«Люди вимагають правди, а їм сервірують брехню»
Ліна Костенко
‒ Якщо вдасться переконати його найближчим часом, то все буде набагато легше провернути. Головне, аби він не вирішив покинути це все за першої ж кращої нагоди.
‒ Від такого, зазвичай, не відмовляються так просто. Нехай насолоджується, поки не почали тиснути…
Двері катедри психологічно факультету відчинилися з легким шурхотом, який повідомив про неочікуваного гостя. Час давно перевалив за сьому вечора, тож ані Асаґірі, ані Вінґфілд не очікували, що хтось потурбує їх у такий час. Більшість викладачів були вже десь по своїм домівкам, до пізньої години зазвичай залишалися тільки найбільш завзяті серед усіх. Однак, угледівши серед старих книжкових шаф зелені кінчики волосся, вираз облич обох чоловіків змінився зі здивованого на розслаблений.
‒ Сенку-куне, як пройшла остання лекція? ‒ Ксено всміхнувся – задоволено, наче кіт.
Хоча кота цей покидьок точно не нагадував ‒ занадто капосним був, навіть у порівнянні з цими істотами. Сенку ненавидів вечірні лекції, але піти проти виставленого розкладу не міг. Довелося частково перервати його власну роботу, над якою він загайно працював протягом останнього місяця.
Проте вчений не звернув жодної уваги на слова Вінґфілда, продовживши свій шлях до чоловіків.
‒ Ксено, сподіваюся, ви вже закінчили. Тож, якщо твоя ласка, не залишиш нас із доктором Асаґірі на хвилинку?
Ґен продовжував ігнорувати присутність Сенку до останнього ‒ він просто й не думав, що той почне діяти одразу. Проте Ксено вирішив усе за Ґена, швидко покинувши лабораторію, лише кинувши кілька дошкульних фраз на прощання. Зараз було зовсім не до них ‒ Асаґірі почав аналізувати поведінку Сенку. Напасти на ворожій території, він точно у своєму розумі? Хоча це питання явно було риторичним.
Вдих ‒ повільний, наче повітря могло різко закінчитися, варто було б почати діяти хибно.
Ґенові вуста розтягнулися у звичній посмішці.
‒ Докторе Ішиґамі, це ж ви хотіли поговорити зі мною. Можете починати.
Сенку стояв осторонь стола, за яким, серед купи паперів, сидів психолог. Чергове нагадування, що яким би не був технологічний прогрес, а паперова робота навряд чи колись абсолютно повністю покине життя людей. Типові наслідки бюрократії.
Ішиґамі ж усе ще мовчав.
Провокація, аби Ґен сам себе видав? Занадто банально навіть для цього схибленого вченого. Переляк досі не пройшов? Доволі можливо.
‒ Ваше татуювання. Використання люмінесцентної фарби? Доволі цікаво виглядає, особливо чудове для розпізнавання.
Асаґірі продовжував мовчати, не піддаючись маніпуляціям. Лише підвівся зі свого місця й сперся стегнами на стільницю, перехрестивши руки на грудях. У цей момент легка посмішка торкнулася тонких губ Ішиґамі, як той підійшов достатньо близько до столу, щоб психолог зміг помітити в його руці флакончик. Дивна пляшечка нагадувала дозувальну ємність для ліків.
– Ви знаєте, що це?
– Докторе Ішиґамі, мені здавалося, що ви прийшли сюди заради розмови, а не ігор у загадки.
– Мені ж здалося, що ви почали цю гру першими й набагато раніше. Припустимо… На тому ринку. Як він у вас правильно називається ‒ Ічіба?
Асаґірі лише стиснув щелепи. Погляд лишався таким же холодним.
– Зовсім не розумію, про що йде мова. Або надайте якоїсь конкретики, або давайте закінчимо цю бесіду зараз. У мене ще є робота…
– Мені вистачить двох з половиною міліграмів діоксину аби закінчити твою брудну гру.
Різкий перехід на «ти» і погляд, який досі тиснув своєю впевненістю – чудове поєднання. А Сенку був не настільки вже й поганим, як дозволив собі припустити Асаґірі.
«Гра» – яке ж цікаве слово він підібрав для цієї афери.
– Чи не забагато клопотів, аби розібратися з людиною, яка врятувала твоє вагоме життя?
Асаґірі сперся долонею на стільницю, трохи випрямивши плечі ‒ лиш ілюзія домінування. Але нічого більшого, ніж черговий фарс вона собою не являла. Ґен продовжував вести цю саму «гру», адже не мав права просто здатися ‒ конче треба було довести все це до кінця. Занадто багато було покладено ще в самому початку, і він не міг допустити, аби Сенку зірвав усе зараз своїми наївними погрозами. Порожніми для Ґена погрозами, адже він знав напевно, що Сенку точно не наважиться на вбивство. Ні за яких обставин.
Проте Ґен просто не міг не довести цю дію до надзвичайного фіналу:
‒ Що ти хочеш в обмін на моє нікчемне життя? Чи краще виразитися «як це у вас правильно називається ‒ виживання»?
Ішиґамі роздратовано клацнув язиком, помітно скидаючи оберти свого тиску, тим не менш, він і досі не планував відходити від психолога. Лише тінь вагання пробігла по його обличчю, однак обидва з присутніх розуміли, що чекати ніхто не збирався.
‒ Адміністрація університету не дуже зрадіє, якщо дізнається, що ти ведеш справи в Хікуй, не кажучи вже про саме правління. І що вже й думати про твого батька, який досяг таких висот…
Тепер внутрішнє роздратування Ґена остаточно почало вимагати лише чітких і швидких дій. Забагато води в такій короткій виставі.
‒ Сенку, став умови, я не збираюся гратися з тобою в загадки, як я вже сказав.
Погляд різкий, який тільки більше пробирає дрижаками до самих кісток. Забагато впевненості, як на того, кого зараз, наче, шантажували. І це точно було вагомим підґрунтям для сумнівів, але шляху назад уже не було. Як не було й з того моменту, коли Сенку опинився в корпусі факультету психології; коли обрав вести гру на чужому полі, перетворившись на простого пішака.
Проте все це не було таким важливим.
Він мав на меті узгодити лише одну деталь, не більше. А весь цей фарс ‒ тільки зухвала обгортка.
‒ Ти допоможеш мені знайти того, хто викрадає дані з бази університету. Я не збираюся розбиратися, через що це все сталося, але хатсумей не мають жодного права претендувати на мої розробки раніше за всіх.
А втім, сліпої віри, яку насаджували роками, не так уже й легко позбутися. Вона в’їдалася в мозок і залишала там свої брудні сліди, повністю позбавляючи здорового глузду. Наче та сама пухлина, яка поступово руйнувала організм зсередини, а разом із ним ‒ таке безцінне життя хазяїна.
Асаґірі лише заплющив на секунду очі. Його обличчя досі не виражало жодних емоцій, лишаючись абсолютно спокійним.
‒ Тобі доведеться піти зі мною. І підкорятися всьому, що я тобі казатиму…
‒ То ти таки щось знаєш?
‒ Лише роблю те, що ти попросив, так люб’язно погрожуючи мені смертю.
Із самого початку все це здавалося простим невдалим жартом, який мав би закінчитися ще тоді, коли перші кроки навіть не було зроблено. Проте вже наступного дня Сенку нагадав про себе Ґену. А ще за кілька годин вороття назад точно не було ‒ вони опинилися на вечірніх вулицях Хікуй дуже швидко. Припортовий гамірливий район відносився до закрайку Даітоші, де в одній з багатоповерхівок і знаходилася квартира Ґена. Він не спішив пояснювати вченому план його дій, лише вдало ігнорував усі його питання, шквал яких за кілька хвилин шляху таки затих. Тоді залишалося лише перевіряти, чи не заблукав серед натовпу сам Ішиґамі, бо це б завдало забагато зайвого клопоту (дивовижно, як не завдало ще раніше).
Проте вже у квартирі Сенку знову подав голос, наче нагадував, для чого вони зараз опинилися саме тут, чим поступово починав діяти на нерви Ґену. Він не бажав зараз забагато говорити, йому досі треба було обдумати реальний план його дій, але надокучливий учений із цибулинною зачіскою привертав до себе все більше уваги. Він не розглядав приміщення, в якому вони знаходилися, лише уважно слідкував за діями психолога. Та коли Ґен нарешті витяг з невеликої шафи купку одягу то й сам заговорив:
– Якщо не хочеш, щоб тебе прибили за першої ж нагоди, тобі варто запам’ятати, що тут ти ‒ чужий. Ти виділяєшся занадто сильно своїм виглядом на всі сто відсотків. Таких місто зазвичай з’їдає живцем. Якщо ти не відомий на вулицях, ти ‒ такай, а значить, терпіти тебе тут не будуть. Я взагалі був здивований, як тебе досі ніхто не підстрелив у ті рази, коли бачив тебе на ринку. Але це все питання часу, якщо продовжуватимеш походжати тут у такому вигляді.
Погляд темних очей холодно пройшовся по Ішиґамі, вкотре оцінюючи його сірий костюм з елементам японського стилю, ‒ тонкі вилоги сорочки були оздоблені традиційним сашіко, виконаним нитками на тон темнішими, ‒ та білий лабораторний халат. Асаґірі зітхнув, знову зустрівшись зі скептичним і невдоволеним поглядом Ішиґамі. Йому також це не подобалося, тож така думка була озвучена одразу.
– Перестань бути дитиною і почни співпрацювати. Чим швидше знайдемо того, хто вкрав твої розробки, тим швидше позбудемося компанії одне одного.
Ще кілька речей впало на диван, поки Ґен усе ще оглядав увесь асортимент гардеробу в надії знайти щось більш підходяще, але спроби були марними ‒ їхні смаки занадто різні. Ішиґамі ж почав мовчки роздягатися, з деякою недовірою розглядаючи наданий одяг: футболка, рукави якої доходили до ліктів, а половина їхньої довжини була прозорою (лише тонка оксамитова стрічка, вшита в краї рукавів і поділ самої футболки, обережно окреслювала краї одягу), з капюшоном із важкої тканини, приємної на дотик; темні штани карго з великими кишенями ‒ варто було віддати належне, Сенку вони сподобалися своєю функціональністю, оскільки мати під рукою все необхідне чоловіку подобалося завжди; і респіратор невідомої йому моделі.
Асаґірі зник за дверима вбиральні, та вже за кілька хвилин вийшов звідти в тому самому одязі, в якому Сенку зустрів його в районі Сумару. І теж з таким же грубим респіратором, який висів на шиї.
‒ Що це за модель респіратора? Я не пам’ятаю, щоб такі взагалі колись випускалися…
Червоні очі з недовірою оглядали дивакуватий засіб захисту. Учений ретельно аналізував зовнішні дані, але глибше заглянути змоги не було.
‒ Влада не є найбільшим постачальником респіраторів у наших районах. Це розробки компанії Філ-ін, яка переважає на ринку. Вони мають різні моделі, які доступні для різних класів хатсумей.
Ішиґамі відкрив рот, наче хотів щось сказати, але лише стиснув губи.
Асаґірі ж не звертав уваги. Завмер, поки очі бігали рядками ПАЙСу, перевіряючи, чи все було нормально з переадресуванням сигналу самої системи й чипа. Але інформація була незадовільною.
‒ Маємо кілька годин. Мені треба оновити систему переадресації…
‒ Який план дій?
‒ Якщо вкрали розробки респіраторів, то почнемо з того, хто знає про них усе. Але спочатку нам треба буде зустріти твого нового підопічного.
Головна вулиця Даітоші вела прямо до набережної, повної людей. А після рейваху метро тихий гул вулиць здавався насолодою для вух. Усього лише кварталом нижче до моря погляду відкрився сірий храм. Він був зовсім невеликим у порівнянні з головним замком міста, який знаходився в самому його центрі й зараз слугував музеєм історії мистецтва; проте люди й досі навідувалися до невеликого парку, прикрашеного скупими деревами ‒ листя на них майже не було.
Ішиґамі здивовано розглядав територію, поки він з Асаґірі підходили все ближче до святого місця. А коли до самого храму лишалося кілька десятків метрів, під темною дерев’яною аркою при вході показався Хром. Він усміхався і вів бесіду з якоюсь літньою жінкою.
‒ Не думав, що на території міста ще залишилися функціонуючі храми…
‒ Його збудували після заворушень. Коли в головному храмі міста було вбито реймент поліції.
Сенку затих. І справді, уже доволі давно почалися перші заворушення населення проти кількох нововведень влади. Проте про найбільші з них досі багато хто не наважувався говорити.
Дивлячись на людей тут, які просто прогулювалися доріжками поміж дерев та лавиць, зовсім не здавалося, що буквально в сусідніх будинках хтось міг помирати від передозування. Цей контраст видавався занадто сильним, хоча, здається, ніхто більше й не надавав цьому уваги: люди виходили з храму з усмішками і віталися зі знайомими, повз яких проходили.
‒ Докторе Ішиґамі, радий вас тут зустріти… ‒ репліка спочатку була доволі запальною, проте з приходом усвідомлення затих і сам Хром. Він кілька разів кліпнув очима, ніби намагався зрозуміти, чи не обманює його зір. Проте таку зачіску він точно не міг переплутати з жодною іншою.
‒ Власне кажучи, ми збиралися на ринок до крамниці Касекі-сана, ‒ перервав секундну тишу Ґен, знову солодко всміхаючись.
Очі Хрома знову загорілися іскрами, наче той побачив якийсь новітній виріб. Тому й затримуватися більше не було сенсу. Тільки Сенку трохи забарився, усе ж таки затримавши погляд на незвичних для японського стилю вітражах храму. Він не пам’ятав точно, коли в класичних японських спорудах почали робити вітражі, щоб освітити головну залу більшою кількістю сонячного світла, проте, як би давно це не сталося, виглядало досі незвично. Але один або два вітражі й справді створювали красивий контраст з монотонними формами самого замку. Особливо ті, які, як і в головному замку, здіймалися гострою формою до самої дерев’яної стелі. Ці кількаповерхові будівлі вже давно стали не стільки місцем святенництва, скільки черговим витвором мистецтва.
‒ Вони були створені відповідно до сюжетів вітражів у головному замку, ‒ помітивши зацікавлений погляд ученого, прокоментував Хром. Він уже вдягнув респіратор, тож його голос був трохи приглушений масивним засобом захисту.
Сенку ж звернув увагу на учня, наздоганяючи його. Поки Ґен щось перевіряв у своєму ПАЙСі, можна було без зайвих коментарів вивідати інформацію, яка так цікавила вченого, у його учня.
‒ Чи-ж оригінальні вітражі не було пошкоджено під час повстання?
‒ Хіба що той, що знаходився в головному залі. Стрілянина тоді була знатна, але вона швидко вщухла. Здається, найбільше постраждали стіни між покоями, які ще довго ремонтували перед відкриттям музею.
Ішиґамі підтиснув губи. У тій перестрілці було вбито не тільки загін поліцейський, а й майже всіх протестуючих, які зібралися під храмом. Жорстоке кровопролиття кинуло на жителів північних районів тінь згубної слави й прорекло їх хатсумей. І хоча це прізвисько використовували вже дуже давно для позначення людей, що вже на той момент протестували на користь віри, тепер воно закріпилося за конкретними районами міста, сукупність яких згодом і прозвали Хікуй ‒ містом нижчих.
Це було так легко ‒ назвати нижчими тих, хто просто намагався спростити своє буття, дозволивши собі підкоритися законам, які хтось вигадав для них. Набагато легшим законам, ніж основи фізики й математики, ніж база програмування цифрових технологій, ‒ їм просто було зручніше вірити в те, що хтось конкретний і правда керує цим світом. Що хтось має серйозну владу у своїх руках й обов’язково, рано чи пізно, сподіє правосуддя над усіма, хто хоч якось посмів засумніватися в ньому.
Важко сказати, чи були ці люди наївними, адже це ні за яких обставин не відміняло того факту, що вони працювали так само, як і такай. І, можливо, страждали ще більше від них. Бо якщо такай просто обмежували ледь не в кожному кроці, то саме хатсумей і намагалися вбити.
Або просто саме так хотів думати Сенку.
Вулиці Ічіби не стихали навіть ввечері, навпаки, людей з’являлося на порядок більше. Але чим далі вони відходили від житлових районів, тим меншим ставав натовп. Тут було більше точок, які продавали різне обладнання й інструменти, а будинки було відведено під власні майстерні. Сенку з цікавістю розглядав імпровізовані палатки й купи, здавалося, брухту, серед яких інколи можна було помітити щось знайоме й для такай. На противагу цьому очі Хрома палали вогниками, розглядаючи й без того знайому місцевість.
Асаґірі ж обмінювався кокетливими поглядами зі знайомими продавцями, а з особливо говіркими навіть вітався. Це викликало ще більшу недовіру в погляді Сенку. Він лише більше занурював голову за комір футболки, радіючи, що вона була з відлогою. Хоча б так створювалася ілюзія відчуття безпеки. Але це було не такою великою проблемою, як факт присутності його власного студенту. Навіщо їм узагалі був потрібен Хром у цій справі?
– Ми прийшли, – з посмішкою ледь не промуркотів Асаґірі, чий настрій доволі швидко змінився, наче як на хороший.
Вони стояли біля невеликого магазину, на вивісці якого було намальовано кілька респіраторів, а зі скляних дверей лилося синє світло.
– Якщо хтось і знається на респіраторах найкраще в цьому місті, то це Касекі-чан. У нього знайдуться точно всі види респіраторів, які тільки з’являлися на вулицях Хікуй.
Ішиґамі на цей коментар завернув очима й першим увійшов до крамниці.
Проте очікування побачити якогось здоровила з купою татуювань провалилися з тріском. За прилавком стояв невисокий дідусь і заповнював якісь папери, інколи чухаючи свою бороду. Його класичний костюм, між іншим, також виглядав занадто незвично для Хікуй, проте зараз це хвилювало не сильно. Погляд кармінових очей зачепився за стіни, які буквально були вкриті купою респіраторів найрізноманітніших моделей. Форми хоча і відрізнялися, проте спільною рисою в них залишалася грубість і масивність. Ці респіратори однозначно відрізнялися від тих, які носили в Татеямі.
Настільки сильно захоплений розгляданням невідомих моделей, Сенку навіть не помітив, що Ґен разом із Хромом уже активно вели якусь бесіду з власником крамниці. Та ось він таки звернув увагу на цю розмову, коли психолог згадав останні випуски новин: вбивство, крадіжка розробок. Сенку повністю переніс свою увагу на чоловіка, одразу помітивши, що його погляд наповнився зневагою і відразою. Й Ішиґамі був готовий заприсягтися, що саме в цей момент абсолютно повністю зрозумів, у що втягнувся сам. Тільки все було ще гірше ‒ він втягнув у це Ґена Асаґірі. Людину, яка роками живе на два боки й знає всю систему. Людину, яка спокійно лицемірно всміхалася знайомим на вулицях Даітоші й Ічіби, насправді проживаючи й повністю підкоряючись системі влади Татеями.
‒ Асаґірі-куне, може, представиш свого нового знайомого.
Учений перевів погляд на дідуся, вичавлюючи з себе ніби-як привітну усмішку.
‒ Власне кажучи про нашого гостя. Він має до тебе кілька питань стосовно респіраторів та кібербезпеки.
Неприхована цікавість у погляді Касекі змусила Сенку напружитися ще більше. Але Хром вчасно перебив ученого, звертаючись до дідуся. Йому кортіло скоріше забрати своє замовлення. І нарешті його невгамовна натура зіграла вченому на руку.
Касекі з хлопцем зникли за дверима підсобного приміщення.
‒ Що саме я маю запитати?
Ґенові брови швидко поповзли догори.
‒ Інформацію, яка тобі потрібна. Я не обіцяв подати тобі все на тарілці, лише допомогти з пошуками. Касекі знає всіх у межах ринку. І він має зв’язки з усіма постачальниками респіраторів…
‒ Ти не вважав за потрібне проговорити хоча б приблизний план дій, а не кидати мене одного серед моря?
‒ Якщо вірити чуткам, то хто і виживе після падіння в море, то це ти, Сенку, ‒ і знову контраст, який тут переслідував, здається, усюди: Ґен посміхнувся ну занадто солодко для його крижаного погляду.
Двері відчинилися тихо, що стало знаком для вченого дістати зі своєї поясної сумки кілька папірців.
‒ Ось ці креслення. Можливо, ви зустрічали моделі респіраторів зі схожими параметрами?
Касекі уважно розглядав неідеальні рисунки, які були виконані вручну, і написи на папері, аналізуючи складові систем. Увагу привернуло одне з креслень, на якому було застосовано мембранний розпилювач, який мав слугувати своєрідним зволожувачем повітря.
‒ Цей. Остання модель для слабких видів юме. Їх виготовляє Ганаккі.