В місячному світлі

Ноа завжди говорив, що рахує Фінна своїм найкращим другом. Він брехав. Тобто, він любить Фінна і вони з ним дійсно найкращі друзі, але… Чорт, ви б теж не змогли не закохатися в нього, працюючи разом стільки часу. В турботливого, кумедного, талановитого, милого, доброго, супер комфортного Фінна, якщо вже не говорити про чарівну зовнішність і, ох, його неймовірне волосся… Кажуть. що не буває на 100% ідеальних людей. Коли так, то Ноа вважав, що Вулфхард ідеальний на 99%.

Як довго він вже закоханий? Він не знає навіть приблизно. Це могло статися коли-небудь, а він міг думати, що це лише дружні почуття. Усвідомив він це не так давно, під час зйомок четвертого сезону. Вільний час йому хотілося проводити тільки з Фінном, а коли вони були разом, то шалено хотілося торкнутися до нього. Деколи він міг дозволити собі торкнутися його волосся, прикриваючись тим, що там якась комаха чи щось ще. Або ненав’язливо доторкнутися своїм коліном його, коли вони сиділи поруч. А кожен раз, коли Вулфхард перший доторкався до нього він не міг стерти посмішку хвилин п’ять і потім його боліли щоки від цього. Шнапп почав частіше ловити себе на думці, що хоче бути ближчим з «другом». Йому хотілося проводити час разом і поза зйомками. З кожним днем ставало дедалі важче знаходитися поряд з Фінном і поводитися як завжди. Коли в Тік Тоці йому попадалися відео з Вулфхардом - він безглуздо посміхався екранові, а коли вони зустрічались в житті - він страшенно хвилювався. Ноа правда не міг зрозуміти, що з ним коїться, він копався глибоко в собі, відчайдушно намагаючись зрозуміти свої почуття і це такий болючий процес. Справді, це важко — цілий день не могти зосередитися на чомусь, бо не відпускали думки про те, що він відчуває зараз? Він забував їсти, він не міг спати, стараючись зрозуміти, що за нові почуття йому дав Вулфхард.

Аж от до нього дійшло, що це закоханість. Не симпатія, а саме закоханість. Все своє життя Шнапп був точно впевнений, що гетеросексуал, але… Ноа аж ніяк не був гомофобом, але йому було справді важко це прийняти. Йому було важко знаходитися біля Фінна, хоч і хотілося. Йому було важко. Але він прийняв це і тепер впевнено може казати : «Я закоханий в Фінна Вулфхарда». Точніше міг би, але він нікому не сказав. Він нікому не сказав, як перед сном уявляв, що перебирає кожен кучерявий локон, лежачого поруч Фінна. Він нікому не сказав, як мріяв, наприклад, випити з ним чаю, чи навіть просто посидіти в тишині. Лежати в нього на колінах і відчувати його руки в своєму волоссі. Заснути в нього на плечі, слухаючи його балаканину про що завгодно.

Шанси були малими, але ж він міг сподіватися на взаємність, чи не так?

Ноа купу раз збирався покликати кудись Фінна, але кожен раз відсмикував себе тоді, коли мав вже дзвонити і виправдовувався тим, що «він, напевне, зайнятий, іншим разом подзвоню».

                                                                                                                               ***

То була субота. Шнаппу подзвонив Гейтен, і запитав чи не хоче він провести один день біля озера в лісі.

— Що?

— Я просто сумую за вами і дуже хотів побачитися. Оскільки зараз літо, подумав, що озеро було б хорошою ідеєю а я навіть знаю одне чудове місце. Молодший каст. Всі крім тебе і Седі вже погодилися. Її я ще не спитав, — Матараццо сказав все це, наче поспішав кудись.

— Фінн теж там буде?

— Ви змовилися? Він спитав те саме. Так, я ж сказав, що всі погодилися.

Мовчання. Ноа пробував переварити це все. Просто неочікувано.

— То ти погоджуєшся? — З телефону пролунав злегка нетерплячий голос. — Алло?

— Я тут. Почекай хвилинку.

Шнапп помирав від бажання побачити Фінна, але чи зможе він знаходитися разом з ним? Чи зможе вдавати, наче Вулфхард для нього лише друг? Наче його серце не розривається від кохання кожен раз, коли він дивиться на нього? Наче все як колись? Бо вже нічого не як колись. Все набагато важче і болючіше.

Досить ховатися від своїх почуттів.

— Гейтене?

— Я тут. Що ти вирішив? — Голос друга був сповнений справжньою надією.

— Я згоден.

— Ти не пошкодуєш.

Пізніше вони домовилися, про годину і вирішили, що Ноа поїде з Міллі і Седі, якщо остання погодиться, а Гейтен і Фінн поїдть з Калебом.

До кінця дня Ноа збирав потрібні речі і обдумував все. Як йому завтра поводитися? Чи варто йому першим заговорити до Фінна? Поводитися наче вони досі просто найкращі друзі, чи лише колеги? А що, як вони залишаться наодинці? Нащо він взагалі погодився на це?

Просто будь собою.

Заснути не вдавалося дуже довго, заважали хвилювання і думки про завтрашній день. Очевидно, що хлопець взагалі не виспався, тому він заснув в дорозі.

                                                                                                                               ***

Ноа не впевнений, але, здається, він чує чийсь голос. Шнапп розплющує очі.

— Ноа? Ноа, — Це Седі. — Добрий ранок, — каже дівчина і широко посміхається

— Привіт, — Голос хлопця хриплий після сну. Він прокашлюється. — Де ми?

— Майже приїхали.

Ноа дивиться в вікно і бачить ліс густо усіяний деревами. В машині відкрите вікно біля якого сидить Сінк, тому він відчуває легенький прохолодний вітерець і запах лісу, від якого одразу ж стає бадьорішим. На небі було небагато хмар, які ще віддавали помаранчевим від сонця. За кермом була Міллі і тихесенько наспівувала якусь пісню, а Седі вже старанно шукала щось в своїй сумці.

— Котра година?

— 07:30, — Йому відповіла Міллі, переставши співати.

Машина зупинилася на краю траси, тому що не проїхала б серед дерев. Вони вийшли з машини і ввійшли в ліс. Зачаровані цією атмосферою, вони просто мовчки насолоджувалися.

Всередині лісу запах хвої і трав був ще сильнішим, глибокий і заспокійливий. Волога деревина, стежки лісу, засипані листям, густий туман, мох, ледь чутний шорох, потріскування сухих гілок під ногами.

Вони просто йшли і самі не зрозуміли, як знайшли іншу частину компанії біля озера над яким теж був туман, а навколо дерева. Здається, вони теж тільки прийшли.

Гейтен одразу ж налетів на Шнаппа з обіймами. Вони всі були раді побачитися. Коли Матараццо пішов обіймати Міллі і Седі Ноа побачив Фінна і серце ледь не вистрибнуло від радості. Нарешті вони зустрілися. Вони зустрілися. Чорт.

Поводи себе нормально.

Тіло Шнаппа нило, благало обійняти Вулфхарда, але Ноа збирався привітатися лише на словах, аби не робити собі ж болючіше і був дуже приємно здивований, коли Фінн сам обійняв його. Боже мій, Фінн його обіймає. Звісно ж Ноа обійняв його у відповідь. Попри запах лісу тепер він ще й відчував запах Фінна. Він пахне, як осінній вечір біля каміна. Він пахне, як перший дощ за сезон. Як запалені свічки. Фінн Вулфхард пахне, як комфорт.

— Привіт, Шнаппі! — Вулфхард сказав це з посмішкою в голосі.

Жахливе прізвисько, чи не так? Але Ноа не заперечував, коли його так називав Фінн. Це було навіть приємно. Не прізвисько, а те, що Фінн не називає його, як інші.

— Привіт, Фінні!

Чорт чорт чорт, він сказав «Фінні»! Якого біса, Ноа?!

Вулфхард відсторонився і коротко посміявся. Ноа теж посміхнувся. Було приємно бачити радісного Фінна.

Вся ця атмосфера добре впливала на Шнаппа. Ще буквально вчора ввечері йому було лячно бачитись з Вулфхардом, а зараз він боїться їхнього прощання, хоча до нього лишилося ще багато часу.

Супер комфортний.

Від думок їх відволікли голоси друзів і тільки зараз Ноа усвідомив, що вони стояли і дивились один на одного. Шнапп різко відсмикнувся і навіть зробив один крок назад.

— Але вода ще прохолодна!

Вони повернулися до компанії

— Що таке? — Фінн звертався до Міллі, яка виглядала стривоженою.

— Седі хоче лізти в воду, а ці двоє її підтримують.

— Я теж підтримую, — Шнаппу справді захотілося в озеро.

— Ноа! — Тепер Браун виглядала швидше злою, аніж стривоженою.

— Облиш, така жара, вода, напевно, вже тепла, — Калеб підійшов до води і сів навпочіпки.

Напевне, він хотів рукою перевірити температуру води, але полетів туди всім тілом, в останній момент схопивши за собою Гейтена, який і штовхнув його туди.

Спочатку ніхто не зрозумів, що відбулося, але через секунду всі, і навіть Міллі, сміялися. Калеб вдарив долонями по воді і бризки полетіли в сторону Матараццо, на що той відповів ще сильнішими бризками. Через декілька секунд до них, просто в одязі, доєднався Фінн, по дорозі кинувши:

— Ходімо, Шнаппі!

Ноа зі сміхом, теж в одязі, поліз воду, а за ним Сінк. І ось, вони всі, регочучи, плескалися в воді і тільки Міллі старалася витягти їх звідти, але вже через хвилину здалася і допомагала Седі втопити Гейтена, який невдало пожартував. Браун ж першій це і надоїло, тому вона вийшла з води.

                                                                                                                               ***

Про їжу, звісно ж, теж подбала Міллі, ніхто крім неї не подумав про це і вона знала, що так і буде і кожен був їй безмежно вдячний за її турботу. Всі вилізли з води і водночас сохнучи їли і сміялись зі своєї «битви». Після цього Гейтен, Калеб і Фінн знову полізли в воду, Сінк і Міллі говорили про щось, а Ноа задумався, спостерігаючи, як друзі веселяться в воді.

Коли сонце вже мало сідати, Міллі таки заставила хлопців вийти з води. Шнаппу це здавалося милим, тому він, з посмішкою, спостерігав за цим.

                                                                                                                               ***

— Скоро почне холодати і вже темніє, — Седі права, вже сутінки. — Потрібне багаття, а вугілля ніхто не взяв, тож потрібно йти за сухим гілками.

— Є бажаючі? — Калеб, безглуздо посміхаючись, оглянув усіх.

— Я, звісно, не горю бажанням, — Заговорив Ноа. — Але можу піти.

— Один?

— Я теж піду, — Сказав Фінн.

— Чудово! — Гейтен зрадів, що не він буде шукати гілки.

Всі з вдячністю дивилися на хлопців. Фінн підвівся і подивився на Шнаппа.

— Йдемо, — Вулфхард посміхався, через що Ноа теж.

— Так.

Шнапп встав і пішов за Фінном. Вони таки залишаться наодинці.

                                                                                                                               ***

Вони мовчки йшли і збирали хмиз. Це мовчання не було ніяковим, з Фінном було комфортно в любій обстановці. Вони просо йшли, кожен в своїх думках. Ноа більше не хвилювався, про те, як себе поводити, він просто радий бути поряд з Фінном. Швидше за все Вулфхард цього не помічав, але за весь час Ноа декілька раз задивлявся на нього, не в змозі відірвати погляду від його кучерів, що підстрибували кожен раз, як той робив крок.

Вже стемніло і небо було повне зірок. Можливо, вони б вже поверталися до компанії, але випадково вийшли на галявину, яка простягалася кудись далеко і була всипана різними квітами. Цього вечора місяць світив яскраво, можна було навіть розгледіти щось без ліхтаря і це додавало чарівності.

— Вау… — Ноа не міг мовчати, бо це було справді щось неймовірне, наче місце з якоїсь казки про фей. Так, звучить безглуздо, але це місце буквально ніби зачарувало їх.

— Так…

Вони стояли в тишині деякий час, а потім голос подав Ноа:

— Може це дуже банально і навіть тупо, але я завжди мріяв…полежати на траві, дивлячись на нічне небо.

Фінн здивовано зиркнув на друга і Ноа усвідомив, що він сказав, в якій обстановці і кому.

Яке ж було його здивування, коли Вулфхард поставив хмиз, який він зібрав, на землю і пішов вперед, вглиб галявини.

— Що ти робиш?

Фінн відходив все дальше і, коли Шнапп не почув відповіді, зробив те саме, що і його друг декілька секунд назад. Нарешті Вулфхард зупинився і, посміхнувшись, обережно ліг на траву, розслаблено поклавши руки по швам. Здається, до Шнаппа дійшло. Фінн в очікуванні подивився на Ноа. Хлопець здивовано посміхнувся і ліг на землю, близько до Фінна поклавши руки на живіт, в якому не метелики літали, а стрибали коники-стрибунці, яких напоїли енергетиком і це було неймовірно. Ось такого він навіть уявити не міг. Він лежав біля Фінна в чарівній галявині і спостерігав за зірками. От би побачити, як це виглядає зі сторони. Це однозначно був найкращий момент в його житті.

                                                                                                                               ***

Ми говоримо про почуття Ноа, а як щодо Фінна? Що відчуває він, знаходячись поряд з Шнаппом?

Щастя, спокій, захоплення, бажання обійняти, без перестану говорити щось хороше, бо він цього заслуговує, хочеться зробити для нього абсолютно все, що той забажає, тільки б він посміхався. Це кохання. Кохання, яке з’їдає його зсередини, бо він впевнений, що шансів в нього немає взагалі.

Йому хотілося, постійно відчувати руки Шнаппа в своєму волоссі. Любий незначний дотик викликав цілу бурю позитивних емоцій, але він робив вигляд, що його аж ніяк не хвилює коліно Ноа, що торкається його, чи що його дотики і погляди на Ноа лише дружні.

Фінн давно зрозумів, що цікавиться не лише дівчатами, але цього разу він закохався в гетеросексуала, тому справа погана. Він просто сподівався, що якщо буде мінімально з ним спілкуватися, то це пройде. Не пройшло.

Він називав його «Шнаппі», бо йому подобалося,як Ноа реагує на це: жартома робить вигляд, що образився і вони обоє сміються з цього. А коли той називав його «Фінні» ставало важко дихати.

І зараз, коли вони були удвох і Ноа сказав, що мріє дивитись на зорі, лежачи на траві, а Вулфхард міг зробити для нього це просто зараз, то звісно ж він це зробить!

                                                                                                                               ***

Вони лежали так близько один до одного, майже торкалися плечима і деколи, майже шепочучи, перекидалися нічого незначущими фразами на кшталт

«— Вони там чекають на гілки.

— Нічого, почекають ще.»

Ноа, не усвідомлюючи цього, поклав руку поверх руки Фінна. Чесно, він хотів положити її на траву. Він зрозумів це кілька секунд потому і різко відсмикнувши руку повернув її на живіт. Стало важче дихати.

Фінн не міг цього не помітити.

Він помітив, але, як завжди, проігнорував, хоча так хотілося переплести їх пальці. Ще він помітив, що Ноа почав частіше дихати і відчув, що тому стало некомфортно. Треба якось це виправити.

Фінн спирається на один лікоть і нахиляється над Шнаппом. Той здивовано дивиться на Вулфхарда. Декілька секунд вони мовчки дивляться один на одного і обоє помирають від бажання доторкнутися. Коли Фінн робив цей рух він хотів сказати щось заспокійливе, щоби показати Ноа, що все нормально, але зараз він розуміє, що так і не придумав, що сказати і просто схилився на Шнаппом і дивиться на нього. Він все зіпсував. Фінн приходить до тями і різко сідає, відвернувшись від Ноа. Він морщить лице, усвідомивши всю ситуацію і швидко підіймається на ноги.

Ноа не зрозумів схвильованості Фінна, який вже відійшов на невелику відстань, і подумав, що це його вина, тому теж піднявся, щоби спитати, в чому справа.

— Ей, зачекай! — Ноа підбіг до Фінна і вони обоє зупинилися.

Фінн повернувся до Шнаппа і в його погляді була…вина? Ноа дуже схвильований на рахунок цього: що, якщо він заставив Фінна почуватися погано? Ноа все зіпсував

— Що трапилося, Фінні? — Шнапп дивиться прямісінько йому в очі і готовий розплакатися від переживання за друга.

Вулфхард відводить погляд в сторону і вони стоять мовчки доволі довго, тому Ноа робить ще одну спробу. Кінчиками пальців він обережно торкається

долоні Фінна і це заставляє останнього подивитися на нього.

— Слухай, якщо щось сталося і, можливо, ти хочеш поговорити про це…ти ж знаєш, що можеш мені довіряти? Я тут. Я завжди готовий допомогти. Мені дуже важливо, щоб ти почувався добре, але якщо ти не хочеш говорити, то не…— Ноя замовкнув, відчувши, як долоня, якою він торкався Фінна, опинилася в руці останнього.

Ноа перевів погляд на їхні руки і йому перехопило подих, тоді знову на лице хлопця, який дивився на їх руки і виглядав злегка стривоженим. Ноа спостерігає за об’єктом своїх зітхань в місячному світлі і подих перехоплює вдруге. Кохання. Таке сильне, чисте, світле, абсолютно щире, воно переповнює його до самих країв. Він готовий зробити що завгодно для цього хлопця.

Фінн більше не може. Він повинен сказати причині свого безсоння про це зараз. І він скаже. Вулфхард не хотів псувати їх дружбу, але якщо він був біля Шнаппа і не міг поцілувати його, то краще взагалі не бути. І вже байдуже, що Ноа подумає про нього, просто скаже і будь що буде. Хоча ні, йому не байдуже. Серце колотиться так, наче зараз зробить дірку в грудях. Від усвідомлення того, що він збирається зараз зробити, вдихнути здавалося неможливим.

— Так… Я… — Чорт, він поняття не має, як це сказати.

Просто описати свої почуття…

— Ноа, будь ласка, просто послухай мене і не перебивай, — Фінн переводить погляд на друга і боїться, що це останній раз, коли він може так його назвати. Це зізнання змінить все. — Ти дуже важливий для мене. Ти навіть не уявляєш наскільки, хоча могло здатися, що це не так. Я…Я не…

Спокійно.

—Я просто хочу, щоби ти знав, що коли я відштовхував тебе чи ігнорував, то це не тому, що я не хотів з тобою бачитися. Навпаки, я так хотів зустрітися і довго тебе обіймати, я би віддавав тобі весь свій вільний час, але якщо б я так зробив, то це було б дуже боляче і тільки би погіршило ситуацію. Я сподівався, якщо ми віддалимося один від одного, то мої почуття пройдуть, але так не сталося і я досі кохаю тебе і думаю, що завжди буду, а якщо не завжди, то ще дуже дуже довго і я не хотів псувати нашу дружбу, але ти маєш право знати.

Нарешті Фінн вдихнув, видихнув і відчув, що йому стало краще, але тільки на секунду, бо він згадав, що щойно сказав все це Ноа вживу, а не в своїх мріях. Він опустив голову, тому що не хотів бачити реакцію Шнаппа. Фінн більше не тримав його руку. Він думав, що Ноа зараз розсміється йому в лице, або пошле його, або скаже, що більше не хоче з ним спілкуватися. Звісно, це нісенітниці, він би так не поступив, але ти ніколи не можеш бути впевненим в чомусь.

Ноа здається, що його зараз буквально розірве, бо емоцій забагато і зараз він не може навіть звуку видати. А так хотілося закричати від щастя.

О Боже мій, Боже мій, Боже мій, Боже мій.

Руки тряслися а на лиці, нарешті появилася посмішка і Ноа нервово хихікнув. Фінн, який щиро нічого не розуміє, підняв здивований погляд на Шнаппа. Ноа думає про те, які вони придурки і якщо б він просто сказав Фінну про свої почуття раніше, то було б набагато менше проблем і страждань.

Ноа спостерігає за своїм коханням в місячному світлі і наважується.

— Можна поцілувати тебе?

Фінн мовчить, і Ноа відчуває жар у щоках. Замість відповіді, Вулфхард посміхається і легким, ніжним порухом притягує його до себе. Пам’ятаєте коників-стрибунців? Зараз вони обоє це відчувають.

Ноа кладе руки на його щоки і вони цілуються. Він не пошкодував.

Цього не може бути.

Але так, це вони. Це вони цілуються в місячному світлі.