Я просто хочу, щоб на моє "я кохаю тебе", ти відповів "я теж"

Амаліс сьогодні дізнався про особу нового короля.Ім’я юного монарха рознеслося по всьому континенту, листи ринули рікою, а крики в барах стали більш голосними. Молодий король Фелікс Лі сьогодні вдягнув корону і постав перед своїм народом, що тріумфував і кричав ім’я нового правителя. Люди сподівалися на зміни, процвітання, вони думали, що почалася нова ера. Адже їхній юний принц, неначе друге сонце, здійнявся над державою та зігрів її своїм теплом. Він наче древній бог, що дарував дурним людям вогонь і захищав їх до кінця.Вся країна обожнювала яскраву та щиру усмішку другого принца,його карі очі та ластовиння,що було розсипане по всьому обличчю і майже світиться на сонці.

Так, у очах оточення він – добрий і світлий правитель, що любить свій народ

І це не зовсім брехня.

Небо набуває темно-синього забарвлення, на його гладі виходить світлий півмісяць, чиє світло пробивається крізь не зачинені шторами вікна. По вулиці блукає легкий вітерець, що вітається з кожним листочком та травинкою. Це улюблене заняття Фелікса – спостерігати за подорожами вітру. Так, це єдине, що не змінилося з того часу, як він перестав бути дитиною

-Ваша величність, з вами все добре? - звичну тишу зруйнував вірний лицар корони - Хван Хьонджін, що боровся за честь свого принца відколи встав на одне коліно та промовив лицарську присягу.

-Хьонджіне, не називай мене так. Знаєш це ранить мене? - Фелікс говорив спокійно і незворушно попиваючи вино з келиха.

-Ми вже не діти, щоб я називав тебе Лікс.Ти це знаєш,тому звикай.Тепер ти мій король і не тільки мій - лицар підійшов ближче до вікна, біля якого стояв його володар.

-Навіть з тобою я не можу бути дитиною? - хлопець повернув голову у бік співрозмовника і заглянув йому в очі. - Хочеш, щоб я звертався  до тебе «Сер Хьонджін»?

На обличчі Фелікса красувалася самовдоволена посмішка, яку Хьонджін бачив уже не раз. Він збився з рахунку, скільки разів його принц демонстрував її на переговорах чи у розмові з минулим королем. Хвану обридла ця фальшива усмішка, яка так надійно приховувала всі страхи та слабкості того наївного хлопчика. Так, того самого хлопчика, який спеціально тікав у найдальшу частину саду та збирав яскраві квіточки для найпрекраснішої жінки у світі. Як шкода, що одного дня її  улюблені ромашки, які він так старанно складав у букет, стали брудними від крові. Його руки, обличчя, одяг, очі – все у крові. Все пропахло цим запахом, цією рідиною, цією зрадою,відчаєм. Тоді маленький Лікс перетворився на другого принца королівства Амаліс і поставив за мету помститися. Кожен, хто заплямував маєток його королеви, повинен заплатити власною кров’ю та плоттю. Кожен благатиме про пощаду зі сльозами на очах і кричатиме, зриваючи горло, аби тільки вижити. Щоб тільки дихати і лити сльози. Так, як це робив маленький Лікс перед страшним велетнем з мечем, що вже давно лежить у землі.

Другий принц упорався і дав відсіч кожному кривднику. Фелікс Лі одягнув корону, обзавівся надійним тилом і заклятими ворогами. Ціль його життя виконана, але його життя не закінчилося і тепер тільки одне питання займає світлу голову юного короля:

-А що далі? - тихо і хрипко спитав Фелікс.

До горла Хьонджіна підкотився ком, що заважав словам нарешті зазвучати, і донести те,що лицарь зберігав довгі роки в своєму серці.

-Лікс – він накрив акуратні долоні своїми мозолястими руками – ти можеш робити все що хочеш.

-А чого я хочу?

В одну мить звичний голосний і дзвінкий голос змінився хрипким, ледве чутним бурмотінням. Маленький Лікс вирішив нагадати про себе.

-Хьонджін, я не знаю чого хочу. Я готовий віддати цій країні свою душу і тіло, все, що вона захоче. Але, думаючи про це, я не відчуваю задоволення чи радості. Все таке просте і малозначне-на обличчі короля гірка усмішка,яка ось-ось зникне.

З кожним словом у легких лицаря ставало дедалі менше повітря, а очі починали сльозитись. Але він намагається не дати волю емоціям і ковтає гірку грудку, що душила його.

-Послухай, будь ласка, послухай мене, мій улюблений принц. Я зустрів тебе в академії, коли був зовсім зеленим та дурним студентом. Мої руки були завжди у своїй крові, а в очах блищали злісні сльози. Але відколи ти з’явився в моєму житті, я більше ніколи не плакав і не проливав своєї крові. Ти так часто втішав мене і шепотів на вухо ті солодкі слова. Я знав, що тобі був потрібен меч, а не соратник чи друг. Я все знав - сльози по-зрадницькому текли по щоках - Але я сам погодився на це, бо я хотів захистити тебе. Не хотів, щоб ці руки були по лікоть у крові. Тому що я бачив, як в твоїх очах горіла всепоглинаюча злість і образа, які ти міг обернути проти себе. Тому я був готовий на все заради тебе, поки ти не здійсниш своє бажання. І ось воно нарешті виконане, тому з цього часу я не хочу бути просто твоїм мечем. Коли ми тільки увійшли  до палацу, ти сказав, що теж бажаєш цього. Але тобі потрібно все підготувати, закінчити розпочате та дозволити собі бути зі мною. Хіба це не той момент, коли варто зробити цей крок? Я хочу стати тим, хто допоможе тобі знайти нову мету та мрію, хочу показати тобі світ, який зміг побачити завдяки тобі. Адже саме завдяки тобі, я маю все, чого бажав, тепер моя черга віддавати, мій принц. Ти дозволиш це мені?

Останні слова стали спусковим гачком і сльози ринули струмками по щокам. Солоні краплі падали на підлогу, бо як би не намагався Фелікс зібрати їх усі, руки не слухали його. Тому він притяг до себе лицаря і дозволив солоній рідині намочити його сорочку. Акуратно гладячи спину Хьонджіна, юнак наблизився до вуха і прошепотів:

- Якщо ти обіцяєш мені допомогти, то я згоден на все.

Хван піднімає опухлі очі і уважно вдивляється в обличчя навпроти, а потім дарує найтеплішу усмішку. Дивлячись на диво, що плаче в його руках, Фелікс не може стримати власного розчулення і відповідає тим же своєму лицарю.

-Я так давно не бачив твою посмішку. Хочу бачити її щодня - упираючись у шию, бубонів Хьонджін

-Ха, багато хочеш. Не знав, що ти такий жадібний - хмикає юний король

-Не правда, я просто хочу, щоб на моє «я кохаю тебе», ти відповів «я теж»

-Я теж

Хван видав звук схожий на писк і дужче закопався носом у шию свого короля. Фелікс стиснув у своїх обіймах свій маленький скарб, яким милувався багато років. Він так боявся забруднити його, зламати і більше ніколи не відпустити. Але коли він сам кидається в його обійми і наполегливо просить уваги, Фелікс не здатний відмовити

-Ти ж не жартуєш?

-Ти ж знаєш, мені більше подобаються короткі жарти, а цей якось затягнувся. Ти так не думаєш? - губи короля склалися в теплу посмішку, а його рука поспішила закопатись у каштанове волосся

-Ти як завжди робиш з мене дурня - з образою скиглить Хенджин

На що Фелікс хіхікає оголюючи зуби і дарує своєму дурному лицарю легкий поцілунок у губи.