1.1 Рогатий

— Давай прибирай іграшки! — в суміші гудіння пралки, пілікання мікрохвильовки та соковитого звуку розчленовування помідора пролунав з кухні жіночий поклик. — Вечеря майже готова. Чув?

— Ма, можна потім прибрати? Я щойно хату добудував, — з-за холодильника виповз маленький хлопчик. Змішаний у болотну жижу пластилін заляпав дитячі долоньки, пластмасові кубики з літерами, давно не гострі олівці й розірваний дешевими ножицями картон. Побудова гордо залишена у центрі спальні.

— Ти нащо шапку влітку надягнув? Хіба не жарко? — матір усміхнулась.

— Мені нормально, — зім’ялася дитина, тримаючи міцніше зав’язки-косички.

— Что ти там ховаєшь? Може роги? Чи кролика, як фокусники? — посміялась над власним жартом жінка.

«Помітила!»

Хлопчик, налякано округлив очки, шмигнув до кімнати, послизаючись на пухнастих шкарпетках.

— Йонджуне, скільки разів казала не бігати? Давно падав? Прибирай свою халабуду та давай за стіл!

«Поведе мене до лікаря!»

Висмикнувши із шафи найм’якіший плед с лисятами, Йонджун заліз під стіл, узявши із собою лавову лампу, обліплену «прибудовами». Клацнув перемикач. Дитина вкрилася пледом по самі рога. Мляво прокинувся вогонь всередині світильника. Розминає суглоби, тягнеться червоною карамеллю вгору, розігріваючись. М’який вогонь почав свій танок, запрошуючи приєднатися. Хочеться його помацати, погладити, обняти, стати вогнем, бо він хороший. Може тоді мама припинить злитися?

* * *

— Бабуся поїхала на тиждень провідати сестру, — материнський голос спотворюється динаміком телефону. — Каже, що лишила тобі кишенькові.

В руках хлопець крутить загорнуті в сторінку кроссворду купюри. На обережно заповнених клітинках швидко виведено чорним напівсухим маркером «Йонджун».

— Не витрачай гроші на усіляку фігню, — жінка стомлено видихнула в мікрофон. — І прошу тебе: не накой дурниць.

У відривках спогадів ясно горить шкільна візерункова штора. Эксперимент з пальником пішов не за планом. Однокласники хлопали в плечі, дякуючи за зірвану практичну. Матері довелось за дві зарплати придбати нові штори. Кумедно, що на випускний їй, як і батькам інших дітей, дали грамоту за хороше виховання дитини, хоч він майже спалив кабінет фізики на випускному році.

Йонджун обмацав очима нове оточення, змахуючи віями пил з недоторканих десятиліттями рамок з чорно-білими фотографіями, минуловікових вітражів у міжкімнатних дверях і ажурних скатертинах на стільницях. Вантажний потяг у шістдесят вагонів трясе будинки, с гуркітом проїжджаючи повз. Зазвеніли в старому серванті імпортні набори стаканів з різними малюнками. Зірочки-квіточки. Втомлено буркотять хиткі половиці. У когось на вулиці страждально занили автомобільні гальма. Йонджуну захотілось їсти. Вдень, перед поїздом, від хвилювання голод пішов. Скоріш не приходив. Юнак вирішив нагріти бабиних вареників з картоплею, зрадів, діставши коробку із сірниками. Паличка, чиркнувши, розпустила синю квітку газової конфорки. Гарно, як в якомусь фільмі про космос. Здається, ніби полум’я могло обпекти не гарячим, а холодним, як морозиво прямо з морозильника. Треба завтра купити одне. Магазин наче десь у станції. В темряві хлопчина добирався до дому майже навмання. Доведеться питати дорогу у місцевих. І згорати під червневим сонцем. І згорати від сорому.

Ще рано — восьма година, але хочеться спати. Може після поживної бабиної їжі. Ліниво обійшовши кімнати, Йонджун визирнув з вікна, пробираючись обличчям між темно-синіх штор. Майже повний місяць пливе серед зірок. Хоч стрижись. Чхве не хоче стригтися, любить своє темне, трохи довгувате волосся взбивати у гніздо для рогів, що перестали рости років так у тринадцать. Випірнувши з-за фіранок, хлопець негучно позіхнув, потягнувся усім тілом до косої стелі. Розкладений бабусею диван прямо кликав до себе під ковтунчиковий ліс картатого покривала. День був нелегким, а дорога — далекою. Вії сплелись косою на закритих повіках.

* * *

Йонджун на березі великої водойми. Зелень води зігріває очі, рябить сонцем у самих ніг, голодно наближаючись. Бурлить, заграває, грозиться окислити піною ступні. Хвиля накриває юнака, осідаючи сіллю в крові. І без того солоній. Фіолетовій крові. Що сочиться з хлопця у відображенні дзеркала. Вигляд у нього ледве людський, тим паче живий. Позаду підкралась тінь, що з наближенням перетворюється на хлопчика з нестриженіою черню волосся, в якій дрібні косички плутаються з травинками та фенєчками. У його довгих віях грузне великий жах. У худих білих кісточках рук затиснутий кинджал. Почулось шось схоже на вий.

Перше, що пошув Йонджун післе пробудження — скрипуче, нерівне, ледве чутне, дихання бабусиного дому. Вже південь. Під покривалом жарко. Хлопець і не помітив, що заснув, не роздягаючись. Змінивши «парадні» джинси на пісочні шорти, Йонджун куснув уламок оладка, наспіх запив колодязною водою й, відкашлявшись, став ритися в рюкзаці, викладаючи усе непотрібне та складаючи потрібне. За традицією сховав роги під шляпою. Сьогодняшня — бордова с неширокими полями. Йонджунові капці, що зрадно лишили на вулиці, нагрілись під сонцем и обпекли правую ступню. Знайшлись дідові, що зберігаються роками у холоді комори. Вони більше на три розміри. Ледь не впавши з незвички, юнак закрив двері. На подвір’ї сусідський кіт лапкою грає з пташенятами, що випали з гнізда. Якщо не доїсть, то треба буде їх поховати на городі, під шипшиною.

Йонджун шльопає по вулиці, піднімаючи іноді вислизаючими пальцями ніг ґрунтовий пил. Пісчинки хрустять під п’ятками, як недоварена каша. Йонджун захопився пінанням камінчика, не дозволяючи йому втекти у трав’янисте узбіччя. Кумедно стучить по іншим, що лежать на шляху. Смугастим, червоним, зрідка зеленим.

Хлопець сдув чуба, що поліз донизу, витер потне чоло тильною стороною долоні і, поправивши шляпу, продовжив путь. У когось у напіввідкритому гаражі кректало з поміхами радіо. Поряд солодко червоніє невисока черешня.

— Перепрошую, — Йонджун обережно постукав у закриту створку, одразу смикаючи руку від гарячого металу, — як пройти до магазину, що біля станції?

Той, до кого звертались, від неочікуваності стукнувся потилицею о кришку капоту. Було напевно боляче, але невисокий рукастий молодий чоловік, не зважаючи, неспішно закрокував назустріч, мазнувши рукою по потилиці.

— Тебе як звати? — незнайомець копається в кишені плямистих штанів. Бісерні ромашки висять на замурзаній руці. Молодий чоловік дістав трохи пом’яту коробочку, губами витягнув звідти останню цигарку, потім остаточно зім’яв пачку.

— Чхве Йонджун, — рогатий зорієнтувався та швидко дістав сірники. Папіроса миттєво випустила отруйну шифону.

— Со Чанбін, — новий знайомий видихнув дим вгору, викриваючи маленький шрам на підборідді. Хлопець жадібно вдихав суміш табаку і спеки у повітрі. Від його темного волосся пахло чимось автомобільним.

— Вчишся?

— Щойно школу закінчив.

— Так ми з тобою однолітки, — рука Со знову залізла в кишеню. — Йди далі по вулиці, а в кінці загорни на стежку. Далі, за трасою, вже магазин. Якщо тобі все одно туди, то купи цигарок. І передавай продавцю привіт,— механік вийняв крупну купюру, віддавши її загальмованому Чхве і, кашлянувши, неспішно пошаркав всередину гаражу, лишаючи черв’ячків в червоніючих кістянках задихатися в тютюновому диму.

* * *

Звивиста стежка сховалась під асфальт, що прямує рівною дорогою далі. На іншому боці у клумбах з чорнобривцями загрузла автобусна зупинка. Трохи далі — маленька будівля з червоної цегли з чорною решіткою на вікні. Передня частина вивіски знята — лишився лише каркас с підсвіткою. Там точно повинен бути надпис типу «ПРОДУКТИ». На темних залізних дверях перекидна табличка мовить «ВІДКРИТО». Магазин працює з дев’яти. Невеличка парковка та велосипедна стоянка пусті. Залізні двері видались важкими.

Задзвеніли дзвіночки над дверима. З порогу прохолодою попестив по голові кондиціонер. Довкола усе зашуміло. У кутку під стелею бурмоче мініатюрний кубік-телевізор. Йому муркотять холодильники і морозильники. Жужить спіймана на клейку стрічку муха. Пахло чистячим: певно нещодавно розгружали пральный порошок. На «касі» в органайзері продаються льодяники, жуйки, переводні татуювання, свистки, набори цукерок з мильными бульбашками. Під решту обладнано надбите блюдце з вигорілим маком у центрі. Біля нього кинули розгорнутий блокнот с акордами й текстами незнайомих пісень. Хочется морозива. Чхве пошаркав капцями по блідно-синій плитці до морозилки, обліпленної фірмовими наклейками с придбаних фруктів.

— От бляха! — в коморі почувся гуркіт. Через півхвилини з-за проходу продавець махнув каштановими кучерями на покупця і швиденько виліз, с негучним шипінням потираючи лоба. На правому передпліччі хлопця перманентним маркером хтось намалював динозаврика. Синці втоми несвіжими волошками квітнуть під очима.

— Я можу сам узяти? — Йонджун тикнув на скляну кришку холодної скриньки.

— Звичайно, обирай, — продавець трохи спантеличений післе удару по голові.

Всередині морозильника різнобарв’я солодощів. Узяти ріжок или в стакані? Шоколадне или ананасове? Складно. Треба скоріш обирати, щоб не нервувати хлопця за касою. Що як він думає, що Чхве бідний, крадій або тупий? Може ківі? Чи кавунове?

Відкривши скриню, юнак висмикнув з глибини трикольоровий фруктовий лід і захлопнув кришку.

— Щось ще?

По спині Йонджуна, незважаючи на кондиціонер, пробігла величезна крапля поту. Він вперше купує цигарки. Тількі б не загубитися у словах.

— Он ті, червоні, будь ласка, — Чхве простягнув купюру механіка. — Чанбін передає привіт.

— Знаєш його? — руки продавця завмерли.

— Щойно познайомились. Я переїхав у будинок недалеко.

— Тоді будемо і ми знайомі. Я Бан Чан. Працюю тут на канікулах, — курчавий дає решту, ігноруючи тарілочку. — А Біну скажи, щоб з папіросами зав’язував. Тебе як звати?

* * *

Йонджун крокує до центру селища. Спека посилюється. Фруктовий лід, вже навіть не холодний, неприємно тече по руках. Треба буде прикупити на зворотньому шляху вологих серветок. Чхве шльопає вздовж дороги по стежці, шумно видихає. Повз з обпікаючим гулом проїжджає пошарпана вантажівка, взлетів пил ґрунтового узбіччя.

— Приходьте до храму, — мляво усміхаючись, троє дітей роздають листівки перехожим.

Один з них, худорлявий хлоп’я, втулив волошковими руками аркуш Йонджуну. В нестриженій черні волосся дрібні косички плутаються з травинками та фенєчками. В його довгих віях грузне велика втома. Чи жах? Знайоме обличчя. В руці не вистачає кинжалу. І фіолетової крові. Як уві сні Чхве. Де його вбили.

Морозиво випало зі склизької руки, розмазавшись у самих ніг. Серветки! Рогатий побіг назад до магазину.