5 розділ

Ґідеон натягнув новий кашкет на голову й неохоче рушив униз сходами. Хлопчик навшпиньки пройшов до передніх дверей, стараючись уникнути уваги батька. 

Юнак уже майже вийшов із дому, коли голос диктора з новин привернув його увагу:

 - Тіло знайшли мертвим сьогодні на світанку. Згідно з попередньою експертизою є припущення, що чоловіка вбили цієї ночі. 

Ґідеон зайшов у вітальню, щоб подивитися етер.

Тобі Рішучий поглянув у свій текст, ніби звіт щойно надійшов. На екрані світилося фото вбитої особи. Це був чоловік, що насміхався з кепки Ґідеона. Молодшого Пайнса взяли дрижаки. Він не міг не поставити запитання, чи вбивство не мало відношення до нього безпосередньо. Проте хлопець гнав ці думки подалі. Напевно, це лише збіг.

Як би там не було, безпечніше залишатися вдома, поки вбивцю не знайдуть. Навіть якщо це означатиме, що він не побачить Мейбл знову. До того ж, це чудова можливість прочитати книгу, яку він знайшов учора.

Ґідеон так само тихенько вирішив піднятися до себе, однак випадково наступив на скрипучу сходинку. Він здригнувся й завмер, сподіваючись, що батько цього не почув.

 - Чудово, ти не спиш. Піди, організуй мені сніданок, - прохрипів Бад.

 - Ал-але там десь ходить убивця. Ти не переживаєш, що я можу бути в небезпеці? - запротестував Ґідеон. Старший Пайнс у відповідь вказав жестом на двері, піднімаючи чергову пляшку пива.

 - Якщо вважаєш, що будеш у небезпеці назовні, то я виховую слабака. А я не збираюся ростити тут тюхтія, вловив? - парубок кивнув. - Тепер забирайся звідси й знайди мені щось поїсти. Гроші візьми на столику в передпокої.

 - Так, сер, - хлопчик пошкандибав до вхідних дверей.

 - Чекай, - сказав Бад. Той знову повернувся. - Звідки в тебе цей кашкет?

Ґідеон запанікував.

 - Я… ум… я купив його, коли був у місті вчора зранку, - і вичавив із себе нервову усмішку, сподіваючись, що батько не впізнає кепку. 

 - Не витрачай мої гроші. Я дозволяю тобі залишитися тут тільки через прояв душевності. Тому не провокуй. Я можу виставити тебе так само легко, як і надалі дозволити лишитися. 

 - Так, сер. Подібне більше не повториться, - Ґідеон схопив готівку й вирушив до міста.

Вілл Сайфер тримав голову опущеною й намагався з усіх сил орієнтуватися на жвавій вулиці. Люди штурхали його, проходячи повз. Він зіштовхнувся з кимось, повалившись на землю від удару. Краще зберігати тишу. Краще не привертати увагу. Ніхто не міг ним скористуватися, якщо не знав, що він тут. Вілл привів себе до тями й пхнув двері пекарні, продовжуючи дивитися під ноги. Тоді став у чергу за кістлявим підлітком у великій блакитній жилетці, його синьо-білий кашкет невпевнено тримався на платинових кучерях. Дитя виглядало знайомо, однак Сайфер не міг пригадати причину. Черга трохи просунулася вперед, і демон разом із нею, стараючись не зустрічатися ні з ким поглядами. Зробивши крок, він випадково штовхнув сусіда попереду. Щось випало з жилету хлопця, і той нахилився, аби підібрати свої речі. Побачивши обличчя юнака, Вілл зрозумів, де бачив його раніше. Це дитя зі сну, з тої ночі, коли Ґліфули оманою втягнули із Сайфера угоду. 

 - Перепрошую, вибач! - шалено прошепотів, підіймаючи книгу й медальйон. Поглянув на книгу зблизька й побачив відбиток руки з шістьома пальцями, як на іншому щоденнику. Він затамував подих. Так і застиг, поки голос парубка не вивів його з трансу:

 - Ти в порядку?

Що Діппер хотів би, аби Вілл зробив у цій ситуації? Не варто влаштовувати сцену. Чи має він зараз спробувати поцупити цю книгу? Ні, подібну роботу краще лишити близнюкам. Сайфер вирішив просто відпустити ситуацію та розповісти про це Ґліфулам, коли повернеться в маєток. 

 - Я… не пам’ятаю, щоб бачив тебе раніше в місті, - прошепотів демон. Дитя сховало щоденник назад до жилету й простягнуло руку.

 - Мене звати Ґідеон. А тебе як?

Вілл завагався. Навряд цей малий міг бути чарівником. Звичайно, юнак не зміг би шахрайством змусити його укласти угоду. Він, повільно, потис чужу руку, тихенько зітхнувши з полегшенням, не побачивши спалаху синього вогню.

 - Приємно познайомитися.

Хлопець повернувся в бік руху черги. Сайфер опустив погляд. Цього разу йому пощастило. Сподівався, дитя вирішить, що Вілл не вартий уваги. На жаль, він повернувся до нього знову.

 - Ти так і не назвав своє ім’я, - промовив парубок.

 - Ох… це… мене звати Вілл Сайфер, - демон ледь не молився, аби підліток відчепився, однак натомість той посміхнувся.

 - Дуже круте ім’я.

 - Дякую, - боязко відповів. Черга знову просунулася, і Пайнс опинився біля стійки.

 - Ще побачимося, думаю, - сказав хлопець, махнувши рукою, після того, як зробив замовлення. 

Сайфер нерішуче махнув у відповідь, завершив свою покупку й вибіг із пекарні. Він пронісся від головної дороги до маєтку Ґліфулів так швидко як міг. 

Опинившись у малій залі на другому поверсі, демон снів поставив коробку пундиків перед близнюками й трохи відступив, прислухаючись до їхньої розмови. 

Діппер був сфокусований на другому щоденнику. Мейбл тим часом гралася зі своїм ножем.

 - Ох, братику, відклади вже цю книгу. З’їж що-небудь. Виглядаєш, ніби пережив ще той голод. Ти мав би більше зважати на свій зовнішній вигляд. Особливо на сцені.

Юнак втомлено зітхнув.

 - Мене це не цікавить, Мейбл. То твоя робота. Мене хвилює лише пошук інших щоденників із їх автором. Можеш переживати за шоу та славу, а я краще сфокусуюся на тому, що дійсно важливо, - проте дістав один  пундик, потягнувши його до рота. 

Вілл помітив, що тільки за столом хлопець дає собі волю . Сайфер вважав це на диво чарівним. Знову ж таки, він вважав багато рис цього підлітка чарівними. 

Діппер заговорив із набитим ротом:

 - Я вже так близько до розуміння, де автор заховав першу книгу, - Ґліфул грюкнув кулаком по столику, вигукнувши: - Де ж вона?

Демон повільно підняв голову. Він не хотів казати. Це дитя, Ґідеон, здавався доволі милим. Проте це частина угоди: допомогти близнюкам отримати все, чого вони хочуть.

Вілл тихенько прочистив горло.

 - Ох, та кажи, - дозволила Мейбл із помахом руки.

 - Я знаю, де третій щоденник.

Діппер випростався на місці, повернувши другий пундик у коробку. Сайфер мовчав, сподіваючись, що не розлютив його. 

 - Ну? Я не чекатиму цілий день! Де? - гаркнув Ґліфул.

 - В-він у хлопчика, що представився ім’ям Ґідеон.

Діппер застогнав. Майбл натомість взбадьорилася.

 - Маєш на увазі мого солоденького Ґідеона? - Вілл кивнув. Дівчина посміхнулася й кинула косий погляд на брата. - Казала ж, він може бути корисним.

 - Чудово. Я піду заберу щоденник сьогодні ввечері, - промовив Діппер, підводячись.

Мейбл схопила близнюка за руку й потягнула вниз.

 - Агов, це зовсім не весело. Ти міг би дати мені зробити все на власний розсуд.

 - Та невже? І що ж ти пропонуєш?

 - Дозволь зустрітися з ним. Я можу переконати його віддати щоденник. Це менш ризиковано. Крім того, навряд чи це зіпсує нашу репутацію, якщо мене й спіймають, на відміну від проникнення в його будинок. 

 - То зараз наша репутація важить більше, ніж коли ти вбила того чоловіка?

 - Він насміхався з мого солоденького Ґідеона. Я не могла лишити його непокараним, - похнюпилася Мейбл. Діппер підняв брови, проте відпустив ситуацію.

 - Не сказав би, що згоден із цим планом, але не заперечую, що він менш ризикований, - розмірковував він уголос. - Але ти мусиш забрати щоденник якомога швидше.

Мейбл солодко всміхнулася, коли в її очах замиготіли божевільні вогники.

 - Ой, не переймайся, любий братику. Я покличу тебе, якщо це займе багато часу. Повеселимося тоді, - дівчина підкинула ножа в повітря, щоб потім зловити його. Діппер посміхнувся й узявся за відкладений пундик.

Вілл вийшов із кімнати, тихесенько вибачаючись за те, що направив двох психопатів на бідолашного Ґідеона.