3: прихворів? ніхто не дізнається!

 Чи був у вас чудовий ранок? З теплим чаєм, можливо смачним сніданком, а для когось це міг бути ранковий холодний душ, напевно освіжаючий. Але повністю невиспаний, пропущені десятки будильників, неприємні сусіди, нестерпно крижана вода, пом’ятий одяг – усе це зустріло сьогодні зранку Чоніна. Чи міг він сподіватися, що ще все може налагодитися - так, чи міг він передбачити чи може все стати ще гірше - точно ні. Першокурсник навіть не здогадувався, що йому ще купу часу доведеться витратити на пошуки аудиторії. Дякую небайдужим одногрупникам, які підібрали бродячого студента, мов загублене лисенятко і він зміг успішно дібратися до аудиторії ще до початку пари. Поки духу професора ще чутно не було, сонливість брала гору над хлопцем. Хоч Чонін і майже не пам’ятав ніч в гуртожитку, здається як тільки він прийшов до будівлі, його відразу затягнули одногрупники до якоїсь кімнати з їхнього корпусу, там було чи мало алкоголю і підлітків, які тільки нещодавно стали повнолітніми, тому боротися було майже що неможливо. Поки Ян намагався з усіма силами пригадати, чи не сталося чогось жахливого, вже навіть забув де він перебуває. Він в себе в кімнаті чи в лекційній аудиторії, тут занадто тихо щоб щось зрозуміти для нього. Добре пам’ятає, що щойно сидів за письмовим столом в просторій аудиторії, стеля була так високо, стіни світлі десь десять метрів заввишки, але ось перед ним з’являється приємне мариво, так і хочеться закритися в одіялі з м’якою подушкою, чи йому просто паморочиться. Та ось ось його повіки замикаються.

 Його думки були заплутаними, - де я? це досі та аудиторія? професор вже тут?

- Доброго ранку, студенти! Не вставайте, ми не в школі, - одразу почав невідомий викладач, - звертайтеся до мене тільки професор Пак, сьогодні почнемо з легкого математичного тесту!

 Почувши звістку про тест, натовп студентів незадоволено занив, та реакція Чоніна доволі мовчазна і викочені очі на потилицю, - тест? В перший день? Ось це і означає бути в одному з престижних університетів Сеулу?

 Не зрозумівши майже нічого, роздрукований тест з заповненими бланками вже лежав на столі перед його носом, а Ян навіть ручки чи олівця не встиг до рук взяти, - чому тут вже є всі відповіді? Я ще навіть нічого не написав.

- Вітаю, Ян Чонін, сьогодні ви найкращі серед усіх присутніх, сподіваюся, ви й надалі будете такими ж сумлінними, - перед усіма студентами на курсі професор вихваляв студента за найліпше зданий тест.

- АААА! - крик хлопця, що його ж і розбудив, а всіх навколо змусив озиратися.

- Кхм! Пара вже почалася, краще б ви готувались а не спали!

– Що? Ох пробачте!

- Назвіться юначе.

- Ем, Ян Чонін, група АМ - 12.

- Значить архітектурний, я вас запам’ятав!

- Доброго ранку, студенти! Не вставайте, ми не в школі, - одразу почав вже відомий викладач, - звертайтеся до мене тільки професор Пак, сьогодні почнемо з легкого математичного тесту! - Чонін точно це вже чув, чи це просто дивне відчуття дежавю.

 Не зрозумівши майже нічого, роздрукований тест з пустими бланками вже лежав на столі перед його носом. Лише одна задумка тепер не покидала його голову, що як заповнити бланки відповідями зі сну? Як тільки почався екзамен хлопець написав ті ж відповіді, але йому було страшно відавати його, думаючи що це був лише сон і всі ці відповіді є дурницею, але людей ставало все менше і менше, а він все ніяк не наважувався здати цей лист.

- Чоніне якщо ви вже закінчили будь ласка покладіть мені бланки на стіл.

– А! Гаразд пробачте!

 Як тільки Ян здав лист вчитель був добре вражений, всі відповіді були правильні!

– І чого ти так лякався? Твої відповіді вражають! Невже ти вирішив взятись за розум? Хахаха.

 Але обличчя хлопця не передавало щастя чи впевненості, лиш здивування та переляк, а в думках, - невже це не просто сон, а видіння? Поки не можна робити якісь висновки, напевно це дурний збіг.

 Вже під час пари, звіривши всі виконані тести студентів, професор мов у видінні чи то сні викликав Чоніна та перед повною аудиторією його одногрупників з цілого потоку вихваляв та промовляв мотивуючи фрази. Але все що блукало в помутнілій, повній переляку голові хлопця, - я ніколи не знав математики, це точно було видіння, що буде якщо всі дізнаються, я точно не готовий до привселюдного приниження, ні, мені точно не можна спалитися, ніхто немає дізнатися!

 В коридорі, десь біля третьої пари, повному студентів з архітектурного потоку, студенти якого виділялися гігантськими, темними кругами під очима та купи папок і тубусів за спинами, майже не виділявся старшокурсник з таким самим втомленим зовнішнім виглядом, – треба тепер прослідкувати за цим Синміном, - він якраз перевірив розклад хлопця і пішов побачити його до лекції, в якій мала бути пара у архітектора.

 Студент другого курсу майже легко йшов до своєї аудиторії.

- Чому таке відчуття ніби хтось пильно дивиться на мене? - Дивне відчуття чужого погляду переслідувало його весь шлях, ззаду його переслідував хлопець з лякаючим поглядом, - Це він? Вроді не високий, але все рівно лячно.

 Так, Синмін помітив переслідування Бана, але вирішивши все так і залишити, думка про те, що за ним слідкують усі кому не лінь не покидала його та й він міг чути те що не варто було, в то й час Чан вже зрозумів, що мін його помітив, але вирішив не відступати, бо хлопець якийсь надто нервовий та й якщо той підійде дізнатися чому той слідкує йому ж буде легше та він і запитає що відбувалося вчора біля того корпусу.

 Вже в аудиторії Кім почав перейматися за всю цю ситуацію, - лекція вже почалася і той дивний хлопець, чому він тут? Хіба він навчається з нами? Тоді чому ми раніше не бачилися?

 Лектор почав розповідати нову тему, навіть не перевіряючи присутність студентів, – ми пропустимо перевірку, бо я бачу що вас і так багато, та й на нову тему треба багато часу, тому не будемо витрачати час даремно.

– цьому діду пора на пенсію, навіщо взагалі нам цей предмет, - на всю аудиторію було чутно огидний коментар.

 Тут в Синміна ж свої думки, – що? Хто це сказав на всю аудиторію? - він обернувся та оглянув всіх, але ніхто цього не помітив.

 А в Чана були інші думки на цю ситуацію, – що з ним? Чому він так дивно поводиться, це ж просто лекція якогось діда.

– чому хтось таке говорить на всю аудиторію? - він знову мовчки почав обертатися та не помічає того чого хоче, - я точно чув, як хтось говорить але це що про мене?

– може сьогодні він зверне на мене увагу?

– цікаво що сьогодні на вечерю.

– чому вчора ніхто так і не прийшов, те повідомлення було просто розіграшом?

– ахах, треба всім переслати.

– я знайду ту собаку, що спотикнулася об мене вчора.

– Та вии можете позакриватися усі! Майте повагу, ви тут не самі! – викрикнув Кім до задніх рядів.

 Очі Чана ще ніколи не були так широко розкриті, – чому він почав на всіх кричати, тут ж тихо, ніби в морзі, - він як і всі інші здивовано озирнулися на Кіма.

– Молодий чоловіче, чому ви кричите чи вам не подобається моя лекція, може вам погано? Сходьте до медпункту, відпочиньте, - тепер роздратований лектор виганяє Кіма з аудиторії, - що ви так дивитеся? Йдіть, прошу!

– Вибачте, мабуть я прихворів трохи, дякую вам, - Синмін слухняно вийшов з аудиторії та пішов до медпункту.

– це якось надто дивно, такого я точно не очікував, таке відчуття ніби для нього по всій аудиторії гуділи якісь розмови, - після своїх роздумів, хлопець вийшов з аудиторії слідом за молодшим і йому прийшло повідомлення від Со.

- ось що я дізнався про них, перший і справді Кім Синмін, як я й думав, та я вже знаю хто інші двоє.

– я вже прослідкував за цим Кімом і трохи в шоці, такого я й навіть уявити не міг, схоже в нього не всі вдома, якщо інші такі самі, то якось не дуже хочеться з ними говорити.

– не знаю, що тебе так в ньому здивувало, наскільки я знаю, то всі хлопці нормальні. Так ось ці двоє це Лі Фелікс і Хан Джісон з 2 курсу музичного. Якщо першого знають майже всі з музичного, то другий мало де з’являється, особливо якщо він без Фелікса, вони як я зрозумів, найкращі друзі, а ще ділять кімнату в гуртожитку, можливо ви навіть пересікалися, як я знаю музиканти поряд з комп’ютерними інженерами в гуртожитку. Насправді я трохи здивований що цей Фелікс популярний хлопець, а я його не знаю, плюс як він став таким відомим на факультеті, якщо й сам водиться в основному тільки зі своїм другом, як ми ні разу не пересікалися.

– а що зацікавив чимось? Але дякую тобі, цієї інформації більш ніж вдосталь, сподіваюся вони психічно здорові.

– завжди радий допомогти.