Ведені бажаннями

Руки, вино, бокали і ще руки. На них багато уваги. Хтось сказав би що забагато але Вілл так не вважає, принаймні зараз. Не важливо чи лишиться ця думка з ним завтра чи наступного тиждня, місяця, року. Головне що зараз він може їх розглядати. В Ганнібала красиві пальці,   завжди має в кармані крем для рук хоча рідко їм користується, він лежить там більше для самообману бо шкіра на руках суха. Від того вони лише гарніші. Через 10 хвилин мовчання Вілл підіймає голову і обидва знають що ніхто не забув про норми витріщання, вони позбулись їх одночасно з першим словом знайомства. 

— Скажи, Вілле, хто з нас на твою думку веде?- після довгої мовчанки Ганнібал таки сформулював речення 

— Веде? - звісно він все зрозумів, просто дуже хотілось почути це особисто від співрозмовника 

— Неможливо вальсувати без ведучого, він може мінятись та роль лишається одною на двох, то як ми її ділимо Вілле? 

Вілл відкинутися на крісло не зводячи очей з обличчя навпроти, але йому хотілось, руки були заманливою мішенню для його погляду. Не зараз, ні. Він вів їх? Як вони могли йти з цим спілкуванням лише за кимось одним. Як вони могли іти за кимось взагалі? 

 - Нас веде бажання, або небажання - він таки відвів очі, - залежить від ситуації. -  ідеальна відповідь. 

Ганнібал не напружувався над питаннями чи відповідями, просто обробляв інформацію. Не поспішаючи, майже ліниво. Атмосфера і настрій вечора були відповідними, кабінет психотерапевта був досить приємним місцем, камін додавав затишку а вишукане вино напрямляло думки. 

— Тебе зараз веде якесь бажання? - Ганнібалу мабуть було дійсно цікаво дізнатись відповідь, він відхилився від спинки крісла і впевнено втупився в очі Віллу.

Це було цікаве питання. 

— Зараз ні, я можу знайти собі бажання але тоді не зупиняй мене, - немає сенсу заохочувати якщо потім перервеш такий порив - я над цим подумаю. 

— Я дам тобі час, скільки буде потрібно. - Ганнібал був очевидно задоволений відповідю 

Хвилини тяглись доки Вілл не встав з крісла, повільно але цілеспрямовано. Лікар не ворухнувся, лише стежив за ним поглядом. Вілл обійшов крісло навпроти і став за його спинку. Насправді плани були досить абстрактні, та це не заважало Віллу діяти впевнено, майже самоствердно. 

Він опустив руки і ледь торкнувся ними спини лікаря. Доторк хоч і був легким та Ганнібал відчув його намагаючись не підвести голови. 

Руки рухались далі невагомими кроками від шиї, до рук, піднялись назад до підборіддя і вхопили там трохи сильніше.

— Пам’ятаєш ти питав як я  убив би тебе? - Вілл був впевнений що це не забулось.

Схвально-нетерплячий звук унизу підтвердив його думку. 

— Зараз я невпевнений чи збираюсь тебе вбивати, але досі хочу тримати тебе, руки на шиї. - ця розвага могла завести їх в зовсім різні сценарії. На секунду навіть стало моторошно. Але то була лише секунда на перевагу дням, тиждням бажань і планів тож це швидко було відкинуто непочатою чернеткою. 

Ганнібал відчував кожне коливання в повітрі, кожну зміну настрою, він насолоджувався цим. Він не хотів (і не міг) передбачати дії Вілла, їх довіра була миттєвою але повною, змінювалась разом з настроєм. Зараз вона була грайливою але нестерпно глибокою, тож замість фіксації на ній Ганнібал сконцентрувався на відчуттях. І на Віллі. Особливо на ньому. 

Руки почали стискатись всього на мить, одразу відпустивши. Душити людину зі спини незручно. Ганнібал ледь втримався від гучного вдиху, бо це означало що Віллу доведеться дивитись йому в очі. Зоровий контакт і руки на шиї. Вілл обійшов крісло і затримався секунду перш ніж сісти на нього, точніше на коліна Ганнібалу. Тверда рука перехоплює бокал лікаря, кладучи його на маленький столик. 

Вілл підвів голову і в його очах віддзеркалилась впевненість. Руки на шиї. Ганнібал спокійно, з трепетом розглядає обличчя навпроти. Один нерв на ньому смикається і руки починають потрохи стискати горло. Повітря повільно витікає з легень лікаря як вино з його бокалу, що не втримав баланс і тепер бруднить паперові записки на столику. Не критично але малоприємно. Руки стиснули сильніше. Вілл відчув владу. Його обличчя освітлене вогнем і невеличким світильником було дуже близько. Це обличчя людини що насолоджується такими бентежним речима як оце зараз. Повітря почало не вистачати. Майже критично. Короткі вдихи та видихи обірвали тишу навколо. Руки не відпускали. 

Не послаблюючи хватки Вілл нахилився зовсім близько до обличчя Ганнібала, торкаючись губами спочатку вуха, потім щоки.

Проводячи лінію від скроні до вуст, потрохи розтискаючи руки. Коли лінія була доведена губи зустрілись, всього на мить. 

Одна рука вже була у волоссі лікаря тягнучи його назад, спонукаючи відхилити голову і відкриваючи шию. На зміну жорстоким долоням прийшли губи, не менш впевнені, не менш цілеспрямовані. Лише більш ніжні.

Цей вечір міг скінчитись безліччю варіантів, але Вілл зробив те чого йому хотілось саме зараз. Наступного разу він може порізати Ганнібала, чи бути порізаним. Все залежить від бажань. Хай бажання ведуть їх.