3 розділ

Ґідеон дочитав розділ книжки, яку тримав у руках, і відклав підручник убік. Він поглянув на годинник, стрілки показували шосту тридцять. Вистава Мейбл мала початися за півгодини. Парубок підвівся й рушив до задніх дверей. Лише торкнувшись ручки, він остовпів, почувши, як Бад Пайнс прочистив горло.

— Куди це ти надумав іти, хлопче?

— Я лише… Йой, я просто збирався трохи оглянути місто. Повернуся за кілька годин, не хвилюйся, — відповів юнак, повернувшись до батька обличчям.

— Ні, – відрізав Бад і взяв банку пива.

— Що?

— Ти нікуди не йдеш, Ґідеоне, — продовжив тиснути чоловік.

— Чому?

— Бо я так сказав.

— Ти не можеш мене зупинити. Я міг би піти просто зараз, якби захотів, —

Бад підняв стиснутий кулак, на що хлопчик зіщулився.

— Ти не вийдеш із цього дому, — промовив чоловік, опускаючи руку.

Ґідеон пригнічено повернувся до своєї кімнати.

Він дуже хотів знову побачити Мейбл, але гадки не мав, як може проскочити повз батька. Юнак витягнув медальйон і поглянув на світлину, закріплену всередині.

— Що ти сказала б, мамо? Що я маю зробити?

Парубок заплющив очі, і розмитий спогад сплив у пам’яті:

— Якщо зайшов у глухий кут, то знайди інший вихід.

Маленький Пайнс оглянув кімнату й помітив вікно. Хлопчина визирнув назовні й побачив невеличкий карниз на пару футів (прим. перекл.: трошки більше ніж пів метра) нижче підвіконня. Звідти вже можна було легко зістрибнути на землю.

Ґідеон відчинив вікно й вибрався назовні. Тоді зіскочив на землю так м’яко, як тільки міг. Зачекав хвильку, прислухавшись, чи, бува, не почув батько, і кинувся до лісу, що починався на краю їхньої земельної ділянки. Пайнс сповільнився лише за кілька хвилин і рушив до світла, що випромінювало місто. 

Думки знову закрутилися довкола Мейбл. Ґідеон гадав, чи дівчина також про нього думала. Юнак тряхнув головою. Навряд чи це можливо. Така панянка , очевидно, була надто недосяжною для нього. 

Молодик так заглибився у власні думки, що перестав дивитися, куди йде. Урешті перечепився за корінь дерева й поцілував чолом стовбур. 

Коли врі́зався в дерево, те відізвалося дзвоном металу. Ґідеон зібрав себе докупи й постукав по тому місцю кілька разів. Після третього удару відкрилася маленька панель, у яку хлопець одразу простягнув руки (прим. ред.: не суньте, любі друзі, руки в різні невідомі щілини ο(=•ω＜=)ρ⌒☆ ). Пальці зімкнулися на чомусь, що за формою нагадувало коробку. Якщо не помилився, це мала бути книга. 

Парубок витягнув її та почав роздивлятися на сонячному світлі. На обкладинці була зображена золота рука, що мала шість пальців, а на долоні була цифра 3. Ґідеон розгорнув книжку десь посередині, великі чорні літери наголошували: “Не вір нікому”. Хлопчик, погортавши ще, натрапив на купу випадково намальованих ліній і кіл, на записи про гарбуз із обличчям та інформацію про якісь інші виміри. Побачене на сторінках захопило Пайнса з головою, кожна нотатка автора заворожувала більше за попередню.

Годинник Ґідеона запищав, змусивши відірвати погляд від знахідки. Шоста сорок п’ять. Виступ Мейбл мав початися за п’ятнадцять хвилин. Хлопець запхав книгу до свого жилету й побіг у бік міста. 

Прямо поблизу околиці міста знаходився величезний блакитний тент із різнокольоровою зіркою над входом. Юнак пройшов до каси й заговорив до чоловіка всередині.

—  Один квиток, будь ласка.

—  Для кого?

—  Ґідеона Пайнса.

Касир помітно здригнувся, почувши ім’я.

— Ох! Містере Пайнс, пане, я дуже перепрошую, що не впізнав одразу. Панна Ґліфул лишила для Вас квиток. Можете сісти на будь-якому місці першого ряду.

Чоловік уникав зорового контакту, а Ґідеон, почуваючись незручно, пройшов усередину намету. Він зайняв місце скраєчку й перевірив годинник. Рівно сьома.

Вогні згасли, і на сцену вийшли дві постаті.

— Вітаємо в наметі телепатії! — проголосив дівочий голос, долинаючи за межі тенту. Пайнс одразу ж упізнав Мейбл, тому й не зміг стримати усмішку, що засяяла на обличчі. Тим часом пролунав інший, хлопчачий голос:

— Сьогодні ми ваші екстрасенси.

На сцені спалахнуло світло, два прожектори осяяли фігури на сцені.

— Моє ім’я Діппер. А прекрасна леді, яку бачите поряд — моя сестра-близнючка Мейбл, — заграла музика, і сяйво прожекторів закружляло довкола, після чого знову зупинилося на близнятах. 

Діппер тримав у руці карти, ніби віяло. Тоді підкинув їх у повітря, і коли картки попадали на землю, то перетворилися на пару голубів. Пташки злетіли над головами глядачів, дивуючи Ґідеона. Мейбл підняла руку догори, і голуби полетіли назад. Як тільки пов’язка на руці дівчини блимнула блакитним сяйвом, птахи знову стали колодою карт.

— Вітаємо на нашому шоу!

Асистент виніс на сцену маленький круглий столик; близнюки сіли з одного боку.

— Сьогодні ми спілкуватимемося з вищими духами, заглянемо у ваші серця й повідаємо ваше майбутнє, — сказала Мейбл, знизивши тон голосу.

— Цього вечора ми запрошуємо вас на сцену, — заговорив її брат. 

— Є бажаючі дізнатися своє майбутнє?

Майже половина залу підняла руку. Ґідеон не доєднався до них, хоч і був зацікавлений у чарах дуету. Мейбл оглянула залу, її погляд завмер на саме на ньому. Парубок міг поклястися, що бачив, як Діппер копнув сестру під столом. Дівчина жестом покликала Пайнса на сцену, і той слухняно сів за стіл навпроти близнюків.

Ґліфули взялися за руки, їхні очі засяяли. Світло в залі потьмяніло, раптово блакитний промінь відбився від близнюків. У Ґідеона виступили сироти від того, як у наметі різко знизилася температура. Діппер і Мейбл вийшли з трансу й відпустили руки одне одного.

— Ти втратив матір не так давно, правда? — ніжно спитала дівчина. Пайнс кивнув.

— Цей медальйон належав їй? — поцікавився Діппер, помітивши прикрасу. На що хлопець знову кивнув.  — Чи можемо ми поглянути на нього зблизька? Особиста річ того, хто пішов, дозволить викликати його духа.

Ґідеон обережно зняв медальйон і передав його Ґліфулу. 

Юнак узяв кулон у долоні, і його очі знову почали випромінювати блакитне сяйво. За хвилину воно згасло, Діппер повернув прикрасу власникові.

— Я не відчуваю присутності твоєї матері в наметі, однак чую її. Вона хоче, щоб ти знав: вона тебе дуже любить, Ґідеоне.

— Дякую. Вона мене чує? — хлопець навпроти кивнув. – Я просто хотів попрощатися. Хотів сказати, як мені її не вистачає.

— Їй тебе також, Ґідеоне.

— Дякую, що дали мені змогу відчути це прощання, — Діппер усміхнувся.

— Звісно, — його усмішка нагадала Пайнсу крокодила. Хлопець не міг позбавитися відчуття, ніби Ґліфул бачив більше, ніж Ґідеон хотів би показати.

До нього повернулася Мейбл:

— Можу поглянути на твою долоню? — спитала вона, і парубок простягнув руку, на якій чаклунка ніжно прослідковувала пальчиком лінії.

— Цікаво.

— Що там?

— Духи кажуть, що тебе чекає довге щасливе життя, однак ти маєш бути обережним, бо наближається хтось із кинджалом у руці. Попереджають, що найближчими тижнями тебе чекає зрада.

Глядачі затамували подих, а Ґідеон затремтів. 

Було цікаво, хто міг його зрадити. Хлопець не мав багато знайомих у цьому місті, тож список потенційних злодіїв був доволі маленьким. Він старався відігнати погані думки, переконуючи себе, що всі ці гадання — лише складний фокус. 

Проте Діппер згадав смерть матері, про яку в місті ніхто, крім Пайнсів, не знав. Мейбл покликала наступного добровольця, і Ґідеон повернувся на своє місце в залі, роздумуючи, що ж означало те пророцтво.