2: феєрверк чи щось інше?

В гуртожитку вже давно всі заселилися і як не старайся, та вільних місць вже немає. Тільки інженери цифрових технологій позакривалися в кімнатах і вже працюють над завданнями, поки інші курси знайомилися з новими обличчями, ділили правила з обов’язками та просто веселилися.

-Хьоне, не зайнятий, можеш нагадати як той код пишеться? - у вікні вже сутеніє, старші курси не знають слова відпочинок.

- А, господи, Хо якби ти тільки мене послухався і брав більше курсів англійської, ціни б тобі не було, - пробурчав старший, підходячи до столу сусіда, - добренько, запам’ятай мою доброту і дивися, - Бан Крістофер, студент 4 курсу з кібер-безпеки, майстерно написав все що не міг сформулювати його сусід, - ось так треба, сподіваюся запам’ятаєш.

- Яка б моя англійська не була, я досі кращий на курсі, з’їв?

- А справді, і завдяки кому ж це? - можливо Кріс і хотів щось довести молодшому, та він надто втомлений для цього цим вечором, - добре, мені зараз не до цього, самому ще гори роботи розгрібати, чому ж нас завалюють ще на початку семестру…

Вже відходячи від стола молодшого, хлопець помічає щось дивне у вікні біля стола. Це сяйво? Надто неприродньо у таку пору.

- Хей Хо, глянь в тебе ж перед носом! - змінюючи центр уваги хлопця, не міг повірити побаченому.

- А це ще що в біса таке? - молодший справді здивувався, - це ж біля старого корпусу, шо на ремонті? Там ще працюють камери?

- Було б добре якби ти чекнув що там таке.

Хлопець за комп’ютером зламує камери спостереження через мережу університету, - пощастило що одна й таж мережа, і чому ж в такому університеті так недбало ставляться до безпеки, хех, - кепкував, посміхаючись зі своїх же слів, Лі Мінхо, найкращий студент університету з комп’ютерної інженерії та за сумісництвом непоганий хакер, - ну поглянемо що ж тут.

Бан нахилився ближче до друга, щоб краще розгледіти картинку, але яскраве сяйво зникло так само як і з’явилося,- от чорт, це ми що так і не дізнаємося що ж сталося?

- Чан, та не поспішай так із висновками, глянь тут просто якась шпана, думаю то вони щось вчворили, може петарда чи салют який? Думали відсвяткувати початок семестру? Напилися напевно і знущаються над людьми, - з насмішкою піднімаючи брову, повернувся до старшого хлопець, - думаю, якщо про них донесуть, простим попередженням не обійдуться, - після своїх слів хлопець швидко встав з місця, - окей, мене не сильно цікавить їхня доля, тому я зганяю до 300-тої кімнати за кавою, тобі щось взяти? В них зараз поповнення, навіть львівське різдвяне є, хей, чуєш мене? - поки Хо то говорив до Чана, то дивився на екран свого телефона, старший сконцентровано протирав поглядом екран комп’ютера, щоб побачити хоча б якісь зачіпки, - хей, Чане, прийом, - махаючи рукою перед носом старшого, тільки так зміг привернути увагу Хо.

- А, вибач, так не відмовлюся від різдвяного, - відрубав і назад повернувся до екрану.

- Добре, роби як знаєш, - сказав, виходячи з кімнати Лі.

- Ці хлопці, краще їх запам’ятати, думаю прості петарди чи навіть несправний салют не змогли б створити таке … ,- можливо Со знатиме, що ж там сталося, та зможе розпізнати особистості цих трьох, - роблячи знімок екрану, вже роздумував як копати інформацію на трьох побачених обличчя, можливо журналіст студентської ради знає їх та зможе допомогти.

Тим часом в епіцентрі подій, коли світло зникло і хлопці вже могли якось реагувати.

- Аааргх, що це, Ліксе, ти цілий все добре? - з тремтячим голосом не міг зупинитися шукати білявого хлопця Джісон.

- Хей, я думав, що осліпну, але на диво навіть нічого не болить, - здивовано сказав Кім.

- Зі мною теж саме, на мені навіть ні подряпини, хоча я впевнений, що добряче впав, - підтвердив наймолодший, - до речі, я думаю, що навіть білявчик-сонбе не постраждав і просто прикидається, хоча він навіть тримав ту сяючу тнт-книгу.

Хан вже труситься над лежачим приколістом, -хахахах, і як ти здогадався? - пранкер відповів так ніби в цьому нічого такого, та від таких розіграшів аж на душі не приємно, особливо його другу, який аж побілів на очах.

- Та мені здалося такі жарти в твоєму стилі і враховуючи, що з нами все добре, а твій друг не переймався про себе ні на хвилину, було б надто дивно якби ти був єдиним постраждалим.

- Хеx, це що за Шерлок тут серед нас?

- Господи, прошу не лякай і не жартуй так більше, наступного такого жарту я точно не витримаю, - казав Хан досі тримаючись за молодшого.

- Хей Джісоне, ти не повинен аж так за мене перейматися, зі мною нічого не станеться.

- Закінчили? Ви тут взагалі-то не самі, - пробурчав Кім.

-Добренько, дякую усім за компанію, але в гуртожитку комендантська трохи, тому гарного Вам вечора, - махнувши рукою, прощаючись, побіг у сторону гуртожитка першокурсник.

Коли Чонін вже біг в бік гуртожитку, аж тут раптово спотикнувся об щось і впав у сніг.

- Бляха! Якого біса тут коїться? - із темряви прозвучав невідомий голос, що був готовий взірватися на будь-кого хто стане на шляху.

- Ой! Пробачте я вас не помітив, - молодший хоч і наляканий, але до гуртожитку ще треба добігти.

- Та що ж це таке!? Що це за світло? Я ледве свідомість не втратив, - оглядаючись на пробігаюче тіло, що щойно звалилося на нього та переводячи погляд на інших хлопців, досі гнівився незнайомець.

- Хей, чому такий розлючений? Ми самі не знаємо, що тільки що трапилось, - досить спокійно відповідав Кім йому.

- Ви звісно вибачайте, та я взагалі-то запізнювався, тому якщо ви нічого не пояснюєте, я пішов, - незнайомець не бажаючи слухати винуватців, подався своїм шляхом.

- Це звісно круто але я думаю нам час розійтись, - забувши за дивного перехожого, нагадав усім Хан.

- Я не проти ще прогулятись трохи.

- Якщо ми підемо ще гуляти тоді нас не впустять у гуртожиток, пам’ятаєш?

- Ох справді шкода, ну тоді ідемо, бувай Кіме! - Фелікс попрощався з хлопцем, натомість Хан лише помахав йому на прощання.

- Бувайте хлопці! Це було дивно.

Після чого одні попленталися до гуртожитку, а Кім до автобусної зупинки, він жив не надто далеко, але й не достатньо близько, тому завжди добирався до університету на автобусі.

Всі вони змогли цілими дібратися до домівок в пізній час, коли на дворі витягнуті руки важко було побачити. На наступний ранок сніг вже розтане з початком справжньої весни, хоч ранки ще холодні і майже безсонячні. Студенти будуть ліниво прокидатися та не надто спішити на перші пари, деякі будуть зустрічати ранки з теплою та запашною кавою, з ніжною та пишною піною молока, а хтось краще б обрав ароматний чай з трав, квітами чи ягодами.

В кафе, що поряд з університетом, біля вікна Со Чанбін, третьокурсник музичного факультету, хоча всі його більше знають, як веселого старшого зі студради, побійся боже йому не догодити і потрапиш на перші шпальти університетських новин, за чутками в нього є компромати на кожного, навіть викладачів універу. Зараз він чекає на свого друга, в такий холод найкраще, що може бути для такого пліткаря це філіжанка гарячого капучино, тому він з самого рання чекав на Чана з кавою для них. Коли Кріс зайшов до кафе, то одразу помітив молодшого, що чекав на нього та схоже що писав нову статтю для університетського сайту. Коли той підійшов, Бін одразу повернувся до нього та легким рухом руки вказав на місце перед ним і підсунув каву для нього ближче.

- Дякую, над чим зараз працюєш? - відразу запитав, сідаючи навпроти.

- Хочу скоріше видати статтю про вчорашній «салют» біля старого корпусу, як ти й просив, я тобі переслав зразок, можеш оглянути як що хочеш, а ще фотографії.

- Швидко як завжди, навіть не буду питати звідки в тебе ці фото та головне, щоб ніхто не знав хто там був, - відповів Чан, поки переглядав фото та текст до статті на телефоні.

- До речі, чому ти хочеш приховати їх особистості, ти їм винен чи щось інше? Який тобі зиск з цього?

- Саме через це я й хотів зустрітися, насправді я їх не знаю та сподівався дізнатися в тебе хто вони, ось фото де добре видно обличчя тих хлопців, - передав телефон з фотографіями хлопців.

- Хочеш їх шантажувати? Я не засуджую тебе та й по дружбі звісно скажу хто вони, але ти впевнений що їх там було тільки 3? Та й ракурс знайомий, невже ти для цього зломив камери на тій вулиці?

- Скажу чесно, я не думаю що в той вечір вони просто запускали «салют» чи якісь петарди, тому я хочу знати, що там відбувалося насправді, а якщо їх випруть з універу за витівку, фіх там я щось дізнаюся, а на рахунок ракурсу фото, ну ти ж сам все розумієш, я не хакер якийсь взагалі-то.

На такі слова Со не втримав свого сміху, та сміявся мабуть, що у весь голос, - все з тобою зрозуміло хах, ти звернувся до тієї людини, Чане, але окрім того що ці хлопці навчаються на 2 курсі, ще бачив їх біля музичного кабінету здається, я майже нічого не знаю, хіба що якщо мій зір мене не підводить цей хлопець це Кім Синмін з архітектурного, він ще фотограф тому від нього інколи отримував фото для статей, думаю це точно він, тому можеш почати з нього, якщо тобі треба розклад, подивися на сайті він з групи АМ-21. Ну що ж щасти, а інших я відправлю тобі, коли закінчу з статтею, думаю їм також буде цікаво хто їх прикриває.

- Дякую, я знав, що на тебе можна покладатися, я тобі якось відплачу потім.

Після цієї розмови, хлопці ще трохи поговорили про звичайні речі, як в кого почався новий семестр, скільки в кого заваленню по навчанню, в кого які нові знайомства і так далі, вони насолоджувалися дружньою компанією.

- Ще раз дякую, але мені вже пора, гарного тобі дня!

- Без проблем, все щасти тобі! Радий був зустрітися, треба якось ще, тільки без всіх цих розслідувань, - посміявся на прощання Чанбін.

Вони попрощалися та Кріс пішов до університету, а Бін продовжив працювати над статтею.