Революційний пацифізм

Леві не любив балів та прийомів. Він не бачив сенсу у таких масових зборах, не бачив сенсу у цьому параді лицемірства, де твої гроші вирішують ставлення інших до тебе. Він рідко зʼявлявся на таких заходах, частіше за все приходив лише, щоб насолодитись музикою, отримати нові новини.

Пізнє літо, останні теплі дні, початок 90-х років 19 століття. Леві вирішує дослухатись до спонукань батька, відомого військового тих часів, і подається на службу в армію разом з давніми друзями.

І все-таки Ервін зумів умовити Леві переглянути власне рішення. Леві погодився на це лише за умови, що Сміт познайомить його з інженером, про фінансування якого просить. 

Наступною їхньою зупинкою став один з маєтків Акермана. Цей маєток ілюстрував становище роду Акерманів в Англії: він був величним. Тут можна проводити бали не згірші, ніж королівські. Воно й не дивно, що Леві тут не жив, адже мав простолюдинську звичку мати усе під рукою.

Минуло декілька років. Їхнє листування перетворилось в цикл романів за розміром. Листи стали для них чимось більшим, ніж просто способом спілкування. Папір та чорнило стали їхнім домом, притулком та надією.

Раніше мотивація Ервіна як військового була доволі розмитою: він воював за загальні поняття, за мир, за країну, за технічний прогрес. І сам він відчував якусь нестачу у своєму переліку причин.

Трохи менш як рік і війна закінчилась, та Ервін перемоги не відчував. Він втратив це почуття десь тієї холодної січневої ночі.