3. Перерва на каву

— Він хоче прийняти душ, — оголосив Ендрю в кімнаті очей, повних очікування, — і нову сорочку.

— Зрозуміло, — негайно сказав Ваймак.

Це була правда, що Ніл виглядав все гірше і гірше з кожною хвилиною проведеною в кімнаті з білим освітлюванням, що ставило його в центр уваги, ніби обтяжуючи його. Його, та його окривавлені, сріблясті шрами.

— На що він обміняв це? — спитала Ден після секунди тиші, секунди, протягом якої вони всі подивилися на той бік скла.

Ендрю сів назад на стілець, навмисне повільно, щоб підняти рівень очікування — гарні новини мають бути оголошені з деякою часткою драми. В іншому випадку було б нудно.

Елісон сиділа на краєчку свого сидіння, намагаючись виглядати незацікавленою, проте не впоралась з жодною частиною цього слова. Сет покусував кінчик свого олівця.

— Своє ім’я, — Ендрю дав їм відповідь.

— Я знала це! — Елісон зістрибнула зі стільця.

Їм не треба було знати, що це було вимінянно на дещо більше ніж душ та шматок тканини, на ім’я Ендрю. Їм не треба було цього знати, і як Ендрю сказав в усміхнене обличчя Ніла декілька хвилин тому — вони знають те, що знає він.

Але він здається ставав забудькуватим, коли це стосувалося деяких частин їхнього діалогу.

— Ніл Джостен, — продовжив Ендрю після драматичної паузи.

— Вже шукаю, — сказала Рене підійшовши до комп’ютера. Вона підняла реєстр швидше, за будь-кого здатного це зробити і почала свою магію. Ніхто не заперечував їй.

Вони були б дурнями, щоб це зробити, Рене знала надто ідеально як сфальсифікувати ID.

— Це фальшиве ім’я? — спитав Метт. — Він виглядає саме таким хлопцем.

— Звичайно фальшиве, — вистрілив у відповідь Сет, — Ми не чули нічого окрім брехні від нього.

Метт ближче підібгав стілець.

— Звичайно, скажи мені, що саме ти від нього почув.

— Все що я чула від нього це звуки, які роблять довбані золоті рибки, і ти ніколи не був у тій самій кімнаті, що й він, щоб це заперечувати, — Елісон прийняла сторону Метта у цій дрібній суперечці. Вона не дивилася ні на кого окрім Ніла, який не робив нічого за прозорою стіною.

— Мовчання - це така ж сама брехня, якщо робити це правильно, — сказав Сет, спираючись на спинку стільця, з повною упевненістю осудливого дурня. Але з цим висловлюванням Ендрю мав погодитися, що означало що Земля почала сходити з орбіти.

Або, хоча б, що цей день вже не буде добрим.

Ендрю повернув погляд на Ніла. Щось насильно звертало його увагу з комп’ютера Рене до іншого боку скла, до сутулої фігури Ніла. Можливо це було світло, можливо йому більше не було на що дивитись.

Стільці в кімнаті для допитів були не дуже зручні. Або взагалі не зручні.

Одна долоня Ніла відстукувала знайомий такт по столу.

— Я знайшла його, — сказала Рене, поки невеликий обмін думок не перетворився на великомасштабну війну. За цим було б весело спостерігати, не те щоб Ваймак з цим погоджувався.

Слова Рене пролунали з очікувальною інтенсивністю в порожній від звуків кімнаті.

— Чи це справді він? — спитала Ден підходячи до комп’ютера. Було б набагато легше переміститись у кімнату, спеціально призначену для зустрічей, але здавалося була остання думка в їхніх головах.

— Я впевнена, — відповіла Рене із посмішкою. — Якість фото погана, але обличчя збігається.

Ендрю проштовхується повз Сета, щоб подивитися на екран без жодної голови, що затуляє його світогляд. 

— В нього не має шрамів тут, — прокоментував Метт очевидне.

— Його очі виглядають по іншому.

— Це просто таке освітлення скоріше всього, йолопе.

Сет штовхнув Елісон під ребра.

— Ніл Джостен, 31 березня, 1987 рік, — Ваймак одягнув свої окуляри, щоб прочитати це вголос. 

— 29 років, — сказав Ендрю швидше, ніж хтось зміг почати рахувати. — Проте це - фальшивка.

Рене погодилася з цим, переводячи курсор на інше число на екрані, поряд з молодшим обличчям Ніла без шрамів. Щось було дивним з його очима, Ендрю не міг сказати точно що саме, але це беззаперечно була саме та людина.

Можливо він виглядав менш виснаженим та гнаним.

— Посвідчення додане до системи у 2012 році.

— В нього могли вкрасти гаманець чи ще щось, — зробила спробу Ден.

— Тоді б у системі також було б минуле посвідчення, — пояснила Рене з посмішкою. — Його не має.

— Тоді, цьому вже чотири роки? 

— Таки так, — сказав Ендрю. — Чи є в нас ще круасани?

— В підсобці, — Ваймак шбурнув у нього ключі, які Ендрю вдалося впіймати, незважаючи на погане освітлення в кімнаті. Врешті-решт він не дізнався нічого нового.

Ніл сказав йому, що Нілом Джостеном він був найдовше. Якщо найдовший час його вдалого перебування під одним іменем - це чотири роки, а потім опинитися в поліцейському відділені - то це не дуже ефективне виконання. 

Або дуже дуже безпечний спосіб життя.

Але про це можна було здогадатися просто подивившись на Ніла. На його шрами, закривавлену сорочку та незначний факт того, що він убивця трьох людей.

— І до речі, нам треба пошукати четвертий труп, — Ендрю сказав через плече, прямуючи до своєї винагороди. — Він чекає, що ми знайдемо його.

— До біса, Міньярд, — лайнувся Ваймак, але це було більше втомлено, ніж затято. — Чи вбило б це тебе, якщо б ти поділився цим з нами раніше?

— Я не збирався ризикувати. А якби справді вбило?

Ваймак зітхнув. В ньому, також, було троху драматизму. Можливо це було однією з якостей, яка була потрібне щоб керувати групою навіжених, якими і були лисиці.

— Іди бери свої круасани, поки я не записав тебе на міждепартаментський благодійний марафон.

Ендрю драматично ахнув.

— Ви цього не зробите тренере. Я вам надто потрібний для цієї справи, щоб так зі мною вчинити.

Він міг чути, як Ваймак закочує очі, але це прийшло лише після років праці під керівництвом цього чоловіка. Не повноцінні роки, але все ж таки роки. Іноді це здається дивом, що чоловік вирішив добровільно поєднати своє життя з нескінченним непослухом та всюдисущою дурістю.

Але ніхто інший крім нього не наймав би людей з убивць та з інших людей із сумнівним минулим.

— Ендрю, — покликав Ваймак в останній момент. — Гарна робота.

Ендрю не мав чого відповісти на це. Він навіть не розповів усе, що Ніл йому сказав.

***

Нарешті зустріч проводилася в спеціально призначеній для цього кімнаті. Це був час поговорити без обличчя Ніла на задньому плані, безперервного нагадування, що вони нікуди не просуваються у справі без його свідчень.

Свідчень або хоча б бажання їм підіграти.

Рене стояла перед дошкою з лазерною указкою в руці, готова починати. Якби не Сет, який запізнювався вони б почали вже 15 хвилин тому.

Ендрю возився з незакріпленою частиною свого стільця. Це видавало задовільні скрипучі звуки, що змушували Ден кидати на нього убивчий погляд.

— Тож, ось що ми змогли знайти, — почала Рене, коли Сет увірвався в кімнату і нарешті сів на вільний стілець без вибачень. Хоча вона сказала ми, усі знали, що вона була тою хто виконав усю роботу. Але ніхто не збирався з нею сперечатися. 

Навіть Лисиці не були такими самогубцями.

Вона натиснула на кнопку і на дошці з’явилося безліч фото екрану зі статей з регістратора. Паспорти, водійські права, посвідчення, суміш усіх документів, чорно-біла мозаїка попереднього життя Ніла.

— Це виглядає обширним, — прошепотіла Ден.

— Двадцять дві різні особистості, — підтвердила Рене майже вибачаючись. — Двадцять дві особи з двадцяти двох різних штатів. Деякі з них збігаються.

— Яка найстарша? — спитав Ваймак, його брови майже досягли його чубчика. Це було трохи надто приголомшливо.

Це означало, що Ніл вважав за потрібне змінити ім’я навіть лише через два місяці. Це означало, що в нього були гроші, щоб це здійснити.

— Александр Холл, Арканзас. Зареєстроване в 1998-ому. Народився 7-го червня, 1986-го року.

Рене показала фото посвідчення. Хлопець, що дивився в камеру, мав чорне волосся, беззаперечно темніше ніж те що мав Ніл, який сидів у їхній білій кімнаті, і налякані чорні очі.

— Дванадцять років? Ви хочете сказати мені, що він змінив особистість коли був дванадцятирічним кретином? — поставив Сет, скоріше всього риторичне, запитання. Вони всі могли здійснювати прості арифметичні дії. — У дванадцять років я крав у магазинах, а не підробляв документи.

— Ти просто заздриш, бо тобі ніколи не спадало на думку змінити своє ім’я на щось інше ніж Сет, — Елісон вирішила й мокрого місця не залишити від нього.

— Не правда.

— Наступна зареєстрована через деякий час після попередньої, — Рене увірвалася в бесіду зі своїм спокійним тоном. Це спрацювало краще ніж крик Ваймака, просто її ще одна суперсила. — Стефан Гесі, Каліфорнія. Зареєстроване в лютому 1999-го року.

Хлопчик на фото не дивився в камеру як Александр. Він ніби дивився кудись поза нею, але що чіпляло в ньому, так це його повністю біляве волосся. Чорно-біла картинка не могла передати колір його очей, але було зрозуміло, що вони світлі - сірі, блакитні чи зелені.

В них у руках був метаморф.

— Ти сказала двадцять два таких? — спитала Ден з невеликим тремтінням в її голосі. Ендрю дивився на неї веселим поглядом.

— Саме так, — Рене посміхнулася; не для того щоб здатися доброю. — Але є численна кількість чорних плям де я не змогла нічого знайти. Кілька місяців у 1999-ому та 2000-ому, трохи більше року в 2001-ому, чотири роки з 2003-го до 2007-го, три місяці у 2009-ому, одинадцять місяців у 2011-ому. Я думаю тоді він був за межами Америки.

— Ми повинні зв’язатися з Інтерполом, — сказала Елісон.

— Ні, — проговорив Ендрю. — Ми повинні зв’язатися з Нікі.

— Це велика справа, — заперечила вона. — Нам потрібна допомога міжнародних органів.

Додавати в цю купу ще й міжнародні органи було найгіршим з можливих вчинків. Їм не потрібна була ще одна група галасливих людей у справі, яка мала бути заметена під килим та похована у купі безіменних кладовищ.

Особливо коли в них був труп кота Шредінгера в коробці.

— Що ти надумав Ендрю? —  з навмисною обережністю запитав Ваймак.

— Німеччина.

— Це не пояснює взагалі нічого, — почав нарікати Сет. Було загадкою як його ще не звільнили з його посади. — І це не сімейна справа.

— Ти - остання людина, яку я хочу мати за родича, — сплюнув у відповідь Ендрю.

Сет схрестив руки на грудях з огидною посмішкою на обличчі.

— Справді? Я думав це Нікі.

Ендрю вирішив не відповідати. Хоча б вголос. Він витягнув ніж з його нарукавних пов’язок і поклав його на стіл, напрямленим на Сета.

Сет показав йому нерозвеселене обличчя, але більше нічого не додав.

— Ну що ж, добре, — сказала Ден в раптовій тиші. — Ендрю, не міг би ти пояснити, що ти мав на увазі. Я розумію, що нам треба бути тихшими води, нижчими трави, так як справа не зрозуміла, але як нам допоможе Німеччина?

Рене вирішила це найкращим моментом, щоб втрутитись у розмову, коли Ендрю почав чистити ножі рукавами сорочки.

— Нам не треба відстежувати кожен рух Ніла, — сказала вона. — Достатньо просто дізнатися чи справді він полишав країну чи ні. Німеччина - гарне припущення для цього - він ніколи не був в одному й тому самому штаті двічі, і можна з упевненістю припустити, що це не змінилося. Існує шість прогалин, і одна достатньо довга для кілька особистостей із швидкістю з якою він їх змінював.

— Тож, якщо Нікі знайде щось, тоді ми хоча б будемо знати, що ми нічого не прогавили? — схвильовано запитав Метт. — Це розумно. Це не дає нам чогось нового, але чорт, нам не треба зараз більше ніяких запитань.

Їм справді не потрібно ніяких нових запитань. 

Вони справді не потребували. Скоріше всього, вони не потребували ніяких нових запитань до кінця їхніх життів, не з Нілом сидячим у кімнаті для допитів. 

— Що якщо він просто не подорожував до Німеччини? — спитала Елісон, барабанячи по столу своїми довжелезними сіро-рожевими нігтями.

— Мало ймовірно, — одразу ж перервав її Ендрю. Її ритм збився.

— Великі шанси, що відвідав, — додала Рене.

— Добре, що Нікі не трахнув когось із Чехословаччини чи ще звідкись, — нещиро Сет сміявся. — Просто кажу, так як наші шанси цілком залежать від двох геїв, які навіть не мають права одружитися.

Метт вдарив його у плече. Це виглядало боляче.

— Чеська Республіка та Словаччина. Це давно вже дві різні держави, — категорично відповів йому Ваймак. — Чи ти маєш ще щось додати, чи ми можем оминути твій недоречний коментар і рухатися далі.

— Ми зрозуміли, Сете, ти гомофоб, — Елісон вирішила доєднатися. — Чи можеш ти стулити пельку? Це 2016 рік, заради бісової матері. — Можливо це була не найкраща ідея залучати до команди, що має співпрацювати, двох колишніх. Але співпраця ніколи і не була сильною стороною Лисів, тож можливо це не мало значення.

Сет сперся на спинку крісла з упертим виглядом та не збирався вибачатися.

— Та байдуже, — сказав він незацікавленим тоном.

— Чудово, — сказав Ваймак та, щоб привернути їхню увагу, плескнув у долоні - різкий раптовий звук, що перервав дрімоту Ендрю у найбільш нелюдьскій манері.

— Ендрю зв’яжися з Нікі і розкажи йому все ми знаємо.

Ендрю відсалютував йому замість відповіді.

— Рене, Елісон, спробуйте знайти якусь схему в посвідченнях. Повторення першої літери в іменах, конкретні місця, переміщення країною - такого типу речі. Якщо залишиться час, то пошукайте банківські рахунки відчиненні на такі самі імена, але ми досліджувати глибше це будемо завтра, добре?

— Прийнято, тренере, — Елісон повеселішала і Рене посміхнулася у відповідь.

— Метте, Сете, ви мені потрібні поза приміщенням. Я хочу знати про кожне вбивство, труп та діру в землі у формі людини, які Балтиморська поліція знайшла за останній тиждень. Будьте непохитні, позареєстраційне також має значення. Мені байдуже, навіть якщо сама Королева Англії замовила вбивство я маю про це знати.

— Працюємо! — сказав Метт вже збираючи речі, щоб почати. Сета мав трохи менше ентузіазму.

 — Ми з Ден спробуємо знайте ще одну людину з таким самим шаблоном реєстрації. Сет був правий в одному - дванадцятирічний вилупок не міг сам всього цього зробити, тож має бути хтось чия хронологія ідентифікацій збігається.

Ден кивнула йому з розумінням.

— Ендрю, Ден, Рене, зустрічаємося о п’ятій, щоб запитати чарівника про його фокуси. Ми розповімо всім іншим усе, що варто зазначити, завтра вранці.

Ваймак піднявся зі стільця (того, що був трохи більш зручним ніж решта їхніх) та випростався потягнувши спину. Зрештою, він вже був людиною похилого віку.

— На що ви чекаєте? —запитав чоловік у повітря, коли ніхто не поворухнувся. — Щоб відповіді з’явилися прямо перед вашим носом?

Усі зірвалися виконувати завдання.