Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Вже скоро початок нового навчального року. Кінець зимових канікул і початок весни та тепла. Студенти вузу приїжджають до міста для заселення в гуртожиток, першокурсники збираються, щоб відсвяткувати вступ. В старших курсах вже проводять перші лекції та практичні, легкі та невимушені, студенти відкладають всі завдання та справи на потім, до сесії якось наздоженуть. Так Джісон з Феліксом домовилися піти в кафе навпроти університету, де мабуть зібрався ледь не весь потік, після останньої пари на сьогодні.
- Ваа ця курочка така смачна! Вона зводить мене з розуму, - Лікс не міг зупинитися хвалити смак страви, заради якої вони йшли в кафе.
- О так! Я з тобою згоден! Вона така хрумка, гостра, гірка і водночас солодка! Мій ідеал!
- Братику, я кохаю тебе ще більше! Твої смаки такі ж як і в мене! - дозвольте Хану скривитися від такої манери його друга.
Поки Лі та Хан сміялися та обговорювали пів універу, хто де і як накосячив, на телефон молодшого прийшло сповіщення про небезпеку. Його телефон почав мерехтіти червоним кольором, коли Фелікс побачив, що телефон виглядає дивно, він зосередив свій погляд на ньому. В таємному сповіщенні йшлося:
«Термінове попередження! Невідома загроза! Ви маєте прибути до третього корпусу КНТТУ o 19:00!»
Після прочитаного він так і завмер, його погляд замерз зусиреджено на сповіщенні, а тіло було вкрито холодним потом.
- Що? Що там? Чому ти так витріщаєшся на телефон? - як багато в Джісона запитань і як мало відповідей.
Тоді ж Лі показав другу сповіщення на телефоні, а той був здивований неменше за молодшого.
- Можливо це спам розсилка? - хоч Хан так і думав, але сам ж не отримував подібного.
- Думаєш? А якщо це щось важливе? Можливо варто прийти, — не втрачав своїх сподівань студент, - 3 корпус це ж той що на ремонті?
- Ну ми могли би піти разом, щоб впевнитись що з тобою все буде гаразд, - на противагу його друг не довіряє цьому повідомленню, - надто сильно це нагадує якусь пастку, якраз о 7 вечора там вже нікого немає.
- Оуу ти як завжди про мене дбаєш.
- Частково мені самому цікаво, хоч це і вкрай небезпечно.
- Ну звісно, - як би він не погоджувався чи опирався, Фелікс знає наскільки його найліпший друг може переживати за нього.
Парубки домовились піти у двох, але поки у них був вільний час, вони вирішили ще прогулятись, адже семестр тільки почався і мало кому хочеться просто сидіти у гуртожитку.
Вже майже час, що був вказаний у сповіщенні, тому якраз збиралися хлопці біля занедбаного корпусу університету.
- Ого, а я думав це невдалий жарт, - порушив тишу високий хлопець, який прийшов першим, коли до нього підходили налякані студенти.
- Хто буде пранкувати мене? Хех, - нервово посміявся Лікс.
- Ти б прийшов сюди без мене? - старався зберігати спокій Джісон.
- Вам теж прийшло те повідомлення? Ніхто не знає чому ми тут? — ще один хлопець вийшов з темряви на світло ліхтариків, та здається він хотів почути відповіді більше за інших.
- Добре хлопці, може хоч познайомимося, я Кім Синмін з 2 курсу архітектури, - вирішив почати першим високий парубок.
- Моє ім’я Ян Чонін, але можете звати мене просто Чонін, думаю я наймолодший серед вас, навчаюся на 1 курсі архітектури.
- Приємно хлопці, а я Лі Фелікс з 2 курсу музичного, а це Хан Джісон, мій най най най найулюбленіший бро, одногрупник, підтримка і «нерозділене кохання», - останнє він мовив показово ніби пошепки, за що отримав ляпаса.
- Справді? Тебе мабуть що всі знають в уніку, завдяки твоїй грі на фортепіано? Мені довелося декілька разів бачити твої виступи, бо мене не раз запрошували знімати їх, - Кім вже бачив Фелікса раніше, тому що є одним з університетських фотографів, для статей і івентів універу, - а Хана я також пам’ятаю, але я не бачив вас поряд поза сцени.
- Ох, мені подобається увага на сцені, але я не фан якихось заходів чи вечірок, тому може вже дізнаємося що тут відбувається? - Хан хотів би швидше зі всім покінчити і повернутися до дому, - хей Лікс, сподіваюся це не якась пастка і ми повернемося цілими звідси, - поки хлопці вирішили оглянути місцевість, стурбований друг поділився своїми побоюваннями з найближчим.
- Хей та тобі немає за що переживати, чуєш, поки я поряд тобі нічого не загрожуватиме, - усміхався молодший своєю щирою та ясною усмішкою, - тому все буде добре, це я тобі обіцяю, - блондин повернувся до інших приєднався до пошуків відповідей.
- От бевзень, я ж за нього переживаю, як він може говорити такі слова, коли сам трусився, від думки як сюди йти.
- Хлоці, здасться тут щось є, - покликав усіх наймолодший, який перервав потік думок Хана.
- Можеш описати на що воно схоже? - одразу відгукнувся Кім і попрямував до Яна.
- Це що книга?— взявши до рук підозрілий предмет, запитав Лі.
- Ти що сліпий, вона сяє! - стурбовано прокричав Чонін.
Почувши слова наймолодшого, Хан побіг в сторону друга з криком, - Лікс, поклади де взяв, не можна ж так брати підозрілі предмети, а якщо це…..?
Не вспівши за подіями, сяюча книга затремтіла та почала випромінювати яскравіші сліпучі промені невідомого походження. Сяйво з книги визначною силою з невідомої причини відкинула по сторонам хлопців.