Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Почувши телефонний дзвінок у перший вихідний за два місяці, Чюя розуміє, що він не мусить брати слухавку, тобто, у нього ж вихідний. Коли він бачить ім’я, яке висвічується на екрані, ще більше в цьому переконується. Дурний Дадзай!!! В ньому все більше й більше росте бажання викинути клятий телефон у річку. Але він чомусь цього не робить, хоча кожна клітина його тіла цілком і повністю за. Рудий тяжко зітхає й відкладає книгу, подумки прощаючись зі своїм вихідним, і відповідає на дзвінок, одразу про це ж жалкуючи:
— Чюєєє~ Вгадай , що ти сьогодні робитимеш?!
— Читатиму, — одразу категорично заявляє Чюя. — Я читатиму.
— Гммм, ні. Не вгадааав,— протягує сміючись Осаму і звучить бадьоро, аж до скреготу зубів бадьоро. — Ти будеш собакою-поводирем для Рампо-куна.
— Ні.
— Оооо, так! — каже Скумбрія таким тоном, що Накахарі різко перехотілось сперечатися. — Він не знає як користуватися потягом, а ми всі занадто зайняті щоб піти з ним, тому ти це зробиш замість нас.
— Ні.
— Ще й як зробиш, — Чюя практично бачить посмішку цього гімна на паличці. — Так, ти зробиш це, бо я маю із собою твій капелюх і коробку сірників.
— Ти шматок… — Накахара запнувся на пів слові. Так це значно змінювало ситуацію. — Ох … Я зроблю це! Але…
— Дякую, Чюєє~!
— …шматок лайна.
***
Едоґава Рампо чекав на лавці біля Агентства, коли Чюя з’явився перед ним усміхнений і в дивному капелюсі (і Дадзай також зазвичай глумиться з почуття його стилю). Рампо зістрибує з лавки, на якій сидів до цього, махнувши руками і сховавши їх миттю до кишень свого пальта.
— Ходімо, я покажу тобі, що таке справжні здібності.
Мафіозі усміхається у відповідь, в той час як всередині нього все палає від злості. Це буде довгий день.
***
— Це зробив він.
Зіниці Чюї стрімко, але доволі не помітно збільшуються. Минуло менше хвилини, як вони прибули на місце злочину, Едоґава одягнув свої окуляри і через мить, виглядаючи розчарованим, трохи осудливо вказав на чоловіка мертвої жінки.
— Він зраджував їй зі своїм колегою, — промовляє він трохи розтягуючи слова, — і вона про це дізналась. Вона була розлючена і погрожувала всім розповісти. Будучи нажаханним від того, що всі його колеги про це дізнаються, і, що можуть подумати про нього, він убив її у гарячці. Зрозумівши, що накоїв, він запанікував. У нього не виходило інсценувати самогубство, тому він зробив все так, щоб це виглядало як пограбування у темному провулку.
Він безтурботно переводить погляд на обвинувачуваного і вигляд його стає… роздратованим.
— Це була жахлива робота, просто, щоб ти знав.
Чюя має з ним погодитися – тепер коли він це озвучив, все ставало доволі очевидним. Він переконаний, що міг би набагато краще замаскувати вбивство.
— Що ти верзеш!? — кричить інший чоловік, виглядаючи враженим. — Це брехня …. У тебе немає жодних доказів!
Рампо закочує очі і тяжко зітхає.
— Звичайно я маю докази і знаю де їх усі знайти, але в мене є важливіші справи, ніж пояснювати це тобі. До того ж, — він показав на обвинуваченого, — він вже зізнався у всьому.
Чоловік став білим, як смерть, він тремтів і в нього миттєво підгинаються коліна, він впав на землю, неначе мішок з картоплею.
— Я… Мені шкода… Я не хотів, — сльози текли по його обличчю.
— Тц, — Накахара демонстративно кривить обличчя: “Подивіться на нього вовків боятися – в ліс не ходити, зламався через вбивство в гарячці, ото так великий месник, аж смішно!” — востаннє він так реагував на вбивство десь близько шістнадцяти років тому, і він швидко навчився заштовхувати цю бридку суміш жаху, жалю та самоненависті глибоко всередину, замкнути це в собі й витравити подалі, щоб не заважало роботі. — Агов, чуєш, великий детективе, якщо ти закінчив, то може вже підемо звідси? Я все ще плекаю надію провести час так, як я планував у свій єдиний, трясця, вихідний, тому ворушись.
— Так, так, так, звісно, як скажеш, — Рампо усміхається йому, коли вони прямують до виходу з провулку. У них за спинами поліція поспішає одягти наручники на ридаючого чоловіка. — Отож? Зрозумів як виглядає справжня здібність?
— Дадзай каже, що у тебе немає жодних здібностей.
— Дадзай – мудак.
Рудий сміється.
— Ооо, так , ще й який! — каже Накахара і озирається через плече, ті люди досі метушаться на місці злочину. — Хоча він очевидно значно кращий бойфренд, ніж той хлопець.
— Сто відсотків, — детектив киває в знак згоди. — Цей хлопець був повним йолопом, яких на світі дуже мало.
— Про що він взагалі думав намагаючись облаштувати все так, наче це було пограбування? Він же звичайнісінький офісний працівник, який не має ані краплі досвіду у вбивствах, — похитав головою Чюя, він звучав так ніби він остаточно розчарувався у світі. — Навіть образливо, що він думав, що зможе впоратися з цим.
Едоґава перевів на нього погляд.
— Я гадаю, що ти зміг би краще, еге ж?
Накахара дивиться прямо перед собою.
— Переважно, я робив значно краще, — він переводить погляд на детектива. — Перший раз був, коли мені було дев’ять.
Рампо присвиснув.
— Гаразд, визнаю, це вражаюче, — раптом він різко зупиняється і вказує рукою на щось ліворуч. — Мені здається чи це фургончик із морозивом?
Чюя теж подивився у той бік. І з подивом визнає, що той правий.
***
Через десять хвилин, вони вдвох сиділи на лавці у парку, кожен мав у своїй руці по ріжку з трьома кулька морозива і спостерігали за прохожими.
— Поглянь на цього хлопця, — каже Рампо, відкушуючи морозиво, та вказує на чоловіка середнього віку з круглим обличчям, який проходив повз них у цей момент. Його сорочка так поспішає вислизнути з штанів, а краватка ледь-ледь тримається на товстій шиї. На його руці було видно слід від кільця. — Його шлюб у руїнах. У нього щойно був роман з його секретаршою, він нажаханий самим собою, але відчайдушно хоче ще.
Накахара зморщив носа від огиди.
— Грубо.
— Дуже.
— А як щодо неї? — він вказує на жінку, що стоїть за деревом трохи лівіше, коли цей чолов’яга нарешті проходить повз них.
— А, та жінка за деревом з собакою. Вона виглядає так неначе не працювала жодного дня в своєму житті, але мала купу грошей і витрачала їх як заманеться, а тепер їй подарували цього цуцика і вона не знає, що з ним робити, — жінка люто дивиться на собаку, а потім кидає короткий погляд, повний надії, на фонтан справа. — І здається вона хоче його втопити.
— Ти був близько, — мовить Едоґава в гордістю в голосі. — Дуже близько я б сказав. Собака це її благодійна справа – вона взяла її з притулку, подивись на її ошийник. В руках вона тримає картку притулку, з якого його взяла. Вона хотіла добре виглядати у своєму оточенні, і здаватися кращою за рахунок благодійного і благородного вчинку, як от взяти з притулку бідне цуценя. Але вона щойно зрозуміла, що цуценя потребує догляду та його потрібну вигулювати кожен день, щоб її план спрацював належним чином.
— Так їй і треба, — глузує Чюя, його очі стають лагідними, коли він дивиться на цуценя. — Щоправда, вона не заслуговує на цуценя. Я б забрав його собі. Завжди мріяв про собаку, — Накахара кліпає очима, він ніколи раніше у цьому не зізнавався, врешті-решт він був керівником Портової мафії, йому не личило мати такі слабкості, як бажання мати цуценя.
Рампо лукаво всміхнувся до нього:
— Але ти вже маєш одного.
— Досить справедливе зауваження, — кулька рудого в цей момент вочевидь вирішила піти прогулятися і стрімко полетіла додолу, але Чюя вчасно помітив бешкетницю і своєю здібністю повернув її на місце. — Добре, але той хлопчик, ооось там. Ти ніколи мене не переконаєш, що він не з тих дітей, які можуть з’їсти власні шмарклі, якщо запропонувати п’ять єн.
— Три буде достатньо, я гадаю.
Накахара вигинає брову в запитанні.
— Хочеш зробити ставку на це?
Рампо всміхається, як клятий диявол.
— Звичайно.
***
Мафіозі дійсно виграє ці п’ять єн, але в туж мить їх втрачає, бо хлопець дійсно з’їдає свої шмарклі і вимагає компенсації.
***
Вони повертаються до Агенства пізно ввечері, коли вже більшість детективів пішли додому. Дадзай зустрічає їх широкою посмішкою і кидає капелюх Чюї йому на голову, той миттєво знімає його з голови, ретельно перевіряє на ушкодження, але, на щастя Осаму, капелюх неушкоджений, інакше Накахара не знає, що б зробив з мумією, якби він зіпсував його.
— Добре, і як це було? — питає він у тих двох.
Чюя та Рампо обмінюються поглядами, їхні очі хитро поблискують у світлі ліхтарів. Рудий переводить погляд на шатена, його усмішка гостра, мов бритва.
— Цікаво.
P.s. від перекладача. Рятуйте!!! Нас тримають у рабстві, я просто надіюсь що ця глава вартувала моєї безсонної ночі.
P.s.s. Адмінша тиран але ми її любимо.