4: - дивне хобі якесь.

Такого досвіду переслідування в Бана ще не було, ніколи не доводилося працювати із психами. Та що ж тепер на нього чекає з іншими хлопцями, насправді йому взагалі вже хотілося їх викинути подалі з універу, якось не хочеться втратити освіту через хворих на голову. Старшокурсник лиш міг себе заспокоювати, що не варто робити завчасних висновків, хто ж як не він буде берегти цю шарагу, навіть Мінхо б спалив її при першій тільки можливості.

Тепер перед Крісом була точна ціль, він збирався зустрітися з тими хлопцями, тому в той час він вирішив шукати їх біля музичної кафедри.

Саме там до аудиторії вже йшли Фелікс та Джісон.

- Хей, Ханджі, в мене через тиждень сольний виступ, сподіваюся, ти підтримаєш мене, - з яскравою посмішкою запрошував хлопця Лі.

- Вау, ти вже сольно гратимеш, ну я точно буду вболівати за твій успіх, але сподіваюся ти пам’ятаєш, що в нас ще хоровий виступ тоді? - сміявся з молодшого, нагадуючи йому про важливий виступ.

- Ой, але дякую що нагадав, - невже Фелікс не пам’ятає?

- Ще скажи, що не збирався завтра на заняття з хору, там взагалі то майже весь потік буде.

-Нііі, ти що я б не зміг про таке забути, ноу вей, - він справді забув та й приховував це жартома від свого друга, здається Фелікс помітив знайомі обличчя та захотів трохи привітатися з ними, - вибач Джісон, побачимося в аудиторії, я тільки привітаюся з хлопцями, якщо хочеш можеш зі мною, нові знайомства на користь, - хоч він і знав про соціофобію та ставлення до нових знайомств друга, все ж досі сподівався на якесь поліпшення в його стані.

- Ні дякую, йди, побачимося на парі, - парубок швидко натягнув навушники та пішов в сторону аудиторії.

Хлопці розійшлися по сторонам, поки Чан обирав за ким прослідкувати, проводячи поглядом Фелікса, що йшов до компанії з чотирьох хлопців, раптово втратив його з поля видимості. Він ще ніколи не о губив людину за якою спостерігає.

- Хей, привіт, що нового? Нам варто затусити якось, як минулого разу, - він так ще постояв, але відповіді так і не отримав,- хей, чого ігноруєте? - махав руками, стрибав, навіть хотів вдарити когось, аби тільки привернути увагу компанії студентів, але натомість нуль реакції.

Чорнявий з компанії нарешті заговорив, - чуєш? А цей Хан, він взагалі як закрутився біля Фелікса? - хлопець подивився на співрозмовників, та навіть не звернув увагу на білявого хлопця між ними.

Рудий хлопець відповів, - а ти не знаєш? Вони щось типу найкращих друзів, смішно аж.

За ним відразу заговорив низький хлопець, - що? Я то думав вони просто ділять одну кімнату в гуртожитку і їх більше нічого не об’єднує.

- Ти що ніколи не помічав, що вони вічно разом ходять? - запитав високий студент у того.

Лі просто в шоці, як можна бути такими не тактовними, та й якщо вже так цікаво чого в нього ж не запитати?

- По вашому це нормально обговорювати людину, що стоїть перед вами? - вже майже не витримуючи, перебиває їх Фелікс, на якого весь час не звертали увагу.

- Га? Це хто питає? - чорнявий серйозно не розуміє звідки пролунало запитання.

- Йоу, звучало так ніби це Фелікс, але я його ніде не бачу, - низький студент почав озиратися по коридору, який був майже порожнім на той час, лиш де не де з’являлися втомлені студенти музиканти, які просто проходили повз, але ніде не видно того, кого він так старанно вишукував.

Високий вирішив зауважити, - я сподіваюся Фелікс не дізнається про цю розмову, а то справді неприємненько вийде.

- Надто пізно хлопці, та й взагалі чого ви навіть в мою сторону не дивитесь? - сердитий студент, якого так і не помічають явно вже не витримує.

Вже наляканий рудий додає, - йопт, чому я чую Фелікса, але не бачу його, це якийсь пранк?

- А що як це привид? - чорнявий також вже наляканий разом з іншими хлопцями.

- Привид? Де? - Лі боявся привидів, та зрозумів що це вони його називають привидом, - це я привид?

- ААААА, це точняк привид, - високий студент вже кричить, не витримуючи жахаючої атмосфери.

- Ну нахрен, я валю з цього універа.

Після цього чотири хлопці побігли до виходу, лише Чан спостерігав за цим і був у шоці. Інші студенти в коридорі не сильно звертали увагу на галас від компашки.

- Що з ними не так? - Бан вийшов з кутка, як перед ним ж з’явився роздратований Лі.

- Що вилупив, примару побачив?

- Та ні, просто ти з’явився нізвідки, та й не будь таким злим, я тобі нічого не зробив, - Чан закінчив тут та пішов до аудиторії де мала бути пара в хлопців, так ніби з самого початку тільки туди й йшов.

- Аргх, це нестерпно, йду Джісону пожаліюся, він то мене ігнорувати і називати привидом не буде, - і він пішов до тієї ж аудиторії де сидів Хан.

Вже в аудиторії Джісон помітив, що в хлопця сильно змінився настрій, - хей, ти чого такий роздратований, таке відчуття ніби ніколи тебе таким не бачив, - а й справді хлопця досить важко розізлити.

- Та ти тільки уяви собі, я підійшов, привітався, спитав як життя, а ці придурки навіть не глянули на мене та ще й назвали привидом, - хлопець описував все так ніби це трагедія цілої епохи. Його життя назавжди змінилося, воно більше ніколи не буде таким, як раніше.

- Може вони погані друзі тоді, я не розумію, як можна так поводитися з людиною, яку ти називаєш другом. Важко спілкуватися з усіма, ніколи не знаєш хто з них справжній друг, а хто завтра навіть не привітається.

- Джі, ти завжди мене розумієш, ось в тобі я не сумніваюся, ти справжній друг.

- Феліксе, це що за сентименти, - легко посміявся, - не очікував від тебе.

- Агов, я також буваю серйозним, просто це не так весело, - молодший голосно зареготав.

- Добре може тобі води якось солодкої для настрою?

- О так, ти знаєш як треба підбадьорювати.

- Окей, зараз збігаю, - ось він вже вибіг з аудиторії, почекайте вибіг? Та він ж пронісся мов вітер, а тепер підходить до стола, за яким сидить Лі, з двома солодкими напоями, - тобі х яким смаком, з апельсиновим чи яблучним?

Від побаченого у Фелікса навіть щелепа відвисла, - апельсиновий, дякую, - хлопець дивиться на свого друга з широченно відритими очима, - чуєш? А ти куди ходив, таке відчуття ніби і хвилини не пройшло, як ти вийшов.

- Біля нашого корпусу не працював автомат з водою, тому я пішов до головного, я б фізично не зміг прийти так швидко, - хлопець подивився на годину і зрозумів, що пара ще не почалася, але був впевнений що вона вже як двадцять хвилин йде, поки він ходив по воду, - почекай, а пара ще не почалася. Та в мене напевно годинник не працює? - нервово засміявся старший.

- Та я тобі кажу, ти пішов всього на декілька секунд, як ти це зробив? - хлопець аж почав вигукувати запитання, від здивування.

Та не встигли вони з’ясувати, що ж сьогодні з ними відбувається, як до них підійшов незнайомий студент, - хлопці, вибачте, але нам варто поговорити! В мене є здогадки що з вами не так, - та він навіть без привітань почав розмову.

- Та хто ти такий, щоб знати що з нами? - звісно перший з ним заговорив Фелікс.

- Поглянь, на цих фото ти йдеш до компанії з чотирьох людей, а на цих фото добре видно як вони спілкуються і тебе немає поруч, а тут вони вже налякано тікають від «привиду» і тебе досі немає, - Лі вириває телефон з фото та переглядає з Ханом і широченними очима дивиться то на екран, то на незнайомця.

- Це в тебе хобі таке, слідкувати за людьми? - перше, що видав йому блондин.

- Можна й так сказати, але мене цікавить де що, поговоримо про це коли знайдемо ще декого, ну що? Хіба ж вам не цікаво, чому після вчорашнього вас досі не виперли з універу?

Хан пошепки звернувся до свого друга, - я не хочу йому довіряти.

- Та в нас і вибору сильно немає, давай хоч послухаємо що він скаже, - так само пошепки відповів молодший та вони вирішили послухати незнайомця, - окей, але хто ти? Звідки нас знаєш? Хто це й дехто? Та що саме тебе цікавить? І звідки ти знаєш, що було вчора? Ти збираєшся нас шантажувати? А якщо ми не дамо згоди, випреш нас звідси чи продаси циганам?

- По-перше, я нікого продавати та шантажувати не буду, по-друге, я Бан Крістофер, але краще звіть мене просто Бан Чан, про все інше поговоримо потім, а зараз нам треба Кім Синмін з другого курсу, він зараз в медпункті, якщо ще не пішов звідти.

- Дай нам хвилинку, - хлопці розвернулися та почали пошепки обговорювати, - я сподіваюся, що він в медпункті не через цього стрьомного тіпа, - переймався Фелікс.

- Почекай, це ж той хлопець, що був з нами тоді біля старого корпусу, здається він справді щось знає про це все, але навряд чи він знає про четвертого.

- Мені теж так здалося, поки будемо мовчати про нього, але він досі дивний.

- Йоу, а він то тобі що зробив?

- Я відповім на всі ваші запитання, якщо підете за мною, - після слів Чана, хлопці подивилися один на одного та просто махнули головою, що означало, що вони погоджуються, - ого чудово, тоді забийте на пару і ходімо по архітектора.

Так хлопці в трьох пішли до медпункту де і зустріли Кіма.

Перед дверима в медкабінет Чан звернувся до хлопців, - я сам з ним говоритиму, - він зайшов всередину та заговорив до студента, що лежав на медичному ліжку, - то що вони сказали, що в тебе перевтома і треба просто відпочити, це добре що вони не подумали, що в тебе шиза, - Синмін звернув увагу на Бана та нічого не відповів і просто дивився.

- вибач, що не привітався відразу, я Бан Чан і бачив тебе на лекції, також я знаю, що ти можеш читати думки інших.

- Що? Тобто це не галюцинації? Та й звідки ти можеш знати? - хлопець аж побілів та підвівся з медичного ліжка.

- фух, я боявся, що помиляюся і буду виглядати як бовдур, та нам потрібно поговорити, але не тут, якщо не проти. Інші вже чекають на нас, - досі подумки звертався старший.

- Як скажеш, але хіба це нормально ну те, що я чую те, що не повинен та й поки тут лежав, голова ледь не розірвалася від думок людей навколо, - закінчивши Синмін вказав на двері, - а ще ті двоє активно хочуть нас підслухати.

- Гей, Джі ти щось чуєш?

- Чуєш? Таке враження ніби цей Кім говорить сам із собою.

Тут двері відкриваються і якщо Хан зі своєю швидкістю встигає відбігти, то Лі вже сидить на підлозі та корчиться від болі.

- Ха, ти правий, але вони хоча б не покинули нас, - Чан і Кім посміялися з хлопців, - добре, я думаю, ви вже здогадуєтеся куди ми підемо?

- Прошу, залиште мене в спокої, - досі валяється на підлозі Фелікс.

- Якщо так хочеш, можеш лишатися тут на холодній підлозі, мені ж менше голова буде боліти, - дражнив його Кріс.

- Гей, я ж поранений, - вони навіть не глянули на нього, - та почекайте, як можна поранених лишати позаду?

Хлопці пішли до того ж місця де відбувалися дивні речі. Людей туди зараз не пускають, тому ніхто хлопцям не завадить.

- здогадуєшся чому ми тут? - запитав Чан.

- Не використовуй свої думки, як спосіб комунікації, це дивно.

- чому ми біля старого корпусу? - запитував Хан.

- 000 ми тут, тому що вчора тут підірвалася та сяюча книга? - будував теорії Лі.

- Ви всі, говоріть через рот!

- А її тут немає, - нервово сказав Фелікс.

- Кого немає? - не розумів про що йде мова найстарший.

- Він про тнт-книгу, зате є якісь дивні малюнки, схоже тут вже хтось був до нас, - розмірковував в голос Джісон.

- Ну й дивина, спочатку одне потім друге…

Бан Чан перервав їхній мозковий штурм, - добре, схоже ви вже зрозуміли чому ми тут, я за вами слідкував тільки щоб дізнатися, що вчора тут відбулося.

- Хах, а не легше просто почитати новини на сайті уніка? Там вроді все нормально написали, ось якісь «фрілансери вчора ввечері запускали петарди та несправний салют біля старого корпусу університету, що зараз на ремонті», що вони назвали нас фрілансерами? - читав статтю з телефону для підтвердження Фелікс.

- Ось тому я хочу знати правду, вчора я помітив дивне сяйво і звісно зрозуміло, що це не вина несправності «салюту» і саме завдяки мені там немає ваших імен, інакше вже б забирали документи і прощалися б з навчанням, тому скажіть правду, що вчора ви в трьох тут робили?

- Краще б ти зараз тут читав думки, але якщо коротко, то кожному з нас прийшло повідомлення, що б ми тут з’явилися, потім Фелікс підняв тнт-книгу, вона якраз і підірвалася і від неї ж йшло те світло, ми дивом вціліли і вирішили розійтися по домам, та й все.

- йо, тільки не говори йому про Чоніна, - завдяки думкам попередив Кіма Фелікс.

- Взагалі-то, я не отримував того повідомлення, я пішов туди, бо переживав за Фелікса, - заперечував Джісон.

- Хммм цікаво, - Кріс ще помізкував трохи і зібравши свої думки, сказав усім, - це тільки означає, що той хто відправив вам ті повідомлення і той хто підкинув ту тнт-книгу може бути одна й та сама людина, також може бути, що саме через те, що вона опромінила вас своїм світлом, ви й отримали ці здібності.

- Клас, ми тепер як супергерої, - Фелікс став в позу людини-павука, імітуючи героя, - фью фью фью…

- Я врятую тебе від усіх злодіїв хаха, - підхопив настрій друга Хан.

- Вам смішно? А як нам жити наші звичайні життя із цими здібностями? Мені от не дуже в кайф. Коли медсестра переписувалася зі своєю подругою, вони обговорювали усіх чоловіків в університеті і навіть студентів, це найгірше що було в моєму житті, жінки страшні аааргх, - Кім аж перетрусився від травмуючих спогадів.

- Синмін правий, ви повинні навчитися жити з цими здібностями та контролювати їх, ніхто не знає, що на вас чекає, якщо люди дізнаються про ваші здібності, - одразу погодився Бан Чан.

- Ххаха як на мене то все добре, - Фелікс ж не бачив жодних проблем.

- Все добре? Тобто ти нормально себе почуваєш, коли ніхто тебе не бачить і тікає, як тільки ти в такому стані заговориш, ти тільки за цю дорогу разів три зникав, а що будеш робити якщо пропадеш прямо на сцені? А ти що, як збираєшся не привертати увагу своєю швидкістю? - Чан точно бачив їх слабкі місця та не міг не перейматися, що ж з ними може статися, хоч вони й тільки познайомилися.

Фелікс та Хан подивилися один на одного та трохи засумували, ніби навіть заздрили один одному?

- І чому тут заздрити? Думаю, поки наші сили неконтрольовані ні одна з них не краща за іншу, - критикуючи усі думки хлопців, Кім тверезо оцінював їх ситуацію, попри незгасний шум в голові.

- Окей, такі справи, поки цей корпус на ремонті, плюс деякий час сюди нікого не підпускатимуть, але на щастя 4 поверх завжди порожній, тому ми можемо там тренувати ваші здібності, щоб пройти непоміченими просто заходьте через аварійний вхід, там камери не працюють ще за довго до того як я сюди вступав, останнє не стосується Фелікса хіба що хехе, - він поглянув на ображеного хлопця та продовжив, - думаю почнемо від завтра, бо я ще маю закінчити деякі справи за сьогодні, а зараз давайте перевіримо чи не лишив цей таємничий хтось якісь зачіпки.

Хлопці почали перевіряти територію та продовжили розмову.

- Але все ж це означає, що я не мав би отримати свої здібності, бо мені не прийшло повідомлення, але тоді опромінитися міг будь хто в радіусі дії променю? - висловив свою гіпотезу Хан.

- Так говориш ніби знаєш когось такого, - Чан глянув в сторону хлопця, очікуючи більше інформації.

- У той вечір ми випадково зіштовхнулися з якимось хлопцем, ми не знаємо ні хто це, ні що там робив.

-Він тоді тільки покричав на нас і сказав, що запізнювався кудись, - додав Кім.

- Точно запізнювався. А що як це був той таємничий відправник? - здивовано вигукнув Фелікс.

- Це неможливо! По-перше, безглуздо та небезпечно так прямо появлятися перед вам, по-друге, навіщо йому тоді залишати тнт-книгу, щоб ви її легко знайшли? На його місці я б не з’являвся в той момент, що він скоріш за все і зробив. А це мабуть був або хтось такий як ви, або просто перехожий. В іншому-гіршому випадку буде важко з ним, якщо він також опромінився.

- Жах якийсь, мені навіть страшно якось, а що як цей відправник націлився на нас з поганими намірами?

- Ну напевно він і справді хотів нас використати, як якихось маріонеток. Чане, а може це ти той таємничий відправник? - виклав такий висновок Синмін.

- Що? Навіщо воно мені? Окей, я й справді підходжу на цю роль, якщо так подивитися.

- ти справді думаєш так? Чи питаєш аби запитати? Вибач, але це точно не так.

- А й справді чого це не ти той відправник? Хлопці давайте його пов’яжемо для безпеки, - Фелікс підхопив ідею та вирішив проявити ініціативу, заради їх безпеки.

- Стій! - різко вирішив зупинити його телепат, - я справді запитав щоб запитати, ви ж не забули, що я чую усі думки, не тільки ті що адресовані мені, Чане, тому я давно зрозумів, що у нього справді добрі наміри.

- Дякую звісно, що оправдав мене, але краще не роби висновки, коли знаєш, що вони не правдиві, а ще здається що тут нічого корисного немає, тому давайте розходитися, тільки спочатку обміняємося контактами, для зв’язку.

- Без проблем, кадр за кадром, - простягаючи свій телефон, Фелікс щиро посміхався, схоже що все ж він вже більше довіряє Чану. Ось як діє авторитетна думка Кім Синміна?

- Кадр за кадром? - здивувався Кріс.

- Це як в супергеройському фільмі, що ми нещодавно дивилися з Ліксом, хех, - відповів Хан, вловивши хід думок найліпшого друга.

- Я не дуже хочу вважати себе супергероєм якимось, але ми щось типу команди? - не надто радів Синмін таким обставинам.

- Як хочеш, я от не проти рятувати людей, та битися із злодіями, може врятую якусь красуню і ми будемо потім разом, - Лі трохи поспішає та забагато фантазує.

- Тільки вона тебе не побачить, - дражнив того Хан.

- Хеей, я ж не постійно невидимий.

- окей, хлопці най буде, відпустіть це, - пробував їх заспокоїти Кім.

- Синміне, забери з собою ці папери, думаю вони нам ще знадобляться.

Так вони й розійшлися, Кім з дивними бумагами поспішив на ту ж звичну йому автобусну зупинку, а хлопці повернулися до гуртожитку, виявилося вони живуть в одному корпусі, різниця була тільки в поверхах, другокурсники жили на п’ятому поверсі, а Чан зі своїм сусідом на восьмому, в них були майже однакові кімнати, розраховані на двох осіб. Вони не сильно дивувалися, тому що не пересікалися, все ж різниця аж в чотири поверхи. Але одне об’єднувало всіх студентів в гуртожитку, не залежно від розміщення їх кімнат, 300 кімната на третьому поверсі, майже захищена від комендантів, там кожен бажаючий міг знайти прихисток, пораду, любий товар на всі смаки.