- Ти мене шо, не поважаєш?
- Та я поважаю Вас більше, ніж будь-кого в цьому залі, пане, повірте.
- Тоді сядь за стол!
Юнхо напружено дивиться на чоловіка перед собою, повільно опускаючись на стілець. Ще кілька хвилин тому вони з Хва («- Тож, Сонхва… - Можеш звати мене просто Хва – це скорочення для друзів або коханців») миленько теревенили про всяке різне, але вроджене почуття справедливості в Юнхо вчергове перевернуло все з ніг на сраку.
Він просто побачив, як у залі якийсь чоловік чіпляє офіціантку, він просто допоміг їй піти та ввічливо попросив чоловіка тримати руки при собі, він просто не знав, що у сумнівних закладах не можна поводитись, як тобі заманеться.
Саме з цієї причини він просто налетів на якогось надто крутого мужика, який тепер наставив на нього пушку і сьомий раз підряд ставить «ти-мене-поважаєш?» питання.
Хва виглядає напруженим, але прозорливо мовчить.
- Давай, псячий ти сину, зіграємо партію. Як виграєш – можеш просити, шо завгодно. А як програєш – я продірявлю тобі голову. Хаха!
Оце «хаха» взагалі не звучало як сміх, просто щоб ви розуміли.
Чоловік вальяжно перекидає цигарку з одного кутка рота до іншого, роздвигаючи при цьому коліна так широко, що ще трохи і сяде на горизонтальний шпагат. Як часто Юджин потрапляє у такі от ситуації? Юнхо думає, і ці думки йому не дуже подобаються. Точніше, дуже НЕ подобаються.
- Позвіть Джуна, нехай роздасть карти. – мужчина махає рукою у невизначеному напрямку і похмуро дивиться на Юнхо. Чон ще тоді, на підході, унюхав як сильно від цього персонажа несе алкашкою, але хто він такий проти бухого бика з волиною? От і він думає, шо, власне, ніхто.
Вищеозначений Джун з’являється з гущі танцполу з характерним шумом склотари і некріпкою рукою досвідченого п’яниці розкидає по невеличному столу замизгані покерні карти. Паралельно новоспечений круп’є розказує правила гри і, зважаючи на те, що Юнхо взагалі знає про покер, розказує він шось дуже сильно не те.
- Перша ставка грає, друга ставка подвоює, якшо нема ставки, розкладається сітка, є три спроби питання, коли старші аркани на руках, робимо перерахунок по Марсу і закінчуємо третє коло. Збираєте флеш – можете перекинути у фул хаус через кості, збираєте квартет по кольору – пасьянс закритий. Тягніть карту, джентльмени!
Не так Юнхо планував закінчити своє життя.
Він бере по одній карти, намагається тримати обличчя та уважно спостерігає за опонентом. Як же це тупо і беззмістовно – Юнхо біситься від власної безпорадності та неможливості контролювати оточуючий хаос. Таке життя не для нього, він його ніколи не хотів і тепер готовий на будь-що, аби якомога швидше забратися звідси нахуй.
Карти у руках ледь не розвалюються: місцями вони дофарбовані від руки, десь стоять плями, куточки заклеєні скотчем, а ота остання взагалі від чогось жирна і Юнхо коштує усіх зусиль всесвіту не думати надто сильно про те, де цей клаптик картону міг побувати тільки для того, щоб не проблюватись прямо на вельмишановного добродія навпроти.
На столі одна за одною з’являються карти, щоправда, викладені вони чомусь квадратом, а не лінією, як має бути у класичному покері. А вони взагалі в який покер грають? Та чи грають у покер? Ці та інші питання ніколи не отримають достойної відповіді.
Замість ставок на столі – пом’ята серветка та парасолька з коктейлю.
Юнхо дивиться на пару в руці і з сумом думає, що нинішніх накопичень на похорон йому не хватить. До зброї без вірогідності вмерти не дотягнутись, люди навколо явно скупчилися в очікуванні кривавого шоу, а з дружніх обличь у нього лише Хва, який сідає тому самому стрьомному мужику на коліна.
- Хочеш подивитися з першого ряду, кицюню? – чоловік нахабно хмикає та кладе руку хлопцю на талію.
- Ніколи не розумівся на цих складних іграх, але мені завжди казали, що я приношу вдачу.
- О, мені не потрібна вдача, я і так кращий гравець у цілому штаті та й…
- Дует на чаювання. Пан з кислим обличчям виграв.
Чоловік здивовано пялить на стіл, трохи змахуючи у цю секунду на мопса з витріщеними дикими очима. Направду, Юнхо пялить на стіл з не меншим подивом.
- Як ти це зробив?
Він тупо лупає очима, кілька разів крупно моргаючи.
- З великою повагою.
Густий низький сміх заповнює приміщення, підіймаючи хвилю таких самих смішків, більше схожих на сукупність ехо, ніж на повноцінне звучання інших людей.
- Оце дав так дав! Вірю!
Вони сидять ще якийсь час, ведучи несерйозну, але некомфортну розмову. Таємничий Джун раз-по-раз з’являється і зникає у виру людських тіл навколо, а досі сидячий на колінах у мужика Хва каже щось про дуже красиву машину на подвір’ї, пильно дивлячись Чону в очі, і кілька разів виразно та приторно натхненно повторює, як було би чудово на такій покататися, тож коли приходить час і чоловік нарешті згадує про обіцяне бажання, Юнхо вперше за дуже довгий час вирішує зробити щось дурне, а не логічне, і просить покататись на тій самій крутій тачці.
Дуже доречно до нього у супровід набивається і картковий довірений на ім’я Джун, який під час поїздки дуже багато говорить, ще більше розмахує руками, смішно кривляється та надто майстерно для п’яної людини зламує бардачок, як би між іншим наполегливо радячи Юнхо не казати про це нікому ні слова.
Коли вони вертаються назад до бару, вже майже світанок. У барі тихо, бо вся публіка розповзлася по домівках, а на вході їх зустрічає лише Хва з черговою цигаркою в руці. Джун першим вивалюється з салону, трохи недолуго, але його дивна дикувата посмішка не викликає бажання якось це коментувати.
- Як покаталися?
- Змістовно.
- Цікаве слово для опису поїздки.
- Ага, зате яке точне.
Юнхо дивиться на бліді смужки ранкових хмар і думає, що йому пора додому.
- Юнхо! - чужий голос неочікувано гучний, і від того ріже по вухах. – Непогано ти сьогодні впорався.
- Впорався з чим саме?
- Та з грою звісно, з чим же ще! – Джун плюхається сракою прямо на капот, наче то його машина, і продовжує ненормально широко посміхатися. - А в кінці-то, га? «З великою повагою» - ха! Відмочив так відмочив.
Юнхо навіть не намагається зрозуміти цього дивного персонажа, легко киваючи на знак згоди. Йому майже під носа сують руку з клаптиком паперу. Розкосі печатні літери позначають невідому адресу.
- Приходь за годину. За суттєву допомогу прийнято суттєво віддячувати. Якщо ти розумієш, про що я.
- Я буду.
Юнхо думає, що йому все одно нічого втрачати. Та й судячи по тому, у що виріс його рідний брат, водитися з диваками Чону буквально «на роду написано».