Сонхун приклав руку до лиця принца, легко погладжуючи вологу шкіру.
-Сону, ви ж мій Сону. Я казав що мої манери не ідеальні, не знаю що мені дозволено, а що ні, тому я думав що не повинен переходи межі обов’язку, думав що не маю права жадати кронпринца та любові з ним, думав що для вас я небажаний наречений який не вартий вас, вашої руки й серця. Та дивлячись на ваші сльози я забуваю про межу дозволеного, я не можу дозволити своєму принцу Сону плакати, тим більше через мене.
Очі принца знову заблищали від сліз.
-Так хто я для тебе? Що ти відчуваєш до мене? Відкинувши всі титули та межі дай чесну відповідь.
-Ви кронпринц якого я поважаю, мій наречений якого я бережу як найцінніший подарунок долі, Кім Сону якого я люблю.
Після своїх слів альфа піддався вперед цілуючи м’які губи принца, відчуваючи смак солі який залишився на них після пролитих сліз. Вільну руку поставив на талії принца ближче притягаючи його до себе. Не вірячи власним вухам принц декілька секунд стояв як укопаний, та все ж піддавшись почуттям прикрив повіки відповідаючи на поцілунок та двома руками оповив шию Сонхуна. Вони могли б так простояти та цілуватись вічність та раптовий стукіт у двері заставив їх відсторонитись одне від одного.
-Принце, ви в середині? Не забудьте що через 10 хвилин у вас урок.
Похмурнівши Сону опустив погляд на декілька секунд задумавшись та потім піднявши очі на альфу в них загорілась іскра хитрості та радості.
-Втечеш зі мною?
-З вами піду куди завгодно.
Сонхун подарував йому посмішку і принц схопивши його за руку потягнув за гобелен в глибину проходу і йшли аж доки не побачили яскраве денне світло. Вийшовши за межі палацу, вони опинились біля конюшні, нишком вивівши одного коня Сону осідлав його та простягнув руку Сонхуну.
-Залазь, поки ніхто нас не помітив.
Покірно підкорившись альфа заліз на коня зразу обійнявши принца за талію, після чого вдаривши коня повіддям вони галопом поскакали в глибину лісу.
Лісний свіжий запах приводив думки в порядок та дозволяв розслабитись та забути про всі проблеми, від швидкого галопу вітер був надзвичайно палючим та холодним та зараз це геть не лякало, а тільки
доповнювало атмосферу дозволяючи дихати на повні груди та насолоджуватись. Відскакавши на добрячу відстань принц сповільнив коня. Вони мовчали від самого замку і тільки тепер Сонхун наважився підняти розмову.
-Нічого що ви втекли?
- Я кронпринц, що вони зі мною зроблять? Тим паче востаннє я втікав ще в дитинстві, один пропуск не страшно.
Розмова знову обірвалась, хоч атмосфера була ідеальною та дивне відчуття в середині все ще було присутнє.
- Принце… мені справді можна вас любити?
Вдавши вигляд що він не почув знову сильніше рвонув повіддя пришвидшуючи коня. Витримавши мовчазну паузу все ж відповів.
-Перестань вести себе зі мною як з принцом, забудь що я принц хоча б на сьогодні, це наказ.
Міцніше обійнявши омегу Сонхун поцілував його шию, від чого у того пішли мурахи по тілу.
-Я люблю тебе Сону…а ти?..
Прошепотів він у саме вухо зводячи принца з розуму.
Принц різко потягнув повіддя зупиняючи коня. Повернувшись наскільки це було можливо він притягнув лице Сонхуна та поцілував його. Цілував так жадібно наче хтось прямо зараз мав розірвати їх. Цілував до болю в губах. Цілував доки бажання віддатись йому прямо тут і зараз зростало. Та все ж таки відірвавшись двоє почали відновлювати дихання не відводячи один від одного погляду.
-Мені до біса подобається як ти говориш зі мною неформально, продовжуй так і надалі.
-Принце ти зробив мені допит та сам ти не говорив хто я для тебе і що ти відчуваєш, я теж хочу почути твою відповідь.
Губи альфи витяглись в ухмилці та це зовсім не збентежило омегу.
-Як щодо того, щоб злізти з коня?
-Уникаєш відповіді? Як ваша величність побажає.
Сонхун зліз на землю та простяг руку для принца. Як тільки той ступив на землю альфа одразу заключив його в тісні обійми.
-Потрібно прив’язати коня, відпусти мене на хвильку.
З розчаруванням на обличчі молодий герцог як завжди підкорився, принц же як тільки прив’язав коня до першого дерева одразу повернувся до сумного нареченого.
Приклавши теплі долоні до його холодного лиця він м’яко посміхнувся, альфа не зважаючи на ображеність примостив свої руки на талії принца.
-Я Кім Сону! Кронпринц королівства Кім! Урочисто заявляю! Я люблю герцога та командира-воїна Пак Сонхуна! І нехай весь ліс та його мешканці стануть свідками моїх слів! Я настільки сильно закохався що здається геть збожеволів дозволяючи собі кричати посеред лісу, та я хочу, щоб все королівство та навіть весь світ знали що я безмежно кохаю Пак Сонхуна!
Після своїх слів принц наскільки тільки міг яскраво посміхнувся, Сонхун же важко видихнув та опустив погляд.
-Мені соромно що моє признання не було настільки ж величним як подобає для принца.
-Та для мене воно було найкращим, зробивши мене по справжньому щасливим. З того самого моменту як зустрів тебе плачучи в саді, я хотів, щоб був поруч, я жадав тебе та твоєї любові, сам страждав від несподіваних почуттів які розпалювали мене з кожною нашою зустріччю. Я щасливий що саме ти мій наречений.
Перемістивши руки з лиця на потилицю Сону знову притягнув його в поцілунок. Листя дерев шелестіло під хвилями вітру, птахи щебетали одне на перед одного наче змагаючись чий спів гарніший, сонячні промені пробивались крізь дерева та освічували стежку й пару що злилась в пристрасному поцілунку, стаючи одним цілим з природою лісу. Ця картина була неймовірна й хоч кожний елемент доповнював та чарував по своєму не важко було сказати що головним об’єктом є саме вони, вони завершили чарівність даного моменту та назавжди закарбували у своїй пам’яті та пам’яті лісу.
Тут почалось їх кохання, справжнє, ніжне, палке, бажане та прекрасне. Не вистачить всіх епітетів світу, щоб описати красу даних почуттів, які не встигнувши народитись розрослись так що шляху назад вже немає. Та й чи потрібно припиняти якщо для них найточнішим синонімом до слова «кохання» було слово - «щастя». Щастя довжиною в життя.
The end.