Unho†y

Везуча, щаслива дівчинка

Як же тобі пощастило затягти під вінець таку партію, як він

Але вона б вигнала тебе під три чорти, аби дізналася

Про всі його грішні вчинки та дії, про які він мовчить.

 

Розпусний, хтивий хлопчисько

Ти ж знаєш, що про тебе говорять…

Їхній шепіт стелиться Офісом, лунає в тебе за спиною – там смакують деталі вашого роману

Адже ти навіть не намагаєшся приховати всю правду про свої гріхи.

 

Матуся не знає, що татко її дітей зараз в Офісі Президента робить щось зовсім нечестиве

Від відкидається в кріслі, насолоджуюсь рухами його стегон,

Його повільними та вмілими діями.

 

Він залишив своїх діток самих вдома, щоб випити до краплі цю розпусту

Матуся навіть не здогадується, що татко її дітей зараз у чужій спальні шле до біса весільну обітницю

Зраджує їй і вчиняє гріх проти Бога разом з Ним.

 

[Перекладено та адаптовано текст пісні Unholy by Sam Smith and Kim Petras]

 

 

┼

 

            - Міша, я вдома!

            Нарешті, рідне місто, рідна країна. І як би тепло його не приймали, скільки б приємних слів він не наслухався, як багато нових знайомств не завів – все це було нічим поряд з домашнім затишком і бажанням нарешті опинитися у рідних обіймах – все ще повністю не безпечного, та все ж Дому. Він шалено скучив за цією квартирою, що стала для них обох вже рідною та своєю, книгам на стелажах, кухні, звідки зараз приємно линув аромат свіжоприготованого чогось і за Мішою. Особливо за Мішою.

            - Привіт, - силует Михайла повільно виплив з коридорної темряви на світло. Чоловік легко посміхався кутиком губ и ховав лукавий блиск в очах. Він анітрохи не змінився за цей тиждень, але Льоші всеодно здавалось, що він не бачив його цілу вічність. Телефонні та відеодзвінки не були здатні замінити доторків, обіймів і особистої присутності, а через його аж занадто щільний графік зайнятості, Арестович не надто балував його ними.

            Але Міша завжди все розумів.

            Олексій був аж занадто втомлений, тож, не зважаючи на досить ранній ще час, бажав небагато – прийняти душ, швидко щось перехопити поїсти і лягти поспати хоча б на декілька годин. Швидко виконавши перший пункт з цього списку, він увірвався на кухню і застав там вже готовий засервований стіл, щоправда – лише на одного, Міша пояснив, що не голодний. За поспіхом трапези, Льоша, однак, не забував ластитись до коханого і вдихати, здавалось забутий за цей довгий тиждень, аромат його тіла, панацею його душі, наркотик його власного серця. Міша щасливо посміхався, заглядував у глибокі карі очі і розпитував про поїздку, щиро цікавлячись деталями. Арестович з охотою ділився, з гордістю описував, який прийом отримав, якими гостинними були люди і що пообіцяли в допомогу їхній країні.

            - Кинув оком на твоє інтерв’ю, поки був в дорозі, - від теплих чашок трав’яного чаю здіймався сизий пар і одразу ж щезав. – Воно… видалось мені досить дивним.

            Міша хитро прищурив погляд і схилив голову набік.

            - І що ж знайшов там незвичайного головний психолог країни?

            Льоша втомлено потер очі, позіхаючи. Від довгої дороги він зовсім розклеївся.

            - Ти там якийсь не такий, як завше. Сумний наче. Менал… менло… меланхолійний, ось, - та що з ним таке сьогодні, невже шлях додому висотав останні сили?

            Подоляк тихо засміявся. – Пий чай, Льош. І час спати. – Олексію нічого не залишалось, як погодитись – перед очима все пливло, змінюючи чіткі лінії на ледь видимі контури, а сама лише думка про м’яку подушку і тепло ковдри змусила одним ковтком осушити напій і піднятись з-за столу.

            У коридорі його остаточно повело і він би неодмінно упав би, аби не сильні руки, що підхопили його і довели до такої жаданої зараз постілі. Ліжко вдячно прийняло змучене тіло у свої обійми і на межі сну і реальності він почув рідний шепіт,

            - Потрібно повільно пити те, що тобі дають, Льош. А раптом туди щось підмішали?

 

 

            Коли Олексій розплющив очі, остаточно проганяючи залишки сну, перед собою він не побачив абсолютно нічого. Якесь слабке світло пробивалось до очей, та його було недостатньо для можливості бачити хоч що-небудь. Він повернув голову вправо, а потім вліво, перевіряючи і зрозумів, що причина крилась у пов’язці, що чорним шовком огорнула його обличчя. В голові виникла нав’язлива думка про необхідність зняти тканину, що заважала, він поворухнувся, але й тут потерпів невдачу – його руки були туго стягнуті мотузкою і міцно прив’язані до узголів’я ліжка. Він спробував звільнитися раз за разом, але успіху не отримав – пута лише міцніше впились у ніжну шкіру зап’ястків. Поряд почулись тихі кроки і до його щоки торкнулась тепла рука, ніжно погладжуючи.

            - Не хвилюйся – це всього-на-всього я.

            Льоша вперто смикнув зв’язанними руками. – Міша? Що за жарти?

            Пальці продовжували торкатися до його щоки, а великим Міша легко окреслив лінію підборіддя і торкнувся нижньої губи, ледь її відтягуючи.

            - Про які жарти ти говориш, коханий? Це всього лиш «гостинна зустріч». Знаєш, я скучив, - і впився в його губи поцілунком, жалячи і терзаючи їх укусами. Рукою, що ще секунди тому так ніжно торкалась обличчя Арестовича, він обхопив його шию і з силою стиснув. Михайло продовжив його цілувати, перекриваючи доступ до повітря, знущаючись над марними спробами його коханця вдихнути хоча б раз. Коли він відчув, як під його пальцями сильно напружились м’язи шиї, а сам Льоша благально застогнав прямо йому в рот, одночасно видихаючи останнє повітря з легень, він послабив хватку і відірвався від губ і тіла чоловіка повністю. Олексій жадібно захапав повітря ротом, відчайдушно проганяючи різнокольорові зірочки перед очима, що виникли під час неочікуваної асфексії. Знову помотав головою з боку в бік і повторно напружив руки, трохи підтягуючись доверху при цьому.

            - О, ні-ні, - награно ласкавим голосом промовив Подоляк. – Ти не посмієш рухатися. Чи мені і твої ноги прив’язати?

            - Міша, якщо ти хотів потрахатись, то просто сказав би і не варто було влаштовувати увесь цей цирк!

            Перший удар кнутом прийшовся прямо посередині його оголеного торсу. Льоша взвив від болю і ще сильніше засмикав зв’язанними руками. Не бажаючи випускати з рук шкіряну іграшку, Міша затиснув її між зубами і, звільнивши руки, повернув Арестовича в попереднє лежаче положення. Той у відповідь спробував вдарити його ногою, але через відсутність можливості бачити мішень, постраждало лише повітря у спальні, що помітно наелектризувалось від подій, що відбувались в ній.

            - Давай ще раз і по-хорошому, коханий. Ти не смикаєшся, не намагаєшся звільнитися і кричиш не надто голосно і тоді, - Міша легенько провів кнутом по соску і за цим знову послідував удар, та вже слабший, - я, так тому й бути, буду бити у півсили. Шкіряний кнут ледь чутно окреслив лінію середини грудей, живота, чітко провів по лінії паху і з силою опустився на зовнішню сторону стегна. Льоша залишився лише в тонких брюках, тож тканина на надто захищала від жалючого болю на шкірі. Він зціпив зуби і різко видихнув крізь них.

            - А якщо я не послухаю? – намагаючись вирівняти збите дихання, прошипів він.

         Наступний удар прийшовся по ребрам, змушуючи вигнутись від різкого болю. Через секунду теплий язик торкнувся місця удару, зализуючи поцілунками неприємні відчуття.

            - Тоді ти будеш благати мене про те, аби я зупинився.

            Арестович іронічно скривився у відповідь на цю репліку. Він ніколи нікого ні про що не благав і не стане. Адже не стане?..

            - Я розумію твою іронію, - вкрадливий шепіт над вухом и чутливі пальці, що окреслили вузли мотузок на його руках. – Та й мені нелегко довелось за цей тиждень. Спочатку твоє несподіване відрядження, про яке ти попередив мене всього лише за день до нього, - удар по лівому соску, - потім всі ці люди, які так і терлись біля тебе, - удар по м’язам пресу і тепла рука, що торкнулась живота, загладжуючи біль, - нечасті дзвінки і твоє щасливе обличчя на ефірах у Фейгіна, - удар з розмаху по зв’язаним передпліччям і голосний стогін Льоші у відповідь.- Ти змусив мене вдатися до ревнощів. Примусив знемагати від бажання, нудьгувати за тобою і відчайдушно бажати якнайскорішого твого повернення, щоб раз і назавжди вибити усю цю дурню з тебе, - знову удар, прямо під серцем, що змусив тіло під Михайлом покірно вигнутися йому ж назустріч. Подоляк вдячно прийняв це підношення собі у дар, ловлячи губами сосок і ледь його кусаючи. Здійнявся вище поцілунками, слідуючи за бажанням володіти і залишати мітки, жалячи укусами ніжну шкіру. Льоша підставлявся під ніжні поцілунки та доторки зубів, та лиш тільки звикав і розслаблявся, отримував удар за ударом, а його хтивий мучитель лише ловив його стогони своїми губами і крав дихання, цілуючи. В кімнаті стало надзвичайно жарко, температура тіла різко зросла і горіла на шкірі слідами від кнута, а збудження росло. Але Міша вперто ігнорував його, вдосталь насолоджуючись таким покірним, знерухомленим і беззахисним тілом під ним. Олексій шукав можливості доторків, та спроби ті були марними.

            - Думаєш, я так швидко дам тобі те, що ти так шалено зараз бажаєш? – ніжні погладжування в районі паху не тривали довго, рука сжала член на пару коротких секунд, наче переконавшись в очевидному і враз щезла. Дії Михайла супроводжувались голосними стогонами Олексія. - Ще не час. Я обов’язково дочекаюсь, поки ти мене про це попросиш, - вологий язик пройшовся по тканині брюк, чітко окреслюючи його відповідне збудження. Чоловік благально вскинув стегна, бажаючи міцніше притулитися до теплих пестливих торкань, але сильні руки міцно прижали його назад до ліжка.

            - Я хочу… хочу тебе бачити, - намагаючись контролювати своє перевчасте дихання, простогнав Олексій.

            У тиші спальні пролунав низький горловий сміх. – То попроси.

            - Будь ласка, Міша… зніми з мене цю чортову пов’язку! – тіло під Подоляком зайшось у дрібному тремтінні від протиречивих для нього самого дій. Його лиця торкнулись дуже ніжними, майже невагомими торканнями і стягнули чорну тканину. І на мить Олексій згадав таке актуальне наразі твердження -  бути дуже обережним зі своїми бажаннями.

            Він вже давно не бачив Мішу в класичному одязі. Той був одягнутим в чорні брюки, затягнуті на талії чорним ременем та білу сорочку, с закоченими до ліктів рукавами. Декілька ґудзиків зверху були розстібнутими, відкриваючи шию. І все, чого так зараз хотілось, зійшлось до єдиного бажання – торкнутися його. Окреслити руками шовк та бавовну, зірвати сорочку, притулитися губами і спробувати шкіру на смак, а все, що йому дозволили, лише споглядати і стискати знерухомлені руки в кулаки, відчуваючи при цьому тугість обвитих довкола пут. Обличчя Подоляка не виражало ніяких явних емоцій та було досить спокійним, лише очі зацікавлено вивчали тіло коханця під ним. Але й цих очей було вдосталь, щоб повністю втратити зв’зок з реальністю і піддатися явному дзвону в голові. В очах Міші палав такий пекельний вогонь і хтивість, що всередині все захололо вмить – виникло абсолютно точне враження, що він вип’є сьогодні сповна з нього усю душу. В темряві спальні, освітленої лише слабким світлом нічника, вони були абсолютно чорними, в них відображалась лише злість і ревність, бажання володіти і насолода від виду, який він зараз споглядав. Не вистачало сил, аби дивитися в ці очі, так само не вистачало сил той погляд відвести. Михайло знову наблизився до губ Олексія, крадучи поцілунок, пестячи язиком його язик і сжимаючи шию рукою. Несильно, не так як вперше, та дихання збивалось і так – від того, що відбувалось, було надзвичайно важко себе контролювати. Міша, не відводячи погляду від його власних очей, з силою прикусив його нижню губу і трохи відтягнув, знову повторив свої дії. Розірвав поцілунок, вдоволено спостерігаючи, як за ним потягнулись, мовою тіла благаючи про продовження і як це саме благання швидко остудили зв’язані руки. Міша встав з ліжка, вдоволено облизуючись.

            - Я згадав, що ти казав мені про сум та меланхолію раніше сьогодні ввечері? – Міша знову взяв кнут до рук, і водив ним по завданим раніше місцям ударів, червоним полосам, що вже почали проступати на шкірі. Олексій не смів відірвати від нього погляд. Він ніколи його таким не бачив, не тут, не в їхній спальні, де він якщо не був завжди головним, та вони залишались рівними один одному. А зараз, довкола їхнього ліжка, кружляв, похлопуючи шкіряними кнутом по власній руці, справжнісінький демон, диявольське уособлення Михайла Подоляка, про яке Льоша хоч і здогадувався, хоч і бачив його відголоски час від часу у рухах та очах в інтерв’ю та в житті, та точно не думав, що на власні очі те видовище буде по справжньому пекельним. Кнут з силою хляснув багатостраждальний торс, висікаючи чергову червону смужку. Від жалючого болю мимоходом виступили сльози в куточках очей, збудження то накривало, то відпускало зі своїх обіймів, отрезвляючи ударами. А Міша просто дивився, вичисляв траєкторію для майбутнього удару і вдоволено посміхався враженню, що зміг на себе справити. – Так ось, я не був сумним, коханий. Ти переплутав сум з мукою на моєму обличчі, від стримування себе від бажання вигнати їх всіх до чорта, - удар збоку від правого соска, самим кінчиком кнута, - ти переплутав смуток з добре прихованою злістю від того, що вони насмілилися переставити мої речі в моєму ж кабінеті, - кнут чітко ліг прямо посередині грудей з досить чутним звуком, - ти побачив меланхолію замість дикого небажання відповідати на їхні тупі сльозливі запитання, бо «глядачі так просять», - Михайло їдко посміхнувся, темними очима вишукуючи місце для чергового удару. – Наче мені є діло до глядачів, коли всередині сидить і нутрує єдине бажання – повернути собі і вдосталь відтрахати іншого радника Офісу Президента – Олексія Арестовича, - він розмахнувся сильніше і все, що Льоші залишалось – це заплющити очі за долю секунди до того, як кнут розсік повітря і вдарив шкіру поперек грудей. З горла вирвався напівзадушений напівстогін, напіввсхлип і чоловік знов смикнув руками, намагаючись захиститись від різкого болю. Міша лише спостерігав, як вигинається тіло на білій постілі, що так гарно контрастувала з червоними полосками від ударів. Його особисте мистецтво, його власна картина, його автопортрет, висічений на шкірі коханця.

            - Якщо хочеш трахнути… мене, то чому зволікаєш? – Олексій розплющив очі, прогоняючи відголоски болю в них і поглянув на силует Міші навпроти. Той лише всміхнувся, підійшов ближче і нахилився над його лицем. Очі самого диявола, не Мішині, не відводили від нього погляду.

            - Відкрий рот, - чоловік хижо посміхнувся і, коли Льоша виконав його прохання, зажав кнут поміж його зубів. – Це тобі знадобиться.

            Подальші дії Михайла суроводжувались злегка приглушеними стогонами. Він награно повільно розстібнув ремінь, стягнув з Олексія брюки разом з білизною і відкинув подалі непотрібний більше одяг. Зі своїх власних брюк він дістав флакон зі змазкою, і на мить в очах Олексія промайнуло полегшення – ось, зараз, Міша отримає те, чого так жадає, отримає те, чого так хоче і демонське втілення щезне далеко в ніч. Так, наче його ніколи й не було до цього. Та Міша поспішати не збирався. Умілими, вологими доторками його пальці окреслили усю довжину збудженого члену, а опісля повільно почали входити в тіло, розтягуючи його. Недостатньо глибоко, але чоловік під Мішою всеодно вдячно вигнувся йому назустріч, піддаючись дрібному тремтінню. Міша старанно розподіляв змазку по всіх зовнішніх та внітрішніх чутливих точках його тіла і насолоджувався стогонами Олексія. А потім, такі ласкаві та приємні пальці щезли. Міша встав з ліжка і попрямував до тумби, взяв з неї ще два необідних йому сьогодні, предмети. Наблизився до коханця і, присівши на край постілі, розвів його ноги широко в сторони. Не відводячи погляду від затуманених очей навпроти, він навмисно повільно ввів силіконовий вібратор вглиб змарнілого від бажання тіла на всю довжину. Льоша сжав зубами кнут міцніше і гортанно застогнав поміж зціплені зуби. Зробивши декілька поступальних рухів, Міша остаточно зафіксував його всередині і перейшов до ще одного, не менш важливого аспекту його диявольської гри.

            Розподіливши залишки змазки по всій довжині члену, Міша легким та ласкавим рухом натягнув на нього ерекційне кільце і трохи стягнув його біля самісінької основи органу. Спіймав спантеличений погляд Арестовича і хижо всміхнувся.

            - Це не дасть тобі кінчити раніше, ніж буде в тому потреба, - він встав з ліжка, підійшов до прикроватної тумби знову і дістав серветки, щоб стерти залишки змазки зі своїх рук, - точніше, не дасть тобі кінчити, доки я не дозволю. Олексій увесь цей час не відривав від нього погляду і не міг повірити, що його милий і турботливий Міша, чоловік, який був з ним завжди таким ласкавим та ніжним, здатен на таке. Та Міша лише мовчки всівся в крісло навпроти нього, широко розставляючи ноги, розстебнув ще декілька ґудзиків, оголяючи груди та живіт і дістав з кишені смартфон. Запустив потрібний йому додаток і одразу обрав середній рівень інтенсивності, приводячи іграшку в дію всередині знамагаючого від бажання тіла. Олексій вигнувся від різкої чутливості і стимуляцій зсередини.

            - Знаєш, - замислено промовив Міша зі свого кутка в кріслі, з насолодою спостерігаючи чорними очима за оголеним тілом, що звивалось на постілі, - і навіть не те інтерв’ю, і навіть не тиждень без тебе стали для мене каталізатором. Зовсім ні, я був готовий на тебе чекати. Та це твоє нове захоплення… - його очі знову полихнули ревнивим пекельним вогнем, - цей Нєвзоров… те, як ти заглядаєш йому в очі, те, як захоплюєшся ним, з якою жадібною хтивістю ти на нього дивишся, - Міша майже зі співчуттям похитав головою і трохи підвищив інтенсивність вібрацій, проводячи пальцем по сенсорному екрану, змушуючи Льошу вигинатися, намагаючись хоч якось простимулювати власне бажання, змушуючи не змовкати від стогонів. – Ти забув, кому належиш, Олексію? – просте питання, на яке Льоша лише безпорадно замотав головою.

            - А я ж тебе просив. Я попереджав тебе, - улесливий шепіт, здавалось, було чути звідусіль, здавалось він закрався в саму голову, безумовно пов’язуючись зі збудженням та бажанням. – Казав, а ти так і не зрозумів, что якщо підеш до нього знову – буде гірше. Та ти мене не послухав і вирішив з вогнем погратися, - Міша знову підвищив інтенсивність, тепер вже майже до максимуму, показово помахав телефоном у відповідь на благаючий погляд Олексія і відкинув гаджет вбік. Льошу майже викинуло з реальності, бо перебував він у самих справжніх муках від неможливості кінчити, будучи розтерзаними зсередини постійними вібраціями, що посилав вібратор, вигинаючись усім тілом, намагаючись хоч якось їх уникнути. Та все було марно. Голос Міши тримав на поверхні, його очі притягували, впиваючись у шкіру власницьким поглядом, не дозволяючи зісковзнути у безодню. Червоні полоси нагадували про себе різким болем, але тепер той біль більше не отрезвляв, а навпаки, обпікав, розпалюючи тіло. Він звивався на ліжку, не змовкаючи від стогонів, намагаючись хоч якось послабити тиск у власному члені, намагаючись отримати розрядку, бажаючи кінчити, та байдужий холодний погляд горів ревнивим полум’ям, а Міша не робив нічого, щоб йому допомогти. Міша лише дивився, час від часу опускаючи руку до рівня паху та відтягуючи тканину тісних брюк, контролюючи власне бажання взяти чоловіка навпроти.

            Тіло Олексія покрилось крапельками поту і його в прямому сенсі лихоманило від протиречивих відчуттів. Знесилений, виснажений, він перебував на межі дикого збудження і був абсолютно шокований від цієї нової іпостасі Михайла Подоляка, він стогнав про своє щире бажання, про свою персональну муку і в голові билась пташкою лише одна однісінька думка – як же він хоче нарешті повністю йому віддатися. Звільнивши кнут із захвата власних зубів, він відкинув його куди подалі від себе, чоловік гортанно рикнув і з мольбою подивився на жаданий силует в кріслі.

            - Боже… - це все, на що його вистачило, слова неможливо було скласти у фрази, а думки на хотіли перетворюватися у промови. Тіло, яке не мало можливості для природньої розрядки, трясло і вигинало на постілі.

            - Я б не став звертатися до Бога в такій ситуації, - задумливо хмикнули у відповідь. – Та й порадив би перехреститися перед цим, та от прикрість, - Міша похитав головою, - ти не зможеш. Подоляк піднявся зі свого місця, повністю знімаючи сорочку і відкидаючи тканину геть. Ступив ногою на ліжко і опустився прямо на жадане тіло, потираючись пахом об збуджений член Олексія. Від зустрічних доторків, того буквально підкинуло доверху, змушуючи всі м’язи напружитись і вигнутись назустріч. Міша замислено водив руками по червоним слідам, схилившись над ними і вкриваючи поцілунками, зализуючи рани, з захопленням спостерігаючи, як коханий чоловік під ним повільно божеволіє від недостатку уваги. Піднявся поглядом вище і фіксуючи обличчя Льоші прямо навпроти свого власного, опустився рукою нижче, сжимаючи горло.

            - Я хочу, щоб ти добряче засвоїв, Льошенька, - по складам промовив він його ім’я. – Я не потерплю перспективи ділити тебе з кимось іншим, - він провів язиком по його шиї і сильніше стиснув пальці. – Ти – моя власність, моя кохана людина, моя душа в кінці-кінців, - пальці зімкнулись навколо горла і Льоша захрипів від недостатньої кількості кисню, а чорні очі уважно слідкували за ним, не відводячи погляду, - і ти повністю належиш мені, - і відпустив руку. Олексій захапав повітря, а мить потому відчув Мішині губи на своїх, які замінили йому повітря. Міша замінив йому взагалі все, лише його він відчував, лише його так відчайдушно бажав. Міша цілував, терзав ніжну шкіру губ, на маючи сил відірватися, будучи і сам осліпленим картиною, що створив під собою. Розімкнувши поцілунок, приник до шиї і ключиць, залишав мітки, викликав стогони і сам упивався від смаку солодкої шкіри, яку цілував. Його руки міцно обхопили зв’язані зап’ястки рук  і Міша, вигнувшись усім тілом пригорнувся до Олексія, який власні стогони контролювати вже не міг.

            - Міша, будь ласка… - Олексій відчув, як Михайло завмер біля його шиї, уважно вслуховуючись. – Міша, благаю, прошу, будь ласка… - він хитнув стегнами з надією хоч якось простимулювати звільнення чи розрядку, та тіло не слухалось, будучи повністю скутим. Він як у лихоманці повторював слова благань та ім’я Михайла, мотаючи головою і звиваючись під ним.

            - Будь ласка, що? – Міша відірвався від шкіри і чергового укусу, вже передбачуючи наступні бажані слова. Він повинен це почути. Повинен запевнитись, що чоловік під ним, якому завжди беззаперечно віддається, здатен благати лише його.

            Світло-карі очі розфокусовано знайшли його власні, чорні. Вся його сутність перестала боротися і заперечувати можливість прохання. Весь він належав Михайлу.

            - Благаю, візьми мене, заради усього святого. Прошу, дай мені кінчити або я просто помру тут, під тобою, Міша, - чоловік знову безпомічно застогнав, терзаючи зв’язані руки.

            Міша вдоволено посміхнувся і заходився знімати з себе одяг. Не відриваючи погляду, він відповів,

            -  Звертаєшся до святих, збираючись віддатися іншому чоловікові? – він потягнувся рукою до стегон і витягнув вібратор зі змученого тіла, після чого вдовольнився черговим стогоном. – Тебе не приймуть до раю, Арестович, - і ввійшов в нього особисто, одразу і на всю довжину. Різкими, чіткими рухами він вбивався у тіло під собою, що звивалось від муки і насолоди одночасно, підхоплював його під стегна, щоразу потрапляючи по простаті. Льоша скидувався доверху знову і знову, благаючи і вже точно не розуміючи, про що саме просить.

            - Зжалься наді мною, прошу… - терзаючись солодкими тортурами стражденного болю і насолоди, роздираючись протиречивими відчуттями, він благав лише про одне. Міша провів рукою по його члену, знімаючи кільце одним простим рухом, і Олексій, подібно звірові, рикнув, кінчаючи собі на живіт і конвульсивно здригаючись усім тілом. Від сили оргазму, який охопив усе його тіло, всі органи відчуттів відключились, пропав і слух, і зір, і відчуття поштовхів в його тілі, що не зупинялися ні на мить. Міша нахилився над ним, спостерігаючи за таким неперевершеним моментом, злизуючи залишки бажання коханого чоловіка з його живота і знову задоволено облизався.

            - Такий солодкий і такий прекрасний, - донеслось звідкись з глибин реальності до слуху Олексія. Михайло трохи сповільнився, повільно входячи і випиваючи до дна покірність і піддатливість ослабленого оргазмом тіла, що розкинулось під ним. Олексій дихав преривчасто і важко, отямлюючись від хвиль вимоленого задоволення, що подарував йому цей чоловік. Намагаючись сфокусувати зір на обличчі зверху, він шукав його очі і зовсім більше не звертав уваги на біль від зв’язаних рук, біль від ударів, що червоними квітами розпустилися у нього на грудях та животі, бажаючи його знову, бажаючи його сильніше, бажаючи його якомого більше, всього і повністю в собі. Міша потягнувся до вузлів на зап’ястках і потягнув один єдиний кінець, розв’язуючи руки, дозволяючи їм знесилено впасти на ліжко. У Олексія не було сили їх підняти, не було сил навіть його торкнутися, та Міша передбачив і це. Нахилившись і притиснувшись до нього усім тілом, він охопив змучені руки своїми, сплітаючи пальці і глибокими різкими поштовхами вбивався в нього. Виціловував шию та губи, червоні сліди та укуси, шепотів слова поціновування і володіння, затягуючи за собою в таку грішну солодку пристрасть. На межі реальності та фантазій, на межі болю та бажання, по тонкому лезу їхньої грішної хтивості однієї на двох.

            - Мій. Ти тільки мій, - Льоша чув його голос у своїй голові, у всіх своїх думках, у своїй свідомості, що покірно та навічно перейшла у владу Михайла Подоляка. І тільки це мало тепер значення. Тільки лише цей первозданний гріх, старий як і сам світ, вічний та непохитний, що існував до них, що вони зараз вершили, що залишиться після них.

            Оргазм накрив їх обох одночасно – повторний і вимучений у Олексія, до тремтіння пальців і голосних стогонів, довгоочікуваний у Михайла, що по праву йому належав, з повною та остаточною заявкою на володіння, різкими хвилями вбиваючись в тіло під ним. Звільнення. Переродження. Абсолютна влада.

            Олексій втратив рахунок тому часу, що вони пролежали поряд один з одним,  просто намагаючись віддихатись. Набагато пізніше він відчув ласкаві, розмірені доторки на своїх руках, які розминали і розганяли кров. Погляд Міші знову набув тепло карих відтінків і своєї звичайної променистості, він знову дивився на нього ласкаво і з любов’ю. Льоша простягнув руку до його обличчя і ніжно торкнувся щоки.

            - Я – твій, Міша. Де б я не був і з ким би не спілкувався, моє серце навіки належить тобі, - він провів великим пальцем по скулі чоловіка і той, у відповідь ластився ближче до руки, заплющивши очі від насолоди. – Я готовий вічно тобі це доводити.

            - Якою б грішною не була моя любов до тебе – вона істинна та чиста, коханий, - отримав у відповідь тихий шепіт і серйозний погляд коханих карих очей.

 

 

            Коли Михайло нахилився за черговим поцілунком, у світлі проїзжаючих фар за вікном, на стіні відобразилась його тінь, і перебуваючи на межі сонної свідомості, Олексію привиділось, що у тієї тіні неначе виросли чорні ангельські крила за спиною. Він відмахнувся від того видіння. В кінці-кінців, ким би не був Михайло і в яких іпостасях перед ним не являвся – Олексій Арестович навіки належить лише одній людині – Михайлу Подоляку.