Коли день видавався дуже складним і тоскним, Марта відкладала роботу і йшла до чоловіка. Вона зберігала всі свої документи, переводила комп’ютер до сплячого режиму, вставала з-за столу та, шаркаючи по підлозі домашніми капцями, йшла в іншу кімнату, де сидів її Том. Як правило, він не звертав уваги на її появу і продовжував пильно вглядатись у монітор і стукотіти по клавішам. Але як тільки Марта пірнала під його руку та мостилась на його колінах маленькою зітхаючою грудкою, Том одразу ж огортав її теплими й м’якими обіймами, не порушуючи тиші.
В той раз все було точнісінько так само. Марта просиділа за роботою з семи ранку, не відриваючись. А коли очі почало пекти від напруги і вона, нарешті, відвела погляд від монітору, годинник показував чверть третьої. Іноді, коли клієнт платив подвійну ціну, доводилось працювати швидко. Настільки швидко, що Марта забувала, що вона людина. Тарілки з їжею, які Том залишав на краєчку її робочого столу, так і лишались неторканими до глупої ночі, коли вже можна було викинути зіпсовані страви. Але Марта переставала не тільки їсти. Вона не розмовляла з Томом, не підіймала слухавку, не перевіряла електронну пошту і навіть годинами не змінювала позу. Все, що вона робила під час роботи, це пила каву та відвідувала вбиральню. Якщо б можна було влаштувати її прямо під робочим стільцем, вона б зробила це, не задумуючись.
Але іноді бували такі моменти, що морально сил працювати вже не лишалось. Коли вона подивилась на годинник і уявила, що просидить тут ще хоч декілька хвилин, голова пішла обертом і моментально, нестерпно захотілося спати. Марта сунула ступні у м’які капці, “приспала” комп’ютер і встала з-за столу. Повільно відчуття почали повертатись до неї. Спочатку вона відчула, як ниє її спина і на ходу розім’яла її. Потім вона усвідомила, що трохи змерзла і зголодніла. Згадала, що не бачила Тома і не говорила з ним із вчорашнього ранку. Вона навіть не була певна, чи він вдома, але коли наблизилась до його кабінету, почула впевнений стукіт пальців по клавіатурі. Всередині одразу ж потеплішало. Марта тихенько штовхнула двері і зупинилася на порозі, щоб помилуватися своїм чоловіком.
З-під причинених штор у кімнату проникали слабенькі сонячні промені, розбігаючись підлогою й стінами. Томас, як і сама Марта, не любив денне світло і завжди працював у напівтьмі. Він сидів за столом і електричне світло монітору освічувало його обличчя й руки. Та сама футболка, у якій дружина бачила його останній раз і здається, ті ж брюки. Вона посміхнулася, щільніше обгорнувшись халатом. Ніжність і любов до цього чоловіка моментально витіснила з її голови всі думки про роботу. Її ж серце завжди належало йому одному.
Вона підійшла до крісла повільно й нечутно, щоб не потурбувати зануреного в роботу чоловіка завчасно. Його обличчя було напруженим й зосередженим, але як тільки вона торкнулась його руки, намагаючись вмоститись на його колінах, Том одразу ж відволікся і зморшки на його обличчі розгладились. Навіть комп’ютерне світло перестало здаватись таким холодним. Все в цій кімнаті стало теплим і рідним, як тільки Томас міцно обійняв свою дружину.
Він був міцним чоловіком і це було саме тим, що Марті, безсумнівно, подобалось більше за все. В його обіймах вона вмістилася вся з голови до п’ят, притиснувши коліна до своїх грудей. Це вийшло, звичайно тому, що сама Марта була доволі мініатюрною. Його руки огортали її тіло з усіх сторін, наче він — велике затишне крісло, а вона сама — маленька принцеса.
- Ну іди до мене під крильце, моя маленька, іди до мене, кохана, - прошепотів Том, пестячи її ніжки і спину одночасно.
“Під крильцем” було найулюбленішим місцем Марти в усьому домі. Вона трохи посовалась, намагаючись всістися зручніше, але так, щоб не завдати дискомфорту Тому. Вклала голову на його широких грудях, прикрила очі. Тягар і втома трохи відступили, Марта розслабилася, відчуваючи як підборіддя чоловіка, вкрите жорсткою, колючою бородою, впирається в її голову. Пестощі не зупинились.
- Томмі, скажи, що все це не дарма, - ледь чутно попросила вона, торкаючись пальцями жилавої міцної руки.
Він терпляче зітхнув і поцілував дружину в кошлате волосся:
- Я багато разів говорив тобі, що ти можеш кинути роботу в будь-який момент, Марта. А ти все “мрія” та “мрія”. Що за мрія може так виснажувати мою дівчинку? - він підняв її лице за підборіддя і подивився в почервонілі очі з ніжністю і співчуттям.
Вона побачила себе у відображенні його окулярів.
- Ти знаєш, що все це я роблю заради нас.
- Звичайно. Але ти могла б, принаймні, не брати стільки замовлень. Ти могла б розробляти дизайн тільки для тих, хто замовляє проект у мене, і не робити нічого на стороні, - Том повернув її голову на місце, пестячи коротке волосся, і почав злегка крутитися на кріслі із сторони в сторону.
Марті це нагадало, як батько колисає дитину, збираючись розповісти казку на ніч. Довгу й красиву казку.
- Коли ти зачаровано говорила про сімейний бізнес, все уявлялося зовсім інакше, пам’ятаєш? Ми з тобою тоді ще навіть не були одружені, а ти вже будувала великі плани на наше майбутнє, - Том засміявся тихим глибоким сміхом, і Марта посміхнулася, поринаючи в давнішні спогади.
- Ти бігала за мною хвостиком і просила, навіть вимагала, навчити тебе створювати моделі, безупинно питала де завантажити текстури, а я і гадки не мав. І тільки завдяки тобі почав, нарешті, вчитися. Щоб втілити твою мрію в життя. Пам’ятаєш, як ти уявляла наш спільний кабінет? А потім виявилось, що ти абсолютно не спроможна працювати поза свого усамітненого простору…
- Так, це я, звичайно, обламала, коханий, - розсміялася Марта й тицьнулась носом в уже несвіжу футболку Тома.
І раптово ледве помітний укол замішання притлумив радість, яка заворушилася в грудях, і змусив напружитися. Марта підняла голову і з подивом подивилась на те місце, де тільки що терлась носом. Том продовжив згадувати:
- А як ти уявляла нас успішними і затребуваними по всій країні? Заможні люди, знаменитості, для яких я будую садиби, а ти обираєш колір фарби для стін і оздоблюєш кімнати різними дорогими дрібничками. А потім, невимовно щасливі і повні сил, ми йдемо в захід сонця з відчуттям зробленого діла і набитими зеленню кишенями. Ти — в вечірній сукні, а я у смокінгу, прямо на який-небудь світський вечір! Але реальність виявилась куди більш прозаїчною. І для того, щоб робити великі гроші, треба трудитись від зорі до зорі.
- Мені не потрібні великі гроші, Том, - відповіла Марта, ледь вловлюючи зміст слів чоловіка.
Вся її увага була прикута до заповітного місця на футболці. Спочатку вона подумала, що справа у дивному запаху речі, яку б вже час кинути до прання, але цей запах вона чула багато разів під час його дедлайнів. Потім їй здалось, що раніше цієї футболки вона й зовсім не бачила на чоловікові, але згадала: яскрава зелена пляма серед інших речей у кошику для брудної білизни. Відтак Марта подумала, що справа зовсім не в одязі. Але тоді в чому? Вона підняла голову і подивилася на чоловіка, який все же розповідав про їх безтурботне минуле, і подумала, що він і зовсім може бути абсолютно чужою людиною. Саме так! Вона навіть відчула, як його тіло випромінює якісь ворожі хвилі. Флюїди, ніяк несумісні з людиною, з якою вона прожила більше шести років. На мить їй стало по-справжньому страшно. У голові Марти промайнула картина, буцімто справжній Том лежить десь під мостом, брудний і з проламаною головою. Але паніка поступилася місцем тверезому аналізу: Томас зовсім не змінився. Всі його слова і звички, його посмішка і те, як сидять на його носі окуляри, говорили про те, що це її найсправжнісінький чоловік. Палко коханий. Чи відчувала вона його палко коханим в той самий момент? Вона не змогла би сказати інакше, але в той же час він відштовхував її чимось невловимим і невидимим всередині себе. Можливо, це якесь непритаманне йому слово чи рух так привернуло її увагу? Але ж саме в тому місці, на його грудях, щось здалося Марті дивним.
- …ти подумаєш над цим, правда? - Том нахилився й запитливо поглянув в її обличчя.
Його променисті очі здалися Марті рятівним колом, який може витягти її з вирви сумнівів і похмурих думок. Їй просто треба відпочити і нічого більше. Закінчити проект і податися з Томом куди-небудь на спекотний берег з розпеченим піском і єдиним у всій околиці маленьким будиночком.
- Марта, з тобою все добре? Пообіцяй, що подумаєш! - він трохи струсив дружину, змушуючи звернути на себе увагу. Його тон був дуже серйозним. - Скоро сама себе заженеш в депресію чи яке-небудь виснаження. Давай віднесу тебе в ліжко? Поспиш хоч пару годин. А потім я тебе розбуджу, га?
- Ні, Томмі, - Марта стомлено похитала головою і слабко посміхнулася, знов вкладаючи голову на його груди. - Давай просто посидим ось так іще трошки? Нам обом треба багато працювати, але ось ці моменти ніхто не зможе в мене вкрасти. Навіть ти!
Том посміхнувся, зітхнув так глибоко, що широкі груди випнулись далеко вперед, і кут огляду Марти значно змінився, а потів повернувся назад. Вона прислухалась до своїх відчуттів. Запах був майже звичним, справжнім, чоловічим. І їй було так само добре в його обіймах, як і раніше. Навіть як на самому початку, як вперше, коли вона ось так, усім тілом притиснулась до Тома.
Звичайно, це було задовго до шлюбу. Тоді майбутній наречений вперше побував її гостем. Марта ще навіть не почала відчувати до нього щось особливе і не почувала особливої довіри до цієї людини. Її заспокоювало те, що він досить вродливий і справляє враження дуже надійного хлопця, але більше нічого. Тими днями вона і не мріяла, що зможе когось покохати… знову. Їй було дев’ятнадцять, і вона вже не була нетямкуватим і дурним дівчиськом, якого можна було обдурити добротою й красою. Вона не боялася закохатися, просто не думала, що після смерті її коханої людини зможе знову щось відчути. “Яка може бути любов у такому віці?” - міг би спитати хтось, але ніхто не питав. Це було шкільним коханням, історією, яка тягнулась з середніх класів. Ендрю — так його звали. Він завжди мріяв мати власну машину, щоб катати Марту по всій околиці, забирати її зі школи і возити на побачення. На честь випуску батько, нарешті, зробив сину довгоочікуваний подарунок. І вперше, коли він опинився в машині без Марти, Ендрю не впорався з керуванням і влетів у кювет. Йому було вісімнадцять, а Марта — на рік молодшою. Відтоді і до першої зустрічі з Томасом пройшло трохи більше двох років. Вона намагалася пояснити йому відсутність ентузіазму, розповісти що-небудь про Ендрю, але кожного разу це кінчалося її відлюдькуватістю і небажанням бачити Тома знову. Він терпляче чекав, доки все зміниться, а вона загалом не була особливо проти. Але того вечора, коли він вперше з’явився у її крихітній студентській квартирі, байдужість дівчини розломилася надвоє. Вони дивились якесь дурнувате кіно й пили пиво з бляшанок. Марта підтягнула до грудей коліна і вклала на них підборіддя. За фільмом вона не слідкувала. Робила вигляд, що дивиться, але думала тільки про те, щоб цьому хлопцеві не спало на думку її торкнутися. Але він не тільки торкнувся. Він згріб її своїми сильними руками і міцно, але ніжно притулив до себе. Бляшанка з пивом випала з рук Марти і з глухим стуком вдарилась об товстий килим, розливаючи напій пінистою калюжею. І коли Том відчув, що камінчик, яким до цього була Марта, стає м’якшим, а потім зовсім розслабляється і перетворюється на живу тендітну дівчину, він обережно підняв її і всадив на свої коліна. Її голова, як і зараз, опинилася на його грудях, і в той момент Марта не змогла зрозуміти, як цілих два роки без цього жила. Том був таким теплим, а головне… живим. Він дихав, і вона його дихання відчувала. Він рухався, і вона відчувала рух кожної його м’язи. Його серце билося, і вона відчувала його биття під своєю щокою. В той момент вона закохалася без вороття і назавжди. Та мить стала найважливішою в їх житті. З тої миті вони більше ніколи не розлучались. Пізніше Марта все-таки змогла спокійно і чітко розповісти своєму хлопцеві про Ендрю і його бездиханне тіло. Про його завмерлі груди, які більше не здіймалися. Розказала про те, що коли під її пальцями опинилася тепла шкіра і жива рухома плоть, його тіло, вона усвідомила, що найстрашніше в житті — не відчувати цього руху, не чути дихання і торкатися тих завмерлих грудей. І їй було шалено добре опинитися “під крильцем” знову і знову. Вона не втомлювалась насолоджуватись життям, що буяла у тілі чоловіка навіть через довгі роки.
І зараз вона намагалася оживити в собі ті ж відчуття, щоб розвіяти той непевний слизький сумнів, який оселився десь всередині неї. Вона потерлася щокою об теплі груди, живі, без сумніву, живі груди, але підозра не згинула. Не розчинилось в припливі кохання і усвідомлення цінності того, що зараз відбувається, як Марта того очікувала. Томас продовжував легенько крутитись у кріслі, відкинув голову на його спинку. Його борода, темна й густа, лоскотала лоб і ніс дружини, коли та здійняла до нього голову. Вона дивилась нерозуміюче, намагалась відшукати відповідь в його лиці, але воно мовчало. Тоді Марта поклала на чоловічі груди розчепірену долоню й злегка погладила, щоб не викликати підозри таким жестом. Усвідомлення опалило її не одразу. Спочатку їй здалося, що вона торкається Ендрю, запиленого й кривавого, покинутого за дорогою. Ця думка промайнула спалахом, і Марті довелося докласти зусилля, щоб з переляком не відсмикнути руку. Але вже через мить вона зрозуміла, чому дух хлопця, який не турбував її уже стільки років, примарився їй саме зараз. У грудях Тома була цілковита тиша. Марта повільно прибрала руку і прикрила рота, щоб притлумити навіть найнезначніший звук. Вкотре вона притулилася до чоловіка. Тепер її вухо було біля самого його серця, там, де повинно було тріпотіти життя, але зараз панувало мовчання.
Вона примружила очі й спробувала відсторонитися від Тома, а він, помітивши це, потягнувся за поцілунком. Його обличчя наблизилось до її, і губи торкнулись щоки, а потім і рота. Охайні вуса й борода лоскотали обличчя Марти, але найголовніше те, що вона відчула на своїй шкірі струмок його дихання. Вона подумала, що їй примарилось, тому що Томас видихав прямісінько в її вуста, а носом дихав їй в щоку, але руки, обіймаючи його тіло, ніяк не могли відчути заповітне биття всередині нього. Те биття, яке завжди відчувалось так міцно й лунало всією верхньою частиною його тіла. Побачити, що серце Тома б’ється, можна було просто дивлячись на його плаский живіт чи рух його грудей, відчути його можна було просто торкнувшись його плеча! Марта іноді навіть думала, наскільки велике і сильне серце знаходиться всередині її чоловіка. Але зараз ніякої моці цього сильного органа не відчувалось, його тіло було німим, хоч і рухалось і навіть дихало, як робило це завжди.
Марта обірвала їх поцілунок, злегка лінивий й неквапний. Вона вигадала привід, щоб перевірити свою здогадку, але якщо вона підтвердиться, то ризик може бути невиправданим, а її вчинок фатальним. Якщо її чоловік виявиться кимось, хто може продовжувати жити з мертвим серцем, і якщо він здогадається, що вона знає, тоді її вчинок може стати навіть останнім в її житті. Але здоровий глузд кричав про те, що все це може лише ввижатись. Звісно, тоді Марта думала, що все це виявиться банальним недосипанням, а Том у наступну секунду — людиною з нормальним функціюванням тіла.
- Ти якийсь зовсім блідий, - вона торкнулася його теплого лоба. - Ти добре себе почуваєш?
- Цілком, люба. Ми просто обидва трохи втомились, - чоловік погладив пальцями її щоку. Такий буденний жест, але Марта здригнулася і одразу взяла себе до рук. Вона намагалася вести себе дуже переконливо і надати своєму обличчю насправді стурбований вигляд.
- Давай я принесу тонометр? Треба виміряти твій тиск, здається у тебе приступ гіпотонії, - вона спробувала встати з його колін, але Том легко утримав її за руку і повернув назад.
- Не треба, дівчинко, я почуваюся просто чудово, - він зняв окуляри і кинув їх на стіл, злегка нахилившись вперед разом з Мартою, - не переймайся.
Марта усміхнулася, але злякалась, що посмішка могла здатись надто нещирою. Паніка нахлинала, приводів ставало все менше, але здаватись вона не збиралась.
- Тоді дай мені просто виміряти пульс, щоби я заспокоїлась, добре? Не хочу, щоб ти тут упав мертвим і скалічив себе.
“Упав мертвим” - можливо Марта і не помітила, як це сталося раніше, як тіло її чоловіка впало на дощату підлогу в кабінеті чи вдарилось об холодні кахлі ванної, а потім якимось незрозумілим чи навіть магічним чином повернулося до життя. Вона ж не бачила його цілу добу, закохана в свою роботу, безтурботна ідіотка! Все що завгодно могло статися за цей час. І навіть смерть.
Том слухняно простягнув до неї руку долонею вгору, знизуючи плечима:
- Але почуваю я себе добре, май на увазі. Якщо раптом впаду мертвим, то це вірний знак, що мене отруїли, - чоловік засміявся, і Марта сердито шикнула на нього, хапаючись за руку.
Це здалося їй хорошим знаком. Значить Том не збирається нічого приховувати. А може і сам не знає? Її пальці забігали по широкому зап’ястку, пересіченню випинаючих вен і жил. Вона натискала тут і там пучками пальців, ледь не впиваючись від нетерплячки нігтями. А коли це стало здаватись зовсім безглуздим, застигла, тримаючи великий палець на місці, де нічого не рухалось. Марта слухняно відрахувала неіснуючу кількість пульсуючих поштовхів, дивлячись на те, як обертається годинникова стрілка. Вона дивилася на годинник і зі стурбованим виглядом слухала нічого під своїм пальцем. На очі нагорнулися сльози. Але ж це може нічого й не означати? Можливо Марта просто не знайшла його пульс?
- Ну і як там? Поки що живий, га? - із насміхом в голосі запитав Том, коли стрілка перетнула межу.
- Трохи повільний, Томмі. Може тобі самому варто прилягти? - Марта ковзнула з його колін, трохи похитуючись, прошаркала капцями до дверей кабінету, а в дверному прорізі обернулась іще раз глянути на (чи свого?) чоловіка.
- Трохи пізніше, люба, - відповів він. - Я ще попрацюю, а потім, можливо, ми разом повечеряємо, добре?
- Це можна, - невпевнено проказала Марта.
Вона дивилась на абсолютно нормальну людину, повну сил і впевненості в тому, що з нею все добре. Томас послав дружині повітряний поцілунок ( що виглядало неймовірно безглуздо), підсунув крісло до робочого столу й надів окуляри. Обличчя миттєво стало серйозним, його знову осяяло електричне світло, а кімната стала холодною й непривітною, тому що коханий розчинився у ній і став її часткою. Марта тихенько причинила за собою двері і ще декілька хвилин стояла коло неї, торкаючись її руками і лобом, слухаючи рваний ритм клацання мишкою і стукоту клавіш. Коли стало зрозуміло, що за дверима нічого не змінюється, дівчина відштовхнулась від дверей і декількома широкими кроками залишила коридор.
Марта чесно намагалася закінчити з роботою на сьогодні, але “пробуджений” комп’ютер так і лишився незайманим. Вона сиділа, зігнув одну ногу в коліні, обхопивши її руками і дивилась на незакінчений проект, але бачила лише його обличчя і його завмерлі груди. “Не може бути” - крутилось у голові поряд з тисячами доказів того, чому ж цього не може бути. Але всі докази виявлялися справжнім безглуздям, коли поряд з ними з’являвся той факт, що у Тома всередині була тиша. Те, чого вона панічно боялась і від чого він допоміг утікти, тепер втілювалося у ньому самому. Марта раз за разом прокручувала в голові їх розмову і кожен жест, пригадувала кожен рух і будь-яке випадкове слово. Все здавалось таким неправильним і неможливим, але в той же час беззаперечним.
Коли дівчина зрозуміла, що роботу доведеться відкласти, вона знов піднялась з-за столу, уже вдруге за день. Але на цей раз стомленості не було ані в її очах, ані в рухах. Вона зняла халат та залишившись в домашніх шортах та кофті, оглянула кімнату. Напівморок вперше так сильно тиснув. Вона спіймала себе на думці, що смертельно боїться того, що Том може сюди зайти і заговорити до неї. Необхідно було щось робити. Марта розуміла, що якщо лишиться тут, то, можливо, зійде з глузду у тиші, в якій її думки звучать ще більш оглушливо. Якщо спробує заснути, то може обрікти себе на дещо жахливе. Вона вийшла з кімнати в той же коридор, що вів до кабінету Тома, й безшумно, навшпиньки, промайнула його, прямуючи до кухні. Зачинив за собою двері, щоб не привертати увагу шумом, вона поставила на вогонь маленьку турочку, змішавши в ній мелену каву і воду. Марта згадала, що Том завжди сам молов каву ранками, і зрозуміла, що цього ранку не чула звуку кавомолки. Пакет з меленою кавою був повним по вінця.
Зваривши для себе напій, Марта встала біля вікна (єдиного не завішаного шторами вікна в їх будинку) і подивилась надвір. На вулиці було сонячно, панувала тиха тепла осінь, початок жовтня. Марта навіть не подумала зварити кави на двох. Що вона за дружина така? Але потім згадала ту тишу всередині нього, і совість одразу ж перестала її шматувати. Рука потягнулась до верхньої шафки біля вікна, і відкривши її дверцята, намацала гладеньку пляшку коньяку. Їй завжди здавалось дивним рішення чоловіка зберігати пляшки і бляшанки на верхніх полицях. Адже дістаючи щось важке, можна було запросто розбити собі цим голову!
“А може його серце по-справжньому ніколи й не билось, і все це мені просто марилось? - раптом подумала вона. Але за що ж тоді вона так сильно його покохала? Адже саме через його здатність жити.
Тремтячими руками Марта щиро плеснула коньяку до чашки з кавою. Вона пила неспішно і смак їй не подобався. Захотілось терміново подзвонити подрузі і все розказати. Але коли кава у чашці скінчилася, більше захотілось завести машину і гайнути до неї, чи хоча б до мотелю. Руки затремтіли ще сильніше, але злякатися і втекти вже не було жодного наміру. Треба було з’ясувати усе раз і назавжди! Докопатись до істини і прийняти якесь рішення щодо того, що їй робити, якщо Томас раптом опиниться дійсно неживим. Подзвонить сімейному лікарю? Офіцеру поліції? Чи все ж сяде в машину і поїде кудись, де її не зможуть знайти, він не зможе її знайти? Коли кава у чашці закінчилась, їй шалено закортіло поїхати, але вона плеснула ще коньяку і пила його вже просто так. Вирішила, що якщо забагато вип’є, то нізащо не сяде за кермо.
Звичайно, тікати з дому було дійсно єдиним правильним рішенням у будь-якій схожій ситуації, і Марта це розуміла. Але виставити себе посміховиськом… якщо все це опиниться якимось непорозумінням, а вона вже встигне комусь розказати про своє відкриття, що ж тоді станеться? Що, в решті решт, подумає Том, і як вони будуть жити далі?
Лоб був гарячим, а руки холодними і вогкими. Коньяк був міцним із нотками солодкої ванілі. Марта морщилася, ковтаючи його, але слухняно пила. Вона наказала своєму мозку думати про те, як іще можна перевірити, чи б’ється серце насправді. Вона думала до тих пір, доки на третину заповнена пляшка не спустошилась повністю. Перед очима все пливло, і запах з рота відчувався виразно, від нього нудило, але народжена і вже стійка думка не давала дівчині перетворитись на квашу. Марта встала і твердо трималась на ногах. За ті хвилин сорок, що вона провела на кухні, не було чутно жодного звуку в цілому домі. Ніщо не відволікало її від власних тортур. Вона і думати забула, що в кімнаті її чекає робота, було наплювати. Ноги стали ватяними, а кроки важкими, але Марта не мала сумніву, що Томас її не чує. Поряд з дверима в його кабінет, ноги зупинились самі. Марта дивилася на ці двері і наче бачила крізь них. Вона не могла зрозуміти, чому Том здавався таким нормальним, адже з ним дійсно було щось не так. Але Марті і не спадало на думку, що “щось не так” могло бути з нею самою.
Вона переклала пакунок, який прихопила на кухні (про всяк випадок), у іншу руку і майже беззвучно проникла у спальню і зачинилась.
Марта вирішила, що якщо побачить кров чоловіка, то одразу зрозуміє, чи працює таки його серце. Але як саме повинна виглядати ця кров? Вона довго думала і дійшла висновку, що кров, яку не качає серце, не зможе згорнутись. Звичайно, вона не була в цьому певна, але інших варіантів не знайшлося. Поріз — все, що у неї було. Марті здавалось, що перші декілька годин після смерті кров все-таки повинна загуснути, але пізніше розжижиться і потече з порізу струмком. А з тих пір, як вона відчула німоту в його грудях, вже пройшло достатньо часу. Звичайно, вона не хотіла кривдити свого чоловіка. Вона не перестала кохати його, якщо він дійсно залишився її чоловіком. Але маленький поріз не зможе стати причиною якихось серйозних наслідків. Якщо кров згорнеться, то ранка легко загоїться, а якщо ні… ну що ж, тоді Марті доведеться тікати. Тому що навряд чи тіло, серце в якому не качає кров, зможе зупинити навіть повне знекровлення.
Для маленького порізу вона прихопила кишеньковий ножик. Його лезо блиснуло у пітьмі спальні і одразу щезло — Марта сховала його в кишені піжамних шортів. Ну, а на випадок втечі вона приховала кухонну сокирку (хоча мала сумнів, що та зможе їй чимось допомогти), яка тепер стояла руків’ям догори між ліжком і нічним столиком. Марта дуже сподівалася, що скористатися нею їй не доведеться.
За вікном вітер тріпав листя дерев, кидаючи на штори і стіни спальні тривожні тіні. У домі було тихо, але Марта могла заприсягтися, що чує, як електричний струм біжить дротами всього дому. Звук неприємний і майже нечутний, а скоріше відчутний. Вона лежала у їх подружньому ліжку, накрившись ковдрою, і намагалася вгамувати буйство думок в голові. Було лячно. Хотілося якомога сильніше відтягнути момент появи Томаса в спальні, але дружина і так чекала його пів дня. Практично нерухомо, вслухаючись в нечастий стукіт дверей і звичайні, буденні кроки чоловіка. Він жодного разу не зазирнув ані в спальню, ані в її кабінет. Інша жінка точно б образилась, але Томас знав, що Марту дуже дратує, коли її відволікають від роботи. Він і гадки не мав, що дружина чекає його в ліжку і готує не зовсім врівноважений план.
Сп’яніння вже давно щезло, лишивши після себе легкий головний біль, загальну пом’ятість і шлейф якогось очманіння. Нормально мислити не виходило, шалено хотілося спати — кава теж більше не діяла. Страх, без сумніву, переважав над очікуванням, але жага знання була більшою за страх. Марта стиснула ніж через тканину шортів. Вона уявила себе, як розріже теплу шкіру я побачить крапельки крові, які з’являться на поверхні порізу. Чи одразу цілий струмінь, заливаючий простирадло і навіть її саму? Вона зітхнула. Десь далі коридором грюкнули двері, але Марті здалося, що далі, ніж в Томовому кабінеті. Вона розблокувала екран смартфону, який лежав на нічному столику. Тому столику, біля якого стояла кухонна сокирка, очікуючи щоб тільки лягти в маленьку жіночу ручку. Слина в роті загусла від одного усвідомлення, що в подружнє ліжко довелося взяти зброю. Екран показував пів одинадцятої ночі, саме час Тому йти в душ, а потім і в ліжко. Марта зібгалася, але одразу ж осадила себе. Не можна дати зрозуміти, що вона щось знає!
Вона вирішила прикинутися сплячою і дочекатися, коли засне Том, а потім легенько провести ножем якоюсь відкритою частиною тіла. Легенько, але достатньо для того, щоб побачити кров. План був надпростим, але що якщо чоловік прокинеться від болю? Він може навіть збіситись, не до кінця прокинувшись. Якби Марта могла змусити його випити якесь снодійне… Але у їх домі не було практично ніяких ліків. Том був міцним хлопцем, а Марта страждала від алергічної реакції практично на будь-які препарати. Було дуже страшно, але жити в невіданні було ще страшніше. Тому Марта спробувала зібратися й змусити себе діяти, навіть не дивлячись на небезпеку. Нічого важкого: якщо Том прокинеться і почне задавати питання, вона скаже, що, напевно, уві сні розстібнулась булавка. Вона не була впевнена, чи знає Том про відсутність її звички носити булавки на піжамах, але зараз булавка була завбачливо пришпилена до кофти біля грудей. Вона зуміє зробити все швидко, залишалось лише не заснути раніше нього.
Їй навіть на думку не могло спасти, що інша жінка в такій ситуації, скоріше за все, просто пішла б спати, скидаючи все на втому, а зранку перевірила би пульс знову. Вона навіть і подумати не могла, що робить щось неправильно…
За дверима почулися кроки і грюкіт іншими дверима. Це Том увійшов до її кабінету, перевірити перед сном, як ідуть справи з роботою. Але через декілька секунд двері зачинились, тому що дружину він там не застав. Звук кроків наблизився до спальні і здався Марті якимось невпевненим, ніби Том був дуже втомленим. “Добре, - подумала вона. - Значить швидше засне”. Вона спробувала згадати чи відімкнула двері у спальню, вкладаючись в ліжко. Якщо ні — її план міг з легкістю зруйнуватись. Марта лежала на боці, спиною до дверей, і молилася, щоб вони були відкриті. Ручка повільно повернулася і двері відчинились майже нечутно.
- Біднесенька моя Марта, - прошепотів Том, ближче підходячи до ліжка. - Все-таки заснула, розумниця… Хоч я і думав, що ми повечеряємо.
Вона лежала і слухала, як Том розстібає і стягає з себе брюки, потім футболку, і ось уже ліжко ледь прогнулося під вагою його тіла. Він струснув край ковдри і швидко вмостився на своїй половині. Марта зрозуміла, що Том не збирався її будити, як їй спершу здалося. Він просто трохи засмутився через вечерю і не зміг стримати це в собі, але будити не хотів. Як же це, він навіть не прийняв душ перед сном і одразу ліг у ліжко? Напевно, просто шалено стомився. Він не совався, просто лежав тихо й нерухомо. Марта подумала, що якби його серце зараз все-таки билось, то вона б, мабуть, могла відчути це навіть на відстані. Але відчуття мовчали.
Кулачки під ковдрою стиснулись в очікуванні чогось жахливого. Страх заснути першою пішов одразу ж, як тільки Том увійшов до кімнати. Вона не могла навіть просто заплющити очі, лежачи поряд із ним. Дивні, небезпечні думки зрадливо юрмились в її голові, погрожуючи викликати паніку. Що може бути потрібно такій істоті від неї? Що така істота може з нею зробити? Якби він був вампіром, то його шкіра, напевно, була б холоднішою за сталь, але Том був теплим, як завжди, і його шкіра була м’якою. Якби він був зомбі, чи міг би він так тверезо мислити і залишатися тим же чоловіком? Якби він був примарою, то зовсім став би безтілесним і прозорим, схожим на туман. Але Марта ніколи не вірила в жодну з цих істот. Вона не вірила в Бога і Диявола, але в той момент їй несамовито захотілося мати хоч крихітне розп’яття поряд з маленьким ножиком.
Нічник з Томової сторони був увімкненим. Можливо, він щось читав, але шелесту сторінок чутно не було. Марта замружилась так сильно, що заболіли очі, тіло напружилось і стислось. Їй здавалось, що вона майже готова здатися, не в силах дочекатись, доки чоловік засне, але продовжила нерухомо лежати. Полегшення прийшло, коли окуляри чоловіка з ледь помітним стуком торкнулися поверхні тумби, а потім клацнула кнопка нічника. Матрац під тілом Марти заколихався, коли Том перевернувся на бік, а через кілька секунд, коли вона була вже впевнена, що чоловік заплющить очі і спробує заснути, його рука лягла на її талію і сковзнула до живота. Доторк обпалив несподіваністю. Марта здригнулася так різко, що Тому довелось міцніше притиснути її до себе, щоб втримати на ліжку. В голові промайнула думка, що врятуватись вже не вийде. У повітрі запахло його тілом, тим запахом, котрий завжди її так збуджував, але зараз викликав якусь непевну відразу, бажання відсунутись на край ліжка. Сильна рука торкалася живота дуже ніжно, але наполегливо. Марта спиною відчувала його жар, його тверді груди і прес, але ніяких поштовхів, нагадуючих серцебиття. Це було так неприродно, що хотілося кричати.
Том торкнувся губами її волосся, імовірно думаючи, що дружині всього лиш наснилось жахіття, намагаючись заспокоїти її уві сні ніжним доторком. Губи теж виявились гарячими, це відчувалось навіть крізь густе волосся. Марта щосили старалась дихати рівніше і перестати тремтіти, зробити вигляд, що вона спить дуже міцно, але її сполохане дихання здалося чоловікові дечим іншим. Вона збагнула це, коли Томас сам почав важко дихати їй в потилицю, а його долоня з натиском пройшлася животом і пірнула під кофту. Виходить, що втома була не такою вже й сильною?
У такі миті великі чоловіки завжди ставали дуже наполегливими. Тендітне жіноче тіло виявлялось притиснутим, придавленим, зім’ятим і податливим, наче пластилін у вправних і наполегливих руках. Між величезним тілом і ліжком ставало надто тісно і гаряче. Тяжкість його тиснула, будь воно зверху, знизу чи збоку. Іноді неможливо було навіть дихати, але багатьом дівчатам це подобалось. Та сила, яка знаходилась в чоловічому тілі, яка ніколи не заподіє болю, але подарує насолоду. Марта теж любила відчувати себе маленькою і слухняною під його тілом чи на ньому. Їй подобалось відчувати під своїми пальцями великі м’язи, подобалось як Том майже грубо хапає і тисне, гладить дуже чутливим дотиком. І зараз його дотик був саме таким.
Марта не знала як зробити так, щоб її поведінка виглядала природною, як зобразити приємний подив на сонному обличчі, коли чоловік переверне її на спину, якщо подив цей насправді змішаний з жахом. Він погладив пальцем під груддю, потім стиснув її в своїй руці, ледь притис сосок і тут же відпустив, сковзаючи ребрами нижче, проникаючи під резинку піжамних шортів. Марта затремтіла від страху. Що якщо він відчує ніж у кишені? Якби Том зазирнув за її плече, то побачив би широко розплющені очі, погляд яких метушиться кімнатою в пошуках хоч якогось рішення, побачив би її панічний напад. І коли Том надавив знизу її живота, Марта знайшла, нарешті, рішення. Адже секс — це чудовий спосіб все перевірити! Вона згадала як часто і сильно завжди б’ється серце чоловіка під час сексу, як все його тіло заходить ходором від могутніх поштовхів під час збудження і оргазму. Але найголовніше… як би у нього могла виникнути ерекція, якби він був мертвим? Ця думка змусила її серце битися частіше. Сама її поява в голові здавалася блюзнірською і огидною. Але це ж, звичайно, краще, ніж різати його ножем?
Ніжне жіноче тіло під його руками заворушилося повільно й грайливо, ніби сон все ще не покинув її остаточно. Вона відчула, як Том збудився ще сильніше. Відчувши порух дружини, він миттєво притисся своїм твердим пахом до її сідниць і застогнав у її плече глибоким грудним стогоном.
- Знаєш, це можливо краще за вечерю, - прошепотів він, ковзаючи губами від плеча до шиї. - Тому що я дуже голодний…
Грубий язик залишив вологий слід на шиї Марти. Вона відчула запах його слини і від цього ще більше заплуталась. Том здавався настільки живим, що факт мовчання його серця був просто абсурдним. Член Тома був кам’яним, не було сумнівів. Але груди, притиснуті до її вигнутої спини так само були пустими.
Том перевернув Марту на спину одним ривком, як вона і очікувала. Тіло чоловіка навалилося зверху і нахабно притисло дівчину до матрацу, зробивши все що відбувається, клаустрафобічно-страшним. Вона дихала глибоко, дивилась прямо в його ошаленілі очі і не могла повірити, що не чинить супротиву, а покірно задихається під величезною вагою. Том поцілував її глибоко й владно, дряпаючи бородою і вусами її лице. В його очах вгадувалось якесь моторошне веління, і на секунду Марті здалось, що він може все знати. Але він тільки спитав:
- Коли ти встигла випити? Від тебе пахне коньяком?
Посмішка на його губах була грайливою, наче він збирався її покарати, але зоровий контакт перервався. Чоловік послабив натиск і трохи піднявся над дівчиною, але тільки щоб смикнути з неї шорти, разом з трусами. Том ухопився за них з обох сторін і одним ривком позбувся, відкинувши в геть. Маленький ножик випав з кишені і з глухим стуком покотився килимом, але чоловік чи не почув, чи не звернув уваги. Тепер Марта могла скористатися тільки сокирою. Але чи був сенс, коли Том розвів її ноги, і вже натиснув головкою на клітор, а потім трохи нижче і майже безперешкодно увійшов? Тоді вона зрозуміла, що весь цей час була вологою і абсолютно збудженою. Він контролював її тіло, можливо. Але мозок говорив про те, що вона відчуває у ньому загрозу. Напад клаустрофобії не відступав, паніка стала її супутником і біснувалася всередині, але її тіло… Воно відповідало чоловікові, як відповідало в перший їх раз і всі наступні роки. Марта стогнала, її стегна обхопили талію чоловіка, а груди під тонкою кофтинкою, тремтіли від уривчастих поштовхів всередині. Він нахилився до неї і, не зупиняючись, прошепотів, як сильно любить її, але Марта знову не змогла відповісти. Крапля поту скотилася її скронею, але Том, навіть не підозрюючи, одразу ж стер її своєю щокою. І в ту мить, коли він був повністю, усім тілом притиснутий до неї, коли його рухи стали м’якими і плавними, обіймаючи його за плечі, вона нібито відчула декілька невпевнених поштовхів. Не внизу, а біля самого свого плеча. Від несподіваності її тіло одразу ж завмерло і навіть стогони стихли. Рухався тільки Том, уже швидко, уривчасто, а Марта намагалася прислухатися і знову вловити той примарний стук. Але замість цього у грудях знову стояла мертва тиша. Всі відчуття унизу притупилися, ніби Марта раптом стала фригідною, але чоловік цього навіть не помітив. Його м’язисте тіло напружилось, він піднявся над жінкою, щоб увійти іще глибше. Останні рухи завжди були найглибшими і найгрубішими. Головка надто сильно надавила, пройшла надто глибоко, але Марта тільки стисла м’язи, відчуваючи гарячий струмінь чоловічого оргазму всередині себе. Вона видихла з грудей повітря довго і шумно, так що Том навіть міг би подумати, що вона теж кінчила, якби сам не стогнав надто голосно.
Все скінчилося. Тільки страх і впевненість, що її чоловік — не той, ким був раніше, нікуди не пішли. “Все скінчилося”, - думала вона, але ж це було не найстрашнішим.
Том пригорнув її одною рукою, і Марта притулилася до його теплого голого боку, поклавши голову на його широке плече. Тепер від нього різко пахло потом. Їй подобалося це більше ніж якщо б Том пах розкладанням чи не пах нічим. Його обличчя було абсолютно щасливим. Такий короткий секс завжди робив його щасливим і умиротвореним, як чай з ромашкою. Але на цей раз його умиротворення здавалось куди більшим через відсутність пульсу.
Все скінчилось?
Відсутність пульсу зводило її з розуму. Воно повертало її туди, де цілих два роки вона нічого не могла відчувати, і привид завмерлого в кюветі Ендрю відбирав її життєву енергію.
Все скінчиться.
Вона тримала руку на його оголених грудях зліва і шепотіла йому слова кохання. А коли він заснув, не розриваючи обіймів, Марта вирішила, що все обов’язково скінчиться, як тільки вона з’ясує, що його серце завмерло назавжди. А сам Том — такий же привид, загубивший тіло десь в глибині їхнього дома чи на автостраді.
Марта не бачила чоловіка цілу добу, і за цей час щось мало статися.
А тепер все повинно скінчитися.
Коли Том заснув і задихав рівно і тихо, а Марта лишилась лежати поряд з ним, за вікном була ніч. Темна і тиха, якою вона зазвичай буває у передмісті. Темрява поглинула вулиці, подвір’я і будинки всередині. Вона проникла до кожної кімнати, наповнюючи собою увесь простір. І до тих пір, доки їй не довелося виповзати з кутів і забиратись геть, єдиним рухом у спальні Марти і Тома було кліпання спрямованих у стелю жіночих очей.
Коли на обрії почало трохи світлішати, Марта обережно вибралась із обіймів чоловіка і встала з ліжка. Насамперед вона підняла з підлоги маленький ножик і поклала до шухляди тумби, а потім наділа скинуті вночі трусики. Том не заворушився. Але вона і не боялася. Вона б впоралась, навіть якщо б він прокинувся.
В неї було достатньо часу, щоб все обдумати, і вона обдумала. Вирішила, що все має скінчитись. Всі сумніви треба було розвіяти, і Марта стала діяти твердо і без паніки, навіть не дивлячись на темні, від безсонної ночі, синці під очима. Увесь вміст кімнати за ніч вона встигла вивчити так, що згадала б розташування кожного видимого предмета й на смертному одрі. Тому обирати не довелося. Ваза, подарована на річницю весілля свекрухою, якраз підходила та ідеально лягла в обидві руки Марти. Вона повернулась до ліжка, у якому під ковдрою спав Том. Обличчя його було спокійним, груди здіймалися в такт сонному диханню, а між ніг виразно вгадувалась опуклість, яка, просто ніяк не могла наповнюватися кров’ю (але ж, однак, наповнювалась). Марта подивилась на нього, немов в останній раз, ніби прощаючись, і з розмахом вдарила скляною вазою прямо в гладке чоло чоловіка. Він не здригнувся, тільки голова на подушці схилилась трохи вбік.
Кров, що виступила на лобі, згорталася.
Цей факт абсолютно її не збентежив, хоча іще вчора міг би. Чесно кажучи, вона навіть не була певна, що удар по голові зможе по-справжньому вирубити цю істоту, але все спрацювало, а значить можна було діяти далі. Вона нахилилася, приклала вухо до грудей, але серце, як і раніше, не билося, а це могло означати лиш те, що людина перед нею — фізично мертва.
Марта відійшла від нього і спокійно відчинила двері їх гардеробу. Костюми Тома здалися їй абсолютно чужими. Вивудивши з глибини один з домашніх халатів, Марта вийняла пасок з його петель, а сам халат кинула на підлогу. Прив’язуючи руки чоловіка до узголів’я ліжка, вона сумнівалась, що якийсь жалкий ганчіряний пасок міг би стримати таку сильну людину. Але сподівалась на те, що до того часу, як він… якщо він раптом опритомніє, то вже не зможе їй нічого заподіяти. Вона сиділа на ньому верхи, у піжамній кофтинці, яка була його подарунком, і затягла вузли на руках міцніше. Вона совалась на ньому, так само як вчора терлась сідницями, але член не вставав. Звичайно, адже все вже майже скінчилось.
Марті було страшно знаходитися поряд з людиною, яка могла б виявитись незрозуміло чим, всередині якої порожнеча. Вона нагадувала собі про це знову і знову, щоб не зупинятись, щоб все вийшло саме так, як вона задумала. Щоб все, нарешті, прояснилось.
Сокира ще звечора чекала її поміж ліжком і тумбою з піднятим догори руків’ям. Марта знайшла її там не дивлячись і повернулась до своєї колишньої пози — верхи на мертвому чоловікові. Кров, що сочилася його лобом, вже багряніла на білій подушці. Марта занесла сокиру над головою, відмічаючи, що вона виявилася зовсім не важкою.
Перший удар припав на праву сторону і не пробив цілком навіть м’язи, застряг в міцних грудях, наче в деревині. Марта здригнулася, підскочила і відсахнулась, коли темна кров бризнула у всі сторони, а очі Тома широко розплющились, і він закричав. Він смикався, намагався вирвати руки і скинути Марту, але вона не стала вагатися з наступним ударом, поціливши точно в уже існуючу рану. Новий потік крові хлинув назовні, і вона відчула, що під сокиркою нарешті хруснула кістка. Крик чоловіка став оглушливим по-справжньому, і вона намагалась пришвидшитись, тому що шок міг не тільки вирубити Тома, але й звільнити його зв’язані руки. Вона знала, що достатньо кілька швидких, але сильних ударів, щоб роздробити грудну клітину, але якщо вона буде надто повільною, то все може обернутися проти неї.
Наступний удар вона нанесла трохи лівіше і, на цей раз, кістка піддалась одразу ж. Марта била і била свого чоловіка в груди, дроблячи його кістки, змішуючи його тіло в криваве місиво доки не збагнула, що крик, що лунає кімнатою, вже належить не Тому, а їй самій. Уламки кісток змішались з людським м’ясом в дірі, котру прорубала Марта. Ніби хотіла зробити в людині дупло. Її руки, стегна й обличчя разом з піжамною кофтою були заляпані темною кров’ю, котра розповсюджувала сильний і огидний запах., але зовсім не схожий на трупний. Вона зупинилась, дивлячись на скривлене обличчя чоловіка, його вирячені очі. Права рука, майже звільнена від ганчіркового паска, повисла. Його пальці посмикувались, наче в конвульсії.
Марта важко дихала, сокира випала з її рук і скотилася на простирадло, уже просякнуте кров’ю.
От і все. Все скінчилось.
Вона занурила руки в прорубану, теплу діру. Стала гребти й викидати відрубані частки м’язів, кісток і нутрощів, щоб добратися і побачити… але вже тоді в цьому не було потреби. Адже навіть під кривавим клоччям плоті вона бачила порух. І коли нарешті вона дісталась живого, калатаючого серця, коли вона взяла його до рук, вирвала з грудей і відчула, яке воно велике й потужне… Тільки тоді вона по-справжньому почула його биття. Тільки тоді вона зрозуміла, що її чоловік дійсно живий. Марті стало добре й спокійно, як коли вперше вона притислася до грудей Тома і зрозуміла, як важливо завжди чути і цінувати биття коханого серця.
Тільки тоді все скінчилось.
Відгуки