Ось з чого все почалось. З чергової сварки.
- Мені набридло постійно витягувати тебе з буцегарні, червоніти, позоритись і віддавати бабки через те, шо ти не можеш брати на себе мінімальну відповідальність за себе ж!
- Ох їбать, оце заява! Ти так кожного разу скаженієш, ніби я попадаю в кутузку чисто з нудьги. А я, між іншим, для тебе стараюся, бо всі твої колеги дивляться на тебе, як на труп ходячий, шо не живе, а так, існує в межах маршруту «дім-робота-дім», і думають шо у нас вся сім’я така прибацана!
- Та яка тобі різниця, хто там про шо думає, це моя робота, мої колеги і мій авторитет!
- Який до сраки авторитет, ти не авторитет навіть для під’їздної кішки!
- От пожить би тобі хоч день моїм життям, може б до тебе таки доперло!
- Ага, щщяс, тіки якшо ти зможеш пожити моїм і хоча б спробувати зрозуміти, шо на унилій роботі і нікчемній повсякденності існування не закінчується!
Сучасні проблеми потребують сучасних рішень. Вони домовилися на одну зміну – не більше і не менше. Рівно 8 годин або ти отримуєш почесний статус лоха-нікчьомиша і «мама дійсно тебе на принтері розпечатала, як я і казав в дитинстві».
Ніяких хитрощів, ухилянь або відмазок. Все максимально чесно і прозоро. Єдина умова – кожен робить те, що вважає за потрібне саме він, а не його «неправильна копія».
Просто.
Відкрито.
Легко?