Наступного дня.
-Принце можливо зробите перерву? Ви з самого ранку тренуєтесь.
-Ще встигну відпочити. Ах!
Не звертаючи уваги на свого радника принц продовжив відточувати удари мечем, поки на його обличчі вже стікала не перша капля поту.
-Що це з принцом сьогодні? Він завжди на повну віддається тренуванням та сьогодні вже якось надто, тим паче вчора був бал.
-Можливо хтось споганив йому настрій? Він з самого ранку сам не свій.
Радник з вчителем фехтування тихо перешіптувались, хоча принц зовсім не звертав на них уваги. До поки до радника не прибіг один зі слуг повідомляючи щось.
- Принце, до вас гості.
Тут омега одразу зупинився та глянув на чоловіка.
-Хто?
-Молодий герцог Пак, передати йому що в вас тренування і ви не можете прийняти його?
На лиці принца одразу з’явилась легка посмішка, хоча від ранку на неї не було й натяку.
-Дякую за тренування вчителю.
Промовив принц і вхопивши з рук радника шмат тканини що слугував рушником одразу його й слід простив. Майже біжучи з тренувального майданчика до палацу паралельно витирав лице від поту та пороху, забігши в палац та звернувши за перший поворот одразу врізався в когось. Ступивши на крок назад підняв голову, щоб подивитись кого це сюди занесло і в кого він вдарився.
-Вітаю принце, вибачте, я не помітив вас.
-Ах, це моя вина, треба було мене зачекати в приймальні, не думав що ти вже тут.
-Дозвольте…
Альфа забрав з рук принца рушник та акуратно почав витирати його лице. Омега знову застиг, він був так близько, був таким сконцентрованим та красивим, він помагав йому, хіба це не знак що почуття принца не односторонні?
Піднявши вільну руку принц поставив її поверх руки Сонхуна що тримала рушник на щоці. Від цієї дії альфа одразу перевів погляд в очі омеги який від початку дивився на нього навіть не кліпаючи, від цього погляду стало важко дихати, він надто близько, надто красивий, а його запах надто приваблюючий. Хотілось знову його поцілувати, відчути на смак ці губи, ще більше хотілось, щоб саме альфа перший зробив це.
-Принце, вибачте.
Пролунало позаду омеги від чого він одразу повернувся дивлячись на радника який поперся за ним.
-Ви казали заточити ваш меч та ви забрали його з собою…
Сону тільки тепер глянув на другу руку в якій весь час був меч.
Чорт я вибіг до Сонхуна з мечем в руці та схоже його це не злякало, можливо він не помітив?
-Тримай, більше не турбуй мене без важливої причини.
Віддавши меч чоловікові й змірявши його вбивчим поглядом той пішов і омега знову повернувся до свого нареченого.
-Ходімо звідси.
Буркнув принц та рушив вперед, настрій та атмосфера були знищені, Сонхун покірно пішов за ним.
-Чому нічого не сказав коли я зустрів тебе з мечем в руці?
-Я знав що ви були на тренуванні тому не вважав дивним що ви з мечем, хоча було б краще якби ви його зачохлили, це було б безпечніше.
-В мене немає проблем з мечем, якщо ти про безпеку слуг, то мій радник щойно міг лишитись язика, не люблю коли відволікають.
-Вибачте що відволік вас від тренування…
-Тебе це не стосується, тобі дозволено приходити до мене будь-коли.
-Дякую за вашу милість принце.
Милість, а як же, якби це була звичайна милість, не світився б кронпринц від радості почувши тільки одну згадку про молодого герцога.
Далі вони йшли мовчки аж до покоїв кронпринца.
Охорона відкрила двері й впустила двох хлопців в середину.
-Принце чому ми тут?
-Не хвилюйся, я приведу себе в порядок і ми підемо в більш зручне місце. Я не стану тебе до чогось примушувати.
Принц підійшов до посудини з водою яку залишили слуги та добряче вмив лице та так що навіть волосся замочив, після цього ставши до герцога спиною зняв з себе сорочку та ще мокрими руками провів по шиї та верху грудей, на останок знову запхав руки в воду та добре їх вимив аж до ліктів. Взявши чистий рушник обтер обличчя, шию та руки й одразу потягнувся за чистою сорочкою.
Альфа як тільки принц оголився зразу почав дивитись куди завгодно тільки не в його сторону, гра в «які цікаві стіни» почалась, хоч якби він не хотів піддатись спокусі та тримав себе в руках не сміючи поїдати тіло принца поглядом.
Принц зняв черевики, а за ними й штани швидко одягнув інші чисті та нарядні так само обувся в інше взуття забувши про те що ще не застібнув ґудзики сорочки принц повернувся до альфи тим самим привертаючи його увагу.
-Принце…вам потрібна допомога?
-Що?
Сону оглянув себе і зрозумів про що говорив хлопець. Не встиг він відповісти як Сонхун підійшов та почав застібати гудзики ховаючи жадане принцове тіло під тканиною, краще він зробить це сам аніж ще довше буде дивитись на безсоромного принца що світить пресом як на виставці.
Як тільки альфа закінчив принц нахилився ближче до нього та гучно вдихнув його запах втикаючись носом в кут між шиєю та плечем.
-Якщо тебе не затрудинить, можемо ми бачитись що дня? Або через день?
-Якщо принц бажає я приходитиму.
-Дякую…
Ще раз вдихнувши запах альфи на повні груди принц відсторонився.
-Ходімо, знаю що проводити час в покоях не етично.
Як і просив принц, альфа відвідував його майже що дня, зазвичай це були мовчазні прогулянки які що найбільше підтримувались пустими розмовами на декілька фраз. Та для принца й цього було достатньо, однієї присутності його альфи було достатньо, хоч той й досі був неймовірно стриманим та серйозним та час від часу він все ж проявляв турботу в таких дрібних речах які можливо б зробив будь-який слуга як свою роботу та для Сону кожний дотик Сонхуна значив надто більше ніж здавалось на перший погляд.
Так і минуло декілька тижнів, принц вже став повністю залежним від альфи та його запаху. Кожна хвилина разом була неймовірним щастям, кожна секунда на відстані ставала випробуванням рівня хардкор.
Та як тільки Сону намагався підняти тему почуттів Сонхун одразу знаходив як найжорсткішу найхолоднішу відповідь, щоб оминути цю тему, ну чому? Невже він зовсім нічого не відчуває до принца крім поваги як перед правителем? Жодних почуттів як до нареченого? Жодної симпатії чи кохання? Їхні заручини, їх зустрічі він сприймає як наказ та зовсім не з власних бажань? Хіба любов принца не очевидна? Весь палац тільки про те й говорив що як тільки поріг замку переступає молодий герцог Пак то кронпринц стає зовсім іншою людиною, його наче хтось підмінює, та схоже це бачили всі окрім самого винуватця Пак Сонхуна.
На небі вже з’явились перші зорі, сидячи в саду та просто дивлячись на зорі удвох не потрібні були слова, тільки однієї присутності було достатньо щоб відчувати приємне тепло в районі серця та сповна насолоджуватись цим моментом.
Голова принца раптово впала на плече альфи від чого той ледь здригнувся. Поглянувши на омегу побачив що його очі заплющені.
- Принце? Принце?..
Сівши зручніше та обійнявши омегу однією рукою, щоб той не впав продовжив спокійно сидіти. Раптом почулись кроки й поряд намалювалась фігура радника принца.
- Вибачте що турбую Принце.
Альфа перевів на нього злий погляд і чоловік замовк, поглянувши в чому справа продовжив тихіше.
- Молодий герцоге, я хотів повідомити що вечеря вже готова. Схоже кронпринц сьогодні надто втомився, на світанку він вирушив практикувати верхову їзду і близько трьох годин був верхи, потім він декілька годин провів в бібліотеці читаючи, а після тренувався фехтуванню аж поки ви не прийшли.
- Я віднесу принца в його покої та повернусь додому, думаю він спатиме до ранку тому не хвилюйте його більше. З вечерею розпорядіться самі, дякую можете йти.
- Як скажете герцоге.
Чоловік вклонився та пішов, Сонхун глянув на сплячого омегу та акуратно підняв його на руки. Повільно несучи принца по палацу раз за разом дивився на його миле вродливе лице та ледь стримував усмішку. Він справді прекрасний… Майнуло в думках як охорона вже відкрила перед ним двері до покоїв і вмостивши принца на ліжку прийшов час прощатись. Не втримавшись він посмів торкнутися обличчя омеги, такого гладкого та ніжного.
- Вибачте мені Принце.
Прошепотів альфа і нахилившись поцілував кронпринца в губи, всього на декілька секунд і одразу відірвався та покинув покої. Сону привідкрив повіки дивлячись як зачиняються двері й знову заснув.
Йшли дні, дивні переживання не залишали принца, він божеволів від кохання до свого альфи та той мовчав, мовчав та тим самим бентежив принца. Він ніколи не задався питанням чи любила його перша наречена? Що вона відчувала, чи хотіла бути з ним? Та й сам ніколи не думав про те що відчуває до молодої герцогині, здавалось вони двоє сприймали це як те що має статись, так чи інакше і їх почуття зовсім не важливі, та зараз кронпринц став неабияким вибагливим та бажав, щоб Сонхун любив його по справжньому, але чи сміє він впливати на його почуття та мати такі егоїстичні бажання? Він точно не сміє заставляти альфу покохати його, та й навряд чи кохання можна нав’язати. Та він все одно хотів знати що на душі у його нареченого навіть якщо відповідь розіб’є йому серце він має знати.
Більше не в змозі це терпіти Сону набрався сміливості спитати свого нареченого що ж він все-таки відчуває і чи поділяє він хоть каплю тих почуттів що тримає в собі принц?
-Скажи..хто я для тебе?
-Кронпринц, майбутній король.
- І все?
-Ви мій наречений.
-Справжній воїн, у твоїх словах ні каплі емоцій, за весь цей час я жодного разу не бачив, щоб ти проявляв хоч якісь емоції. Шлюб зі мною ти сприймаєш просто як один з наказів?
- Це мій обов’язок, перед моїм батьком та Його величністю.
-Ось як… просто обов’язок… якби не настанова батька ти б навіть не погодився бути зі мною, тим паче одружитись зі мною… Гаразд, тоді продовжимо вважати це звичайним обов’язком, зустрінемось в день весілля, не має причин бачитись частіше, від цього нічого не зміниться. Якби я не старався та нічого не зміниться, в нас вже було достатньо зустрічей..
Ледь договоривши, щоб не пустити сльози які закривали очі пеленою він обернувся та зціпивши зуби пустив сльози на волю, вони моментально змочили його щоки стікаючи доріжками та капали під ноги. Він не бачив куди ступав та по пам’яті якось дійшов до своїх покоїв, підсунувши гобелен пройшов у свій сховок. Скритий прохід який вів до аж до виходу з палацу та вів в ліс, також у проході на відстані десь двадцяти метрів була кімната з розміром як комірчина, саме там принц і любив сидіти ховаючись від усіх. Ніхто не смів туди заходити та й взагалі вистачить пальців однієї руки, щоб порахувати людей які знають таємницю гобелену.
З дня як принц дізнався що він омега він став надто чутливим і все частіше вдавався до сліз та частіше прибігав до свого сховку. Він майбутній король, а плаче як мале дівчисько, дізнавшись все королівство, а особливо вороги б одразу підняли його на сміх.
-Обов’язок… просто обов’язок! До біса цей обов’язок! Я кронпринц, а так безпам’яті закохався в нього, в того хто навіть десятої частини моїх почуттів не поділяє, хустина, троянда, дотики, допомога все це було ілюзією, він робив це як частину роботи коли для мене це були найцінніші моменти, моє серце при одній думці про нього сходить з розуму, а він… він просто кам’яна лялька, без емоцій та почуттів. Я надто романтизував наші стосунки та його.
Омега почув стукіт у двері покоїв тому одразу затих. Після декілька разів удари припинились та замість цього двері відкрились хтось без дозволу посмів пройти в середину. Мало хто дозволяв собі такого, це міг бути або король, або вчитель та радник принца. Більше ніхто не смів заходити без дозволу.
-Кронпринце? Принце?
Хлопець затамував подих, це голос Сонхуна… Чому він тут? Хіба вони не попрощались? Хіба принц не дав зрозуміти що їм більше не треба бачитись?
Стало тихо та він скоріш за все ще в покоях двері не зачинялись.
-Принце? Я бачив як ви зайшли в покої… куди ви ділись? Нам треба поговорити…
Прокашлявшись альфа продовжив.
-Сону… ми можемо поговорити?
Принц остаточно завмер, ніхто крім батьків ніколи не кликав його на ім’я. Витерши лице він підвівся та буквально побіг йому на зустріч розкриваючи таємницю гобелену. Та як тільки він відсунув гобелен то одразу побачив перед собою його, невже він знав що хлопець ховався саме тут?
-Ти… як ти назвав мене?