Отруйна Фея

На людних вулицях Магнолії було легко помітити чарівників. Вони відрізнялись від простих людей особливим стилем, манерами, а головне — гербом своєї гільдії, що прикрашав їх одяг та тіло. Тож з усього натовпу Каїн Лізардтонґ не зміг бути не поміченим, він походив одночасно і на чарівника, і на звичайного жебрака.

Його потерті, брудні штани, старі чоботи та кофта, поверх якої була накидка більш схожа на ганчірку, можливо, презентували його як молодого безхатька-початківця, Але його ретельно чисте, що можна було побачити кожну веснянку, обличчя та шкіряні рукавиці, що на диво були в чудовому стані, на відміну від іншого вбрання, виказували в ньому мандрівника, що шукає гільдію чарівників.

Очі Каїна бігали по вивісками та обличчям людей, а руки постійно щось поправляли. Однією хлопець вертів респіраторну маску, що висіла на шиї, а іншою час від часу підтягував старий, поношений пасок зі скляними флаконами, наповненими різними рідинами, від чого вони гучно дзенькали та, як йому здавалось, привертали зайву увагу. До того ж йому доводилось постійно відмахувати вбік відросле світло-зелене, давно не мите волосся, а й іноді чухати потилицю. Періодично в нього проявлялась звичка принюхуватись, через що перехожі інколи кидали на нього підозрілі погляди й принюхувались теж.

– Гей, хлопче! — почулося неподалік з бакалійної лавки. Там стояв пухкий торговець. — Бачу в тебе є багато чого цікавого в тих пляшках. Я можу купити в тебе трохи, й підказати де можна дешево придбати презентабельну одежину!

Каїн приховав пасок з еліксирами за накидкою, й холодно зиркнув темно-карими очима, стиснувши тонкі губи в одну лінію. Отримати трохи грошей йому зараз би не завадило й голодний шлунок тільки підтвердив це урчанням. Але, враховуючи те, що на протязі своєї мандрівки його вже декілька разів обдурили у різних крамницях, а рукавиці, що явно не коштували стільки, скільки він за них віддав, встали в опозицію його голоду. Все-таки в торгівлі він повний нуль.

– Ні, дякую. Можливо ви підкажете де можна знайти місцеву гільдію чарівників? Я про Хві…

– На півдні міста. — не дав йому договорити чоловік, — Недалеко від узбережжя, йди прямо й побачиш. Але все ж таки рекомендую  тобі трохи оновити свій гардероб, бо тебе виженуть і оком не мигнеш.

Нарешті, хоч хтось у цьому місці зміг підказати йому місцеперебування гільдії. У кого б він не питав, люди або казали, що її вже не існує, або вагались з відповіддю. Він пройшов такий великий шлях, аби почути не ці слова. Його померлий дядько багато розповідав йому про Хвіст Феї, її дружню родину, цікаві гільдійські завдання, казав, що Каїн має колись віднайти її, бо там його навчать чаклувати правильно й безпечно для себе та навколишніх. Шкода, що хлопець наважився так пізно.

Дійшовши до вказаного місця, Каїна спіткало розчарування. Перед ним була величезна, красива будівля гільдії Сутінкового Людожера. Вона була прикрашена орнаментом, а по боках на даху були розташовані величезні роги, зверху красувався прапор з емблемою гільдії, яка до того ж була намальована над масивними дверима. «Можливо Хвоста Феї й справді більше не існує?» - подумав маг.

– Сподіваюсь, вони мені допоможуть, — пробубонів сам до себе Каїн. Всередині трохи заграло бажання, розвернутись та кинути це все, парубок визнав сам собі, що якщо здасться так легко, то буде ще більше злитись на себе.

Каїн невпевнено постукав у двері, так ніхто не відповів. Він був думав почтукати ще раз та почекати, як раптом вони відчинились самі, майже збивши його з ніг. Трійко чоловіків не помітивши його, щось обговорювали, йдучи до міста.

Каїн обійшов величезні двері, та зазирнув усередину. Головна зала виглядала заможною, на колонах були прикріплені маски. Согільдійці сиділи за столами, барною стійкою, розмовляли біля великої дошки, пиячили та розважались.

Хлопець був вирушив до бару, та ще біля самого входу брутальний низький голос окликнув його:

– Хлопче, це головна гільдія Магнолії, смітник далі за рогом! — це був міцний чоловік з пов’язкою на голові, до якої були прикріплені роги, за спиною в нього була велика шпичаста бита. Друзі навколо підтримали його гучним реготом й вирячились на новоприбулого.

– Вибачте, ви не підкажете де знаходиться гільдія Хвіст Феї?

Це питання змусило натовп на хвилину замовкнути, а потім знов розреготатись у всю силу.

Йому було не дуже зрозуміло, що саме так смішить натовп. Вигляд у Каїна звісно не дуже, але причини такого реготу з його запитання були для нього невідомі. Чоловік підійшов до нього ближче й оцінююче окинув поглядом.

– Ти чарівник? — запитав він, роздивляючись його пояс.

– Початківець, хочу вступити в гільдію, та навчитись вміло чаклувати. Мене зва…

– Ти сам це зробив? — перебив його чоловік, протягуючи руку до склянок, але Каїн відсахнувся, та прикрив їх накидкою. В планах було продати останні свої еліксири, але після того як навчиться справжньої магії.

– Я володію магією отрути та знаюсь на алхімії, тобто на еліксирах. До речі, я Каїн Лі…

– Тібольт. — представився співрозмовник, — Слухай, Каїне, вибач, що так зустріли тебе, бо виглядаєш ти, якщо чесно, не дуже. Кажеш гільдію шукаєш, то чому б не обрати Сутінкового Людожера? Ми головна гільдія Магнолії та дуже непогані хлопці.

– Я шукаю саме Хвіст Феї. Але якщо ви навчите мене іншій магії, то я буду не проти вступити й до вас.

– Іншій? Навіщо? У нас, в Сутінковому Людожері, слоган — «Роби гроші». Подивись на свої навички, ти можеш заробляти навіть не йдучи на місії. Ми були б раді такому хлопцю як ти.

Каїн не помітив, як навколо нього зібралася купа народу. Хтось покликав майстра Банабостера, він був чоловіком середнього віку, з дуже широким підборіддям, та товстими губами. Його обличчя прикрашали тоновані окуляри, в руці була сигара.

– Відчепіться від хлопця! — гаркнув він, — Тібальте, я згоден з тобою, якщо цей хлопець вміє створювати добрі еліксири, то в нашій гільдії йому будуть раді. Але він сам ладен обирати й примусити працювати в нас проти його волі — зганьбить наше ім’я. Якщо він шукає Хвіст Феї, то відведіть його туди, нехай сам побачить. Заодно заберете борг за цей місяць.

Банабостер ніби був на зовсім іншому від свого оточення рівні. Може це здавалось лише на перший погляд, на відміну від гільдійців, він не був таким пихатим, грубим і точно би не реготав як навіжений. Хоча брутальність була його характерною рисою, як і в усіх Людожерах.

Тібальт зло посміхнувся, махнув деяким хлопцям, та поклавши руку на плече Каїну повів його з будівлі. На мить йому здалося, що вони знають про нього щось таке, через що відведуть в безлюдне місце та вб’ють, або здадуть комусь, але супутники розповіли йому історію, що гільдія Хвоста Феї знаходиться зараз на околиці міста, й ледве зводить кінці з кінцями.

Коли вони нарешті дійшли до місця призначення, перед Каїном постало далеко не те, що він уявляв після розповідей дядька. Після побаченої раніше великої та красивої будівлі Сутінкового Людожера, він не міг одразу повірити, що щось, що схоже більше на напіврозвалений сарай з млином, може бути тією славнозвісною гільдією Хвіст Феї. Тібальт усміхнувся йому й підштовхнув далі до дверей.

Вони зайшли в середину. Людей у головній залі було не багато: всі були з сумним та серйозним виразом обличчя. Побачивши прибулих, Феї похмурніли і почали відводити погляд. Тібальт та компанія по грубо й показово розмахували зброєю.

– Плата за цей місяць. — прицмокуючи сказав Тібальт. Він впевнено поводився, показуючи хто тут головний. Тібальт відчував себе майстром цієї гільдії.

Уперед до нього вийшов справжній майстер — Макао, він виглядав засмучено, але в погляд був розлюченим.

– В нас немає зараз грошей, але зачекайте до наступного місяця й ми вам усе віддамо.

Макао махнув рукою в сторону майже пустої дошки замовлень. З кожною секундою контраст між двома гільдіями все більше розчаровував Каїна.

У відповідь Тібальт штовхнув Макао ногою й почав реготати разом зі своїми друзями, так само як годину тому реготав над Каїном. На мить члени Хвоста Феї спробували втрутитися, але майстер їх зупинив. Хтось з Людожерів підійшов до полички, і розтрощив її своєю битою. Інші взяли з нього приклад, та розмахували зброєю направо і наліво. Вони трощили та реготали, розважався та знущався над боржниками, а ті безпорадно стояли й дивились. А з ними безпорадно стояв і Каїн.

– Тепер ти зрозумів, чому ми краще? — запитав Тібальт, гигочачи. — Ходім з нами, ми навчимо тебе бути справжнім магом, а не лузером боржником.

Мародер похлопав хлопця по спині, й розвернув до виходу, але Каїн вирвався з його рук й мовчки похитав головою. Це трохи здивувало Тібальта, він знущально посміхнувся й плюнув на підлогу.

– Діло твоє, майстер сам сказав, що змушувати немає сенсу. Але коли оговтаєшся, ти знаєш де нас шукати. А ти, Макао, не забуть про наступний місяць.

Інші хлопці з компанії лише глузливо окинули поглядом Каїна та розважливо пішли геть.

Каїн стояв у напіврозваленій залі й спостерігав за членами Хвоста Феї. Вони навіть не помітили його. Майстер Макао все так і сидів на підлозі, інші засмучено дивились униз. Раптово зі скетчбуку одного із членів гільдії випало декілька малюнків, які ще більше засмутили усіх навколо. Дехто почав плакати, у когось лише заблищали від сліз очі. Каїн підняв один малюнок, на ньому була зображена весела незнайома компанія, якби не емблема гільдії на тілах людей, то він би і не зрозумів контексту. Жодного з намальованих хлопець не побачив серед членів Хвоста.

– А  ти ще хто такий? — чоловік середнього віку з сигарою в зубах глянув на Каїна. — Ти ж прийшов з цими чортовими Людожерами?

Хлопець вагався. Хвіст Феї справив на нього не найкраще враження. Він все ще може продовжити пошуки деінде. У роздумах на нього нахлинули давні спогади, що мов паразити жили в його голові. «Найкращий спосіб позбутись минулого — побудувати нове майбутнє,» — згадав він слова свого дядька. Й, судячи з усього, не лише йому потрібно розпочати все з нового аркушу.

– Я хочу вступити до Хвоста Феї. — впевнено мовив Каїн та простягнув малюнок у руці.