— Привіт, Гаррі…
— Ми знаємо, що в тебе останнім часом не все так добре…
— І у нас є пропозиція.
Брюнет піднімає очі, дивлячись на близнюків, примружившись. Вони, як зазвичай, мають однакові пустотливі усмішки, але в їхніх очах також є проникливий блиск — юнак миттєво насторожився, але й так само зацікавився.
— Я слухаю, — каже він.
Мабуть, це все, що потрібно близнюкам — вони хапають його за руки й піднімають зі стільця, тягнучи за собою, поки безпечно не влаштуються в кімнаті за вимог, прихованій за гобеленом.
— Хлопці, — звертається Гаррі, роблячи пару глибоких вдихів, щоб заспокоїти своє серце, що прискорило ритм, — без дотику, пам’ятаєте?
— Чорт, вибач…
— Ми були схвильовані.
На їх захист: Візлі виглядають щиро засмученими.
— Не турбуйтеся, — каже парубок, відмахуючись від них. — Яка у вас пропозиція?
Усмішки повернулися. Фред помахом дістає… Пошарпаний папірець.
— Що це? — запитує Поттер, дивлячись на папір із деяким трепетом.
— Це неймовірний витвір мистецтва, подібного якому ти ще не бачив, — каже Фред, дивлячись на пергамент із ніжним виразом обличчя.
— Це наша найбільша цінність, і після ретельного розгляду та довгих роздумів ми вирішили позичити його тобі цього року, — доповнює інший близнюк, виблискуючи очима.
— У чому заковика? — запитує Гаррі, піднімаючи брову й притуляючись до стіни.
— Не заковика, сама по собі…
— Ми просто хотіли знати, що ти можеш позичити нам натомість.
— Спочатку мені потрібно знати, що вона робить, — заперечує третьокурсник.
— Звичайно, — каже Джордж, обережно дістаючи нізвідки чарівну паличку та постукуючи нею по пергаменту. Поттер збентежено спостерігає, як Джордж мовить: — Урочисто присягаю не затівати нічого доброго!
Здивування перетворюється на благоговіння, коли чорнило розтікається по паперу тонкими павутинними лініями. Гаррі спостерігає, як на сторінці з’являються слова: «Панове Муні, Червохвіст, Гультяй, Золоторіг, що надають допомогу чарівникам-бешкетникам, мають честь репрезентувати Карту Мародера».
— Вау, — каже юнак, але видовище ще не закінчилося.
Фред без слів розгортає сторінки, відкриваючи… У Гаррі відвисла щелепа, і він хапається за папір, підносячи його до обличчя.
— Невже… Мапа Гоґвортсу в реальному часі?
— Це так, братику, — відповідає Джордж, губи смикаються в усмішці.
— Таємні проходи й таке інше, — додає Фред, вказуючи на маленьку зірочку з написом: «Коридор Геґа в Гоґсміді».
— Це… Це ж дивовижно! — каже парубок, задираючи окуляри на ніс і вдивляючись у папір ще ближче. Потім підняв очі на близнюків: — А також це пояснює дуже багато речей.
Джордж незворушно знизує плечима.
— Можливо й дійсно багато чого, але не все.
— Де ви це взяли? — запитує Поттер.
Фред вириває папір із рук Гаррі.
— Така інформація є секретною.
— Узяли з кабінету Філча, — водночас каже Джордж.
Фред штовхає його ліктем, і брат без жодних помилок повторює:
— Така інформація є секретною.
— То що? Ти зацікавлений? — запитує Фред, спокусливо піднімаючи карту.
Брюнет розглядає її. З одного боку, кого він обманює, звичайно, цікаво. Тільки секретні проходи роблять її вартою цього. Не кажучи вже про те, що карта може попередити про Сіріуса Блека, якщо той знову спробує зробити щось на зразок того, що було на Гелловін.
— Що ви хочете за це? — запитує Поттер.
— Плащ-невидимку, — водночас кажуть Візлі.
— Не може бути й мови,— негайно відповідає юнак.
Мало того, що цей плащ — єдине, що залишилось від батька, у нього є щось, що підказує: віддавати плащ, навіть на тимчасовій основі, неправильно.
Близнюки задумливо дивляться на співрозмовника.
— Ти можеш спробувати запропонувати нам щось інше… — починає Джордж.
— …Але ця карта для нас дуже важлива, тому краще, щоб обмін був хорошим, — завершує Фред.
Гаррі насупив брови, напружено розмірковуючи. В нього не так багато речей: можливо, якби змусив Дамблдора, щоб той дозволив зберегти меч Ґрифіндору… Ну, ні, навряд чи їм сподобається меч. Але можуть захотіти…
— Ах! — вигукнув парубок, випроставшись. — У мене є саме те, чого ви хотіли б, почекайте…
Хлопці з задоволенням спостерігають, як третьокурсник лізе рукою в одну з внутрішніх кишень, які пришив до свого халата. У Поттера є кілька речей, які не наважується залишити в гуртожитку, і це одна з них.
(Трюку із зайвими кишенями він навчився кілька років тому, після того, як Петунія запропонувала йому зробити пару великих швейних проєктів. Використовуючи зайві клаптики, пришивав кишені до свого одягу, щоб мати змогу ховати їжу та різні дрібнички. Тут, у Гоґвортсі, також корисно ховати речі — з досвіду Гаррі, чарівники зазвичай не шукають маґлівськиих пояснень для речей).
— Ось, — каже, кидаючи камінь близнюкам. Фред ловить і дивиться вниз із здивуванням.
— Камінь?
— Він світиться, — показує Гаррі, відчуваючи усмішку, що тягне кутик його рота.
— На що ще здатний? Бо, якщо більше ніц, ми можемо сказати прямо зараз, що не погоджуємося.
— Нічого особливого, — знизує плечима Поттер. — Те, що він світиться, і є головною перевагою продажу.
Візлі дивляться на нього з неймовірно байдужими виразами.
— Ну, це й, — продовжує юнак, вказуючи на сяючий камінь, — ще кілька, досить незначних речей. Він називається Філософським, чи чули щось?
Фред і Джордж довго дивляться на камінь.
— А, — відказує Джордж. Голос звучить трохи здавлено.
— Ага, — мовить Фред. Його очі блищать.
Потім вони дивляться одне на одного й знову на Гаррі.
— Це підійде, – кажуть одночасно.
Парубок яскраво усміхається.
— Я так і думав.
— Ось, — каже Фред, збираючись віддати карту. Коли третьокурсник простягає руку, куточок паперу торкається каменя, який він тримає в іншій руці.
— Дякую, — відказує Гаррі, збираючись схопити пергамент. Рука ледь взяла предмет, коли карта раптом засвітилася яскраво-червоним, схожим на колір каменя.
Поттер та Фред водночас кидають карту, і всі троє відскакують від неї, оскільки червоний промінь стає дедалі сильнішим. Він настільки яскравий, що Гаррі дивується, як папір не загорівся, коли з гучним тріском сяйво зникає.
Брюнет кліпає очима, намагаючись прибрати залишкове зображення на сітківці ока.
— Ой, — мовить голос. — Що трапилось?
— Щось пішло не так? — запитує інший.
— Ні в якому разі, ми тричі перевірили весь процес, — каже третій.
— Треба було й учетверте, — промовляє останній голос, той, що найбільше тремтить.
Зір Поттера прояснився достатньо, щоб знову побачити кімнату, але він усе одно протирає очі, не в силах повірити побаченому.
Там, посеред кімнати, куди впала карта (тепер її ніде не видно), сидять четверо хлопців — усі купою на землі. Вони виглядають лише на пару років старшими за самого ґрифіндорця.
Гаррі, завмерши на місці, спостерігає, як четверо постатей намагаються підвестися.
Один із пісочним волоссям, рожевою шкірою та круглим обличчям. Інший має довге чорне кучеряве волосся, шкіру занадто темного відтінку, щоб ще раз будь-коли засмагати, і аристократичні риси обличчя. Третій — худий, блідий і весь у шрамах. Останній, той, хто першим заговорив, — з його темною шкірою, розпущеним волоссям і кривими окулярами — дуже схожий на самого Гаррі.
Юнак абсолютно онімів, дивлячись прямо в горіхові очі Джеймса Поттера.
— О, — каже Джеймс, проводячи рукою по волоссю й широко всміхаючись сину, — привіт, вибачте, я не хотів зайти до вас таким чином.
Інші троє дивляться на них, широко розплющивши очі. Гаррі віддалено помічає, що близнюки стоять у кутку й люто шепочуться. Фред дико жестикулює, тримаючи камінь у руці.
Серце Гаррі застрягло в горлі, і він думає, що може бути на межі нападу паніки.
— Почекай, — мовить Джеймс, ще раз дивлячись на нього. Потім тягнеться й поправляє окуляри, звертаючись до інших своїх колег: — Хлопці, ви це бачите? Незвичайно, правда?
Троє кивають в тандемі.
Джеймс повертається, щоб поглянути на сина, вражено хитаючи головою.
— Ти схожий на ту дівчину, яку я знаю, скажи, ти родич Лілі?
Один із них, той, зі шрамами, б’є себе по лобі. Інші розреготалися: звучало трохи істерично.
— А що я сказав? Ви ж теж це бачите, так?
Гаррі відчував запаморочення.
— О, привіт, — каже Золоторіг, раптом опинившись поруч. — Ти виглядаєш не дуже добре, давай…
Парубок підтримує сина за плечі, обережно опускаючи на підлогу. Цей раптовий контакт був занадто важким для Гаррі, і напад паніки, якому відчайдушно намагався запобігти, нарешті бере гору.
— Ах, чорт, — мовить Джеймс, відступаючи трохи назад.
Інші троє таємничих кидаються туди, де зараз сидить ґрифіндорець, поклавши голову між колінами. Хоч виглядають стурбованими, але Гаррі потрібно, щоб вони відійшли. Хлопці дуже-дуже близько, і нависають так, що серце намагається вискочити з грудей.
Раптом, на щастя, близнюки опиняються поряд. Джордж став між Гаррі та іншими чотирма, а Фред присів біля самого юнака.
— Дихай зі мною, Гаррі… — каже Фред із блідим і виснаженим обличчям. Потім робить глибокий вдих, затримує його, і видихає.
Потрібно повторити кілька разів, але Поттеру вдається наздогнати дихання товариша. Дихаючи, він повертається до того, що говорять інші.
— З ним все гаразд? — нервово запитує Джеймс.
— Ні, очевидно, що ні, — відповідає чорноволосий. Він чомусь здається знайомим, але зараз є важливіші справи, ніж дізнатися, хто ж цей хлопець. — Твоя потворна пика, напевно, налякала його до смерті.
— Це не має сенсу, — зауважує пісковолосий, — у них однакове обличчя.
— Не жартуй, Червохвосте, ми зовсім не схожі, — каже Джеймс, кидаючи на нього погляд.
Той, що зі шрамами (який ще й виглядає навіть більш знайомим, ніж чорноволосий — де Гаррі його бачив раніше?), складає перед собою руки. Він труситься, а очі в нього… золоті?
Гаррі кліпає очима. Цей рік просто сповнений перевертнів.
Тримайся.
— Люпин? — запитує Гаррі.
Хлопець, а він Люпин, без сумніву, переводить погляд на Гаррі. Парубок думає, що злякався б, якби ще не переповнив цю особливу емоцію — він майже бачить, як вовк крокує позаду очей Ремуса.
— Так, — стримано відповідає перевертень.
— Як щодо того, — каже чорноволосий, кидаючи на Люпина занепокоєний погляд, — ми сядемо й розберемося, що відбувається.
— Е-е, — мовить Джордж. — Не потрібно — ми знаємо, що відбувається.
Гаррі, Люпин, Джеймс та двоє інших повертають голови до Візлі.
— Ми знаємо? — збентежено запитує Фред, збираючись підвестися й дати Гаррі трохи місця, що тому дуже подобається.
— У мене є гарна ідея, — виправляється Джордж.
Брюнет знову кліпає очима, усе ще не оклигавши від усього, що відбувається. Однак знає одну річ: усі тут надто високі, і їм потрібно припинити нависати.
— Я підтримую ідею сісти, — вирішує Гаррі, усе ще почуваючись трохи відірваним від реальності.
Раптом юнак отримує шість стурбованих поглядів. І всі сідають.
— Ну? Яка теорія? — говорить чорноволосий після того, як усі влаштувалися в нерівне коло.
— Гультяю, — каже Джеймс, хитаючи головою. — Де твої манери? Ми повинні представитися.
Потім звертається до Фреда, Джорджа та Гаррі та драматично продовжує:
— Мародери до ваших послуг.