5 розділ

Джеймс згорнувся калачиком у своєму ліжку, використовуючи подушку, щоб заглушити ридання, що пронизували тіло. Знадобилася до останньої унції рішучості та мужності, щоб триматися так довго, як він це робив, тому просто не може більше цього робити.

Хоч і зайняло години, але вони нарешті завели Сіріуса в душ, переодягли в запасну піжаму, яку вдалося роздобути ельфам, і лягли в ліжко. Ні, не в ліжко Сіріуса, а в просто ліжко.

Поттеру вдалося запобігти панічній атаці, доки він не почув, як Сіріус і Ремус перестали обертатися один навколо одного, і їхнє дихання стало рівним. Червохвіст теж десь там є, мабуть, у подобі щура. І Блек, і Пітер справляються з речами краще, коли вони у вигляді тварин.

Джеймс також робить це, але лише тоді, коли Золоторіг має простір для бігу. Оленям не так багато є чим зайнятися в повністю мебльованій кімнаті, роги справді неймовірно вміють заважати, але крім цього.

Він перевертається, намагаючись вирівняти дихання.

Це не так — усе не здається справжнім. Лілі — мертва. Аліса, Френк — напевно мертві. Піт — мертвий. Безліч інших — зникли. Ремус — роками сам. І Сіріус… Поттер не може навіть думати про це, не розплакавшись.

Що сталося? Невже щось могло статися в наступні кілька років життя Мародерів, що так кардинально змінило ситуацію?

Джеймс заплющує повіки, ховаючи очі в руках, і тихо, здригаючись, видихає.

Гаррі зростав у тітки, а це означає, що батьки самого Джеймса, імовірно, померли.

Здається, менше ніж десять годин тому в нього були батьки, сім’я, життя. Зараз він, мабуть, сирота, у незнайомому світі, в оточенні незнайомих людей, тому повинен триматись при розумі. Для себе, так, але здебільшого для своїх друзів — практично єдиної сім’ї, яка зараз у нього є.

І Гаррі. У Джеймса з оригіналу був син. Посеред війни. Наскільки він був дурним? Хлопчик мав статися випадково — це єдине, що має хоч якийсь сенс. Навіщо комусь народжувати дитину посеред війни?

У них не тільки народилася дитина під час війни, вони ще й узяли, й померли потім, залишивши малого на виховання. Гаразд, Джеймс не знає подробиць, але майже впевнений, що можна назвати їх «монстрами». Зовсім недалеко від істини.

Парубок тягне подушку на обличчя, приглушуваючи тихий стогін жаху. Він надто молодий, щоб бути батьком, а батьком травмованої дитини й поготів, молодшої за нього лише на два роки.

Він навіть не знає, як почати говорити про ту частину, де Гаррі, очевидно, пережив непробачне вбивче прокляття.

Тоді хлопець робить спокійний вдих. Він ходить по колу. Ніхто не очікує, що він стане татом. Трясця, Гаррі ледь не помер, коли Джеймс сказав, що допоможе йому вийти з тієї ситуації.

Ні, Джеймсу не потрібно бути татом. Однак він (звичайно) стане найкращим проклятим старшим братом, якого коли-небудь бачив світ.

І якщо це означає, що Старий Люпин змушений усиновити Гаррі? Так і буде тоді.

Поттер сідає, наосліп простягаючи руку до окулярів. Немає шансів, що він засне сьогодні вночі. Тримаючи в голові цю думку, затамував подих, вислизаючи з-за фіранок свого ліжка, крізь двері й униз по сходах, минаючи на своєму шляху кімнату гуртожитку для п’ятикурсників.

Він справді відчув полегшення, коли побачив, що Гоґвортс створив абсолютно нову кімнату, спеціально для них. Близнюки здаються досить хорошими хлопцями, але ділити з ними кімнату в гуртожитку разом з іншими ґрифіндорськими п’ятого курсу? Емоцій було б по вінця.

Джеймс тихо заходить до благословенно знайомої та (здебільшого) незмінної загальної кімнати, прямуючи до крісла, найближчого до згасаючого вогню.

На свій подив, він бачить Гаррі, який згорнувся калачиком у тому самому місці, де був раніше, поруч зі своїми сплячими друзями, Герміоною та Роном. Парубок тихо усміхається на це видовище — принаймні він може померти, знаючи, що в іншому житті вони з Лілі разом зробили в біса милу дитину.

Поттер більше здивований, що Лілі, урешті-решт, повелась на нього. Зацікавило, чи не сталося щось зі Снейпом. Можливо, Джеймс вибачився перед ним молодим, відшкодував завдану шкоду, і вони всі стали найкращими друзями? (прим. ред.: ха-ха-ха)

А тоді він згадує жахливий вираз обличчя та гримасу старшого Снейпа. Мабуть, точно не так.

Леле, зілля (тому що, якщо Снейп навчатиме чогось іншого, Поттер купить капелюх і з’їсть його) буде жалюгідним. Юнак швидко задається питанням про те, як швидко міг би вийти з цього. «Щось варте уваги,» — розмірковує Джеймс.

Хлопець відкидається назад, думаючи про те, що ще зміниться. Йой, квідич. Цікаво, наскільки хороша команда зараз. Лишалося сподіватися, що достатньо для перемоги з Джеймсом у складі — він сам не знає, чи зможе протриматися й рік, не приєднавшись до гри.

Ах, правильно, а тут ще все те… що сказав Старий Люпин? Цей Старий Блек у бігах? Поттеру, імовірно, також доведеться з’ясувати, що сталося, а потім, сподівається, подбати про нього, перш ніж він зможе зробити щось, щоб завдати Сіріусу, його Сіріусу, більше, ніж уже зробив.

Джеймс важко зітхає.

— Джеймсе? — шепоче Гаррі, відкриваючи очі.

— Вибач, я тебе розбудив? — запитує він, дивлячись на співрозмовника. — Я не міг заснути, тому й спустився сюди, — і вичитав себе: йому мало прийти в голову, що хлопчина, імовірно, погано спить.

— Усе… — починає Гаррі, перш ніж позіхнути, — усе нормально. Чи можу я чимось допомогти?

Джеймс хитає головою, тихо усміхаючись.

 — Ні, — каже натомість. — Не хвилюйся за мене.

Гаррі сонно киває, потім раптом задихається й сідає, відштовхнувши від себе Герміону й Рона. Які трохи ворушаться, але не прокидаються.

— Що? — запитує Джеймс, шалено озираючись.

— У мене є… У мене є дещо твоє! — схвильовано каже хлопець.

— Ти… е-е, мабуть, — мовить Джеймс, кліпаючи очима. — У мене було чимало речей, які точно повинні були передатися тобі.

Гаррі махає рукою. 

— Я не можу брати речі із собою влітку, тому більшість із них у сховищах. Але я про, — продовжує Гаррі, лізучи до кишені, — це!

І помахом знімає відрізок мерехтливої тканини, від якого серце Джеймса підскакує.

— Мантія! — каже старший, простягаючи руку. Гаррі встає, щоб віддати, але Джеймс зупиняється. — Почекай, — говорить він.

— Що? — запитує Гаррі. — Візьми!

— Ні, — відказує натомість, примруживши очі. Він не зовсім впевнений, але вважає, що це може бути магічним еквівалентом істерики. — Я… я не думаю, що це моє, більше ні. Їй подобаєшся ти.

— А, ні, — починає Гаррі, а потім дивиться  вниз. — Ха. Це дивно – вибач.

— Усе гаразд, — каже, відмахуючись. — Мені просто іноді доведеться позичати її.

— Тільки не кажи, що думаєш, ніби плащ теж має почуття, — стогне Герміона, уткнувшись обличчям у Ронове плече. Сам Візлі хропе без перестанку.

Джеймс кидає їй збентежену посмішку, яку вона не могла помітити, і каже: 

— Це щось на зразок Поттера?

Дівчина дивиться вгору із сумнівним виразом обличчя.

 — Це й справді так?

— Поняття не маю, — відповідає Джеймс.

— Я так і думала, — пробурмотіла Ґрейнджер, усе ще виглядаючи напівсонною. Вона прикриває обличчя Рона рукою. — Іди геть.

— Правильно, — мовить Джеймс, сміючись. — Я це й зроблю. На добраніч, Гаррі.

— Солодких, — відказує парубок, знову влаштовуючись у купі друзів.

Наступні кілька днів плинуть повільно, і більшість із них складається з Джеймса, Ремуса та Пітера, які допомагають Сіріусу подолати жахливий холод, з яким він зіткнувся. Одного разу з’явився Старий Люпин і запитав, коли вони хочуть піти за речами — чарівними паличками.

— Е-е, — каже Джеймс крізь щілину у дверях. Позаду нього Блек розриває легені. — Може, дасте декілька днів?

Старий Люпин кривиться. 

— Я покличу Помфрі.

— Не треба, — протестує Джеймс, — Сіріусові це не сподобається.

— Джеймсе, — кличе Сіріус скрипучим і грубим голосом. Навіть для вух Поттера це звучить надто гівняно. — Я помираю, Джеймсе, це все для мене.

Старий Люпин піднімає брову.

— Гаразд, — погоджується той, — можливо, це не жахлива ідея.

Звісно, у Блека виникає невеликий напад, коли вривається мадам Помфрі. Але жінка швидко вимикає його – так, як може лише вона.

— Просто дайте мені померти! — Сіріус хрипко кричить. Він стоїть на ліжку, однією рукою тримає ковдру, загорнуту навколо нього, а іншою розмахує подушкою, наче це неймовірно погано сконструйований меч.

Ремус, Джеймс і Пітер обмінюються втомленими поглядами. Вони виснажені — минули дні відтоді, як хтось із них міг повноцінно відпочити.

— Містере Блек, мені потрібно, щоб ви негайно приборкали себе, — каже мадам Помфрі, піднімаючи брову.

— Я не хочу одужувати, — говорить юнак, наголошуючи на кожному слові ще одним помахом подушки. У нього гарячковий блиск в очах. — Я заслуговую на це.

Жінка зітхає. 

— Ви сприймаєте цю хворобу як якусь божественну відплату, так?

— А що, якщо й дійсно так? — запитує Сіріус, дивлячись на Помфрі примруженими очима.

— Ви, — каже Поппі, — не такий уже й особливий.

— О, — відповідає натомість. Джеймс бачить, як у ньому йде боротьба. Блек сідає. — Гаразд.

— Геть, — промовляє Помфрі, махаючи іншим піти, пробираючись крізь хаос кімнати до Сіріуса, який знову закашлявся. — За двері.

Вони йдуть без нарікань.

Хвороба проходить, і парубок, здається, трохи заспокоївся. Поттеру все ще не подобається залишати друга одного, але з часом він трохи розслабляється.

Старий Люпин веде їх за шкільним приладдям, а Джеймс дивиться на Діагон-алею майбутнього.

— Гультяю, ти це бачиш? — каже, дивлячись на виставлені мітли.

— Я збираюся зайти туди й облапати всі мітли, — говорить Блек із широко розплющеними очима.

Поттер ляскає його по руці, і Сіріус повертається, щоб поглянути на нього зі зраненим виразом обличчя. 

— Це комплімент! Я б не лапав неякісні мітли.

— Будь ласка, — благає Ремус, протираючи очі. Він очікує найгіршого, бо за кілька днів повний місяць.  — Будь ласка, ми можемо продовжити. Я хочу скоріше прийти додому й лягти спати.

Старий Люпин кривиться, потім киває головою.

 — Нам дійсно потрібно рухатися, — погоджується. — Вибачте, що скоротив веселощі.

Джеймс постійно підловлює, як Старий Люпин дивиться на Ремуса з тим виразом обличчя, який можна описати лише як «непереборне горе», що змушує відчувати всіляке — здебільшого паніку.

Ремус ніколи не міг зрозуміти, чому Джеймсу, Сіріусу та Піту так важко, коли він перетворюється раз на місяць, чому вони йшли на все, що робили досі, аби мати змогу бігати з Муні в повний місяць. Щоб йому не доводилося просто посміхатися й терпіти цю річ про перевертня.

Схоже, що ліки від цього — це подорослішати ще на вісімнадцять років, пройти через пекло, а потім бути змушеним спостерігати, як ти п’ятнадцятирічний переживаєш трансформацію разом із собою.

Незважаючи на те, що він знайомий із Муні, Старий Люпин усе ще переконаний, що йому потрібно це налагодити і все, що він не дитяча версія. Дитячій версії слід дати більше часу.

Джеймс любить своїх друзів усім серцем, просто іноді хочеться дати їм ляпаса. Виявляється, це стосується й старих версій.

Коли він із друзями розходяться, щоб придбати книги, Поттер ставить собі запитання: як важко було б вибити глузд у Старого Сіріуса. Можливо, варто спробувати — тоді Старий Люпин не буде змушений виховувати Гаррі сам. Говорячи про…

— Отже, — каже, сідаючи на вільне місце біля старшого перевертня. Той переглядає розмічені книжки в задній частини магазину. — Гаррі, га?

Старий Люпин кривиться. 

— Що з ним?

— Ну, — каже Джеймс, простягає руку й проводить нею по запорошеній маґлівській книжці. — Мені буде сімнадцять через півтора року, тому я ще не можу отримати опіку — що скажеш про те, щоб узяти хлопця до того часу?

Чоловік затамовує подих, а Поттер неуважно простягає руку й гладить його по спині.

— Джеймсе, — задихається той, — я не можу просто… я перевертень. Я не можу просто взяти дитину — це було б небезпечно.

— О, так, — каже парубок, ляскаючи рукою по лобі. — Не можу повірити, що забув!

Старий Люпин повертається, щоб беземоційно подивитися на малого.

— Я не забув, — уточнює Поттер.

— Знаю, що ти не забув, — каже у відповідь.

— Чи знаєш, що його вкусив василіск декілька місяців тому? — продовжує Джеймс розмову.

Старий Люпин зупиняється, його обличчя стає блідим, а очі — бурштиновими. 

— Хто його вкусив?

— Ммм, — протягує Поттер. — І при цьому гатив старого Волді. Знаєш, утретє? На щастя для всіх, він мав фенікса, який тинявся поруч… Тільки подумай, якби там не було Фоукса, у нас був би мінус один хлопчик-рятівник.

Джеймс змусив Гаррі та його друзів сісти й розповісти, що сталося протягом останніх років. Він не був вражений нічим. Чи було б це вбивством самотнього дорослого, щоб нести відповідальність? Одного дня він із директором поговорить про це.

— Боже мій, — хрипло промовляє чоловік.

— Так просто? Це божевілля, — каже Джеймс, сміючись. — І знаєш, що ще… Я розмовляв із його друзями, Роном і Герміоною? Чи знаєш ти, що Рон і близнюки буквально врятували його з дому тітки кілька років тому? На вікні були ґрати. Він не їв тиждень.

Ремус тепер притулився до полиць і важко вдихав повітря. Поттер намагався викликати співчуття, але це дуже важко — здебільшого він думає про те, де міг бути Старий Люпин останні дванадцять років. Не там, де буде краще для сина Джеймса — ось де.

— Він виглядав не дуже добре, усе тіло та обличчя в синцях, — продовжує, зберігаючи спокійний тон, незважаючи на калюжі гніву, що збираються в грудях. Він витягує з полиці якусь книгу. — Ось, — каже, простягаючи вовкові. — Думаю, ти її шукав.

Чоловік, не підводячи голови, вихоплює книгу (під назвою «Виховання травмованих дітей»).

Поттер іде, заховавши руки в кишені й весело насвистуючи. Усе пройшло добре. Тепер йому потрібно лише придбати згорнуту газету, пляшку з розпилювачем і знайти Старого Сіріуса.