Jimin miss him...

Чімін сумує. Просто жахливо сумує за Юнгі. Він не розуміє чому його дурне серце досі б’ється так сильно через того кому на Чіміна відверто кажучи все одно. Спогади лунають в голові так сильно, що концентруватися на чомусь іншому виявляється неймовірно важким. Хлопець чесно намагається думати про інше. Він згадує старі хобі, знаходить нові, але як тільки він навіть на секунду залишається сам на сам зі своїми думками його затягує нескінченний вир думок і спогадів які вперто не хочуть зупинятися. Їхнє знайомство, спонтанне, самовпевнене з боку Юнгі. Чімін тоді просто спокійно проводив свій день і в якийсь момент отримав повідомлення від свого одногрупника із запрошенням випити, тільки вдвох, на яке відмовляти — причин не було. Так само як і не було причин відмовляти в продовженні їхнього вечора в невеликій квартирі Юнгі. Звісно ж перед цим вони не забули сходити в найближчий цілодобовий магазин по дорозі цілуючись в перших кращих місцях. Їхні поцілунки здається бачили всі люди що були з ними в барі. Але тоді було все одно. На те що серед людей в барі було багато знайомих Чіміна все одно було ще більше, тому що серце тоді справді погрожувало вистрибнути з грудей і розтектися великою червоною калюжею перед ногами Мін Юнгі який схоже просто хотів гарно провести час, а не закохувати в себе нещасного Пака. Вони справді тоді гарно провели час. Чімін досі не може викинути з голови ті дотики, ті слова, продовження поцілунків які почалися ще на вулиці. Тоді все було повільно, хлопець міг відчути кожну секунду, кожен погляд, кожен подих. Зараз Пак шкодує що тоді випив так мало що зараз має настільки чітке зображення тієї ночі.  

А потім були відносини. Так Чімін називав те що між ними відбувалося. Тому що між ними було все. Все ті ж поцілунки, все ті ж доторки, все той же шепіт який викликав табуни мурах по всьому тілі. Були часті зустрічі, ночівлі разом, теплі обійми, планування спільного майбутнього. Чімін тоді навіть відмовився від ідеї вступати за кордон на магістратуру, а вирішив залишитися у своєму університеті. Щоби залишитися з Юнгі. Разом.  

Але чомусь в цьому світі все добре має закінчуватися. Вони справді любили один одного. Але мали занадто різний характер. Чімін був емоційним, любив слухати й чути, відчувати. Юнгі ж показував свої почуття діями.  

Юнгі не витримав перший. Тоді він казав щось про відсутність сенсу цих стосунків, про те що вони тільки руйнують одне одного. Чімін не хотів ні слухати, ні чути. Тоді перший раз він захотів, щоб його хлопець припинив говорити. Чімін був не згоден, він щиро вірив що якщо вони люблять один одного, то зможуть знайти спільну мову, золоту середину чи просто будь-який спосіб зберегти ці палкі почуття які змушують його руки так труситися. Але Юнгі шукати цей спосіб не захотів.  

А тепер вони зустрілися знову. І знову були поцілунки, розмови, доторки. Але зараз він знову один. Точніше він залишився сам на сам зі своїми почуттями що наче спалюють його з середини. Наче колючим кущем червоних троянд розповзаються в середині грудної клітини. Мрії про щасливе майбутнє жорстоко розбиваються об реальність якою є фраза Юнгі про те що вони справді не зможуть жити разом в любові й взаєморозумінні та все що вони можуть зробити з цими відносинами це ось такі рідкі зустрічі й гарно проведений час. Те що Юнгі справді правий в цих словах робить Чіміну ще більш боляче ніж самі слова. Пляшка червоного як розбите серце Чіміна вина несподівано закінчується. І Чімін справді надіється що саме від цього по його щоці скочується блискуча від відображення зірок сльоза.