Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Чюя не боявся кошмарів. Як один з керівників Портової мафії, який виріс у темряві та кровопролитті, дивно, що він не прокидається щоночі, тремтячи та дряпаючи свої руки до кривавих рік. Але коли це трапляється, то Дадзай завжди миттєво прокидається та пригортає Чюю до себе та бурмотить тихі заспокійливі дурниці. Допоки вони обидва знову не заснуть. Це стає майже рутиною. І все ж таки Накахара ніколи не прокидався через кошмари Дадзая. Його раптові ідеї, його неочікуване бажання дратувати Чюю о третій ранку так багато разів… але ніколи не через його кошмари. Тому рудий часто запитував себе: чи сняться таки кошмари його партнеру?
Все так і було до сьогоднішнього вечора.
Цього вечора Накахара сидить у гнітючій тиші, дивлячись на тремтячу фігуру завжди спокійного коханого. Обличчя Дадзая сховано у долонях, все його тіло здригається від невиплаканих сліз. Чюя намагається пригадати усі випадки, коли шатен заспокоював його, але його голова порожня.
— Ммм… Дадзаю…? — тихо запитує Накахара, невпевнено простягаючи руку щоб обережно опустити її на плече Дадзая. — Це був кошмар?
В той момент коли його долоня опиняється на плечі Осаму, той перестає тремтіти, але його дихання все ще уривчасте, він різко киває.
Чюя вагається.
— Хочеш поговорити про це?
Все ще закриваючи обличчя руками Осаму хитає головою.
— Гаразд, — рудий підсовується ближче й обіймає Дадзая. Той відкидає руки від обличчя, дозволяючи Накахарі стягнути його нижче, щоб він міг почути серцебиття Чюї. Вони завмирають у цій позі на деякій час – може секунди, а й може години – допоки рудий не помічає слабкий, майже нечутний голос.
— Хм…?
Дадзай ховає своє обличчя у Чюї на грудях і змушує ще більше занепокоїтись, це виглядає так, немов його всемогутній партнер дозволяє собі побути слабким. Він бурмоче в його сорочку так тихо, що Чюя не відразу розуміє, що саме той пробурмотів.
— Одасаку…
У Накахари стискається серце. Звичайно, як він одразу не здогадався? Він трохи міцніше притуляє до себе Дадзая, і перекладає одну руку так, щоб ніжно погладити його по голові.
— Гей … усе гаразд, — насправді ні, але він не може придумати нічого кращого за це, тим паче саме це йому завжди говорив Осаму.
Дадзая розпирає нервовий сміх із середини:
— Ні це не так.
Ну ось, не вийшло. Він тяжко зітхає і притуляє голову до голови партнера, й робить ще одну спробу.
— Ні. Звичайно ні, у нас ніколи нічого не буває добре. Ми… ну, ти так само добре, як і я знаєш хто ми насправді. Ким ми є, — він легенько всміхається, але Дадзай цього не бачить. — Але ми маємо це. Чи не так? Я думаю, що якщо ми маємо це, то є якась надія, правда ж? Що все якось налагодиться і буде гаразд. У нас все буде добре.
Детектив ненадовго змовкає, а потім відсторонюється й дивиться на Чюю, на його обличчі миттєво з’являється посмішка.
— Ваууу Чює, я ніколи не думав, що ти можеш бути таким милим~.
— Стули пельку, — відказує той, відкидаючись назад на подушку всміхаючись у відповідь. — Просто лягай вже спати, купка бинтів.
— Як скажеш ~, — Дадзай починає тихенько мугикати пісні собі під носа, роблячи вигляд для всього світу, що це не він тільки що тихо проливав сльози кілька хвилин тому.
Але він притискається до Чюї, коли той знову лягає на своє місце, і лише коли рудий переплітає їхні пальці він остаточно заспокоюється і його дихання стихає.