Робота у барі не видається чимось надважким. Правда ж? Стоїш собі, киваєш гривою, мутиш віскі з льодом для Сурйозного пана зліва та томні лонгтейлі для неонових панянок справа, отримуєш чайові і в хуй не дуєш.
Юнхо не думав – він був певен, що ця перемога за ним, адже його брат працював на буквально найлегшій роботі у світі.
От тільки чого він йому ніколи особливо не говорив, так це мабуть того, шо працює він у стрип-клубі.
Робити хоч якісь коктейлі Юхно передбачувано не вмів, тому з самого початку все пішло по пизді. Стакани чомусь постійно висковзували з рук, алкоголь закінчувався неправильно швидко, все було жахливо несмачне, а гучна музика майже унеможливлювала вірогідність з першого разу почути замовлення.
У залі було надто темно, світло-музика муляла очі і випробовувала на міцність вестибулярку, важке повітря повнилося запахом цигарок, кальяну та дешевих парфумів, а дибільні одноманітні мелодії відбивалися від скронь болючою пульсацією. Це місце категорично йому не підходило.
А потім він побачив Його.
Якби місячне сяйво могло стати людиною – це точно був би Він. Якби оксамит нічного неба міг стати людиною – це точно був би Він. Якби ранкова роса могла стати людиною – це точно був би Він.
Плавні рухи, нарочито повільні й тягучі, як свіжий мед, впевнений спокійний погляд з-під напівприкритих вій, королівська грація і тисячі розмахуючих мазутовими крилами круків замість волосся.
Юнхо ніколи не вважав стриптизерок та стриптизерів якимись особливо цікавими людьми, йому взагалі стриптиз ніколи не подобався як явище, бо там завжди все було занадто. Прямо як його брат. Але зараз, стоячи посеред п’яного хаосу, він не міг відірвати від сцени очей. Цей хлопець був чимось новим, чимось інакшим, незвіданим. І чимось явно неземним.
Він завершив виступ надто швидко.
І дістався барної стійки надто стрімко.
- Джин, налий мені як завжди.
- А-а, м, не нагадаєш, що у тебе як завжди?
Посмішка торкається куточка чужих губ на якусь крихітну мить, та Юнхо вже знає, що попав.
- То це ти той самий Найгірший В Цілому Світі братик, про якого він постійно ниє? – незнайомець простягає до хлопця руку. – Сонхва. Радий знайомству.
- І я. Теж радий. О, я Юнхо, до речі!
- Я знаю.
- А. Окей. Добре.
- То ти мені наллєш? Чи справжні бармени бережуть усе, окрім балачок?
- А, ой! Так, звісно. Але взагалі-то… Справжній бармен дуже цінує балачки, особливо, коли йому розказують щось цікаве. То як щодо невеликого обміну?
- Чи правильно я розумію, що ти знаєш про мене тільки всі найгірші історії? – Юнхо бере з підставки високий бокал та починає сумлінно його натирати.
- Краще сказати «виключно найгірші». Це правда, що ти в дитинстві закатав істерику, бо Джин сказав, що батьки роздрукувати тебе на принтері як пробну версію сина?
- Боже. Та ти прям з козирів заходиш.
- Це одна з небагатьох історій, які мене справді зацікавили.
- Я так і подумав. Насправді, мене ображало не те, що я міг бути пробником, а те, що після такого хорошого, милого і слухняного мене батьки чомусь вирішили надрукувати Юджина.
Сонхва сміється, а в Юнхо йокає під серцем і в глазах чогось літають сердечка.
Ця ніч буде довгою.