4 розділ

Гаррі сидить у вітальні, згорнувшись калачиком на дивані, найближчому до каміна. Він дивиться на вогонь, намагаючись ні про що не думати. Він би пішов спати, але сумує за друзями і хоче бути поруч, коли вони повернуться.

Хлопець дивиться, чуючи, як відчиняються портретні двері, а потім зітхає, коли бачить, що замість його друзів заходять мародери.

— Ще раз дякую, Ґвен, — каже Люпин, тепло всміхаючись портрету.

— Не дозвольте цьому повторитися, містере Люпине! — Ґвен суворо говорить.

— Я б не мріяв про це, — запевняє її він, перш ніж відвернутися. Його теплий вираз стає втомленим, коли усмішка зникає з обличчя.

Позаду нього Джеймс допомагає Сіріусу який сильно труситься проходячи через отвір портрета.

— Ддддякую, старий друже, — мовить Блек крізь цокот зубів.

— Нема за що, старий друже, — відповідає Джеймс.

Позаду стоїть Червохвіст, чиє обличчя абсолютно порожнє. Гаррі кривиться. Схоже, вони дізналися новини — у всякому разі, деякі з них.

— Підіймаймося, нумо подивимося, наскільки змінився гуртожиток? Б’юсь об заклад, що і зараз є яма з м’ячем, — каже Джеймс, допомагаючи Сіріусові піднятися сходами. Він ловить погляд Гаррі й киває. А той нерішуче киває у відповідь.

Коли вони зникають з поля зору, Гаррі повертається до вогню й знову вимикає свої думки.

Поттер не знає, скільки часу минуло, перш ніж він відчув, що хтось опустився на диван поруч. Він здригається і повертається саме вчасно, аби помітити гримасу Джеймса. ЇЇ швидко змінює легка усмішка.

— Вибач, — каже Джеймс, — я не хотів тебе налякати.

— Все добре, — бурмоче Гаррі. Він не знає, як йому діяти. Джеймс відкидається на спинку сидіння.

— Ти їдеш додому на Різдво? — запитує той, дивлячись у стелю.

Відвівши погляд, Гаррі пирхає.

— Так, приблизно так я й думав, — сміється Джеймс, а потім трезвіє.

Хвилину хлопці сидять мовчки.

— Мені виповнюється сімнадцять за півтора року, тому я ще не можу отримати опіку, але я думаю, що ми можемо змусити старого Люпина прийняти нас до того часу, — говорить Джеймс роздумуючи.

Гаррі закашлявся.

— Воу, вибач! Тобі потрібна вода? З тобою все добре? — запитує Поттер, стурбовано дивлячись на Гаррі. Його руки підняті вгору, наче він хоче погладити хлопця по спині, щоб допомогти йому прочистити дихальні шляхи, але стримується.

— Я… добре, — хрипить Гаррі. — Тільки… дай мені секунду.

— Так, — каже Джеймс, хоча він продовжує спостерігати за ним зі стурбованим виразом обличчя, доки у Гаррі не вщухне кашель.

— У будь-якому випадку, як тобі ідея?

Гаррі дивиться на сповнений надії вираз обличчя Джеймса, і його серце завмирає.

— Я… я не можу, — відповідає.

Джеймс насуплює лоб. 

— Чому ні?

— Я… — починає Гаррі, неуважно простягаючи руку, щоб торкнутися свого шраму. Він не знає, скільки Джеймс знає про війну, і не впевнений, що хоче бути тим, хто повідомить йому новини.

— Я мушу залишитися з моєю тіткою для свого ж захисту, — нарешті каже він.

Обличчя Джеймса прояснює. 

— А, — починає він. — Це нічого не пояснює і звучить як фігня.

Гаррі відкриває рота, закриває і знизує плечима. Не те, щоб він міг сперечатися з Джеймсом.

— Чому тебе потрібно захищати? — запитує хлопець, дивлячись на шрам Гаррі. — Це якось пов’язано з тим класним шрамом?

— Гм, — мовить молодший. Він вирішує, що йому не вистачає емоційної сили, щоб спробувати відфільтрувати те, що говорить Джеймсу. — Волдеморт — великий поганий маніяк, влаштовувач геноциду, ти його знаєш?

— Я чув… історії, — каже Джеймс, примруживши очі.

Гаррі знову дивиться на вогонь, робить глибокий вдих і мовить:

— Правильно. Одного разу вночі, близько дванадцяти років тому, він увірвався в дім моїх батьків, убив старшого тебе, вбив мою маму, а потім кинув «Аваду» мені в обличчя, впритул. Це дало зворотний ефект завдяки якомусь божевільному безпрецедентному магічному ритуалу, створеному Лілі, але всі думають, що я був тим, хто поклав край війні, яка зробила мене надзвичайно відомим та начепила мішень на мене. Дамблдор наклав на мене чари, які посилили захист крові, який наклала на мене Лілі, і тепер я мушу залишатися в тітоньки протягом літа, інакше я умру.

— Хм, хм, хм, — наспівує Джеймс.

Гаррі дивиться на нього, здивований тим, як легко він сприйняв це. Він дивиться на вогонь, задумавшись, нахмуривши брови. Єдиним свідченням того, що він може бути не таким холодним, як видає, є його швидко підстрибуюча нога.

— Я не куплюся, — вирішує Джеймс. — Але це вимагає подальших досліджень. Я залучу до цього найкращих людей.

Гаррі знову пирхає. 

— А під «кращі люди» ти маєш на увазі…

— Ремуса. І себе. І, можливо, також Старого Люпина. Знаєш, кращий із кращих.

— Так, — сміючись, мовить Гаррі. — Звичайно. Кращі з кращих.

Джеймс відкидається назад і заплющує очі, закидаючи руки за голову. 

— А в найгіршому випадку я просто приїду з тобою в кінці року.

Молодший дивиться на нього з недовірою, а потім, коли розуміє, що той не жартує, сідає прямо. В нього неприємно зводить живіт.

— Ні, — каже Гаррі. — Це закінчиться… це б закінчилося так, так погано. Для всіх. Для нас, особливо.

Джеймс знизує плечима, не розплющуючи очей. 

— Я твій тато, ти не можеш мені вказувати, що робити.

Гаррі відкриває рота, щоб відповісти, коли…

— Добре! Якщо я не отримаю пояснень протягом наступних двадцяти секунд, у мене трапиться панічний напад!

— Рон! — кричить Гаррі, кидаючись з дивана в обійми рудого хлопчика. Той бурчить, але досить легко ловить Поттера. Гаррі вткнувся обличчям у плече Рона й приглушеним голосом запитав: — Де Герміона?

— Вона хотіла зайти до бібліотеки, — відповідає парубок, дивлячись на Джеймса примруженими очима. — Вона скоро буде тут. Чи можемо ми поговорити про те, чому цей хлопець схожий на тебе і ще назвав себе твоїм татом?

Джеймс сідає і простягає руку до Візлі.

— Приємно познайомитися, я Джеймс Поттер. І у мене кепський день.

Очі Рона залишаються примруженими, але з деякими труднощами він вивільняє руку із залізної хватки Гаррі й стискає руку Джеймса, потискаючи її. 

— Рон. Візлі.

— Маєш стосунок до Фреда й Джорджа?

Той підіймає брову й показує на обличчя. 

— А як ти думаєш?

Джеймс сміється.

Портретні двері знову відчиняються, і Гаррі відривається від Ронового плеча, серце підскакує. На жаль, це не Герміона. На щастя, це Невілл.

— Привіт, Неве, — махає Гаррі рукою, відриваючись від Рона. Невіл махає у відповідь, потім зупиняється, побачивши Джеймса.

— О, найближчим часом я буду багато чого пояснювати, — мовить Джеймс, здригаючись. Він дивиться на Гаррі, його обличчя раптом виглядає трохи панікуючим. — Чи повинен я брехати? Що мені сказати людям?

Гаррі знизує плечима. 

— Гадки не маю — зазвичай люди роблять власні висновки, коли справа стосується мене.

— Трясця, — шепоче Джеймс. Він озирається на Невіла, а потім дублює.

Невіл спостерігає за цією взаємодією з проникливим блиском в очах. 

— Як щодо того, — починає він, — ви спробуєте на мені якусь історію, і я дам вам знати, чи звучить вона правдоподібно. 

Раптом кидає Джеймс, показуючи на Невіла:

— Аліса! —  потім у нього відвисає щелепа. — І Френк? Цей хитрий пес.

Невіл блідне, потім примружує очі.

— Якщо добре подумати, — каже він, звертаючись до Гаррі, — як щодо того, щоб я пішов до нашой кімнати, а ти розповіси мені все пізніше?

Джеймс кривиться. 

— Ой. Вибач – війна. Правильно. От дідько вибач.

Гаррі, збентежений і трохи стурбований, дивиться, як його друг вислизає, прямуючи нагору. Рон повертається до Джеймса з безглуздим виразом обличчя.

— Все добре, — мовить він.

Джеймс збентежено усміхається Рону, і Візлі закочує очі.

Портретні двері періодично відчиняються, щоразу впускаючи до кімнати ще пару ґрифіндорців. Більшість з них кидають погляд на Джеймса, потім на Гаррі, потім хитають головою та прямують до своїх кімнат.

— Запитань було набагато менше, ніж я очікував, — міркує Джеймс.

— Вони, мабуть, думають, що ти просто наступний Поттер після поразки цього, — каже Герміона, зручно прослизнувши між тим місцем, де сіли Гаррі та Рон, навпроти Джеймса, але все ще зручно близько до вогню.

— Герміоно! — звертається Гаррі, повертаючись і обіймаючи дівчину.

— Так, — відказує Герміона, відмахуючись від нього, а потім знову повертається до Джеймса. — Гм, ти хто?

Хлопець простягає руку. 

— Джеймс Поттер — але не оригінал. Наскільки ми можемо зрозуміти, я щось на зразок магічного клону. Звичайно, я не відчуваю себе клоном. Герміона, мабуть?

Та дивиться на його простягнуту руку, потім на обличчя. Її очі блищать від ледве стриманої академічної цікавості.

— Розумію, — нарешті каже вона, перш ніж повернутись до Гаррі. — Це якось пов’язано з філософським каменем, який ти поцупив?

— Так, — мовить той, наголосуючи на літеру «т». Він не думає, що коли-небудь перестане бути враженим тим, як швидко Герміона все розуміє.

— Чи можемо ми повернутися до «наступної катастрофи Поттера»? — запитує Джеймс, дивлячись на Гаррі. — Тому що, відверто кажучи, всі ставляться до філософського каменю набагато краще, ніж, на мою думку, вони повинні були.

— Почекай, поки ти не почуєш про василіска, — пирхає Рон. Гаррі та Герміона кидають на нього погляди, поки Джеймс кліпає очима.

— Так, мені точно потрібно буде почути цю історію…

— Джеймсе.

Троє дивляться на сходи, де стоїть виснажений Ремус, загорнутий у ковдру.

— Ви вже закінчили з цим? Твоя собака доводить мене до сказу, і нам справді знадобиться твоя  допомога.

Джеймс кривиться і встає. 

— Тоді іншим разом, — каже він і йде.

Не доходячи до сходів, хлопець повертається назад і стріляє в Гаррі словами як кулі. 

— Не будь чужим! — потім він біжить по сходах і зникає з поля зору.

Герміона й Рон як один обертаються, щоб поглянути на Поттера, який ніжиться поряд із двома улюбленими людьми.

— Це був, — починає Герміона.

— Ремус Люпин, — позіхає Гаррі. — Так. Сьогодні був важкий день.

— Схоже, — бурмоче Рон. — Ми не можемо залишити тебе одного ні на хвилину, га?

— Ні, — визнає Гаррі. — О, ще одне, коли ти побачиш п’ятнадцятирічного Сіріуса Блека, який тиняється тут, не проклинай його, добре?

— Боже мій, — мовить Герміона, підносячи руку до рота. — Гаррі, ти в порядку?

— Пройшло стільки часу, а ти досі не зрозуміла, що наш хлопчик може пережити будь-яке лайно, — каже Рон, недовірливо дивлячись на Герміону.

Вона похмуро дивиться на Візлі, який підняв руки. 

— Так, вибачте, поговоримо про важливіші речі.

— Не зовсім, — сонно відказує Гаррі, спираючись на Герміону. — Джеймс майже сказав, що збирається піти зі мною до Дурслів, аби вирішити це питання.

Візлі і Ґрейнджер вдячно реагують на це.

— Але я б на це не розраховував, — мовить Гаррі, заплющуючи очі. — Краще не сподіватися, так?

— Так, — тихо відповідає Герміона, перебираючи його волосся руками.

— Звичайно, — шепоче Рон, знімаючи з Гаррі окуляри й безпечно ставлячи їх на найближчий столик.