Смерть. Дехто її боїться, хтось чекає, а до когось вона приходить непроханою та дуже неочікуваною гостею. Я теж не очікував її у свої 30 років. Тільки почав жити, і тут така халепа. Тромб у серці. Ймовірно. Дуже вже боліло моє дороге сердечко. Ну, не дивно, багато людей так помирати почали. Новий вірус, що розгулював по світу і косив сотні тисяч життів, славився тим, що згущував кров і створював тромби. Інша справа, що я ніби не повинен був ним захворіти, я був щеплений
Сім’ї у мене не було. Я ще не знайшов людину, з якою б поділився не тільки ліжком, а й своїми думками, ідеями, переживаннями. А без цього заводити сім’ю не хотілося. Мабуть, на це вплинув не дуже хороший приклад батьків цього тіла. Хоча дитину хотілося б мати, залишити якусь пам’ять про себе у цьому світі.
Робота моя не була творчою, більше за принципом: принеси, подай, пішов, не заважай. Правда, з комп’ютерами доводилося мати справу постійно, але з ними простіше, ніж з людьми. Через тиждень після звільнення з такої посади тебе і згадувати не будуть. Головним її плюсом було те, що вона давала мені вільний час. А цей час я витрачав на читання.
Читав я багато, неперервно і всяке різне. Коротше, успішно витратив своє життя на всілякі історії. Навіть свої потихеньку почав складати. Чи шкодую я про те, що пропустив? Ні. Мені було цікаво.
Але не будемо про сумне. Адже смерть, як показав мій приклад, це лише початок пригод, як би банально це не звучало.
Білого тунелю я не бачив. Але темрява була, таки так.І її було багато. Холодної, всепоглинаючої та безмежної. Але найстрашніше, в цій темряві, окрім холоду, це те, що я почав відчувати, як розчиняюсь. Не тілом, ні, воно залишилося десь там, у теплому та затишному ліжку, поступово остигаючи, а душею. Болю не було, але краще б він був. Жахливе відчуття, якого й ворогу не побажаєш. Так, я намагався чинити опір, взяти під контроль своє ефемерне тіло, навіть підкорити цю темряву. Але користі від цього було мало. Моя сутність розширювалася, розмивалася та асимілювалася з темрявою.
Коли мене захлеснула паніка та усвідомлення того, що я ось-ось розчинюся в цій темряві, стався спалах. Величезна долоня, ніби сплетена зі світла, зібрала мене у свою жменю і, як неслухняне кошеня, за шкірку, викинула з цієї темряви.