6 розділ

Сіріус зітхає, трохи висувається у відчинене вікно їхньої кімнати в гуртожитку, дивлячись на засніжену землю за сотні футів під собою. Злегка тремтить на холодному нічному повітрі, щосили намагаючись узагалі ні про що не думати.

Блек готовий знову до підвищення температури — було тепло, коли вони виконували заклинання крові, а потім раптово знову настала мертва зима. Це справді пригнічує. Хоча, враховуючи всі обставини, це не те, що повинно найбільше засмучувати.

Але як можна не бути пригніченим через те, що він, очевидно, зрадник? Це лише підтвердження всього, що він коли-небудь думав про себе. Ні, Сіріус не в депресії через це. Він, мабуть, просто… втратив глузд.

Інші робили все можливе, щоб відвернути його увагу від цього, стримати від будь-яких… кардинальних дій, але не варто турбуватися: у Блека немає причин для самогубства. Не зараз — ні, у нього ще є чим зайнятися.

Звичайно, він виключить себе з рівняння до того, як йому виповниться двадцять один рік, оскільки, очевидно, приблизно в той час він зовсім збожеволіє. Але це проблема (або рішення? або полегшення?) для майбутнього Сіріуса. Прямо зараз у нього є причина не помічати перевертня, бо почне сумувати за ним, Золоторіг ох Золотороже , аби дратувати його далі і далі.

— Гультяю?

Блек здригається, але повертається, щоб подивитися на Джеймса — у нього темні кола під очима, і його погляд нервово бігає з Сіріуса на відчинине вікно, до якого той притулився.

— О, — тихо каже Блек, відштовхуючись від вікна. — Вибач, Золотороже, я не хотів тебе розбудити.

— Що ти робиш? — шепоче Поттер, відмахуючись від слів.

— Думаю, — шепоче Сіріус у відповідь.

— Та годі, — каже Джеймс, насупивши брови. — Я головний мозок цієї операції, пам’ятаєш? Ми залишаємо всі роздуми на мене.

Сіріус глузує, стримуючи усмішку: 

— Джеймсе, нумо, я більше, ніж просто миле обличчя. І був би вдячний, якби ви припинили мене об’єктивізувати.

— Ні, бачиш, ти знову помилився. Ремус — ось обличчя операції, — каже Поттер, хитаючи головою.

Блек не може сперечатися з цим. Але все одно принципово ображається.

— То ти хочеш сказати, що я — м’язи? — запитує натомість, піднімаючи брову.

— Це, очевидно, Піт.

— Що, у біса, тоді я?

На обличчі Джеймса з’являється вираз, який ставить Сіріуса в глухий кут: цей вираз означає, що Поттер переходить від жартів до щирості, і Блек не знає, чи зможе зараз упоратися з емоційною вразливістю.

Чи взагалі коли-небудь, якщо замислиться над цим.

— Ти, Сіріусе, — каже Джеймс, не звертаючи уваги на зростаючі побоювання співрозмовника, — безцінний: Мародери не змогли б існувати без причини об’єднання.

— Причина? — запитує Блек, втрачаючи рівновагу.

— Знаєш, а ще блохи, — каже Поттер, ніби дивлячись на весь світ із розбитим серцем. — Шампунь від бліх недешевий, мені дуже прикро це сказати. Ах, агов, Гультяю, ні!

Сіріус кинувся на Джеймса, виляючи хвостом і намагаючись з усіх сил вилизати очні яблука друга.

— Я не заслуговую на це, — верещить Поттер, безрезультатно б’ючи його по морді. — Я невинна людина!

— Невинна моя дупа, — каже Блек, перетворюючись назад, але не встаючи з Джеймса. — Ти підступний виродок, ось хто ти.

Поттер розслабляється, коли бачить, що йому більше не загрожує бути облизаним — це саме те, на що очікував перевертень.

— Сіріусе! Ти щойно… ти щойно лизав моє відкрите око?

— Не варто було послаблювати пильність, Джеймі-любчику, — кричить Блек, підстрибуючи та зриваючись з хлопця, трохи відтанцьовуючи.

— Йой, — каже Поттер, протираючи очі, — фу. Я збираюся перевернутись у Золоторога й з’їсти всі твої ковдри.

— Удачі, — глузує Сіріус. — Ремус кричатиме, тому ти перестанеш.

Джеймс пирхає, і Блек гасить рум’янець, який загрожував спалити його обличчя. Трясця, він не повинен був втягувати в це Люпина. Поттер не став би висміювати це в обличчя (ніколи не висміяв би), але він дійсно вважає, що Сіріус смішний, і, що той повинен просто піти на це.

Блек не знає, як Джеймс міг таке подумати… Ремус далеко не в лізі Сіріуса. Так було до Карти, і зараз точнісінько так само, коли Гультяй, очевидно, здатний зрадити єдиних людей, яких він коли-небудь любив по-справжньому.

Гаразд. Принаймні, майже всіх.

— Сіріусе? З тобою все добре?

Той лиш зітнув і опустився на підлогу. 

— Вибач, я… я знову почав думати про нього.

— Ремус? — запитує Поттер, слідуючи за другом.

— Ні, не він.

— Старий Сіріус?

— До біса цього хлопця. Але ні, теж не він.

Джеймс на мить замовк. 

— А, — мовить хлопець, — він.

— Так, — зітхає Блек. Опускає голову на руки, спираючись підборіддям на коліна.

— Ти…

— Ні, я ще нікого про нього не питав. Я… я дуже наляканий.

— Що він може бути мертвим?

— Так. Ні, я не знаю. Просто… я не знаю, що гірше — те, що він загинув на війні, чи те, що він став Вальбургою два, як вона завжди й хотіла. Що я колись натраплю на нього, а він навіть не вагатиметься — просто пошле прокльони. Ти ж це знаєш?

— Вибач, Гультяю, — тихо каже Поттер. — Ти заслуговуєш на краще.

— Я? — мимрить у руки.

— Так, — відповідає Джеймс, дивлячись на Сіріуса. Він простягає руку й обережно смикає чуже пасмо кучерявого волосся. — Так, дійсно заслуговуєш.

Блек зітхає.

— Хіба можливо, щоб він витягнув голову зі своєї дупи? А раптом він просто відпочиває на Гримо? — запитує Поттер через хвилину.

Сіріус пирхає. 

— Ти зустрічав Реґулуса, так?

— Так, — каже той, відкидаючись назад. — Так, вибач.

Блек теж відкидається, тихо б’ючись головою об кам’яну стіну. 

— Я повинен просто покінчити з цим, еге ж?

— Можливо, — мовить Джеймс. — Думаю, це залежить від тебе: Піт ще нікого не запитував про свою маму.

— Гм, — гуде й знову зітхає. — Тоді більше нічого. Крічер?

На секунду майнула думка, що це не спрацювало. У будь-якому випадку це було трохи напружено: від нього відреклися, а він навіть не є оригінальним Сіріусом, тому…

— Чого хоче Спадкоємець? — сварливо запитує ельф.

Хлопці дивляться на нього, по-тупому кліпаючи. Він виглядає так, як і завжди: довгі обвислі вуха, чорна лляна туніка, жовті ікла в занадто широкому роті, величезні чорні очі.

— Е-е, — каже Блек, прочищаючи горло. — Гм, я…

— Спадкоємець такий же красномовний, як завжди, — припускає Крічер.

Парубок відчуває, як його пронизує спалах обурення. 

— Агов, глянь-но…

— Сіріусе, може просто запитай його, а потім відпусти? — пропонує Джеймс.

— Лорд Поттер не буде втручатися в сімейні справи Блеків, — каже домовик, звертаючись до ґрифіндорця.

— Боже, — каже той, відкидаючись на спинку крісла й маючи задумливий вигляд.

— Крічере, я не… я не повинен бути спадкоємцем, — каже Сіріус, відчуваючи, що не правий.

— Ну, Спадкоємець — точно не Господь, — каже ельф, піднімаючи брову.

— Хто-хто?

Крічер плюється, що дуже лаконічно відповідає на запитання.

—  Дворняга, — усе одно уточнює домовик.

— Круто-круто, — каже Блек, намагаючись проштовхнути сюрреалістичність усієї ситуації. Очевидно, коли сімейна магія стикається з безпрецедентними магічними нещасними випадками, магія просто… робить усе, що б це не було. Хто знав? — Чудово.

— Якщо це все… — починає Крічер.

— Ні, зачекай… — каже хлопець, а потім спокійно вдихає. — Р…Реґулус, він…

 — Мертвий, — гарчить ельф.

Сіріус сидить, похитуючись. Він почувається трохи… трохи так, наче здалека бачив, як розбивається власне серце. Поттер дивиться на нього, а на обличчі відображаються співчуття й смуток.

— О, — каже Блек. Голос звучить ніби десь здалеку. — Гаразд. Ти можеш… ти можеш іти зараз, Крічере.

Ельф зникає без звуку.

Сіріус сидить хвилину, дві чи п’ятнадцять, він не впевнений. Усе, що знає: Джеймс, як завжди, сидить поруч.

— Агов, що відбувається?

Блек дивиться на втомлене обличчя Ремуса Люпина — за кілька днів повний місяць, і він виглядає по-особливому гівняно.

— Ти… Сіріусе, чому ти плачеш?

Той тягнеться до обличчя й кліпає. 

— Ой, — це все, що може сказати.

— Це Реґулус, — шепоче Поттер, і з обличчя Ремуса зникає розгубленість.

— Мертвий, — глухо каже Блек.

Люпин нічого не каже, просто повільно ковзає по стіні, поки не сідає поруч із Сіріусом. Той прихиляється головою до запропонованого плеча, а Ремус хапає його руку й починає перебирати його пальці.

Блек зітхає й відкидається назад, дивлячись у стелю. Він тупо помічає, як Піт вислизає з-за штор свого ліжка з ковдрою, загорнутою навколо плечей, і підкрадається туди, де й інші, без жодних слів сідає навпроти Сіріуса, а потім знову засинає.

Джеймс злегка пирхає, а потім підскакує.

— Я зараз повернуся, — каже, коли Блек дивиться на нього, раптово відчуваючи паніку.

Звичайно, зовсім скоро Поттер повернеться з купою подушок і ковдр. Він укриває однією ковдрою Сіріуса та Ремуса, а потім розкладає подушки з ковдрами навколо них. Завершує все амортизуючим шаром заклинання й знову сідає.

— На добраніч, хлопці, — мовить Джеймс, заплющуючи очі.

— На добраніч, — шепоче Люпин.

Сіріус взагалі нічого не каже — лише нахиляється блище до Ремуса й заплющує очі.