Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
На переїзді блимає червоними очима світлофор. Опускається шлагбаум, хоча машин поблизу не видно. Йонджун балансує на вже не білій дорожній розмітці. Капці балансують на худих ступнях. Лівою ногою шльоп. Правою ногою. Хлопець зупинився, щоб поправити тильною стороною долоні шляпу. Пірнути б зараз з рогами у бочку з водою.
Здалека стрімко наближається силует. Ніби людина на мотоциклі. Ні, скоріш на велосипеді, але наче з коробками зпереду та ззаду, якщо придивитися. Металевий кошик, прикрашений пошарпаними стрічками, висів на рулю. До багажнику прив’язаний джгутами пластмасовий контейнер. Незнайомець загальмував у магазину, піднімаючи купу пилу. Встановив велосипед на стоянці, скриплячи підніжкою, що бовтається.
— Чан, винеси попити! — басом заволав юнак. Махом зняв рюкзак, на якому бовтаються брелоки з покемонами. Дірка на передній маленькій кишені підлатана великою шпилькою. Рожево-жовта тай-дай футболка прилипнула до спітнілої спини.
Через пару хвилин на ґанку з’являється продавець, спускається з двома бляшанками в руці.
— Все розвіз? — Бан віддав одну банку приятелеві. Та з божественним шипінням відкрилася.
— Майже. Тре припахать Біна довезти мішок цукру одній бабусі, — мружить веснянкуватий ніс незнайомець.
— Він збирався в машині колупатися, так що не знаю, коли зможе. Розберемося.
Обоє завертають за кут.
Біля бічної стіни магазину, виявляється, непомітно працював високий юнак. Під великим пензлем розквітають на чорній стіні незабудки. Вугільно-чорне волосся зібране в хвостик заколкою, маленькі дзвіночки на якій подзвонювали, коли хлопець відволікався і пританцьовував музиці в навушниках. Продавець тихо підійшов і легенько, як однокласницю, смикнув за хвостик брюнета. Незнайомець з переляку висмикнув навушники, а потім полагіднів, коли упізнав продавця.
— Ти де вдаритися встиг? — очі художника знову округлилися.
— Зловив у підсобці бляшанку. Я ніби поставив її на полицю, а вона загамселила мені по голові.
— Треба в шоломі працювати, як я, — загоготів веснянкуватий, і потім закашлявся, поперхнувшись напоєм. Кучерявий неслабо поплескав того по спині, хихикаючи.
У кишені пісочних шортів зашуміла липка обгортка з-під морозива. Шестеро чуйних вух зреагували миттєво. Трійця одночасно обернулася на Рогатого.
— Йонджун! Якими вітрами знову тут? — розквітнув сильніше Чан.
— Спекотними, вочевидь, — зім’ято посміхнувся Чхве.
Приятелі Бан Чана помахали кінцівками, бризкаючись дружелюбністю.
— Знайомся, мій друг Лі Фелікс. А ось це чудо з хвостиком - мій хлопець, Хван Хьонджін.
— Крутецький капелюх, - Фелікс несподівано міцно потиснув руку. Веснянки на його обличчі ніби утворювали сузір’я. Здавалося, що насправді це хлопчина освітлює селище вдень.
— Приємно познайомитися, - Хьонджін обтер забруднену фарбою руку об уже заплямовану робочу сорочку, готовий для рукостискання.
— У вас є вологі серветки? — Рогатий випустив руку Хвана і звернувся до продавця.
— Звісно, підемо. Вибереш, — той розпушив змоклі кучері. — І ти, Хьонджіне, залітай на перерву. Не вистачало, щоб ти тут надихався фарбою або зловив сонячний удар.
Бан Чан вивудив еклер із кишені й дав його Хьонджіну, що склав інструменти в тіні шовковичного куща і застрибав до ґанку, розпаковуючи тістечко.
— Я одразу зрозумів: він — той, якого я шукав, — блиснув услід ямочкою Хвану Бан. Митець усміхається повними кремової солодкості щоками, наче Чеширський кіт, тільки не муркоче, і зникає в продуктовому.
* * *
У нестриженій черні волосся дрібні косички плутаються з травинками і фенєчками. Босі хлоп’ячі ноги лоскочуть польові квіти, ображені непроханому гостю. Кеди бовтаються на червоних шнурках, прив’язані до лямки рюкзака. Юнак відпив вкраденої газованої води і продовжив пошуки. Краси. За допомогою фотоапарата-мильниці. Краси у квіточках, крапельках передвечірньої роси, тріснутих фарбах на вікнах, сонці, що закочується за горизонт. Заспівав пташками будильник на телефоні.
«Бляха, батько!»
Злетіла трава, косички і фенєчки. Злетіли ноги над ґрунтовою стежкою. Хлопчина, наспіх накинувши взуття, біжить щосили, але на околиці села видихається. Червоні шнурки лоскочуть вуличний пил, смугасті, червоні, зрідка зелені камінчики. Рука дістала з кишені хустинку і почала нашвидкуруч зривати шовковицю, що кровоточила в поспішних пальцях, вбираючись соком у тканину. Облизавши долоні, хлопець знову побіг. До будинку, на подвір’ї якого росли чудові троянди, красу яких хлопчисько ніяк не міг зловити, намагаючись наблизитися об’єктивом якомога ближче. Занадто колючі. Знявши біля входу взуття, щоб не шуміти, брюнет акуратно зайшов, намагаючись не наступати на скрипучі мостини.
— Чхве Бомгю! — почулося з вітальні. Помітив, блін. — Підійди сюди.
Молотком цокає великий годинник, що гіпнотизував колись маленького Бомгю до нудоти. Батько хижо сидить у кріслі з газетою. Хлопчик обережно ступає майстерно вичищеним матір’ю килимом. Занадто м’який. Трава приємніша.
— Ти знаєш правила, але запізнився на п’ять хвилин. Правила створені не просто так. Дисципліна — шлях від демона, спокуси. Не дозволяй їм забрати твою душу.
— Зрозумів, батьку.
— Неси.
Юнак дістав із комори різки, готовий до покарання. Зняв майку і став на коліна перед старшим, що піднявся з крісла. Чортів килим. Треба буде будильник поставити раніше. Бліда спина в шрамах від минулих покарань отримала перший удар. Бомгю сильно сіпнувся, але відразу застиг. Почне плакати - отримає сильніше. Батько вчив терпіння. Другий удар. Потім ще один. І ще один. М’який килим готовий зжерти хлопчиська цілком, немов хиткі піски. Сочиться червоним сиропом кров.
«Тебе як звуть?»
«Бомгю.»
«Скільки тобі років?»
«П’ять.»
«Будеш мені сином, Бомгю.»
«Будь слухняним і тоді демони не почорнять твою душу.»
«Зрозумів, батьку.»
«Не оскверни честь сім’ї, в яку тебе прийняли, Бомгю.»
«Зрозумів, батьку.»
— Я скажу матері, щоб вона тебе постригла. Іди помолися, — після шостого удару батько зупинився.
Хлопчисько кинув рюкзак біля дверей у свою кімнату, перед цим неголосно зачинивши їх. Футболка впала десь поруч. Бомгю запалив велику чорну свічку, що стояла вежею на полиці з перекинутим родинним фото, недосушеним гербарієм, старими фенечками і колекцією молочних зубів, вкрадених у зубної феї.
Владика наш,
Що захищає від скверни,
Освіти мені шлях істинний
І спаси мою душу.
Адже тільки вогонь
Звільнить від чорни.
Цей вогонь - святість.
А спокуса - гидота.
Врятуй моїх батьків.
Врятуй моїх братів і сестер.
Врятуй моїх друзів.
Врятуй моїх ворогів.
Врятуй мене.
Врятуй нас усіх.
Спина горить. Очищається. Чхве, намагаючись відволіктися, вирішив роз’їдати шлунок жовчю. Поліз під ліжко, до коробки зі скарбами. Вона повна їх, але вічно недостатньо. Шпилька з метеликом, що махає крилами, гумка-шпаргалка, сторінка з чужими «секретиками», погнута виделка зі шкільної їдальні, чиясь сигарета з кавуновою капсулою, яка впала, і жуйка з наклейкою, вкрадена, поки Бан Чан вишукував решту. Крадіжка це гріх? Напевно ні, якщо це робити витончено. Трапилася наклейка з феєю. Погано, що не із зубною. Не хочеться навіть міняти її в однокласників. Бомгю розжовував бананову гуму, поки від голоду не знудило. Потім, лежачи на животі, він розгорнув фіолетову хустинку і повечеряв шовковичною рідиною, готовий вирубитися.
«Врятуй мене.»