- І шо, завжди у вас оце таке?
- Яке «таке»?
- Нудне! Який приколу в тому, шоб беспонтово кататись по району і чекати з моря приколів?
Юджин відкидається на спинку сидіння і протяжно стогне. Він звісно знав, що в його брата не дуже весела робота, але ж не настільки!
Робота в поліції не видається чимось особливо цікавим. Катаєшся по районам у пошуках підлітків-хуліганів, помагаєш різних старушкам знімать з дерев їхніх котів та собак, копирсаєшся у нескінченних паперах, позбутись яких можна лише за наявності підтвердження до підтвердження до підтвердження.
Юджин ніколи не вбачав у професії копа якихось цікавинок чи перспектив, він вчив закони лише для того, щоб їх порушувати і зважаючи на те, наскільки посереднім та передбачуваним був його брат, він може сказати напевно – він би тут подох від скуки.
Коли він погоджувався на парі, то був упевнений, що виграє, бо шо за непереборна складність – цілий день робити вигляд, що пишеш звіт, та напрацьовувати новий рекорд в пасьянсі.
До того ж Юнхо, най би його гуси за напхану куртку спитали, приставив до Джина свого напарника, у котрого вираз обличчя точно як в маніяка якогось чи психопата. І от тепер вони з цим самим напарником займаються найвеселішою справою з можливих – стоять на світлофорі коло дитсадка у перервах між тим шевелінням дохлої черепахи, яке Мінґі (це ім’я його наглядача) називає «скануючим пересуванням». Вау.
- Це не беспонтове чекання – патрулювання району для того і потрібне, щоб максимально швидко виявляти та зупиняти більшість злочинів.
- І шо, багато злочинів ви так зупиняєте?
- Нормально. Не даремно ж у нас є табельна зброя.
Джина аж підкидує на місці і він єдиним злитим рухом перехиляється до співбесідника, ледь не торкаючись своїм носом його.
- У вас є табельна зброя? А моя де?!
Мінґі різко смикає кермо на себе і ледь не врізається у шлагбаум.
- Та я шо дурний, зброю тобі давати?
- Між іншим, я найнадійніша в світі людина! І взагалі, цьому немічному ж дали – чому мені не можна?
- Бо у цього немічного є ліцензія, а в тебе нема. І це найменша з причин.
- Шо, думаєш я тебе застрелю чи шо?
- Думаю, ти застрелиш себе і оце мене справді непокоїть.
Розмову перериває чахотошний кашель рації, натякаючи на те, що хтось з відділу воліє з ними поспілкуватись.
- Кобилячі верстви, прийом!
Ґі знімає апарат з панелі і невдоволено цокає язиком.
- Маєте запит у вашому районі. Старенька пані згубила свою домашню тваринку і дуже, дуже-дуже довго і переконливо просила її знайти.
- Кидай адресу.
Чесно, Юджин не сподівався на щось хоча б трохи цікаве. Максимум – рятувати чиюсь собачку від поїдання її ж гівна або марні намагання пояснити черговій пенсіонерці, що її кішка не загубилася, а застрягла товстою сракою у дверцятах для домашніх улюбленців.
Але той факт, що зараз вони з Мінґі сиділи на дереві в парку і намагалися звідси вполювати гігантського озвірілого гусака, змусив його серйозно передивитись свою точку зору.
- Ми тут помремо.
- Не помремо, йому скоро набридне і він від нас від’їбеться. Можливо.
- А ти не можеш, не знаю, стрельнути в нього? Ну, шоб припугнути.
- Джине, я, блять, по-твоєму хто? Мисливець на йобнутих гусей?
- По-моєму ти лох, який застряг у напарництві з моїм братом і який так само сцикує хоча б шось робити зі своїм життям.
- Нічого я не застряг, ясно? І до речі, якби він був тут…
- То шо? Вмить би все розрулив?
- Да. Ні. Не знаю. Скоріш за все так само би сиділи зараз.
- Ну отож.
Вони могли б стирчати там ще довго, проте їх дуже раптово врятували наявність у Чона в кишені шоколадного батончика та несподівана любов тварини до солодких смаколиків. Життя бентежне, іншого й не скажеш.
Юджину хочеться думати, що це була найдурніша пригода в його житті, проте, обміркувавши все, він таки дійшов висновку, що все склалося не так погано. Ну правда, на відміну від Мінґі, його жодного разу не вкусили за сраку, він зміг непогано розрулити таку нестандартну ситуацію і врятував від самотності одну навіжену стареньку, котра якогось хуя тримає вдома гусака, а могла би завести рибок і не дурити людям голови.
Єдиним мінусом можна назвати хіба шо безпосередньо сидіння на дереві, бо залізти він якось зміг, а коли прийшов час спускатися, різко згадав, що, взагалі-то, боїться висоти. Але то таке, дрібниці, Мінґі всього хвилин п’ятнадцять його уламував зістрибнути і навіть справді спіймав, як пообіцяв.
Так шо в цілому все пройшло дуже даже і норм.