Річі ввалюється до Едді додому за північ. Він не пам’ятає, як дійшов сюди, ноги ніби на автопілоті привели його до будинку Каспбрака. Голова болить, до горла комом підступає нудота і Річі чудом стримується, аби не наблювати. Дуже невиразно він розуміє — приходити до Едді в такому стані було відверто херовою ідеєю. Та ще й посеред ночі. Та ще й знаючи, що вдома Соня Каспбрак, яка всією своєю широкою душею та тілом ненавидить цього «гидкого хлопчину, що псує її синочка».
«пиздець, як же хуйово», – тільки і може подумати Тозіер.
Річі було сумно. Пиздець як сумно. Тому він і поцупив з батьківського бару пляшку віскі і вирішив накидатися до півсмерті в їхньому з Невдахами штабі. В тому самому будиночку під землею, що його для них побудував Бен і куди вже дуже давно ніхто окрім Річі не приходив.
Правда була в тому, що Річі боявся. Він всратися як боявся цього бісового клоуна, який влаштував полювання на нього та його друзів, і кожної ночі йому снився цей смердючий, брудний притон для нариків на Нейболт-стрит, що в ньому Тозіер всього лише місяць тому знайшов оголошення про своє зникнення. Річі кричав ночами, а потім прокидався спітнілий, раз у раз сподіваючись, що все, що трапилося з Невдахами - просто сон і клоун з пекла не справжній, а Джорджі, як і інші діти, живий і зараз спить у кімнаті поряд з Біллом . Якби ж це було так.
Річі завжди був людиною, що підбадьорює інших. Він невтомно жартував тупі жарти, від яких не було смішно навіть йому самому, корчив пики і всіляко розігрував блазня перед Невдахами. Виходило чудово: його кривляння викликали щирий сміх та усмішку, але ніхто ніколи не підтримував Річі.
Отож зараз, п’яний в гівно, Тозіер стояв перед дверима «його крихітки едса» з твердим рішенням сказати йому все тут і тепер. Адже якщо завтра Тозіер стане черговими ласощами для Пенівайза, Едді так і не дізнається правду.
Річі нетвердо пам’ятає, як Каспбрак відчиняє вхідні двері, він стоїть перед Річі в безглуздій піжамі і дивиться на хлопця з неприкритим подивом.
Волосся Каспбрака розпатлане, а по тому, як хлопчик тре очі видно – він спав.
Вистачає кілька секунд, щоб Едді нарешті зрозумів, хто перед ним стоїть.
– Якого біса, Річі? - Едді з жахом затаскує хлопця в будинок і за руку тягне на другий поверх.
— Тобі пощастило, що мама на ніч випила валіум і тепер міцно спить. Що це за херня, Тозіере? — хлопчик усе ще чекав на пояснення, але коли Річі мало не впав, стоячи на місці, всі питання Каспбрака відпали самі собою.
– Мені не можна додому, – тільки й може сказати Річі, – я поцупив віскі у свого батька, гадаю, він вже помітив це.
Тозіер ледь стояв, але на диво чітко говорив.
– Це я вже зрозумів, – Едді приречено зітхнув, – можеш залишитись на ніч, але за однієї умови.
– Для тебе все що завгодно, крихітко.
Едді закотив очі.
– Не смій блювати на підлогу.
Річі кивнув, сяк-так стягнув з себе сорочку і зараз лежав на ліжку Каспбрака, заплющивши очі. На те, щоби зняти джинси, вже не залишалося сил. Навколо нього все зі страшною силою крутилося.
– Я принесу тобі води.
Едді пішов на кухню. Голова все ще кружилася, у роті пересохло, а від запаху власного перегару знову потягло блювати.
– Пий повільно і невеликими ковтками.
Річі взяв стакан, роблячи так, як сказав Каспбрак. Йому полегшало.
– Може розкажеш тепер, навіщо так напився? – Едді сів поряд з Річі.
– У тебе такі красиві руки, Едсе, тобі казали? – Річі проігнорував запитання, бо знав, що Едді і без нього знає відповідь.
Каспбрак здивовано вигнув брову, виставивши перед собою розкриті долоні.
– Ні, не казали. І чого раптом ти…
Едді хотів сказати ще «кажеш мені про це?», однак різко замовк, бо Річі піддався вперед, зариваючись обличчям у його долоні.
– Гей… Річ… ти… чого? – Едді відчув, як з легень виходить повітря. Він хотів прибрати руки, але Тозіер взяв його долоні у свої і продовжував зариватися в них, він прикладав руки Едді до щок і цілував його пальці. Усі десять, кожний по черзі.
Каспбрак тупо сидів, не рухаючись, і дивився на нього, не в змозі нічого вимовити.
Здається, у Едді був шок, тому що він блять і подумати не міг про те, що може бути цікавий Річі.
Тому що йому навіть блять на думку не спало, що базікало Річі Тозіер, який цілими днями жартує про його маму, може бути у нього закоханий. Чи йому здається і це все через алкоголь?
Річі так і сидів, обличчям в долонях Едді, не підіймаючи голови.
Каспбрак хотів було запитати, чи все в порядку, але замість цього прибрав руки, притягуючи Річі ближче до себе.
– Що ти робиш? – голос Тозіера звучав вже більш тверезо.
– Я… я не знаю… я просто… хочу обійняти тебе.
Ну, це було хоча б чесно.
Річі на мить відсунувся, заглядаючи Едді в очі. У них він побачив страх і глибокий, добре знайомий розпач.
– Скажи мені чесно, що відбувається?
Річі видихнув і вимовив після короткої паузи:
— Після всього, що сталося з нами, я не можу спати. Мене щоночі мучать кошмари, я не можу встати в туалет і жахаюся власної тіні. Едді, мені до біса страшно і хоча я ніколи про це не кажу, це так. А зараз, коли всі Невдахи в сварці, таке почуття, що ми стали жахливо вразливими поодинці і якщо я завтра помру, ти повинен знати, - він робить паузу, набираючи більше повітря в легені, - я кохаю тебе, Едсе.
У тиші, що наступає, Тозіеру стає легше. В кожному разі, тепер він сказав все, що хотів і може жити (або померти) зі спокійною душею незалежно від відповіді Едді. Навряд від освідчення в коханні втечуть нічні жахи і постійний страх, з яким доводиться жити, але йому все-таки стало легше.
— Якщо вже у нас сьогодні вечір одкровень, — трохи знущається Едді, від чого Тозіеру хочеться як мінімум поставити Каспбраку фінгал, — я теж розповім тобі про свій секрет.
Перш ніж Річі встигає залишити свій їдкий коментар, Едді продовжує.
— Я страшенно закоханий в одне базікало в безглуздих окулярах і до цього дня не знав, що він може бути таким серйозним. Чарівна сила алкоголю.
– Та пішов ти, Едсе.
Це була перша ніч, коли Річі спокійно спав. І хоча нічні жахи нікуди не зникли, тепер Тозіеру було набагато легше боротися з ними. Засинаючи поряд з Едді, Річі, вперше за довгий час, відчув себе захищеним.
