Нолан Прайс відчув, що з Томасом Андерсоном буде важко працювати. А це вони ще не познайомилися. Помічник прокурора просто прочитав протоколи детектива, коли готувався до судового засідання.
Такий собі Кевін Олді з допомогою бейсбольної бити вбив дружину. Всі докази свідчили проти нього. А детектив Андерсон був незгоден, доводячи, що Олді підставили.
Та Прайс не звик сумніватися у висновках криміналістів.
Видно було, що Андерсон знав свою роботу. Кожен доказ перевірено, свідків опитано, всі незрозумілі моменти розглянуто. І прозорі натяки на те, що Олді не той, кого шукали. Нолан розумів, що Андерсон будь-що доведе невинуватість підозрюваного.
З молодим детективом, котрий нещодавно перевівся до поліції Манхеттену, хотілося поговорити в неформальній обстановці. Нолан хотів знати завчасно, з ким має справу.
Перестріти Андерсона після роботи було легко. Том виявився молодшим, ніж Прайс очікував. Утім, робота детектива вже наклала на чоловіка відбиток байдужості й меланхолії. Андерсон був середнього зросту худим чоловіком. Ішов, нікого не помічаючи. Певно, заглибився у роздуми.
- Детективе Андерсон, - озвався Нолан. Той спинився. Погляд холодних сіро-блакитних очей якусь мить вивчав незнайомця у костюмі й довгому пальті. Сам Том носив чорну шкірянку, проте навіть у ній не виглядав брутально й зухвало. - Нолан Прайс, помічник окружного прокурора. Я хотів…
- Дізнатися, чи змінив я думку щодо Кевіна Олді? - закінчив Том. Його голос був на диво спокійним і стомленим. Сховавши руки до кишень, детектив усім своїм виглядом кидав виклик педантичному Прайсу. - Ви бачили звіт. Будь-хто міг підкинути докази. На биті нема відбитків пальців Олді.
- Він міг їх стерти, - мовив Нолан. Він стояв на сходинку нижче Андерсона, і той дивився на нього згори вниз. Це викликало дивне почуття незручності. Помічник прокурора не звик, щоб на нього так дивилися.
- Але сліди крові він стерти забув, - саркастично кинув Том, - Кевін Олді може бути ким завгодно, але не ідіотом. Якби він убив свою дружину, з якою навіть не сварився всерйоз, то викинув би биту. І не став зберігати відео, де нібито він зраджує дружині.
Нолан мовчав, слухаючи логічно обґрунтований монолог.
- Ви знаєте, що слова, не підкріплені доказами, нічого не вартують, - врешті мовив Прайс.
- Чи можливо перенести засідання? - спитав Том.
- Ні.
Андерсон хмикнув. Наблизився до Прайса і, не перериваючи зоровий контакт, прошепотів:
- Ви не встигнете опитати всіх свідків, як я знайду вбивцю.
***
Том знав, що його слова прозвучали, як виклик, але нічого не міг подіяти. Він звик ловити поганих людей, збирати докази і доводити, що вони заслуговують на покарання.
Але у випадку з Кевіном Олді все було інакше. Андерсон знав, що той невинний. Та детективу не вистачало часу, щоб це довести.
Бісів Нолан Прайс наполягатиме на ув’язненні Олді. Прикро казати, але це його робота. Том ненавидів засідання через прокурорів та адвокатів, котрі влаштовували у суді ціле шоу.
Та зараз чоловік був навіть радий, що суд триватиме кілька днів. Можливо, варто ще раз переглянути справу. Том не вірив, що все закінчиться отак.
Андерсон подзвонив своїй колезі Саллі Грін. Жінка постійно нагадувала йому Стеллу Гібсон через біляве волосся й сталевий характер. Вони майже одразу знайшли спільну мову. Розважлива Грін постійно розряджала напружену обстановку, яку міг зіпсувати прямолінійний Том. Звісно, якщо була поруч. Вона б точно не дозволила колезі розмовляти з помічником окружного прокурора так, як це зробив Андерсон.
Том попросив Саллі ще раз переглянути справу. Сам збирався зробити те ж саме, хоч завтра і мав бути на засіданні суду. Сховавши телефон, Андерсон машинально потер праве зап’ястя з ініціалами «Н.П., що з невідомих причин з’явилися на шкірі. Сталося це нещодавно, і Том довго ламав голову, що б це могло бути.
Втім, це може почекати. Варто братися за справу. Детектив не бажав поступатися Прайсу.
А ще він виконував свої обіцянки.
***
Том сидів у суді, сонний і знервований. Дивився, як Нолан Прайс переконує присяжних у тому, що Кевін Олді винен. Не хотілося зізнаватись, та справу свою він знав. Через це Андерсон відчув невдоволення собою. Під ранок він заснув і прокинувся лише коли подзвонила Саллі.
Прайс наполягав на тому, що Олді вбив дружину, бо вона дізналась або могла дізнатися, що він їй зраджував. Андерсон зітхнув. Він так і знав, що цей чоловік приплете ті любительські відео, на яких усе настільки розмите, що точно і не скажеш, хто на них.
Том майже ненавидів Нолана Прайса, бо той виконував роботу так само бездоганно, як і він.
Та поки йшов допит перших свідків, у голові детектива зародилася ідея.
***
Томас Андерсон давав вичерпні, проте сухі показання. Наче робот. І Нолан, котрий сипав питаннями, намагаючись пробити броню незворушності детектива, відчув, що їхній діалог більше нагадував сутичку, котра, втім не переходила меж професійності. Прайс за звичкою багато жестикулював, а детектив незворушно спостерігав за ним.
Нолану не вдалося переконати Андерсона у винуватості підсудного. І це викликало захоплення. Помічник прокурора пам’ятав, що вчора сказав детектив. І в глибині душі чекав, що Тому вдасться підкріпити свої слова доказами.
Прайс навіть забув про дивні ініціали - “Т.А.” - що відучора з’явилися на його правому зап’ясті.
Він наздогнав Андерсона на виході. Той кудись поспішав. Проте ніби відчув наближення Нолана, бо спинився й озирнувся.
- Вас не так легко вивести з рівноваги, детективе, - сказав помічник прокурора. Сам не знав, навіщо зав’язав розмову. Андерсон не здавався привітним.
- Вам майже вдалося, - зауважив Том, - якщо ви прийшли позловтішатися…
- Лише спитати, як пошуки доказів, - мовив Нолан.
- Таки позловтішатися, - відказав Том. Знову сховав руки до кишень і начепив маску незворушності. - Ви тому покинули посаду адвоката? Аби відчути владу над долями людей?
- А ви вирішили працювати у Манхеттені, щоб діяти на нерви? - в тон йому озвався Прайс. Це було непрофесійно, та чоловіки зараз знаходилися за межами суду. - У вас була непогана посада у Белфасті.
- Якщо я трохи попсую вам нерви, пане Прайс, нічого поганого не станеться. Мені ще й подякують, - у холодних очах Тома спалахнули лукаві вогники.
Нолан і не помітив, як посміхнувся. Бачити, як детектив проявляє емоції, було захопливо.
- Що ж, спробуйте, - хмикнув Прайс. Том підійшов ближче, та тут у нього задзвонив телефон.
Це була Саллі. І, схоже, вона дещо знайшла.
***
Наступного дня ще до початку засідання Том спіймав убивцю. І заодно встиг скласти протоколи з усіма висновками, а потім нахабно зайшов до Нолана і вручив йому папери. Прайс міг поклястися, що наполегливий детектив посміхнувся.
- Сподіваюся, ви не витратили всю свою красномовність, пане Прайс, - сказав Андерсон наостанок, - бо сьогодні вона вам знадобиться.
- Я знаю свою роботу, - відказав помічник прокурора, поправивши бордову краватку. Знову довга пауза, що супроводжувалася зоровим контактом. - Бачу, і ви теж.
- Я виконую обіцянки, - мовив Том, прямуючи до виходу, - і пане Прайс.
- Що?
- Зробіть те, що маєте робити.
***
Кевіна Олді виправдали. Задоволений Том у першу чергу зайшов до Нолана. Сам не знав, чому. Можливо, через те, що чоловіки цього разу були на одному боці.
- Детективе Андерсон, - Прайс упорядковував папери, - ви гарно попрацювали.
- Та невже? - іронічно озвався Том. - Але ж ви не вірили мені.
- Я не казав, що не вірю, - заперечив Нолан, підвівшись. Хотів бути на одному рівні зі співрозмовником. - Лише зауважив, що словами нічого не доведеш. А ви примудрилися знайти справжнього злочинця. Як вам це вдалося?
- Не хотів програти вам, пане Прайс, - тепер Том відкрито посміхався. Риси його обличчя пом’якшилися. Детектив знову починав суперечку, та ця була жартівливою.
- Отже, це таки було змагання, - Нолан примружив очі, - добре. І який приз?
- Я ще не вирішив, - відповів Андерсон, - та неодмінно вам повідомлю, коли придумаю.
Цього зухвалого британця не хотілося відпускати.
- Чекатиму на наступний ваш візит, - Нолан простягнув руку, і Том її потиснув.
В ту ж мить чоловіки здригнулися від легенького, проте відчутного уколу в зап’ястя. Том потер шкіру. Краєм ока помітив, як Прайс відгортає манжет сорочки, оголюючи шкіру з його іменем.
- Що за чортівня? - пробурмотів помічник прокурора. Аж тут зауважив, що на зап’ясті Андерсона його ім’я.
- Раніше там були лише ініціали, - сказав детектив. До нього дійшло, що це були ініціали Нолана. - Чому на моїй руці ваше ім’я і прізвище?
- Хотів спитати те саме, детективе, - мовив Прайс. Поки Том розмірковував, Нолан підійшов до нього і взяв його руку в свою. Андерсон здригнувся, але руку не відсмикнув. - Я десь чув байку про споріднені душі, та гадав, що це нісенітниця… - почав помічник прокурора.
- Пане Прайс, коли ми вперше зустрілись, я вас майже ненавидів, - зізнався Андерсон, - тож про споріднені душі важко казати.
- Ви теж мені не сподобалися, детективе, - сказав Нолан, машинально переплітаючи худі пальці зі своїми. Рука Тома була холодною. - Впертий, самовпевнений, зухвалий…
- Майже як ви, - обличчя Тома було в кількох сантиметрах від Прайса. Він стишив голос: - Здається, я знаю, що ви можете мені запропонувати у якості призу.
- Та невже? - їхні губи майже торкалися, та ні один з чоловіків не квапився скоротити цю мінімальну дистанцію. Навіть якщо Нолан і був розгублений, та йому подобався цей незграбний флірт з британським детективом. - І чого ж ви хотіли б?
Том дуже обережно і дуже ніжно торкнувся кутиків губ Прайса. Він не квапився робити щось більше. Чоловіки були ледь знайомі, тому не варто хотіти всього одразу.
- Не відмовитеся завтра повечеряти зі мною, пане Прайс?
Нолан посміхнувся, бо приблизно знав, що скаже Том.
Він повернув поцілунок — теж у кутик губ — і мовив:
- З радістю складу вам компанію, детективе.
