Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Павер все більше займає його думки: свою ідеальну Макіму Денжі бачить хіба уві снах, від яких прокидається вологий та спітнілий, одразу міняє білизну. Він постійно чує осудливий голос Макіми – йому здається, що вона ревнує його, хоча він не ділився із нею думками про Павер. Вона ж не може знати, вона ж не може читати його думки, зчитувати то по очах, по рухам, по чомусь іще… Але – кожної ночі, поринаючи в сон, Денжі чує майже одні й ті самі слова: «я ревную тебе неймовірно, буквально до всього»*.
Сни однакові за сюжетом – далі він бачить Макіму, яка робить вигляд, що не казала цього, але водночас всім своїм виглядом показує, що це сказала саме вона. Потім – вона знову починає перетворюватись на Павер. Далі – пробудження, вологе, холодне, в’язке – і таке підліткове. Хоч не лягай спати, але Денжі – великий сонько.
Він все частіше думає про Павер – взагалі, він думає про неї досить рідко, як для людини, яка живе з нею в одній квартирі. До речі – це за наказом Макіми вона тут поселилась. Денжі не надає цьому значення, вірніше – намагається не надавати. Просте й очевидне рішення зазвичай хибне. Він прийшов до думки, що міцніше за все вона увійшла в його голову того самого дня, коли дала помацати груди.
Вона сиділа перед ним на унітазі – Денжі й уявити не міг, що так граційно можна туди всістися. Все відбулося за мить – і все відбувалося протягом тисячоліть. Так відчувався для Денжі момент, коли він вперше торкнувся її грудей. Образ Павер для нього розсипався – став нереальним, він серйозно припинив її бачити. В цей момент були самі відчуття: він і себе особливо не бачив, лише відчував. Він торкався її грудей – і для нього це було щось надзвичайне, щось більше, ніж простий дотик тіла і тіла. Він був певен, що мацати груди – це саме тілесний акт, і в цьому вся суть, цьому не потрібне щось більше, але… Денжі був в шоці й сам від себе. І від того, які гарні груди у Павер. Із самого дотику він намагався намалювати картину – які вони? Які вони, коли їх не тримає бюстгальтер? Він уявляв їх ідеальними, можливо – навіть більш ідеальними, ніж ті, що бачив в журналах, та водночас щось шепотіло йому – чи не сам всесвіт – щось підказувало, домальовувало ті деталі, які не показують в еротичних журналах: не ідеальної форми соски, може надто підняті вгору, самі груди, може – трішки неоднакові навіть, з помітними венами, не геть пружні – м’які, трохи обвислі, малювалися родимки, самотні чорні волосинки, розтяжки, опіки, шрами, для Денжі груди Павер раптом стали всіма грудьми у цілому світі. Він божеволів від того, що торкається їх, він божеволів від кожного з трьох дотиків, які дозволила Павер.
Світ Денжі зібрався назад – так, він у маленькому туалеті, їм із Павер ледь-ледь вистачає тут місця. Він пом’яв її груди тричі, байдуже, що один – то були накладки, аби здавалися більше і ідеальніше. Павер встала, сказала щось, та Денжі зараз не розумів слова, пройшла повз, притиснувшись грудьми ще раз, випадково – але все ж.
Денжі кинувся до унітазу, на якому тільки що сиділа Павер – кришка була ще теплою, на ній сиділа Павер, цього місця торкались її сідниці, Денжі відчував ледь помітний запах – так пахне вона. Тут він вперше відчув природній запах її тіла, і від нього можна було здуріти. Денжі не розстібав штанів – він просто засунув руку в труси і почав мастурбувати. У незручній позі: він тулився щокою до ледь теплої кришки, намагався вдихати – поки не принюхався – запах шкіри Павер, і дрочив. Згадував те, як м’яв її груди: тепер без всього оцього – він уявляв їх, як просто частину жіночого тіла, до якої він і торкався, як просто до тіла. Він відчайдушно відновлював і відновлював в пам’яті відчуття – і разом з цим грубо надрочував член. Денжі ніколи не мав грошей, щоб купити змазку, того він звик робити це на суху. Але зараз, напевно, він був таким вологим, яким не був ніколи: стільки змазки з його члена ще не виходило. Денжі кінчив – просто собі у труси, закотив очі, притиснувшись до кришки щокою, вдихаючи запах сідниць Павер, який розчинявся в повітрі. Він довго не міг ворухнутися, хоча зайди хто – миттєво б вскочив.
Зараз Денжі розуміє, що те, що ці образи покинули його уяви – то просто ілюзія, як виявилось – то просто ілюзія. Це був початок, насправді то був лиш початок, коли Павер оселилась в його думках, в його фантазіях. Він все ще може згадати запах її тіла, може згадати, які її груди на дотик – він пам’ятає конкретно її груди, які б образи та відчуття не приходили йому в той момент. Але Павер не приходить до Денжі у сни – у снах він бачить тільки Макіму.
«Я ревную тебе. Безнадійно ревную»*. Денжі чує так чітко і явно цей голос, він би здихався, він би забув його – та не знає, як це зробити. Макіма не дає йому пити вино, вибиває фужер та впивається у вуста: висмоктує те, що Денжі взяв до рота, наче то отрута гадюки, випиває то, як вампіри випивають кров. І п’яною впала, Денжі питає – недоречно й невчасно: я наллю тобі вина, а хочеш – і з медом*. Макіма кусає його пальці, кусає за самі нігті – і випльовує їх по шматках, Денжі хоче її спинити, але цей сон його раптом збуджує. І він не спинить її: не уві сні, не наяву. Вона ревнує його – запускає руку в волосся, наче хоче висмикнути, видрати, щоб Денжі лишився лисим. Ще б дала йому чорні окуляри і змусила позувати голим для календарів. Денжі б не відмовився. «Я ревную тебе. Безнадійно ревную. До вина, від якого ти п’янієш. До твого волосся, мені не підвладного. До нігтів, котрі ростуть самі по собі»*.
І він не спинить її – не уві сні, не наяву, не спинить її не від чого. Навіть від перетворення на Павер. Макіма, Макіма… Ідеальна і недосяжна Макіма. Денжі не думає, що теж би її ревнував, якби її думки були зайняті не ним. Денжі чомусь не думає, що Макіма може думати про когось, окрім нього.