— Твій дім теж, га?, — тихо шепотить Ділюк йому на вухо. — Твій дім, а так поспішав його покинути, Кає, — продовжує він, а за цим слідує легенький укус за мочку.
Кая глибоко видихає, мружачи очі. Він сидить на столі в одній з кімнат маєтку, Ділюк же зручно влаштувався між його ніг.
Пішов він ненадовго, бо стійке бажання повернутися все ніяк його не покидало. Зазвичай, після робочого дня він надавав перевагу тому, щоб пропустити декілька келихів вина в таверні, але вся ця фестивальна метушня, та його ж власні слова ніяк не виходили з голови.
Після смерті Крепуса їх з Ділюком завжди пов‘язували дивні напружені стосунки, а з недавніх пір вони ще й прийняли… досить інтимний характер. Ще в підлітковому віці він точно знав, що цей червоноволосий запальний хлопець став його першим коханням (і навіть вкрав перший поцілунок, але не те щоб Кая був проти). Віднедавна ж, листи поволі перейшли до зустрічей, зустрічі до більшого часу разом на виноробні, а спільний час — до спільних ночей. Вперше це сталося раптово, на емоціях, але водночас так чуттєво, ніби обидва прагнули цього момента задовго. Так вони випадково й визначили чудовий спосіб, як вправлятися з емоціями, почуттями та різного роду напруженнями. От як і зараз.
— І що ж найбільше приваблює тебе в цьому домі? — продовжує дражнити Ділюк, намацуючи найслабкіші його місця. О, він точно знав де та як треба поцілувати шию Каї, які саме доторки змушують його відчувати це. — Чого ж ти мовчиш, Кає?
Каї подобається, як його ім‘я звучить з уст Ділюка. Особливо так, на видохах та тихим шепотом, що так приємно обпікає вологу від поцілунків шкіру. З його власних губ раз по разу зриваються схлипи на межі стогонів, та він ще має достатньо контролю, щоб пограти гордість. Але снаги на слова та такі самі уїдливі відповіді не вистачає, тому він продовжує мовчки тиснутися ближче до Ділюкових доторків.
— Нумо, любий, відповідай, — просить, ні, вимагає він. Та знову продовжує свої солодкі тортури, припадаючи язиком до шиї. — Можливо тебе приваблює виноградний сад? Чи його плоди, що переробляються у твоє улюблене вино? — невдоволено шикає Ділюк, та ненавимисно стискає коліно Каї. Відчуття міцної руки, бажані доторки так близько, заводять його ще сильніше. А інший продовжує: — Чи можливо тебе приваблюють спогади? — він затискає зубами застібку на шиї, ледь торкаючись шкіри, а потім спускається ланцюгом поцілунків нижче, до ключиць, цілує волого, так, як вони обидва люблять, не лишаючи слідів, не тут, не можна.
Каї хочеться більше контакту, більше доторків, більше, більше його, він рваним поспіхом тягне руки до власної сорочки, починаючи розстібати ґудзики, але Ділюк владним рухом зупиняє його. Натомість, в декілька рухів заводить його руки за спину та фіксує своєю.
— Чи можливо, — трохи віддаляється він та заглядає у око Каї, — тобі подобається це?
Хижо посміхається — і впивається цілунком до вуст Каї. Цілує поволі, солодко, проводячи язиком по нижній губі, іноді ледь покусуючи. Ділюк не спішить, смакуючи кожен момент. Кая тут, поруч і вони мають цілу ніч попереду.
Той же все тулиться ближче, спраглий до всього, що Ділюк готовий йому дати. Затьмарений блаженством мозок, вже не намагається тримати марку.
Ділюк вривається язиком до його рота, пестячи. Ненароком з вуст Каї долунає тихий стогон. Ділюк посміхається, крізь поцілунок, та лине ближче, вільною рукою стискаючи його талію. Він перший віддаляється, даючи обом вдихнути, але ненадовго, знов припадаючи до ключиць іншого. Осипає вологими поцілунками плечі, потихеньку спускаючи рубашку. Накидка Каї вже давно скинута десь позаду, ще на шляху до цього нещасного столу.
Ділюк легко веде, направляє його, безслівно вказуючи відхилитися назад, до стіни. Тепер він може дотягнутися до грудей, тут, нарешті, він може лишати мітки. Кусаючи, цілуючи та посмоктуючи ніжну шкіру. Кая пахне ваніллю з домішкою ще чогось пряного, Кая пахне своїм улюбленим вином, Кая пахне його справжнім домом. Ділюк упивається цим, упивається ним всім, відчуваючи кожен доторк, як перший, повторюючи їх знову і знову, намагаючись наверстати упущені роки.
І Кая слухається, розчиняючись у всіх ласках. Ні від кого він не отримував такого задоволення, як тут, зараз, кожен раз, з Ділюком. Тіло поруч дарує таке приємне тепло, на мить Кая навіть відчуває, що не один. Йому хочеться торкатися хлопця у відповідь, запустити пальці в, він точно знає, м‘яке волосся, вхопитися за міцне плече… але сьогодні веде Ділюк. Кая не проти, він точно знає — той ніколи не зробить нічого проти його волі.
Рука Ділюка продовжує туго, але не боляче, тримати його зап’ястки. В той час інша досліджує Каєне тіло, тихо проходячи від грудей до колін, навмисно оминаючи те місце, яке так прагне саме цих доторків. Хлопець відчуває, як натягнулися його власні штани, а також відчуває твердість іншого, що торкається його стегна. Бажання більшого все зростає, але Ділюк продовжує грати свою гру, вже покусуючи лівий сосок, вириваючи з Каї стогони раз за разом.
Серце калатає, жар від тіл, здається, витає не лише між ними, а й наповнює кімнату. Волосся починає липнути до щік Каї, бо Ділюк, ніби зумисне, від початку мав високий хвіст. Лише чубчик постійно спадає до лоба, змушуючи господаря відривати руку від Каї. Раніше тепле дихання, тепер здається холодним, а Ділюк лише, бавлячись, дує на розпашілі, тільки залишені, вологі мітки. Десь в животі все частіше з‘являється приємне лоскітне почуття. Кая думає, що це має бути очікування.
Коли Ділюк переміщує свою руку йому на стегно, великий палець втискається з внутрішньої сторони, Кая схлипує. Йому здавалося, що бажання не могло розгорітися ще сильніше. Ділюк знов посміхається та відривавається від дослідження його тіла.
— Щось сталося, любий? — безжально поглажує рукою, малюючи кола на тканині.
— Будь ласка, — знов стогне Кая, переводячи погляд на обличчя Ділюка. Розспашілі щоки, ледь розкриті вуста, сяюче око… Він хоче бачити більше. Легким порухом руки, він прибирає чубчик, що спадає на око Каї, та заправляє за вуха з обидвох сторін. Коли погляд зупиняється на пов‘язці, в очах мелькає сором та сумнів.
— Чи можу я, — починає він, — її зняти?
Невпевнено дивиться на пов‘язку. Кая затуманено киває, перед Ділюком немає сенсу ховатись. Він йому готовий відкрити не лише якесь там око, а й саму душу.
Ділюк відпускає його руки, й хлопець не втрачає момента, щоб нарешті торкнутися жаданого тіла. Припіднявши сорочку, завжди холодними пальцями торкається гарячого торсу, проводячи лінії.
Ділюк тим часом невпевнено підносить руки до його обличчя. Кая, в очікуванні, закриває очі, віддаючись почуттям повністю. Обережно знявши пов‘язку, хлопець складає її та кладе далі на стіл, так, щоб ніхто з них її ненароком не скинув. Тепер на нього дивляться два неймовірно синіх ока, таких рідних та знайомих. Провина досі гризе його за той день.
Він залишає легкі цілунки на шрамиках по обидва боки, поки Кая продовжує вимальовувати лише йому відомі лінії, на його торсі. Ділюк ледь відчутно тремтить чи то від почуттів, чи то від його холодних пальців.
Не витримуючи надмірних ніжностей, коли напруга так невпинно росте, Кая обхоплює лице Ділюка та притискається до солодких губ. Наполегливо поглиблює поцілунок, волого, спекотно, нетерпляче. Ділюк відповідає, поступово перехоплюючи контроль. Вже він сміливо досліджує язиком рот Каї, торкається піднебіння, сплутує язики.
Кая ж, не здаючись, починає поспішно розстібувати сорочку Ділюка. Трепетно проводить по шрамах на його тілі, які вивчив вже напам‘ять. Слідом слухняно тримає руки, коли Ділюк знімає його власну сорочку. Вони цілуються знову і знову, слідуючи цьому палючому почуттю всередині. Завжди ненаситні один від одного, готові проживати це раз по разу.
Знову Ділюк відривається першим і дивиться в сапфірові очі Каї. Часто дихаючи, Кая нерозривно дивиться у відповідь.
— Відкинься трохи назад, — вказує Ділюк, намагаючись тримати голос рівним, — і зіпрись на руки. Будь хорошим хлопчиком, для мене, — додає він, та ледь помітно усміхається.
Коли Кая виконує прохання, той схвально киває та знов стискає його праве стегно. Ділюк нахиляється до його вуха, знов досліджує язиком раковину, притискаючись ближче до тіла. Він повільно, дражнячи, веде рукою по його торсу, дбайливо повторюючи шлях своїх губ. Кая невдоволено мимрить та штовхається вперед, ще ближче до жаданого тепла.
— Нгх, нумо, — скиглить він.
Ділюк на це невдоволено прикусує мочку, але все ж нарешті відтягує край штанів Каї та накриває рукою пах. Той гучно видихає та трохи вовтузиться, їх все ще розділяє тонка тканина трусів. Ділюк уважно спостерігає за ним, коли починає рухатись. Обличчя Каї трохи розчервонілося, очі заплющені, він трохи прикусує губу. Не стримавшись, хлопець зціловує його видихи.
Коли Ділюк, таки забравшись під резинку трусів, обхоплює його член, Кая протяжно стогне. Інший ловить його стогін губами, далі цілуючи кутик губ, і знов повертаючись. Він починає водити рукою вверх-вниз, іноді пестячи головку, від чого в Каї вириваються легкі схлипи.
— Я хочу почути тебе, ну ж бо, не стримуйся, — шепоче Ділюк прямо у вуста Каї.
Він починає рухатися швидше, отримуючи бажані стогони. Йому подобається задовольняти Каю, подобається бачити його таким. Таким тільки для нього.
По тілу Каї розливається приємне тремтіння, мозок затуманений насолодою. Він вже й справді не стримує стогони, спираючись лобом на плече Ділюка. Він не уявляє звідки в нього сили триматися так довго, коли він готовий був ще після першого доторку. Ніби відчуваючи це, Ділюк цілує його у скроню.
— Ти ж хороший хлопчик, так, — стискає він голівку, — ти можеш потерпіти для мене ще трохи, — каже Ділюк, заправляючи Каї за вухо вислизнувше пасмо.
— Так, — слухняно відповідає той.
Ділюк то пришвидшується, раз по разу доводячи Каю до межі, то знов сповільнюється, ніби бавлячись. Йому подобається спостерігати за його реакцією, насолоджуватись звуками, які він видає, цілувати знову і знову. Він хоче піклуватись про нього, дарувати насолоду, зберегти від ще більшого болю.
Він продовжує шепотіти хлопцю на вухо компліменти, посилюючи мурахи, що лоскочуть шкіру Каї. Інша рука Ділюка поглажує його талію, пестячи ніжну шкіру своїми теплими пальцями.
— Давай, хлопчику мій, ти зможеш протриматися ще трошки.
І Кая готовий кінчити лише від цих слів. Все більш виснажуючись, він хапається за плечі Ділюка та притискається ще ближче, ніби за рятувальний круг. Стогони губляться десь в його шиї.
— Я б-більше не можу, — раптом видихає Кая, — будь ласка, — хниче він.
Ділюк посміхається та затискає голівку.
— Благай більше, — хитро говорить він.
— Будь ласка, — знов повторює Кая, — благаю, я кохаю тебе, — ненароком виривається в нього. Насолода давно затьмарила мозок, не даючи можливості ясно мислити, не те щоб контролювати свої слова.
На секунду Ділюк завмирає, осмислюючи слова, потім, піднявши голову Каї, припадає до губ. Цілує солодко, турботливо, нарешті виявляючи ніжність.
— Давай, любий.
І Кая полегшено виливається, бруднячи йому руку, та нікого з них це не турбує, вони цілуються знову. Абсолютно спустошений, Кая спирається на хлопця, задоволено всміхаючись і все ще обіймає його за плечі.
Ділюк підхоплює його, кладе на ліжко, а потім лягає поруч і сам, просунувши руку хлопцю під голову. Кая повертається до нього та, охоплюючи рукою за талію, питає:
— А ти?
— Чшш, не переймайся за це, — говорить йому Ділюк та цілує в маківку, перебираючи волосся, — іншим разом.
Обидва посміхаються, знаючи, що інший раз точно буде. Кая задоволено прикриває очі. Це вже не вперше, але Кая досі впивається кожним доторком, досі насолоджується кожним поцілунком, ловить видохи Ділюка. З ним він почувається вдома. Він кохає його, так довго та боляче, так сильно як і раніше, так, як кохав його, здається, все життя.
