Коли вони вперше зустрілися в морзі детективного відділення магічних злочинів Амберіану, Адда мимоволі схвально посміхнулася, побачивши невисоку рудоволосу колегу з Ріхтейліну. Крістер Егіл попросив у Хранителів найкращих патологоанатомів, аби ті дослідили, що за істота вбиває мешканців його міста. Виявилося, що людей нищило щось невідоме. Органи жертв розтікалися зсередини під впливом невідомої речовини. Такого ніколи не траплялося, тому трупи потрібно було дослідити і дізнатись, як саме їх убивали.
- Яке прекрасне місце! - Персефона захоплено роздивлялася стерильне приміщення, надягаючи рукавички зі спеціальних матеріалів, що за складом нагадували латекс. Руді кучерики були недбало зав’язані у два хвостики, а очі допитливо блищали. - Ох, скільки ж тут інструментів. А ці скальпелі аж кортить випробувати на комусь. Вони так звабливо блищать…
- Ваші слова прозвучали майже романтично, - озвалась Адда, котра пила каву, зауваживши, що вона не така міцна, як в Алітеї. - Любите скальпелі?
Аціо тільки зараз помітила чорняву м’язисту Адду, котра на перший погляд здалася надто суворою й відстороненою від реальності. В широкій руці пластянка з кавою виглядала мініатюрною. У жінки було гладеньке чорне волосся, зав’язане у важкий хвіст, грубуваті риси обличчя, різкі лінії губ і примружені очі.
- Я… так, і не тільки, - Персефона розгубилася ненадовго. Лиш поправила білий халат, аби строкате вбрання не так кидалося в очі. - А ще тесаки, аутопсійні і шкірозйомні ножі, кісткові пилки, молотки, ножниці… Мені дозволили взяти свої інструменти. Вам показати? Я Персефона Аціо.
- Адда Стікс, - неспішно представилися брюнетка, поки колега метушилася довкола. Тіла ще не привезли, можна було ближче познайомитися. - Ви теж нетутешня?
- Та ні, - легковажно махнула рукою Аціо, - але я давно хотіла побачити інші міста. Не те, щоб я сумувала в Ріхтейліні, та мене аж тягне до пригод. Де ви взяли каву, пані Стікс? Я теж хочу. Але мене підвезли, бо я неодмінно б заблукала. Ви б знали, скільки разів я блукала у рідному місті. Отож, погляньте на мій інвентар…
Адда підійшла до Персефони ближче. Руда колега була невисокою і худою. Від неї пахло тими фруктовими жуйками, якими в Амберіані захоплювалися діти. А ще - деревом і духмяною випічкою. Стікс скосила очі на смужку шиї Персефони, не схованої за коміром халата. Там помітила частину татуювання.
- Що це? - спитала Адда, ледь відчутно торкнувшись шиї колеги. Та відволіклася й повернулася до неї.
- О, це татуювання, яке я зробила, коли мене взяли в Арбітріум, - охоче повідомила Аціо, - я постійно роблю тату, коли зі мною стається якась визначна подія. Хочете побачити?
Адда завмерла, бо гадала, що Персефона не стане відкриватися ледь знайомій колезі. Цікаво, вона з усіма така?
А втім, Стікс любила тату на тілах жінок, тому заперечувати не стала.
- Дивіться, пані Стікс, - Персефона зняла халат і відгорнула пасма волосся. - Цей гранат мені зробив знайомий майже за безцінь. Дуже йому вдячна. А оце, - жінка закотила рукав помаранчевої кофтини, оголюючи руку з ніжним малюнком сонця й місяця, - зробила коли закінчила медичний університет. Як це було нудно, бо мені з першого ж дня навчання хотілося різати трупи, а не сидіти в аудиторії. Та я витримала. А коли я вперше напилася на вечірці, то зробила ось цю кобру, котра поглинає зірку. Не знаю, нащо, але ця зелена луска виглядає заворожливо.
- Ви праві, пані Аціо, - кивнула Адда, котра невідривно стежила за татуюванням змії на ребрах колеги, - я можу торкнутися?
- Та звісно, - посміхнулася Персефона. Коли м’язиста долоня лягла на тату, то повністю сховала візерунок. Аціо захихотіла. - Тільки не лоскочіть. Не люблю, коли так роблять.
- Ви всім незнайомим людям дозволяєте… таке? - обережно спитала Стікс, погладжуючи прохолодну шкіру й переходячи від тату змії до сонця з місяцем. На відміну від Персефони, котра потроху мерзла у морзі, Адда добре витримувала низьку температуру, бо провела дитинство у набагато холоднішій країні.
- Ні, - відповіла Аціо, довірливо глянувши в очі співрозмовниці, - але мені здається, ніби я вас знаю. Ніби десь колись бачила. Ми були разом. Та де і коли — ви часом не пам’ятаєте?
- Хтозна, - озвалася Стікс, - та якщо душі людей у Сутінкових полях перероджуються, можливо, колись ми жили в одному світі.
- І ви теж були такою неймовірно спокійною, врівноваженою й відстороненою від усього? - поцікавилася руда, грайливо труснувши хвостиками. - Тобто я не кажу, що це погано, бо люди іноді так діють на нерви…
- Але мертві не діють, - сказала Адда, - з мертвими взагалі ідеально працювати. Чудові пацієнти.
- Саме так! - погодилась Аціо. - Гляньте, що я зробила собі на повноліття.
Вона зняла кофтину, оголивши маленькі груди і татуювання меча між ними. А на правій ключиці виднілися три жовто-блакитні зернята соняшника.
- Що саме? - вирішила уточнити Адда, переводячи погляд з одного тату на інше і намагаючись не витріщатися на звабливі ніжно-рожеві соски. Вона не соромилася бачити оголене тіло. За час роботи надивилася. Втім, Аціо була живою, а ще хотілося частіше її торкатися.
- Оцей меч, - хвалилася колега, - а зернята з’явилися, коли я познайомилася з Хранителькою Ріхтейліну. Ви ж знаете, що їхній прапор золотисто-лазурового кольору. Так гарно. Йой, щось тут холодно.
- Ми у морзі, - нагадала Адда. З цікавістю розглядаючи татуювання, вона зупинила погляд на круглих охайних грудях Аціо і простягла вперед руку…
- Так, шановні, повідомили, що кілька тіли прибудуть… - Арделія Сігурінн так і застигла на порозі, побачивши напівголу Персефону. Детективка відвела погляд і прокашлялася: - Я все розумію, але давайте ви будете кохатися в іншому місці.
- Ми не… - почала розгублена Адда, котра не знала, як пояснити ситуацію.
- Я показувала пані Стікс татуювання, - легковажно мовила Персефона, - але тут дійсно невдале місце. Холодно.
- Справді? - вигнула чорну брову Сігурінн. - Тоді одягніться, пані Аціо. Санітари не зрозуміють.
Жінка невдоволено похитала головою, сховала руки до кишень плаща й вийшла. Адда подала Персефоні її кофтину й халат.
- Маєте гарні татуювання, - мовила вона. Аціо широко посміхнулася.
- А знаєте, певно, я зроблю ще одне, - сказала Персефона, - в честь нашої зустрічі. А потім покажу вам, якщо захочете.
- Захочу, - озвалася Стікс.
