- Кронпринце, принце! Де ви? Ви чуєте мене? Розумію, ви схвильовані та не варто ховатись!
Гобелен на стіні ворухнувся і зі сховку за ним вийшов хлопець.
- Принце, нарешті ви вийшли, Його величність король просив передати, щоб ви прийняли цей факт і повернулись до навчання та обов’язків, ви досі залишаєтесь наслідним принцом.
- Наслідний принц омега? Безглуздя! Я сором для сім’ї та королівства! Я повинен був стати альфою! Як мій батько і мій дідусь і всі нащадки королівської крові!
- На жаль проти природи не підеш, тому вам потрібно змиритись з цим.
- Я ж заручений з герцогинею, яка є омегою, що після цього робити? Я ж осоромлю батька який нас заручив і мав надію на мене.
- Не хвилюйтесь принце, Його величність не сердиться на вас. Зовсім скоро свято до дня вашого повноліття, тому ви маєте бути у формі.
- І вся знать дізнається що наслідний принц омега, це ж абсурд! Досить, залиш мене.
- Добре, принце…
День свята.
- Дякую всім хто сьогодні завітав до палацу, щоб розділити зі мною цей радісний момент, щиро вдячний за всі побажання та подарунки, я наслідний принц, обіцяю що не розчарую вас та мій народ, я старатимусь стати гідним правителем для блага нашої країни.
Хлопець підіймає келих запрошуючи всіх, щоб випити. Спустошивши бокал до дна відійшов з центра зали та попрямував до батька.
Король на превеликий жаль був не один, поруч стояв герцог який мав стати тестем для принца.
Зробивши глибокий вдих та видих він підняв краї губ в невеликій привітній усмішці та попрямував до чоловіків.
- Батьку, герцоге.
Він ледь схилив голову для привітання.
- Ох мій любий зять, вітаю зі святом.
- Дякую вам. Можна спитати про що ви вели мову?
- Ми саме говорили про вас та мою доньку. Король сказав що в вас вже проявилась вторинна стать.
«Дідько» - промайнуло в голові хлопця, він майже весь день провів у ванні намагаючись змити з себе бридкий запах омеги та дія була безрезультатною.
Герцог зробив крок на зустріч принца і вдихнувши його яскрава посмішка та радість зійшли з лиця. Він перевів погляд з принца на короля який був повністю серйозний з самого початку розмови, а тепер здавалось він став ще похмурішим.
- Принце, ви… омега?
Серце болісно стислось, а в залі здавалось би всі одразу замовкли наче намагались усвідомити почуте. Хоча як тільки принц зайшов до зали багато хто почав перешіптуватись про те що схоже наслідний принц омега. Атмосфера стала напруженою.
- Тоді як… як ви з Сонхі можете одружитись?
- Вибачте герцоге, що підвів вас.
Хлопець знову ледь схилив голову в поклоні та швидким кроком попрямував на вихід. Король не знав що сказати, все ж таки реакція герцога була жахливою, він і досі був розгубленим.
- Ваша величносте, боюсь, ми повинні розірвати заручини, нашим дітям не судилось бути разом.
- Саме про це я хотів поговорити… Я обіцяв що мій син стане твоїм зятем, обіцянка короля не пусте місце.
- Що ви маєте на увазі Ваша величносте?
На виході з зали принц зустріч свою наречену, точніше вже колишню наречену.
- Кронпринце.
- Герцогине.
Привітавши одне одного легкими поклонами двоє застили не знаючи що ще сказати.
- Вибачте мені.
- За що принце?
- Я не можу стримати обіцянки, думаю вам пора поговорити з вашим батьком.
- Ох, гаразд.
Здивована дівчина провела зникаючу фігуру принца поглядом.
Хлопець вибіг в сад, він більше не міг бути поруч з такою кількістю людей які те й роблять що говорять про те що він омега, наче вставляючи палку в відкриту рану та колупаючи роблять її більшою.
Місяць на небі був як ніколи яскравий, повністю освічуючи квітучий сад.
Дійшовши до найдальшого кутка він присів на землю, прямо на траву, забувши про дорогоцінність костюма та те що він принц на честь дня народження якого зараз триває бал.
Переконавшись що поруч нікого він підігнув коліна ближче і втупившись головою в них пустив на волю емоції, плачучи як маленький хлопчик.
Через декілька хвилин він почув звук кроків. Поспіхом почавши витирати лице від сліз, старався не видати жодного звуку. Хоч би його не помітили… Не піднімаючи голови та не встаючи на ноги він сидів тихіше миші. Кроки стали гучнішими що свідчило що хтось наближається та раптом вони припинились.
Тиша стояла близько хвилини, як тільки хлопець хотів підняти голову, щоб оглянутись пролунав чужий голос.
- Кронпринце, з вами все гаразд?
Принц різко підняв розгублений погляд на незнайомця.
- Візьміть, будь ласка.
Незнайомець простягнув хустинку. Вагаючись принц прийняв допомогу та витер очі від сліз.
Незнайомий альфа присів навпочіпки щоб їх очі були на одному рівні.
- Хто ви?
- Вибачте, забув представитись. Я син герцога…
Незнайомець не встиг домовити як в саду знову почулись кроки та голоси.
- Кронпринце! Принце! Де ви!? Його величність мені голову відірве якщо я вас не знайду!
Принц одразу піднявся на ноги й чужинець теж.
- Ви повертаєтесь на свято чи бажаєте ще побути на самоті?
- Це мій обов’язок, я повинен піти. Дякую вам за допомогу.
- Принце, вибачте мою зухвалість та вам краще залишитись, ваші очі видають що ви плакали.
Окинувши незнайомця злим поглядом, він не знав що на це відповісти. Якщо його очі по правді досі заплакані не варто йти в зал, це ще більше вдарить по його репутації, але визнати правоту якогось чужинця що віддає накази самому наслідному принцу геть принизливо тим паче що цей пихатий незнайомець бачив як той плакав.
- Принце ви тут?
Думати не було часу, або бігти ховатись або йти на зустріч слуг що його шукають, всього два виходи.
Не розуміючи навіщо, принц схопив незнайомця за зап’ястя руки та потягнув за собою в сховок. Швидко пройшовши в середину палацу через інших вхід, принц майже біг по пустих коридорах, незнайомець що плівся за ним слідом вже почав переживати чи зможе знайти потім вихід самостійно. Це ж чортів лабіринт в самому палаці!
Нарешті принц відкрив двері до однієї з кімнат та вони удвох пройшли в середину.