Завтра на пари не підемо

— Альбедо-о-о, — Кайа сідає за парту перед хлопцем обличчям до спинки стільця, вкладає руки на його стіл, а зверху кладе голову.

 

Дивиться так щиро-щиро і віддано, мов той пес. Альбедо опускає книгу і спрямовує на нього погляд, вигинаючи брову в мовчазному запитанні. Не те, щоб він не знав, чого від нього хочуть, але волів почути це прямо. Кайа шумно зітхає і робить ще відданіший вигляд.

 

— Дай семінари з англійської списати, — нарешті видавлює з себе. — Будь ла-а-а-асочка! Усе відпрацюю, чесно!

 

— Трохи детальніше, — Альбедо всміхається. Звісно, він би дав списати і просто так, але отримати винагороду… Це заманливо.

 

— Усе, що захочеш!

 

— Усе-усе?

 

— Абсолютно все! — Кайа активно киває головою і знову благально тягне: — Будь ласка, Альбедушко! 

 

Хлопець робить вигляд, що старанно роздумує над пропозицією і вагається. З удаваним тяжким зітханням врешті-решт дістає товстого зошита з охайно виведеними літерами і простягає Кайі. Той аж сяє, підхопившися з місця, швидко цьомає Альбедо в щоку і поспішає на вихід з авдиторії.

 

— Я чекатиму на тебе в гуртожитку після пар, — Альбедо посміхається, проводячи юнака поглядом.

 

Він уже має на Кайу чималі і абсолютно непристойні плани, тож його думки відволікаються від книги, натомість Альбедо роздумує про те, що на нього чекатиме ввечері. Навіть на парі він не може до кінця зосередитися на тому, що розповідає викладач, проводячи дослід на автоматизмі. Навіть не одразу розуміє, що йому чи не вперше за все навчання зробили зауваження.

 

— Альбедо!

 

Хлопець злегка здригається і переводить погляд на професора.

 

— Так, вибачте, — він з винуватим виглядом усміхається і застібає халат.

 

Викладач хитає головою, вочевидь, невдоволений, що найкращий студент усього потоку сьогодні не може навіть дотриматися правил роботи в лабораторії.

 

Висидіти пари до кінця досить важко. У голові навіть проноситься думка, чи не прогуляти останню. Але все ж Альбедо подумки вмовляє себе не піддаватися цій ідеї. Закривати пропуски гірше, ніж відсидіти півтори годинки.

 

Його погляд спрямовано на настінний годинник, котрий просто безжально знущається з нього. Стрілка не просто зупиняється, вона ніби починає свій рух у зворотному напрямку. Альбедо прикипає поглядом до неї. Від нетерпіння він здригається, аж поки нарешті не лунає дзвінок. Юнак зривається з місця, підхопивши рюкзак, і стрімголов кидається надвір.

 

Біля навчального корпусу незвично людно й гамірно. Щось відбувається, і від цього в животі затягується тугий вузол.

 

— Дилюче! Що ти робиш?! Припини! Припини негайно! — лунає, зриваючись, голос Джин.

 

За натовпом Альбедо не бачить, що відбувається, але серце неприємно стискається і падає кудись униз. Абсолютно точно це щось недобре. Він намагається ліктями розпихати людей, пробиваючись уперед. Щільна стіна з чужих тіл стоїть на заваді розумінню, що ж врешті коїться. Коли нарешті вдається пробитися крізь натовп, усе всередині холоне.

 

— Що на біса ти робиш?! Припини! Припини, зупинися! — він кидає рюкзак на землю й кидається до Дилюка, намагаючись відтягти його якнайдалі від Кайі.

 

Це жодним чином не допомагає, доки нарешті не підключається хтось із натовпу. За цей час Альбедо встигає отримати кілька доволі сильних поштовхів під ребра. Врешті-решт удається розтягти бійку. Запевнившись, що Дилюка міцно тримають і намагаються поволі заспокоїти, юнак кидається до Кайі.

 

— Ти, нікчемний шмат лайна! — Дилюк продовжує рватися до свого брата, але тепер, досі зацікавлений бійкою натовп, уже не дозволяє йому лізти в бійку.

 

Альбедо стурбовано схиляється над Кайею, обережно підтримуючи його під спину.

 

— Тихше, тихше, не роби різких рухів. Підвестися можеш? Що болить?

 

— Янголятко, видихни, — Кайа звично всміхається, але за мить кривиться від болю.

 

Альбедо кидає розлючений погляд на Дилюка, і підхоплює Кайу під руку, допомагаючи підвестися. Вигляд Кайа має кепський, але найгірше — праве око. Альбедо здригається від одного тільки погляду на нього. Під оком розповзається величезний синець, повіки вже помітно припухли, з розсіченої брови юшиться кров, а білок ока набув яскравого червоного кольору.

 

— Сильно болить?

 

— До весілля заживе, — гикає Кайа, підкульгуючи. — Ти ж не плануєш мені освічитися прямо зараз, правда?

 

Альбедо цикає і хитає головою. 

 

— Тепер я не планую навіть вимагати в тебе відпрацювання семінарів.

 

— Агов! Невже я став ні на що неспроможним після бійки з братом?

 

— Ні, але мені так боляче дивитися на тебе, що я розплачуся під час сексу.

 

Кайа розгублено кліпає очима. Це звучить настільки серйозно, що він дійсно не впевнений, чи жартує Альбедо. Аж поки юнак не заходиться сміхом. Кайа аж зітхає з полегшенням.

 

— То що у вас відбулося? — насилу відновивши подих, Альбедо враз стає серйозним.

 

— О… — Кайа прочиняє двері гуртожитку, пропускаючи Альбедо вперед.

 

Вони вітаються з вахтеркою та підіймаються на сьомий поверх. У повному мовчанні. Кайа про щось розмірковує, нервово покручуючи браслет на зап‘ястку. Альбедо терпляче чекає, доки Кайа наважиться розповісти або скаже, що не хоче про це говорити. Він не наполягатиме у разі відмови. Але дізнатися все ж хочеться, проблеми хлопця іноді хвилюють навіть більше за власні. Особливо, коли це такі проблеми, які доходять до травм.

 

Кімната зустрічає яскравими променями, що б‘ють прямо в обличчя крізь вікно. Альбедо мружиться і мовчки ставить рюкзак біля столу, відкриває шафку, дістає з неї щось і киває головою на ліжко.

 

— Сідай, герою, попрацюємо над тобою.

 

— Сподіваюся, це ти про секс? Бо я зацікавлений, — Кайа широко всміхається.

 

— Гм, тільки якщо ти зараз будеш хорошим хлопчиком, — Альбедо звучить досить серйозно, тож Кайі доводиться послухатись. 

 

Він сідає на край ліжка і підіймає відданий погляд на Альбедо. Останній усміхається, відкриває пляшечку з перекисом і нахиляється над Кайею. Обережно торкається його брови вологим спонжиком. Кайа невдоволено мружиться, але терпляче сидить.

 

— То як, розкажеш, що відбулося?

 

Кайа зітхає і знову деякий час мовчить.

 

— Це через смерть батька. Через те, що я живу в гуртожитку, мене не було поряд, коли це сталося, я не зміг навіть викликати «швидку». Якби я був там, можливо, його можна було б урятувати.

 

— А де ж Дилюк був? Чому він не викликав лікарів? — Альбедо здивовано вигинає брову і обережно стирає підсохлу кров з чужого обличчя.

 

— На роботі, мабуть. Ти ж знаєш, Дилюк не з тих, хто вночі просто так десь тиняється. Але ми після похорону ні разу не говорили. Це вперше сьогодні…

 

— Він гівнюк, — впевпнено і безапеляційно заявляє Альбедо. Почути щось таке від нього можна не часто. Він обережно охоплює його обличчя долонями і дивиться в очі. — У смерті пана Крепуса немає твоєї вини. Ти це знаєш. І Дилюк це знає. Більше того, він, певно, звинувачує себе в цьому ще дужче і не знаходить собі місця. Але те, що він побив тебе через це… Пику б йому за таке натовкти.

 

Кайа злегка всміхається і міцно обіймає Альбедо за талію, притискаючи до себе. Він притуляється до чужого торсу і мовчки так сидить, тримаючись так міцно, наче це останні обійми в його житті, і ледь вони розірвуться — Кайа зникне назавжди.

 

Альбедо ніжно перебирає чуже волосся. Хочеться віддати всього себе, розчинитися в Кайі, забрати весь його біль. Що завгодно, аби тільки йому стало легше. Це все було так несправедливо. Те, що Дилюк зриває свої злість і біль на Кайі…

 

— Ну все-все, я так і звикнути можу, — Кайа відсовується і широко всміхається.

 

Він не звик до прояву емоцій та почувається незручно через це. Альбедо розуміє і не наполягає. Але він завжди поряд, щоб підтримати свого хлопця.

 

— Хочеш, завтра на пари не підемо?

 

Така пропозиція від Альбедо звучить на біса дивно, і Кайа здивовано сміється. Проте як він може від такого відмовитись?