Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
«Я хочу вдихати повітря, котре ти вдихаєш і, – що, мабуть,
уже хворобливо – повітря, котре ти видихаєш»
– Юрій Іздрик, «Воццек».
Павер зайняла не тільки думки Денжі – тільки він подумав про те, що вона займає його думки, як вона явилась з ліжком до його кімнати і ледь не знесла двері, коли затягувала його.
– Бляха, якого біса ти робиш? В тебе є власна кімната!
– Цить, людисько! – сказала Павер.
Із гуркотом полетіло на підлогу ліжко, аж підстрибнув матрац на ньому, зазирнув Акі, але швидко пішов у своїх справах: зрозумів, що це в Павер просто в чергове ріжки перекрили приток крові до мозку.
– То більше не моя кімната, – продовжила Павер. – Там тепер живе Нявчик. Йому треба власна кімната!
Відверто кажучи, Павер спала вкрай рідко там, куди принесла своє ліжко: вона засинала на дивані перед телевізором і лишалась там до самого ранку. Денжі жив, спав – загалом, існував, в оточенні її речей. Павер була до страшного неохайною: вона ніколи не тримала свої речі в порядку, ніколи не застилала ліжко і тим паче – не міняла білизну на ньому. Одяг в неї був увесь в купі: чистий, брудний, щойно випраний, вона просто випадково хапала щось і вдягала. Милась вона, якщо пощастить, раз на два тижні. Акі називав її «обриганка», Денжі був цілковито згоден з ним. Але це до того, як він впав у, певно, те, що можна назвати закоханістю.
Він був натурально закоханий у запах тіла цієї дівчини. Запах став другою річчю після грудей, у що він закохався. У запах кожної частини окремо і всього разом. Він проти волі наче вивчав запах тіла Павер, він запам’ятовував всі-всі відтінки, його голова стала раптом уявним щоденником, де він це відслідковує. Ідеальна Макіма у його сновидіннях не пахла нічим – Денжі намагався «приміряти» на неї запах із пам’яті, але в ту ж мить Макіма відрощувала рога і змінювалась, перетворювалась на Павер.
Після ванни Павер пахне досить звичайно: в її гелю – нейтральний запах, так пахне найдешевше і найпростіше мило. Можливо, вона й миється милом, Денжі не знає: це в них з Акі – по пляшці гелю. До речі, однакові: Денжі не мав грошей на гель раніше, того геть не розбирався у цих доглядових речах. Акі порадив йому брати такий, як у нього. Він пахне хвоєю та далекими, морозними горами. Денжі чомусь це заспокоює. Напевно, Акі також. Денжі відчуває перед сном скоріш свій запах, ніж запах Павер. Не дивно – вона в чергове зайшла у кімнату, взяла речі і пішла спати перед телевізором. Але все ж починає здаватися, що цей простий, м’який запах, геть не схожий на Павер, до речі, переборює запах Денжі. І він відчуває лише його. Це затишна й домашня чистота, від неї спокійно і м’яко.
Через пару днів ситуація змінюється: від того не лишається і сліду. Тіло Павер раптом згадує, що воно – демон крові, і вона починає пахнути різко і металево. Денжі іноді здається, що йому просто розбили носа – і він отак дихає. Але ні, це пахне тіло Павер. Від такого запаху кружиться голова і Денжі починає тягнути до Павер – йому сниться, що найсильніший цей запах в неї на шиї і на животі, його сон починається одразу з образу Павер. Він бачить, як вона лежить у ліжку, і як він прямо втикає свій ніс у її м’який живіт, голосно вдихає криваво-солодкий запах, так, солодкий – так, в запаху Павер є дратуюча солодкість в додачу до металевості, вона приходить трохи згодом. Потім нюхає шию – там вже не солодко, в неї гаряча шия, б’є тепло, і запах схожий на розпечену землю. Денжі прокидається – і бачить, що Павер спить у кімнаті. Він підкрадається, підкрадається і обережно нюхає її: на животі задерлась футболка, який вдалий збіг… Шия, беззахисна шия. Денжі не видає зайвих звуків: Павер, справжня Павер, пахне так само, як Павер у сні. Раптом – прокидається! Але Денжі вже в ліжку.
Коли остаточно розвіюється цей дратуючий солодкий запах, він тримається напрочуд довго, домішується запах людського поту. У Павер він густий та насичений, гірко-солоний, міцно в’їдається в одяг. Вона відчувається такою живою та справжньою, Денжі розуміє, що це – жива людина. Ця зміна запаху припиняє зводити його з розуму, його припиняє тягнути до тіла Павер, він не хоче нюхати його уві сні, але – він хоче його бачити. Він бачить, як краплі, чомусь – різного кольору, рожеві й сині, стікають по голому тілу Павер. Сплітаються в танці, роз’єднуються, випаровуються, падають на землю різнокольоровим бісером роси. Сині крапельки – гіркі, рожеві – солоні. Денжі взяв понюхати її футболку, коли вона вже спала в іншій кімнаті: лоскотало в носі від запаху. Денжі аж очі заплющив: це був запах як від старих шкіряних речей, щось було від мокрого листя, свіжий піт Павер відчувається трохи не так. Денжі хоче понюхати, як пахнуть її пахви – він не може спокійно дивитись, коли бачить мокрі сліди на футболці, яка зараз на Павер. На гарячій шкірі запах більш концентрований. Але більше всього Денжі подобається, як пахне піт Павер у повітрі в кімнаті.
До запаху поту іноді домішуються ті металеві нотки – Денжі помітив, що то відбувається, коли Павер засмучується чи нервує. Або ж як варіант – це коли вона нещодавно застосовувала свої сили. Тоді повертається цей запах крові до її тіла. Він поєднується із потом – тоді Акі починає нервувати і наполегливо змушувати Павер прийняти ванну. Денжі мовчить – йому подобається її запах, природній і справжній, він хоче вдихати її всю і частіше. Хоче вдихнути запах її сідниць – до речі, Денжі погано уявляє, як пахнуть конкретно вони; Денжі хоче вдихнути запах її грудей. На них теж лишає слід піт, вони більше пахнуть гіркувато-солоно, ніж металево-солодко.
Сідниці пахнуть так, як пахне білизна Павер: вона не міняє її протягом того часу, що не миється. Запахи її виділень концентруються там: комусь то пахне сьомгою, може – навіть комусь ззовні те, що в трусах, нагадує сьомгу, але не Денжі. Принаймні – не у випадку Павер. Вона часто з’являється в кімнаті, особливо, як дні спекотні, у самій білизні, звісно, що забороняє Денжі витріщатися, але він час від часу все ж підмічає вологу цятку на білизні Павер. І від дня до дня якийсь аміачний запах від її білизни посилюється, певно, що вона не підтирається, коли ходить за малою потребою. Також Денжі здається, що Павер після туалету не миє руки. Її виділення пахнуть скоріше чимось морським. На асоціаціях Денжі то нагадує суп, який готує Акі кожного тижня, але він, звісно, всіма силами намагається позбутись цієї асоціації. Бо суп смачний, він йому подобається. Напевно, через його аромат.
Із сумом кожного разу Денжі проводжає цей природній, справжній запах тіла Павер, коли вона нарешті збирається в ванну: він знає, що вона повернеться без всього цього, а потім – все повториться. Можливо, в один день Акі не витримає і пшикне на неї дезодорантом, то домішається цей дешевий аерозолевий шлейф, але – не надовго. Денжі віднайде серед цього всього справжній запах Павер. Він піднімає з підлоги кинуті неї труси – спереду кольорову тканину наче роз’їло щось, білувата пляма, вони трохи липкі і, здається, вологі. Денжі їх нюхає – і миттєво збуджується та починає дрочити. Навіть не дбає, щоб двері зачинити повністю. Його вабить запах у задній частині трусів – він одразу думає про сідниці Павер і про той день. Трохи – про те, що в неї поміж сідниць, здається, запах її анусу тут виражений сильніше, ніж будь-який інший. Денжі так думає: збудженим думати ясно дуже важко. Це для нього п’янкий коктейль. Він із задоволенням кінчає – частина крапель летить на підлогу, на килим, частина – у руку. Він вдихає запах трусів ще раз – і відкидує їх. Цей насичений, трохи кислий, ядучий запах наче стер всі інші думки, і лишив – лишив саму Павер. З її запахами.
Якби Денжі міг зробити парфуми з запахом Павер – він би зробив це. Він злизує власну сперму із пальців – треба знищити ознаки того, чим він тут займався, бо Павер таке б не пробачила точно.