма відділку костюмів на Геловін, а це означало, що до ранку назбирається ціла купа забутих аксесуарів або навіть предметів одягу. Одного разу Денджі знайшов золоту сережку та продав за гроші, за які жив наступні два тижні. 

 

З загублених речей та того факту, де саме вони були забуті, можна було приблизно відтворити сценарій того, як конкретний гість провів минулу ніч у квартирі, а це непогана практика для майбутнього криміналіста. 

 

Неділя — це завжди ідилія, яка починається з похмілля двох сусідів по квартирі, а закінчується спільною скупою вечерею та переказом Акі минувшої ночі, а також повтору пройденого матеріалу за минулий тиждень для того, щоб не отримати “незараховано” на черговому предметі, де потрібно було щось зубрити. 

 

Акі робить ще одну затяжку, проносить нікотин через легені та видихає з ледь помітною усмішкою. Він завжди мовчить про те, скільки ж компроматів встиг назбирати чи не на кожного, хто зараз розважається у тій квартирі.

 

На секунду шум з квартири виривається у простір під’їзду, розчиняючись у багатоповерховому ехо вниз та вгору по сходах. Новий бажаючий вийти на перекур поспішив закрити двері, щоб ще більше не непокоїти сусідів дому, яким здебільшого, на здивування, було все одно на шум. Скоріш за все через те, що більшість квартир і без них трьох займали студенти, бо новобудова в серці студмістечка означала відсутність тиші майже цілодобово. 

 

Акі обернувся, щоб подивитися на те, хто ризикнув покинути вечірку у самому розпалі, разом з цим посунувшись вбік, будучи впевненим, що гість полетить сходами вниз подалі звідси. Зазвичай студенти починали покидати квартиру вже о другій ночі, точніше кажучи, це були ті, кого виносили на руках, бо дехто від розбитого серця чи бажання виділитись вливав у себе всі види принесеного алкоголю та вже не міг стояти на ногах. 

 

Кількома сходами вище, все ще тримаючи руку на ручці дверей у квартиру, стояв Янгол. 

 

Штучний німб маячив над вогняною головою, а білі крила діставали до самої підлоги, вже втративши кілька десятків пір’їн в тих місцях, де на них найпростіше наступити ненароком. 

 

Акі не знав його імені, однак бачив кілька разів в університеті. 

 

“Здається, цей тип грає в тій типу музичній групі чи щось таке”, — якось прокоментував Денджі, коли нарешті визначив напрямок погляду Акі. Після цього юнак кивнув та повернув увагу до свого карі.

 

Не те щоб йому взагалі потрібна була ця інформація. І не те щоб вона знадобилась йому навіть зараз.

 

— Будеш цигарку? — найкращий початок розмови, за який Акі був готовий себе похвалити.

 

Янгол, який вже встиг всістися поруч на сходи, так само не хвилюючись за чистоту своїх чорних скіні джинс, стиснув плечима.

 

— Якщо ти не зважаєш.

 

Крила нового співрозмовника заповнили собою весь простір навколо. Акі відчував легке пір’я, що частково закривало його спину та своїми кінчиками лоскотали шию. За ними навіть дратівлива музика та вигуки сусідки по кімнаті разом з натовпом не здавались такими гучними. 

 

Янгол прийняв з чужих рук цигарку, взявши обережно двома пальцями та затиснувши між вуст. Акі запалив вогник. Два спалахи, майже в ритм музиці. Юнак заправив довге волосся за вухо та нахилився до вогню. Цигарка почала повільно тліти, Янгол робить перший вдих та видихає отруйний дим. Це відчувається як Гріхопадіння. 

 

Акі заворожений. Він поклявся, що не стане питати його ім’я. На цій вечірці, як і в реальному житті, багато хто вже мав свої позивні. Зізнатись чесно, юнак майже забув, як насправді звуть Павер, а Денджі, здається, ніколи і не знав. 

 

Для майбутніх криміналістів це було досить корисною звичкою. Кожен присутній в тій кімнаті відчував, що зовсім скоро ці ніки можуть знадобитись на повному серйозі, тому слід було привчити не тільки себе, а й всіх навколо.

 

— Я не бачив тебе раніше на вечірках.

 

— Мене позвала твоя подружка, — на фільтрі цигарки лишився ледь помітний слід від рожевої гігієнічної помади. Акі стискає свій окурок трохи щільніше між губ та робить довгу затяжку. — Сказала, щоб я взяв свою гітару. 

 

Боже правий.

 

— То ти притягнув гітару?

 

Янгол витріщився з майже щирим здивуванням.

 

— Не дай Боже, — очевидно, саме цей непримітний вигук викликав у Акі іронічну усмішку. Янгол струшував обережним рухом пальців попіл кудись на нижчі поверхи. Під ними покоїлись сім поверхів. — Я прийшов просто тому що весь потік тріщить про те, які скажені вечірки влаштовують у вашій квартирі. 

 

Акі стиснув губи та закивав.

 

— Авжеж, настільки незабутні, що всі до ранку забувають про те, що натворили. 

 

— Думаю, Іісус простить мене за те, що я навідав культ Діонісія, — Янгол відкинув голову назад, розминаючи шию та потягуючись. — Це я так, на розвідку прийшов.

 

А він непогано вживається у роль. Акі на секунду пожалів, що не піддався суцільній ідеї та не вдягнув щось особливе.

 

— Чекаю на позитивний відгук у Небесній Канцелярії, — парував Акі, розглядаючи чужий профіль. Штучне ластовиння, намальоване золотими блискітками, тягнулось від самих кутків очей та закручувалось у Чумацький шлях прямо на кінчику маленького носу. 

 

Йому дуже подобалось, до чого веде розмова. Здається, Янгол трошки випив. Зовсім трошки, він чув від нього запах віскі. Вже було приємно від того факту, що юнак, судячи з цсього, не став випробовувати себе та пити ту сатаністську суміш, яку замішує Павер та називає шотом. 

 

Але Акі теж випив. Пару ковтків, щоб вдарити тягучим присмаком алкоголю прямо по голові та притупити біль хоча б на кілька секунд. Цього, однак, було достатньо, щоб тепер скласти компанію секретарю Всевишнього та поділитися своїми знаннями та метафорами про Старе Письмо.

 

— Доведеться замовити за тебе слово, щоб не кидали в пекло, авжеж? — голос Янгола трохи скрипучий, але більше від приємної, розмореної втоми, яка наступає після довгого робочого дня, можливо, десь на рецепції у Рай.

 

Акі перестав розглядати Чумацький Шлях та сам підняв голову, до неба, яке було загорожено купою бетону зі штукатуркою. Але вид на прольоти сходів по-своєму зачаровував. Десь там нагорі, на найвищому поверсі, горіла лампочка. На них там чекають.

 

— Так, будь ласка, передайте їм мої вибачення за те, що я задушу Денджі подушкою чи щось таке. 

 

Глибокий вдих. Повільний видих. Дим полетів нагору та розчинився між сходами. 

 

Акі відчув на собі чужий погляд на кілька секунд. Янгольскі очі шукали на його обличчі зірки, а в очках — розкаяння. Без засудження. Акі переконався в цьому, спіймавши чужий погляд. Сам він дивився уважно, зосереджено, як астроном.

 

А після зробив останню затяжку, відчувши неприємний присмак фільтру. Скривившись та закашлявшись, він потушив цигарку о бетонні сходи. Янгол спостерігав все ще без засудження, навіть трошки з насмішкою, стискаючи обережно між пальців окурок та час від часу притуляючи знов до нафарбованих вуст.

 

Акі нарешті піднявся на ноги, відчувши, що спина нагрілась від крил. Голова приємно паморочилась. Щось внизу живота на секунду стиснулось, і він відчув, що його шлунок не перенесе більше отруйних речовин на сьогодні. Юнак тихо закашлявся та поспішив лишити окурок на попільничці, що стояла забута на підвіконні прольоту. 

 

Це відчувалось як сповідь.

 

— Піду розкажу Богові про те, що якщо Денджі потрапить на небеса, то в цьому будеш винен ти. 

 

Янгол стояв позаду в черзі до попільнички. Акі посунувся, і друга цигарка була обережно притиснута до керамічного дна, спустивши останній видих у Піднебесся.

 

— Не хвилюйся, цей хлопець до Раю вже не потрапить.

 

Янгол слабо всміхнувся. Його веселила ця розмова куди більше, ніж вся ця вечірка. 

 

— Добре. Тоді мені чекати на тебе чи як?

 

Акі стиснув плечима. 

 

— За цими двома треба буде доглядати навіть в Пеклі. 

 

— Ясно. Я пішов.

 

Юнак повільно кліпнув, будучи впевненим, що зараз Янгол розчинеться в повітрі.

 

— До зустрічі.

 

В Раю чи на вечірці, жоден з двох поки не визначився.

 

Янгол пішов сходами вниз, у темряву, волочачи за собою свої величезні, білі, однак вже брудні крила. На сходах запахло зірками.