Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Дах церкви буде разгорятися все сильніше. Чорний дим, подібно велетенському волохатому звірю, забурлить над ним. Відображення полум’я розфарбує автомобіль поряд у кольори заходу сонця. Небо — фіолетовий вельвет, припорошений сріблястими хмарами. Не буде чутно нічого, крім потріскування полум’я, гуркіту балки,що впала, та свисту в головах хлопців, котрі приросли до входу у храм. Запах диму змішаєтся с шифоною міцної сигарети.
— І що тепер? — брюнет кине допалену папіросу у вогонь.
— Ми беремо Субіна, — с шарудінням солі всередині зав’яже мішечок один з хлопців. — Він нам згодиться.
— А ми?
— А ви їдьте на базу та не накойте дурниць.
Заднє сидіння автомобіля заповнить басисте бурмотання й шарудіння сухими серветками по мокрому обличчю.
— Все буде добре. Так треба було, — мов заговорений, хлопчина буде повторювати це приятелю, а може й самому собі, що забився у куток черепної коробочки, підтиснувши коліна до грудей.
Тканина оббивки вбере фіолетовий.
— Пообіцяйте, что знайдете його, — останній пасажир неохоче сяде біля водія, забувши пристебнутися.
«Що, як..»
Водій, матюкнувшись, з другого разу заведе мотор. Машина плавно набере швидкість, відвозячи від церкви, что зменьшиться в дзеркалі заднього виду, поки не сховається за лісом. Ревіння мотору зігріє вуха. Пасажир на передньому влипне у вікно, намагаючись у місиві з проїжджаних дерев розгледіти кожну пилинку. Що як знайде.
«.. він загруз у болоті?»
Гавкіт дворових собак витягне з роздумів.
— Приїхали, виходьмо, — водій зупинить автомобіль біля гаражу.
В маленькому приміщенні будуть вбиватися у ніздрі законсервирований пил і металева стружка. Запахне ще бензином і розчинною кавою. В бухтливому холодильнику будуть мерзнути бляшанки з гранатовим енергетиком. Протяг буде ганяти по гаражу хвилювання хлопців.
Підлетить пошарпаний плакат з Брюсом Лі.
— На, хоч обличчя його нормально обмий, — поряд гучно присунуть ногою табурет, на котрий тихо поставлять емальований тазик з водою, в котрій нова губка вбере тепле яблучне мило. — А я поки сидіння виперу.
Зайвий шмат повітря в горло не влізе. Старший друг буде простягати чашку з чимось гарячим і, не отримавши реакції, поставить її мовчки поруч, прочистить горло й пошаркає вглиб гаражу.
«Що, як..»
— Сьорбни хоч трохи, якщо спати сьогодні не збираєшся, — юнак повернеться з відром. Запахне задушливою хімією. Мовчання у відповідь.
«.. він потрапив до лап ведмедя?»
— Хочеш допомогти? — приятель буде намагатися висмикнути хлопця з себе. Відкривши задні двері автомобіля, він дістане ліхтарик:
— Мені потрібно, щоб ти посвітив.
«Що, як..»
— .. він заблукав чи поранився?
— Сподівайся на краще, але готуйся до гіршого, — важкувато видихне водій, вичавлюючи ганчірку. — Ми все одно йому не зможемо допомогти. Там Мінхо, так що не хвилюйся. Нумо посвіти сюди. Поки що нічого не сталось з ним, тож не переживай раніше потрібного та випий ту кляту каву.
У потертій задній кишені штанів прорізала напружену тишу гаражу трель сигналу виклику.
— Чанбін, приїзди скоріш, тільки один, — буде чутно рване дихання з динаміку.
«Що, як..»