waferWYyan
Крисікус
Кросовер
12+
Слеш
Драбл
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Щасливий фінал
пт, 08/26/2022 - 13:47
пн, 01/23/2023 - 14:53
24 хвилини, 33 секунди
Читачі ще не додали роботу у збірки
1
Навіґація

- Здається, я просто щасливий. Здається, мені усе це лише сниться.
- Якщо це все ж таки твій сон, - Акутаґава нахиляється до Ацуші, заглядаючи в самі зіниці очей. - то я бажаю ніколи не прокидатись.

Ледь помітний запах квітів, теплі і ще не палючі промені сонця, легкі дотики травинок, похилених вітерцем. Ацуші дивиться прямо у небо, не відводячи очей, лише іноді моргає, нагадуючи собі що лежати у траві і білій сорочці може мати не дуже приємні наслідки. Але не встає, повільно вдихає чисте повітря, питаючи себе, що він тут робить взагалі, і в котрий раз не відповідає на нього. Ацуші відчуає спокій - лежати в тиші, далеко від шуму міста, посеред поля з квітами виявилсь приємніше ніж він того очікуав. Не треба нікуди квапитись, час плине пвільно, день наближається до вечора. окрім хвуку вітра Ацуші чує единий звук що йде не від природи - хрипке та неспокійне дихання поряд з ним. І від цього загальна картина стає тільки дивнішою, бо бачити сплячого Акутаґаву напевно одна з тих найрідших речей яка може трапитись з тобою, особливо коли ви вороги. Але при всіх їх взаєбній ворожнечі Ацуші знає - на нього не нападуть. Не тому що довіряють, тільки тому що на це немає сенсу. Сьогодні негласне перемир’я.
Накаджіма повільно повертає голову в бік нещодавнього ворога і милується. Лице Акутаґави розслаблене, одна рука лежить під головою, а коротке чорнявве волосся покачує вітер раззом з травою. Раз чи два Акутаґава насупив брови, але швидко розслабив обличчя не прокидаючись. В думках Ацуші проскакує думка, що було б цікаво дізнатися що йому наснилося, після чого він сам провалюється у дрімоту.
Він прокинається, коли відчуває легки дотик до своєї руки. Наче хтось невагомо веде по його долоні, сплітає пальці не стискаючи руку, лише веде по рукавичці. Ацуші розплющує очі, зустрівшись поглядом з Рюноске, той помітно смикається.
- Не проти? - тихо питає він.
Певно не очікував що Ацуші прокинеться від його дотику.
- Ні. - у підтвердження своїх слів стискаючи їх руки.
Акутаґава видихає, прикриваючи очі, мабуть для того щоб заспокоїтись.
- Мені наснився дуже дивний сон. Там бувти, і…
Ацуші дивиться на нього, проводячи по великому пальцю своїм, наче кажучи «Не бійся, я слухаю». Рюноске підіймає очі, сильніше стискає долоню Ацуші у своїй, і продовжує.
- Я пам’ятаю, що було святкування, Агенство і Мафія, уяи, в одному приміщенні, усі в нарядних костюмах, грала музика, і ось почався вальс. Я запросив тебе, ти здивувався, але… - Рюноске перевертаєтся на спину, дивлячись у небо, і глибоко вдихає. - Але ти погодився. Я чомусь зрозумів зо ти не вмієш танцювати, та це було неважливо, ми просто йшли під музику. Десь ще танцюали інші пари, поки весь світ не провалився. Залишилась тільки музика, твій погляд і наші кроки.
Ацуші дивиться на його обличчя, і зараз йому здається, що до цього ін ані разу не бачив його настільки засмученним і розгубленим. Акутаґава поверну голову в його сторону.
- Я тоді ще подумав, кроки це, чи звук серцебиття, і чомусь знав, що ти думаєш те ж саме. Мені здавалось, я ніколи такого не відчував, це занадто ніжне, незрозуміле… дивне почутт. І ти якоїсь причини заплакав - це дуже добре запам’яталось, тому що одночасн з тим ти посміхався. А музика все продовжувала і продовжувала грати, ми не зупинялись, все йшли та кружляли, поки все не спинилось. Тоді…
Він замовк. Наче підбирав слова, але в останній момент вирішив не говорити. Ацуші і без слів все зрозумів.
- Там було ще щось, чого я не запам’ятав. Потім я прокинувся, і те саме відчуття, дивне і ніжне, наче накрило хвилею знову.
- І тоді ти взяв мене за руку?
- Так. - На мить він наче здивувався, але Ацуші подумав що йому це здалося. - Я… Мені треба було зрозуміти, це пов’язано з тобою, чи просто через дурнуватий сон.
Ацуші лежав нерухомо, кліпаючи очима, та безперервно заглядаючи в обличчя Акутаґави.
- Припини так дивитися. - Рюноске відвернув голову в інший бік, але не прибравши руки.
- Чи можу я?.. - ледь чутно спитав Ацуші, так що вітер майже перекрив його питання, але Акутагава все одно його почув.
- Можеш.
Ацуші притягнув їх сплетені пальці до себе, обережно торкнушись зовнішньої частини його долоні губами.
- Це так на тебе не схоже, Акутаґава. - всміхається йому Накаджіма, і теж перевертається на спину, дивлячись у небо.
Сонце починає перетинаючи горизонт, змінюючи колір неба на помаранчевий. Повільно пропливли по небу рожеві та бузкові хмаринки, і разом з ними думки. Ацуші сам не знав нащо сказав останню фразу, лише встиг відчути що хотів це сказати весь час, і тільки зараз стало доречно.
Тому що раніше такого не було. Раніше - коли вони були заклятими ворогами, і напарниками за збігом обставин а зараз лежать на квітковому полі, вдалі від міста, і тримаються за руки. Ацуші думає про те що хотів би що цей день тривав довше - якщо не вічно - і тепло весінньої пори, і відчуття що навкруги спокійно та безпечно, і Акутаґава що тільки посилює це відчуття, і сплетені пальці, і запах квітів, що розпустились за день, що зараз здається ще сильнішим ніж раніше, і вітер ледь гойдаючий траву. Ще трошки довше.
- Ацуші. -Акутаґава спирається на лікоть, підіймаючисью - плачеш?
І пальцями вільної руки веде по вилиці, біля очей Накаджіми, у кутках яких вже зібрались крапельки сліз. Той перехопив пальці з наміром сплести їх, але не розрахувавши сили завалив Рюноске на себе.
Розгубившись, відпустив руки та обійняв Акутаґаву. І засміявся.
- І що це повинно означати? - Акутаґава відверто не розуміє причини такої швидкої зміни настрою і його дій.
- Здається, я просто щасливий. - І подумавши секунду, шепоче - Здається, мені усе це лише сниться.
Рюноске спирається на лікті, нависаючи над ним. Ацуші не пручається, лишфокусує на погляд, дивлячись в очі.
- Мені почулось. - каже Рюноске.
- Що саме?
- Що ти сказав наче тобі це все сниться. Ти справді так вважаєш?
Ацуші потягнувся пальцями до його обличчя, привравши чорняву прядку за вухо, зариваючись рукою в волосся на потилиці. Рюноске повільно прикрив очі розчиняючись у відчуттях.
- Що ми тут робимо? - шепоче Ацуші близ його лиця.
- Хотілось би мені знати. - тихо відповідає Акутаґава.
І Ацуші так само прикриває очі, легко торкаючись його губ своїми, ведений чимось новим. Щось особливе було в цьому відчутті, не схожому на ранішні.
Незнайоме, бентежне, ще неопізнане. Рюноске наче застигає, не відсторонившись але й не наближаючись. Ацуші опускається назад на траву, прибирає руку з волосся, і кладе її поруч зі своєю головою, спостерігає як змінюється вираз обличчя Акутаґави, який тільки усвідомлює що зараз трапилось. Як в здивованих очах проскакує то подив, то осяяння, то смуток.
- Якщо це все ж таки твій сон, - Акутаґава нахиляється до Ацуші, заглядаючи в самі зіниці очей. - то я бажаю ніколи не прокидатись.
І торкнувшись руками вилиць тягнеться за поцілунком. Частіше б так, думає Ацуші, закидуючи руки на плечі Рю, зануюючись у вир незнайомих і таких приємних для них обох почуттів.
Ніч приймає свої повноваження повільніше ніж вечір. Сонце повністю сховалось, але вдалині ще видно кілька фіалкових хмарок а місяць і перші зірки вже видніються. Вздовж квіткового поля, біля дороги йдуть дві фігури, спереаючись через щось. Але міцно тримаються за руки, сплітаючи пальці, стискаючи долоні.

Теґи: #АкуАцу
    Примітки
    Цей фанфік було написано у грудні 2020-го року, тож він може здатись комусь знайомим, але якщо ні - буду дуже радіти цьому.
    Перекладено і відредаговано у серпні 2022-го року.
    Я ще спитаюсь як, і потім допишу де можна прочитати уривок про вальс який наснився Рюноске
    Вподобайка
    3
    Ставлення автора до критики