Бал маскарад в палаці. Щорічне свято дня зими, за декілька тижнів у принца день народження. Як швидко минув рік…
-Кронпринце ось ваш одяг на сьогоднішній вечір та маска.
-Дякую, можете йти.
Принц підійшов до залишеного одягу та взяв в руки білу маску.
-Гарно… та всі й так, як завжди знатимуть що саме я за маскою… як же сховатись будучи кронпринцом?
Гості все більше наповнювали палац, принц що вже переодягся у святковий одяг до останнього сидів у своїх покоях роздивляючись маску яку він мав зараз одягти.
Сподіваюсь хоча б сьогодні я зможу відпочити та повеселитись.
Сонце було близьке до заходу, золотий час що свідчив про початок балу. Заграла музика, музиканти з інструментами чудово виконували свою роботу заставляючи всіх ступати до танцю. Кронпринц стояв осторонь ввічливо відмовляючи всім охочим з ним станцювати. Охочих було не мало, як і думав принц хоч це і маскарад та вишуканість кронпринца не зникала і всі розуміли хто саме ховається за білосніжною маскою. Як колись його обступали омеги так тепер похотливі альфи. Раніше він з ввічливості погоджувався на танець з будь-ким та зараз не хотів дозволяти цим альфам торкатись себе, всі прекрасно знали про «розбите» серце омеги якого оминає його наречений і будь-який альфа хотів собою «залікувати» серце принца.
Відмовивши з десяткам альфам принц нарешті отримав спокій і був в змозі розглядати танці та на самоті по свому насолоджуватись вечором. Та раптом в ніс вдарив запах, ще один альфа наближався до принца, хіба їм не набридло?
-Можна вас запросити?
Незнайомець з темно-синьою маскою простягнув руку запрошуючи принца до танцю, губи склались в легкій посмішці. Принц застиг не зводячи погляду з очей незнайомця. Ці очі до болю знайомі та водночас такі чужі. Простягнувши руку у відповідь принц піддався вперед, одразу ставлячи другу руку на плече незнайомцю, він у свою чергу не чекав одразу примостив свою руку на талії принца. І повільно крок за кроком у танці вони вже дійшли до центру зали чим одразу привертали увагу інших.
Принц досі пильно дивився тільки в очі партнера. Його запах проникав у ніздрі принца від чого той тільки більше дивувався. Він рік не міг забути цей запах, мріючи хоча б ще раз почути його. Такий різкий та ніжний водночас, до біса приємний та збуджуючий що хочеться прямо зараз затягнути цього альфу в ліжко. Це точно він, це не може бути збігом.
Нарешті прийшовши до себе омега підняв голос.
-Ви…
-Радий знову зустріти вас принце.
-Тож це і справді ви, минув майже рік.
Не в змозі стримати свою поважність принц легко всміхнувся альфі.
Більше вони не розмовляли, кружляючи так вишукано та граційно по мармуровій плитці що у всіх присутніх захоплювало подих. Звісно в граційності принца йому не було рівних оскільки з дитинства його цього навчали та що альфа який рік тому сказав що не звик до таких заходів настільки добре веде та підлаштовує принца було справжнім дивом.
Пара настільки всіх захопила що всі хто до цього танцював зупинились не в силі тягатись з такою витонченістю та грацією танцю і просто завмерли стежачи за кожним рухом танцюристів.
Король теж не лишився осторонь і пильно дивився на сина та незнайомця. Не витримавши махнув рукою кличучи свого радника.
-Так Ваша величносте?
-Хто цей альфа що танцює з Сону?
Радник не встиг відповісти що поняття не має хто це як його врятував герцог що раптово опинився поряд.
-Ваша величносте, схоже наші діти нарешті познайомились. Кронпринц танцює з моїм сином.
-Він повернувся? Неймовірно…
Прошепотів король як і всі дивлячись на пару не зводячи очей. Тому що їх танець за правду був неймовірним, те як вони рухались, як дивились одне на одного, як доповнювали одне одного було просто прекрасно.
Музика закінчилась, відступивши одне від одного на крок низько вклонились дякуючи за танець.
-Чи не проти принц прогулятись?
-Тільки якщо ви складете мені компанію.
Не спіша двоє покинули бальний зал та вийшли в сад в якому зустрілись рік назад. Йшли мовчки не наважуючись заговорити, вони просто не знали як почати розмову, в голові було надто багато думок, особливо у принца. Він стільки часу намагався забути цього альфу і тут він з’явився так зненацька наче сніг на голову, він боїться що знову віддасться спокусі та зрадить своєму нареченому який й так його оминає як тільки може. Відійшовши на добрячу відстань омега зупинився, він весь час йшов трохи попереду тож не помітив що альфа встиг поцупити троянду з одного з кущів що росли на клумбах й на далі не звертаючи на це уваги він нарешті набрався сміливості заговорити.
- Після тієї ночі ми не перетинались, хоча в палаці за цей час було достатньо свят як великих, так і малих, де ви були весь цей час? Не хотіли мене бачити?
-Я мав справи й не міг прибути в палац раніше, вибачте мені за це.
-Справи? Протягом року? Ха, цікава ви людина… Хто ж ви такий кінець кінцем?
-Вибачте, я досі не представився вам гідним чином. Я син герцога Пака, який осідає в районі західних земель королівства, моє ім’я Пак Сонхун, я командир королівського армійського загону зі справ простолюду тобто селян, також я брат вашої колишньої нареченої, хоча я досі в це не вірю та зараз в мене є ще один титул…
Очі принца з кожним новим словом ставали все більші, розуміння почутого ніяк не вкладалось в голову.
- Що? Невже… тобто ви..
-Так, тепер я ваш наречений.
Альфа який досі крутив в руці троянду простягнув її шокованому принцу.
-Можливо ви розчарований що вашим нареченим виявився саме я… я з дитинства більше часу проводив в казармах та вчився бойовому мистецтву тому можливо я не настільки добре розуміюсь в манерах, залицяннях, що мені дозволено, а що ні, та я старатимусь стати гідним вас.
Вільною рукою взявши руку принца він вклав в неї троянду, здавалось би кронпринц геть відмовлявся приймати цей факт.
-Вибачте, з вашого дозволу я маю піти вклонитись його величності вашому батькові.
Вклонившись альфа почав крокувати до виходу з саду, принц тільки провів його спантеличеним поглядом після чого глянув на троянду у своїй руці.
-Моє серце…
Вільну руку він приклав до грудей відчуваючи як пришвидшилось його серцебиття.
Простоявши близько десяти хвилин та дивлячись на троянду подаровану Сонхуном він приходив до себе. Нарешті зібравши всі думки до купи й усвідомивши що це реальність, а не сон він пішов назад до палацу, по дорозі віддавши троянду прислузі, щоб її поставили в вазу з водою та залишили в його покоях.
Поглядом провівши бальну залу знайшов батька та Сонхуна що стояв поруч з ним розмовляючи, також і батько альфи був присутнім, зібрались усі крім бідного принца омеги. Швидким кроком подолавши відстань Сону вже стояв поряд батька.
-Батьку, герцоге, вітаю.
Як завжди схиливши голову в привітанні Сону окинув поглядом всіх учасників розмови.
-Ви вже познайомились, чи не так? Тепер ви офіційно належите одне одному і зовсім скоро одружитись.
-Так, ми вже познайомились, та щасливі нарешті зустрітись.
Промовив принц дивлячись на батьків.
-Ще раз прошу вибачення у вас Ваша величносте та у принца за те що так довго затягнув зі справами в королівстві, я хотів якнайшвидше закінчити все щоб спокійно міг проводити час з Кронпринцом і більше не залишати його.
-Здається ви вже на диво дуже близькі.
-Батьку, насправді ми встигли зустрітись минулого року в день мого народження та за цікавою розмовою (цікава розмова під час того як він вставляв в тебе пальці, чи коли ти заздрив розмірам його стволу?) я геть забув спитати ім’я молодого герцога тому стільки часу думав що не знаю свого нареченого.
-Ось як, отже ви знайшли спільну мову, це добре. Можете продовжувати веселитись.
-Звісно Ваша величносте.
-Так батьку.
Протягнувши лікоть альфа глянув на принца який зразу ж зрозумів жест та взявся рукою за нього.
Йдучи під руку вони зробили кілька кроків від батьків.
-Принце чим хочете зайнятись?
-Як щодо мого нареченого?
Принц посміхнувся альфі та той був більш стриманим.
-Я згідний на будь-що якщо це принесе щастя принцу.
-Ще раз станцюємо, вип’ємо і втечемо в тихіше місце та поговоримо?
-Як скажете, принце.
Довго не чекаючи вони знову стають до танцю більш жвавого та пристрасного в цей раз, ні на мить не зводячи очей одне від одного. Сону з кожною секундою стає важче здається він не втримається та прямо тут перед такою кількістю людей поцілує свого альфу, тим самим ставлячи на ньому печатку недоторканності та вони тільки заручені й робити це до весілля на очах у людей кронпринцу не годиться. Тому з тяжкою бідою закінчивши цей танець вони відірвались одне від одного, хоча знову продовжували йти під руку. Далі по плану випити, дійшовши до столу з алкоголем Кронпринц взяв два повних келихи та один простяг своєму альфі.
-За возз’єднання.
Стукнувши своїм келихом до келиха Сонхуна принц миттю спустошив посудину. Альфа не заставив чекати та теж допив до дна. Боячись що принц споїть їх обох Сонхун потяг їх геть у сад, дійшовши до затишної альтанки вони присіли.
-Чому ми так швидко пішли?
-Принце алкоголь шкодить вашому здоров’ю краще утримуйтесь від нього.
-Ти хвилюєшся за мене?
-Ви майбутнє королівства, звісно вам потрібно стежити за здоров’ям.
Після цієї відповіді серце принца болісно стислось і він тільки тепер усвідомив наскільки стримано та серйозно веде себе Сонхун. Поки Сону ледь стримував щастя що його нареченим виявився саме той про якого він думав кожної ночі, кожної вільної години та хвилини протягом року, той через якого його серце починає битись швидше. Принц вів себе з ним не так, як з усіма, він відкидав титул та просто насолоджувався компанією цього альфи поки той раз за разом відповідав холодом на його флірт та посмішку. Чому до тепер він не помічав цього, а так наївно радів та посмів так швидко відкрити свою іншу сторону добру, милу, повну любові, сторона що призначена тільки людині яка посіла найпрестижніше місце в серці кронпринца, в яку він закохався без тями з першого погляду…
Після роздумів усмішка зійшла на нівець. Це тільки їх друга зустріч, вони все ще чужі одне одному, невже він сподівався що молодий герцог одразу кинеться до нього з відкритими обіймами та признається в палкому коханні, осипаючи його компліментами?
-А й справді… здається я геть забув що я кронпринц… вибачте за мою емоційність та легковажність.
-Кронпринцу не потрібно просити вибачення перед мною, я зовсім не це мав на увазі.
-Чомусь мені здавалось що минулого разу наша розмова краще в’язалась та тепер згадуючи розумію що нам важко знайти спільну мову.
Принц поставив руку на руки альфи стежачи при цьому за його реакцією. Абсолютний спокій та пустота. Альфа ніяк не реагував та не збирався братись з принцом за руки чи сплітати пальці. Бачачи це Сону забрав руку та піднявся на ноги.
-Я трохи погано себе почуваю, думаю на цьому можемо попрощатись, радий був тебе зустріти.
Не дивлячись на хлопця омега зібрався йти геть та раптово спіткнувся за поріг альтанки. Не встиг він впасти як його охопили міцні руки альфи що зразу заключив його в обійми. Завмерши від раптового контакту з альфою серце омеги знову почало відбивати швидкий ритм. Щоки набрались рум’янцю, а дихання збилось. Піднявши спантеличений погляд на Сонхуна той нарешті відступив відпустивши обійми.
-Ви в порядку?
-Так…дякую…
-Дозвольте я проведу вас.
Не удостоївши його відповіддю принц рушив вперед, молодий герцог поряд з ним. Йшли мовчки, Сонхун як і раніше був серйозним, Сону ж не знав як реагувати, він усвідомлював що в серці таїть почуття до цього альфи й не хотів це приховувати та коли він показує свої почуття та отримує у відповідь такий холод і відстороненість це зачіпає його гордість та розбиває серце. Як тільки він хотів втекти вирішивши дати альфі час, щоб звикнути той схопив його в обійми знову розтопивши серце омеги та даючи надію.
Вони прийшли, вони знову стояли біля тих самих дверей за якими минулого року переспали.
Ставши одне напроти одного не знали як попрощатись. Сону не хотів його відпускати, але примушувати свого нареченого та тим самим заставляючи ненавидіти себе теж не бажав.
Після декілька хвилинного мовчання принц вже ж таки з тяжким видихом порушив тишу.
-Дякую що повернувся, сподіваюсь ти не тримаєш на мене зла за те що сталось рік тому.
- Воля принца для мене закон, не хвилюйтесь я не маю права злитись на вас.
Принц приклав руку до лиця альфи й спогади минулого року знову прокрались перед очима.
-Минулого року ти надав мені впевненості й дав прийняти факт того що я омега. З того дня я хотів тебе побачити та подякувати за це, я й подумати не міг що саме ти виявишся моїм нареченим. Та я радий що саме ти виявився ним.
Підвівшись вперед поцілував альфу, всього на декілька секунд і відсторонився.
-Двері палацу для тебе завжди відкриті, можеш прийти будь-коли, я чекатиму.
-Звісно принце, я прийду.
Забравши руку з лиця Сонхуна принц відкрив двері покоїв та ввійшов в середину залишаючи альфу.
Рік тому, він теж був таким? Чи він змінився? Він ще більше змужнів та ось чи був він таким відстороненим? Він же перший зі мною заговорив, запропонував допомогу та втішив коли я плакав, зараз же всі його слова як у простого підданого що боїться свого правителя та точно не люблячого нареченого. Чому він став таким? Але ж він обійняв мене коли я спіткнувся, і провів до покоїв, можливо я просто надумую? Та як тоді, так і зараз я не хочу його втрачати, хочу, щоб він був моїм, хочу, щоб він полюбив мене… так само як я його…