Ґідеон здригнувся, медальйон його матері все ще був міцно стиснутий у руці. Поспіхом відкрив його, щоб побачити світлину, яка досі надійно схована всередині. Це все був просто сон. Жахливий сон, та, тим не менш, усього-на-всього сон. Хлопець ніжно повісив медальйон на шию й потер латунний ланцюжок.
Почув тупіт унизу й неохоче вдягнувся. Тоді поплентався вниз сходами й побачив, що його батько розвалився на дивані. Поруч на журнальному столику лежали чотири чи п’ять пустих пляшок з-під пива. На щастя, той досі був непритомним. Ґідеон почав тихенько прибирати, з усіх сил намагаючись не розбудити чоловіка. Юнак випадково зачепив пальцями одну пляшку так, що та полетіла на підлогу, проте зумів зловити її до зіткнення з підлогою. Парубок почекав хвилинку, аби зрозуміти, чи шум не розбудив сплячого. Зітхнувши з полегшенням, продовжив прибирати на столі. Кинув пляшки до смітника й здригнувся від дзвону скла.
Пайнс прокинувся й побачив Ґідеона біля сміттєвих баків.
— Що ти тут робиш, малий?
— Просто трошки прибирав, батьку, — знервовано відповів хлопець. Він не мав жодного поняття, чи батько й досі п’яний.
Чоловік пирхнув:
— Але що ти до сих пір робиш тут? Зганяй і принеси мені пундики чи чогось такого!
— Пундики? Куди мені піти? Я взагалі не орієнтуюся в місті.
— Чому це мене має хвилювати? Просто вимітайся з мого дому, малий. Знай, що я дозволяю тобі тут лишатися виключно через свою добросердечність! — чоловік кинув щось у Ґідеона, але юнак вискочив за двері й побіг жвавою вулицею.
Батько жив біля центральної вулиці, тож там завжди був натовп людей, що крокували то в цей, то в інший бік. Парубок прослизнув між потоками місцевих жителів та туристів і вирушив до головної вулиці. Роззяв тут скупчилося ще більше, а магазини були переповненні. Ґідеон майже не підіймав голови в пошуках місця, де могли б продаватися пундики. Блукаючи, навіть не помітив, як наштовхнувся на когось. Він упав на землю й помітив, що врізався в рудоволосу дівчину, яка була одягнена в чорний светр.
— Дивися, куди преш, недоростку.
— Мені шкода, — хлопець надто боявся зустрітися з нею поглядом, тому не підводив очей.
— Знаєш, цьому місту не потрібні такі малі придурки, як ти. Думаю, хтось має навчити тебе манер, — незнайомка схопила його за комір і підняла на декілька футів над землею. — Вітаю в Реверс Фолз, ідіоте.
Дівчина замахнулася й завдала удару прямісінько в обличчя. Ґідеон знову впав на землю, і руда копнула його під ребра. Парубок згорнувся калачиком і спробував захиститися від наступних ударів. Невдовзі помітив тінь, що нависла над ним, тому мусив повернутися й поглянути вгору. Між ним і кривдницею стояла інша дівчинка приблизно його віку. Вона штовхнула нападаючу, тримаючи щось у руці. Що б це не було, воно злякало зловмисницю.
— Добре, я залишу малечу в спокої. Тепер він твоя проблема, — просто пішла геть, а дівчинка, що врятувала його, сховала предмет. Тоді повернулася, допомогла Ґідеону піднятися й струсила з нього бруд.
— Дякую за порятунок, ем… Як тебе звати? — спитав він. Та всміхнулася, змусивши малого трохи зашарітися. Гарна в неї посмішка.
— Мейбл, — солодко відповіла.
— Щ-що ж, приємно познайомитися, Мейбл, — він запнувся.
Хлопчик помітив зелені відблиски в її, здавалося, ідеальних блакитних очах. Вони зачаровували, і юнак не міг відвести погляд.
— Приємно познайомитися… Здається, я не розчула твоє ім’я.
Він вийшов із трансу й сором’язливо всміхнувся.
— Ґ-Ґідеон. Мене звати Ґідеон.
— Що ж, рада познайомитися, Ґідеоне.
— Це моє ім’я, не зношуй його, — сказав, незграбно і мітуючи пальцями пістолети . Вони трохи постояли в тиші, і парубок встиг задуматися, чи не втратив свої шанси побути з нею ще трішки. Знервовано потер потилицю.
— Я маю йти.
— Добре, — відповіла дівчина. — Але, гм, не хотів би ти відвідати наше з братом шоу сьогодні?
— Звісно!.. Чекай, що за шоу?
— Магічне.
— Круто. Так, я обов’язково прийду подивитися. Коли воно буде?
— Сьогодні ввечері, на околиці міста.
— Гаразд. Побачимося там, мабуть.
— Побачимося, Ґідеоне, — Мейбл повернулася до столику в кафе, де сиділа з братом, поки Ґідеон продовжував блукати в пошуках пундиків.
— Хто це був? — запитав Діппер, не відволікаючись від книги .
— Ох, та просто турист, — відповіла близнючка, розглядаючи ніж у своїй руці. — Хоча він доволі милий, чи не так, братику?
— Можливо, — він відірвав погляд від журналу й критично оглянув сестру. — Чекай, це ж не одна з твоїх дурних закоханостей, так? У нас немає часу відволікатися. Наш пріоритет зараз — пошук записників.
— Ох, брате, ти ніколи не даєш мені повеселитися. Крім того, той хлопчина може нам знадобитися, — Мейбл помахала ножем між ними, і Діппер відпустив це питання, не бажаючи тиснути надто сильно. — Знаєш, він прийде на шоу сьогодні. Може, ми здобудемо собі нове цуценя, — сказала, підкинувши ніж у повітря й зловивши його.
Діппер знову сконцентрувався на книзі.
— Можливо.