Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
— О, до речі, Чює, — каже Дадзай уже на півдорозі до виходу з квартири. — Люди з агентства прийдуть сьогодні на вечерю.
На мить настає тиша. Двері зачиняються з клацанням.
— …ЩО?!
-
— Ох… Ого. Скажу відверто, Чює, я знаю, як ти можеш потрапляти в такі ситуації, але я не очікував… такого.
-
Пізній вечір. Накахара примостився на підлокітнику їхнього шкіряного дивану, рахуючи глибокі вдихи та намагаючись не гупнутись на підлогу без можливості піднятися. Він повільно піднявся з дивану й кинув на Дадзая вбивчий погляд. Саме через цього вилупка йому довелося готувати величезну вечерю. Бо він попередив його за 20 годин до клятої зустрічі.
Чюя пишається своїми здібностями господаря, і Осаму про це знає. Усього лишень одним коротким легковажним реченням, сказаним вранці, коли він вирушав на роботу, шатен змусив його впасти в паніку. Коли минув перший шок, рудий узяв себе в руки й зателефонував Морі, повідомивши боса, що його не буде сьогодні на роботі. Потім він витратив двадцять хвилин, обираючи підхожі страви, і ще десять мучився над ідеальним вином до них. Місце призначення – найближча крамниця, куди він побіг, щоб витрати половину грошей у своєму гаманці на інгредієнти, перш ніж побігти додому, готувати їжу.
Після цього він почав наводити лад у квартирі, розташовував по місцях речі, що захаращували квартиру. У багатьох випадках, Накахара кидав чимось із них у довбешку цієї дратівливої мумії. Він вилизав столи, стільці та вікна, протер диван засобами для чищення шкіри, вимив підлогу, а також змінив усі старі наволочки та простирадла на нові гарні. Виконавши роботу, Чюя прийняв душ, який здався йому теплим і приємним, поки не усвідомив, що Осаму не сказав о котрій прибудуть їхні гості, після цієї думки він миттєво вилетів із душу та одягнувся у своє звичне вбрання, щоправда, без довгого пальта, витираючи волосся рушником із небаченою раніше енергією, поки не прозрів і згадав про існування фена. Нарешті, коли сонце вже сховалося за обрієм, рудий вийшов у свою блискучу вітальню, якраз вчасно, щоб крикнути Дадзаю, який саме заходив, зняти свої огидні брудні черевики за межами цих бісових апартаментів, інакше він повисмикує йому ноги.
— Замовкни!!! — у наступний момент вигукує Накахара, кидаючи ще один параноїдальний погляд на чисту підлогу. — Я вб’ю тебе за це.
Він хотів, щоб це звучало в’їдливо, але ефект дещо зіпсувався, адже він спіткнувся і ледь не впав обличчям на килим. Осаму, звичайно, ловить його й сміється.
— Не в цьому стані, — у нього ще є нахабність так лагідно усміхатися йому.
— Знаєш, тобі не потрібно було так довго готуватись. Як ти будеш усіх вітати, коли ти такий сонний?
— Це б не було проблемою, — скрипнув зубами Чюя, відштовхуючи шатена, — якби ти просто попередив заздалегідь, як нормальна людина. — Він зітхає, розпачливо оглядаючи квартиру. — Я навіть не встиг підготуватись.
Осаму знову лише сміється, підходячи та беручи обличчя свого хлопця до рук.
— Усе добре, — тихо промовив він.
Правду кажучи, це ще одна причина, чому Накахара його так ненавидить. Як це йому завжди вдається звучати так заспокійливо? У всьому цьому безладі насамперед винен він!
— Ти, як завжди, виконав блискучу роботу.
Він примружує очі, шукаючи в його погляді глузування, але знаходить лише серйозність. Зітхнувши, він розслабляється, дозволяючи своєму плечу трохи опуститися, а Дадзай усміхається і нахиляє голову, щоб торкнутися губами губ рудоволосого. Накахара, сам того не бажаючи, усміхається і нахиляється до нього, а Осаму тихенько шепоче йому в губи.
— Просто як хороша господиня.
Чюя кусає губу. Сильно.
(Він відчуває, як Дадзай злегка здригається, і це приносить йому більше задоволення, ніж насправді повинно.)
І, звісно ж, саме в цей момент двері відчиняються.
Заходить Едоґава Ранпо.
-
Настає момент тягучої, незручної тиші, поки все детективне агентство обмірковує сцену, свідками якої вони щойно стали. Рудий відчуває, що обличчя спалахнуло багряним, але він надто роздратований, щоб перейматися цим. Відходячи від Осаму, він стискає руки в кулаки, пронизує підлогу розлюченим поглядом й гарчить собі під носа.
— Ви, чорт забирай, знущаєтеся з мене? Знову?!
-
Дадзай спостерігає за тим, як Чюя робить глибокий вдих, розслабляючи кулаки, і повільно підіймає голову. Дивлячись вгору з ввічливою усмішкою на обличчі, рудий повертається до їхніх гостей. Витончено робить це одним плавним рухом, і ідучи вперед, щоб привітати їх виструнченою спиною та елегантною ходою; Койо добре його навчила.
— Добрий вечір, Озброєне детективне агентство. Прошу вибачення за, ах… — тут він на мить завмер, але, швидко схаменувшись, повертає самовпевнену посмішку. — За це. Дозвольте мені належним чином відрекомендуватися, — якби шатену зараз довелося якось описати його усмішку, він би назвав її “люб’язною”, — Накахара Чюя. Приємно познайомитися з усіма вами.
Знову настає тиша. Ацуші першим починає ворушитися, мило усміхаючись рудому, та й взагалі, усе, що стосується людини-тигра, сміховинно миле.
— Мені теж приємно познайомитися з вами, Чює-сан! Я впевнений, що вам будуть раді в нашій родині… — тепер, коли Накахара повністю повернувся до Накаджіми, його вираз обличчя був прихований від погляду Осаму, але той усе ж припустив, що положення плечей коханого вказує на те, що він не виражає жодної краплі здивування. Ацуші ще більше усміхається, наскільки це взагалі можливо. — Хоч ти з мафії, якщо ти хлопець Дадзай-сана, я впевнений, що ти хороша людина! — він робить павзу, замислившись над чимось. — І, крім того, минулого разу, я бачив, як ти допомагав тій старенькій нести всі ці важкі сумки… хоча та леді похилого віку виявилася переодягненим Дадзай-саном… — Ацуші замовк на хвильку, а потім знову енергійно продовжив: — Це лише показує, що ти добра людина всередині.
Чюя відводить погляд, і Осаму бачить, як на його обличчі розливається рум’янець:
— Ц-це було…
Він хитає головою, ще раз дивлячись на Накаджіму, перш ніж його погляд падає на Наомі, і він трохи напружується. Одна з брів Наомі трохи підіймається. Вона чекає поки він заговорить.
— …Я не проситиму вибачення за те, що мафія використовувала вас як приманку, — нарешті каже мафіозі. Він тихо додає: — Але я перепрошую за будь-який стрес чи… емоційне хвилювання, які це могло спричинити.
Наомі якусь мить розглядає його, сині очі бігають по його обличчю, а потім вона широко всміхається:
— Усе добре! Оні-сама мене все-таки врятував, і він був таким героїчним! Я почувалася принцесою, яку рятує її лицар у блискучих обладунках~! — говорячи це, вона тримає брата за руку.
Джюн’їчіро трохи вагається, перш ніж зустрітися поглядом з Чюєю:
— Якщо Наомі пробачила тобі, то… я теж тебе вибачаю.
Осаму стримує усмішку. Усе проходить нормально. Тоді Накахара звертається до Кунікіди, і шатен вирішує, що, можливо, він розслабився занадто швидко.
— А-а-а… Я перепрошую за останній раз як ми зустрілися, — Доппо випалює слова з таким виглядом, ніби бажає провалитися крізь землю. Обличчя Чюї знову відвернуте від нього, але він бачить по тому, як сіпається його колишній напарник, що він бажає того ж: — Я Кунікіда Доппо.
— Приємно з вами познайомитися, — каже мафіозі, але тепер, коли почуття ніяковості зникло, Осаму чує в його голосі ледь помітний натяк на прохолоду. Кунікіда відходить убік, і протягом довгої миті вони зберігають зоровий контакт, мовчки оцінюючи один одного.
У повітрі відчувалася холоднеча.
Потім Кенджі проштовхується уперед, і напруга зникає.
— Накахара-сан! — він схвильований, у його очах видно зірочки. — Того разу, коли ти прийшов на нашу базу… Ти стояв догори дриґом на стелі, а капелюх навіть не впав!! — якимось чином йому вдається словами передати безліч знаків оклику — Це було так круто!!! — голос Кенджі стишується, і він майже сором’язливо запитує: — Чи міг би ти… повторити це ще раз?
— Та… — Чюя зупиняється, кидаючи короткий погляд на Дадзая, у його очах з’являється тінь. — …Можливо, іншим разом.
— Гаразд!
Осаму подумки виключає Кенджі зі свого списку. Майже…
Акіко наступна.
— Накахара, — холодно промовляє вона.
— Йосано.
— Ваша здібність… вражає.
На обличчі Чюї на короткий час з’являється усмішка:
— З того, що я чув, Ваша – просто дивовижна.
Акіко всміхається у відповідь. На це лячно дивитися.
Здається, цього достатньо, щоб задовольнити лікарку, і вона теж відходить убік, дозволяючи Фукудзаві відрекомендуватися.
Він дивиться на Накахару кілька хвилин, а потім коротко киває. Чюя віддзеркалює цей жест. На мить здається, що це все, що Юкічі збирався зробити, але далі він майже про себе сказав:
— Ти міг би добре влаштуватися в агентстві.
Цього разу тиша справді відчутна. Накахара ніби заклякає на мить, його пальці знову смикаються.
— Я-я… — він різко видихає. — Ну… Кх… Мені приємно познайомитися з вами, — його голос звучить механічно, ідеально рівно та монотонно, і будь-хто, окрім коханого, напевно, пропустив би легке тремтіння голосу наприкінці.
— Хлопці, — раптом стогне Рампо, — ми будемо їсти чи як?
Рудий одразу фокусується, він розправляє плечі й підіймає голову, наче до танцю:
— Звичайно, — указує на стіл. — Будь ласка, сідайте. Зараз будемо вечеряти.
-
Перші кілька хвилин ніхто не говорив, не враховуючи коментарів щодо їжі. З кожним компліментом, а отримав він їх багато, Чюя все більше розквітав. Періодично він кидав погляд на Дадзая, який практично чув, як його партнер зловтішається:
— Ось тобі, лайно ти собаче, після того, як скаржився на мої кулінарні здібності.
Розмова линула неспішно. Пусті балачки про місцеві події, аж раптом…
— О, так, ціни на все зростають, — погоджується Накахара, киваючи Йосано, — бинти нині неймовірно дорогі.
Рампо хіхікає:
— Звичайно, ти знаєш про це.
Переводячи на нього холодний погляд, Чюя тихо промовляє:
— Так, знаю. Не смійся з цього. Ти нічого не знаєш про мої страждання.
Ацуші кашляє, але це підозріло нагадує сміх – і швидко замовкає, коли той крижаний погляд зупиняється на ньому.
— Ви хоч знаєте, скільки моїх заощаджень щороку йде на бинти? Двадцять відсотків, — тяжкі охи лунають звідусіль. — Двадцять відсотків, — показово повторює Чюя: — Жодної брехні.
— Я тобі вірю, — серйозно каже Кунікіда. — Мої найщиріші співчуття.
Рудий махнув рукою вже не з таким холодним виразом, як мить тому.
— Це нормально, я вже звик до цього, — його очі темніють. — У будь-якому разі, це ще не найгірше.
— Я майже боюсь запитати, — зізнається Доппо: — Але… що тоді найгірше?
Дадзай відкриває рота, щоб заперечити й додати, що він ідеальна людина, але Чюя не дає то́му й шансу перервати його.
— Його здібності. Він використовує їх проти мене за кожної нагоди, особливо, коли я сам несу сходами десять пакетів з продуктами, адже його ледачий зад відмовляється допомогти.
— А… — сміється Накаджіма. — Це схоже на Дадзай-сана…
Накахара вигинає брову дивлячись на нього:
— Ти знаєш його кілька місяців, людино-тигре. Я знаю його одинадцять років, — потім додає: — Будь удячним за це.
Ацуші енергійно киває. Кунікіда дивиться на Чюю з сумішшю жаху, жалю та розуміння.
Ну, це чудово. Коли саме прошений обід перетворився на місце для зустрічі, щоб обговорювати його? Шатен дивується, оскільки розмова перетворюється на обмін історіями про його витівки. Що ж, принаймні Накахара ладнає з усіма.
Осаму ще раз кидає погляд на своїх попередніх та нинішніх колег. На відміну від їх початкової поведінки, вони дивляться один на одного з новим блиском в очах — і ті, й інші мають такий вигляд, наче знайшли Святий Ґ рааль.
— Я думав, що я єдиний, — хрипло каже Кунікіда.
— Та ні, — серйозно відповідає Накахара, коли вони обоє здригаються. — Ти справді не єдиний.
Непомітно для обох Осаму мовчки наїжачився. Їм не потрібно ладнати так добре.
-
— До побачення, на добраніч, мені було приємно зі всіма вами познайомитися! — Чюя промовляє ці репліки з потрібною кількістю ввічливої бадьорості, хоча з його м’якого погляду Дадзай бачить, що він має на увазі кожне слово, яке говорить. Останнім виходить Доппо.
— Тоді я колись напишу тобі, — каже він виходячи. — Ми можемо якось згодом зустрітися.
— Так, — рудий дарує йому переможну усмішку. — Я навіть куплю тобі новий блокнот, щоб замінити всі сторінки з тією дурнею, яку Дадзай змушує тебе писати.
Двері зачиняються. Осаму все ще бачить, як з-під них видніється новознайдене сяйво Кунікіди.
— Ну що ж, — радісно каже він. — Усе пройшло чудово.
Накахара миттєво накинувся на нього, усмішка разом із тим зникає з його вуст.
— Не думай, що я забув, який я був розлючений на тебе. Розповідаючи всі ці історії сьогодні ввечері, я тільки згадав ще більше причин розбити твою зухвалу пику об стіну. Я не буду це робити тільки тому, що я не хочу знову платити за ремонт, але ти не думай, що це так просто зійде тобі з рук. — Він проходить повз Дадзая до їхньої спальні. — Сьогодні ти спиш на дивані, марно трата бинтів .
Осаму дивиться йому вслід, після чого грюкають двері спальні. Зазвичай він чекав декілька хвилин і все одно заповзав у ліжко. На той момент Чюя завжди його вибачав… ну, за винятком двох чи п’яти разів, коли він штовхав Дадзая ногою в стіну, але це не має значення. Однак сьогоднішній вечір, здається, один із таких, тому краще він залишиться сьогодні тут.
І, можливо, він досі трішки сердиться, через те, як добре Накахара та Кунікіда порозумілися між собою, але це не причина, у жодному разі.
-
Минає дві години, перш ніж рудий, який тремтів на самоті в занадто великому ліжку, нарешті визнав, що його безсоння не є наслідком роздратування.
Він заплющує очі, сперечаючись сам із собою в голові, перевертаючись, і знову перевертаючись на інший бік; рахує овець, перевертаючись втретє, і нарешті сідає, витріщаючись на двері у вітальню.
-
— Я забув свого капелюха, — оголошує Рампо, відчиняючи вхідні двері у квартиру Дадзая, та заходить, кладучи скріпку до кишені. У відповідь тільки тиша. Едоґава помічає свого капелюха на стільці.
А потім він бачить щось набагато цікавіше.
Накахара Чюя лежить на дивані обличчям вниз, половина білої ковдри на ньому, половина на підлозі. І ледь помітного під ним, Рампо може розрізнити Дадзая, якого можна впізнати за бинтами, що покривають руку, обвиту навколо талії Накахари; ця ж рука заплуталась у волоссі рудого.
Детектив робить сім фотографій і знімає одне відео на свій телефон, бере свого капелюха й тихо вислизає з квартири, залишаючи двері відчиненими.