Розділ 1: Слова, що застрягли в горлі.

Відчуття провини повернулося до Кріса лише на ранок суботи, коли він остаточно протверезів. Звісно, алкоголь допоміг йому не відчувати себе лайном хоча б один вечір, але коли його дія скінчилася, хлопець почував себе набагато гірше, ніж було до того. Наче всі його відчуття посилились у два рази, змушуючи Кріса просто відлежуватися усі вихідні у ліжку, намагаючись розібратися у собі. Єдине, що його радувало, так це те, що батьки знову не помітили, як він типу втік з дому. Зайвий раз вислуховувати повчання Крісу не хотілося, в нього і так був поганий настрій усі два дні, а усвідомлення того, що в понеділок потрібно було йти до школи – пригнічувало. Мати навіть почала хвилюватися, чи не захворів Кріс раптом. Все вказувало на це: хлопець майже не виходив зі своєї кімнати, мало їв та мав змучений вигляд. Усвідомлення того, що батьки хвилюються за нього не дивлячись на те, скільки лайна він встиг зробити за весь цей час – розбивало йому серце, змушуючи відчувати себе ще гірше. Краще б на нього взагалі не звертали уваги, просто забули про його існування. Він вважав, що це було б справедливо.

Кріс відчував протиріччя, що боролися всередині нього, і це дратувало. Хотілося позбутися всіх почуттів раз і назавжди. Просто вирвати їх, видалити, наче непотрібну програму на комп’ютері. Хотілося забути Натана. Хотілося перестати ставити себе на його місце. Хотілося перестати думати про Раяна і про те, який він виродок. Хотілося просто повернутися до того, як було раніше, коли хлопця нічого не хвилювало в цьому житті. Але зараз це вже було неможливо. Дуже багато усвідомлень звалилося на нього за цей тиждень. Це руйнувало абсолютно всю його картину сприйняття зовнішнього світу. Це руйнувало його. Все, що він робив – було хибним. Хотілося щось змінити. Відчайдушно хотілося щось змінити. Але Кріс не міг цього зробити. Він був безсильним перед Раяном. Перед іншими хлопцями. Він наче був у пастці з якої неможливо було вибратись просто лише захотівши, і це вбивало.

Здавалося, за цей тиждень Кріс сильно змінився. Але ж тиждень – це так мало. За такий короткий проміжок часу неможливо було змінитися настільки, щоб зрозуміти усю свою нікчемність. Але ось, він зараз тут, на межі прийняття, здавалося, найважливішого вибору в своєму житті: або продовжувати жити, як останній покидьок, який постійно робить вигляд, що нічого навколо нього не відбувається, або нарешті почати щось з цим робити. Вибір був очевидний. Він був настільки очевидний, що хотілося просто лізти на стіни. Звісно, Кріс обрав перший варіант. Все це мало тривати недовго, лише якихось півроку. А потім випускний і все нарешті скінчиться. Кріс забуде про Раяна, про Натана, про все, що він колись робив чи в чому брав участь. Він поїде навчатися в коледж, обере такий, який буде якнайдалі від дому, щоб його там точно ніхто не знав. Знайде інших друзів, створить нове коло спілкування і буде жити, як звичайна людина. Без відчуття провини чи самопоїдання. А поки хлопець…просто мав жити з цим. Бо зараз він був слабким та жалюгідним мішком сміття, який боїться піти проти того, хто очевидно руйнує його життя, заганяючи в бездонну яму.

Крісу хотілося, щоб хтось просто взяв і вирішив всі його проблеми замість нього, витяг з цього болота, яке наче засмоктувало. Здавалося, хлопець був в цьому болоті вже по самі очі, тонув, стрімко йшов на дно, задихався. Але ніхто не міг йому допомогти. Кріс навіть сам не міг цього зробити, тому який сенс сподіватися на інших? Ніхто не знав, що коїться всередині нього, а кому б він розповів? Клер?  З нею вони офіційно почали зустрічатися лише в п’ятницю і хлопець не хотів, щоб його чергова дівчина кинула його так швидко. Дізнайся вона про все, то саме так би і вчинила. Тому Кріс просто вирішив тримати все в таємниці та поки що нічого не розповідати Клер. Вона вважала його крутим, незалежним та неймовірно гарячим, і нехай продовжує так вважати. Їй взагалі не потрібно щось знати. Вони чудово проводитимуть час разом і більше ніякого Раяна з ними. Не вистачало ще, щоб цей мерзотник спробував зґвалтувати ще й її.

***

Натан був до біса невезучим. Він те й діло, що постійно натрапляв на компанію Раяна. В столовій, в туалеті, за школою, просто йдучи по коридору, по дорозі додому. Це відбувалося постійно, наче хлопця просто хтось прокляв. Крісу ж здавалось, що він потроху сходить з розуму. Дивитися на постійні знущання було вже гидко, брати в них участь – ще гірше. Тим паче, Натан постійно дивився на нього так, наче намагався призвати до здорового глузду. Він наче просив про допомогу. Він наче бачив, що Кріс мучиться. Але Кріс не міг нічого із собою зробити. Його статус потроху почав руйнуватися. Всі в компанії починали відноситися до нього з підозрою. Вони були наче зграя диких вовків, обнюхували його, намагалися зрозуміти, чи досі він достойний бути одним з них. Тому щоб підтримувати свій статус та не опинитися на місці чергового лузера, Крісу потрібно було знущатися з Натана. Це вганяло його в ще більшу пастку. Хлопець наче ходив по колу: в один момент він наче з’їдав себе зсередини за те, що робить, в інший – продовжував це робити. Звісно, він не брав участь у відверто божевільних ідеях Раяна. Він міг інколи вдарити Натана, але не зі всієї сили, як це було раніше. Йому просто було соромно за те, що він повинен це робити, а так він наче відчував себе трохи краще, бо це єдине, на що він був спроможний.

А Натан був бовдуром. Справжнісіньким ідіотом. Хлопець прекрасно знав причину, чому Раян продовжує з нього знущатися. Він знав. Він не міг не знати. Йому про це сказали прямим текстом. Раян сам наголосив на тому, що знущатиметься з нього до тих пір, поки не зламає. Поки хлопець не почне реагувати так, як цьому божевільному виродку хочеться. Але Натан продовжував мовчки за всім спостерігати, тим самим ще більше провокуючи свого кривдника. Здавалося, ну впади ти йому в ноги, почни благати відпустити тебе, змусь повірити, що тобі дійсно боляче, що ти більше не витримуєш – і тоді все скінчиться, до тебе в ту ж секунду втратять будь-який інтерес та залишать в спокої. Принаймні, Кріс так би і зробив, щоб від нього нарешті відчепилися. Звісно, він вважав це ганебним, але що ганебніше: один раз підняти самооцінку якомусь вишкребку, чи продовжувати терпіти знущання? Але ні. Натан наче був принциповим у власних діях. Він вперто продовжував вважати, що якщо не реагуватиме – від нього відстануть. Очевидно, що це не працювало, а тільки погіршувало ситуацію, бо знущання з кожним днем ставали все дедалі жорстокішими.

Раян, здавалося, зовсім втратив зв’язок з реальним світом, та й інші хлопці теж. Вони наче раптом всі подуріли. Єдиною більш менш адекватною людиною серед них був Кріс, але хлопець починав в цьому сумніватися. Їм було весело робити все, що вони робили. Поки Кріса нудило від того, що Раян обісцяв чужий портфель, інші сміялися з цього. Поки Кріс намагався подавити відчуття відрази від того, що вони всі разом затовкали Натана в туалетну кабінку та змусили облизувати відверто брудний унітаз, інші весело це пригадували. Поки Кріс намагався забути, як вони всі буквально витирали об Натана ноги, інші планували це повторити. Знаходитись в їхній компанії було нестерпно. Хотілося просто кинути школу, щоб більше ніколи не бачити їхніх облич. Все це не вкладалося в голові. Це було, наче страшний сон, який день за днем повторювався, а Кріс все ніяк не міг прокинутись.

Але зараз Кріс стояв над Натаном та не міг перебороти відчуття огиди. Огиди до себе. Огиди до інших. Огиди до того, що мав зробити. Хлопці дивилися на нього очікуючи. Раян дивився божевільним поглядом, з насолодою, з дикістю. Натан дивився на нього знизу вверх і цей погляд неможливо було розібрати, занадто багато всього можна було в ньому побачити. Хлопець сидів перед ним на колінах з широко відкритим ротом. Кріс повинен був плюнути. Серце калатало, ноги тремтіли, він не міг набратися сміливості. Ні. Ні-ні-ні, він не повинен цього робити. Він повинен зупинитися. Зараз або вже ніколи. Він більше не хоче брати у цьому участь. Це переходило усілякі межі.

- Та йдіть до дідька, - Кріс огледів всіх майже вбивчим поглядом. Зараз йому по-справжньому було байдуже на все. – Я не буду цього робити. Мене, блять, зараз просто знудить, - його погляд зупинився на Раяні. Хлопець виглядав насправді засмучено. Навіть не так. Він дивився так, наче його щойно зрадили. – А ти чого сидиш? – Кріс звернувся до Натана. Цей придурок вже починав дратувати через свою безвольність. – Встав, забрав свої манатки і вийшов звідси, - але хлопець продовжував сидіти на брудній підлозі. Чесно, зараз його правда хотілося вдарити. - Зараз же! Я не буду два рази повторювати! – Натан різко підскочив, забрав свої речі та покинув туалет, в якому майже постійно все і відбувалося. Інші просто боялися сюди заходити, так як знали, що це територія Раяна.

Кров кипіла, а тіло поколювало. Кріс відчував, що більше не може терпіти. Все, що накопичувалось в ньому впродовж тижнів, нарешті вивільнилося. Перший удар прийшовся Раяну в щелепу. Хлопець секунду стояв та здивовано дивився на Кріса, а потім просто вдарив його кудись в живіт. Це було боляче. Це було до біса боляче. Здавалося, наче всі внутрішні органи перевернулися і мали полізти через горло. Інші хлопці з їхньої компанії стояли осторонь та навіть не намагалися втрутитися у бійку. Для них це було просто ексклюзивне видовище, за яким цікаво спостерігати. Не кожен день побачиш, як Раяну намагаються натовкти пику.

Лють закрила Крісу очі, тож він більше не контролював себе. Він напав на Раяна та притиснув до стіни. Він наніс йому другий удар десь в сонячне сплетіння, але здавалося, що хлопцю було все рівно на це, що він навіть не відчув нічого. Кріс не був слабким, але Раян очевидно був сильніший та більший за нього. Він одним поштовхом повалив Кріса на підлогу, сів зверху, та почав душити. Його очі не відображали нічого. Вони були наче скляні, неживі, лялькові. Він посміхався та сильніше стискав руки на шиї Кріса. Дихати було вже нічим, в очах темніло. Хлопець шкрябав руки Раяна, намагався дотягнутися до його обличчя, але не міг. В голові прослизнула думка, що він зараз помре. Так жалюгідно, на брудній підлозі в шкільному туалеті. Кріс відчував, що так і не вибачився перед Натаном. Перед своїми батьками. Не вибачився за те, що був жалюгідним вилупком, не сказав, що був неправий, не попросив пробачення. Це мучило.

Раптом Кріс відчув, що може зробити повноцінний ковток повітря. Хтось з хлопців вдарив Раяна ззаду чимось по голові і той трохи розслабив хватку, перевівши свою увагу на іншого. Нарешті ці бовдури зробили хоч щось корисне, бо Кріс реально міг зараз померти. Він пнув Раяна в живіт ногою, тим самим скидаючи його з себе, та відповз від нього настільки швидко, наскільки міг. Хлопець закашлявся. Шия пекла та боліла, скоріш за все, залишиться синець. Мати можливість дихати на повні груди було збіса чудово. Після такого Кріса вже попустило, йому більше не хотілося вибити увесь дух з Раяна, в голові хлопця була лише одна думка: як, чорт забирай, звідси втекти?

- Ти що робиш?! – викрикнув, здається, Тревор? Це він вдарив Раяна по голові. Кріс був би щиро йому вдячний, як би цей ідіот зробив це трохи раніше. – Ти, блять, щойно мало не задушив його! Чуваче, мені нахуй не потрібні такі проблеми! Я не хочу бути співучасником цього лайна! – Кріс дякував богу, що хоча б одна людина зрозуміла, що все, що відбувається – тягне на кримінал. – Я валю звідси, ви як хочете, мені байдуже!

- Ви… - Раян торкнувся своєї голови, подивився на руку та побачив кров. Він пару секунд щось переварював, а потім наче вибухнув. Його обличчя перекосилося в страшній гримасі, очі почервоніли та налилися кров’ю. Хлопець різко підвівся з підлоги та накинувся вже на Тревора. – Ви всі тварюки! Нікчеми! Як ви можете так до мене ставитися?! Я знищу кожного з вас! Виб’ю все лайно! Змішаю з брудом!

Кріс вже не слухав, що там відбувалося далі. Він обережно підвівся зі свого місця та покинув туалет, тримаючись за стінку. Хлопець тільки зараз відчув, якими насправді ватними були його ноги. Хотілося просто впасти, але він повинен був покликати когось на допомогу. Вийшовши у коридор, він побачив, як поряд з туалетом стояв все той самий Натан. Хлопець виглядав перелякано. Він дивився на Кріса з якоюсь…жалістю? Цього тільки не вистачало, щоб такий, як Натан, жалів його. Це його потрібно було жаліти, а не Кріса, бо очевидно, що після всього, що хлопець наробив – він на це просто не заслуговував.

- Т-ти як? – схвильовано запитав Натан. Це вперше, коли він заговорив з кимось сам.

- Байдуже на мене, - відмахнувся Кріс. Він поклав свою руку хлопцю на плече. – Зараз я скажу тобі дві важливі речі. Перша: поклич, будь ласка, когось з вчителів. Друга: навчись нарешті постояти за себе, - Натан продовжував стояти на своєму місці, наче приріс до нього. Він виглядав так, наче ось-ось мав розплакатися. – Чого стоїш? Ти хочеш, щоб вони там повбивали один одного? – нарешті хлопець нерішуче кивнув, розвернувся та кудись побіг.

Кріс в свою чергу просто попрямував до медпункту. Він не збирався втручатися у бійку знову чи рознімати когось. Зараз Раян та всі інші просто отримували те, на що заслуговують. Раніше вони всі разом били когось іншого, а тепер один одного. Це було досить іронічно, якби у Кріса не боліло горло від того, що його намагалися задушити – він обов’язково посміявся би. Хлопець якось порівнював їх зі зграєю диких вовків, тож тепер він був готовий відмовитися від цього порівняння. Вони були звичайнісінькими щурами, що копирсаються у смітті, намагаючись відбити ласий шматочок, а найгидкішим та найбридкішим серед них був Раян. Кріс би зовсім не шкодував, якби хтось прикінчив його в тому туалеті. Дивлячись на все, що він зробив – це було найменшим покаранням для нього.

Єдине, про що шкодував Кріс, так це про те, що запізно вдався до дій. Йому потрібно було зробити це ще три тижні тому, коли він остаточно все зрозумів. Набити Раяну морду та просто закінчити це пекло. Якщо не для Натана, то хоча б для себе. Він жив цілих три тижні, майже кожен день спостерігаючи за знущаннями та інколи беручі в них участь. Кріс не бачив цього лише на вихідних, коли не потрібно було йти до школи. Хлопець просто вважав, що зможе це пережити, відсторонитися, адаптуватися до цього врешті-решт, але не зміг. Це, звісно, було на краще, але все рівно на душі було якось гидко.

***

В кабінеті директора було забагато людей. Вчора Натан (як пізніше Кріс дізнався, це і справді було його ім’я) все ж таки покликав когось з вчителів. Рознімати бійку прийшов фізрук. Це був найкращий вибір із всіх вчителів, бо тільки фізрук мав достатньо сили, щоб відтягнути Раяна від когось. Цей сучий син був занадто сильний, як на звичайного старшокласника. Здавалося, він наче жив на одних стероїдах чи ще чомусь там. До речі, про нього. Сьогодні Раян не з’явився у школі, прийшли лише його батьки. Враховуючи те, в якому вчора стані був хлопець – це і не дивно. Кріс лише сподівався, що його нарешті відправили кудись лікувати голову або просто ізолювали від навколишнього світу, щоб цей придурок більше не міг споганити комусь життя. Його взагалі потрібно було посадити в клітку та тримати подалі від людей.

Настрій в кабінеті директора був ну ду-у-уже гнітючий. Кріс буквально відчував, яким важким було повітря. Хлопець не нервував, не хвилювався, не боявся. Йому було байдуже. Він навіть, можна сказати, був трохи задоволений. Нарешті все скінчилося, не потрібно було навіть чекати випускного. Звісно, Кріс відчував, як на нього всі дивляться, але ігнорував це. Він зараз заслуговував на презирство та злість з боку інших, та не мав нічого проти. Лише його батьки дивилися на нього співчутливо. Натан дивився якимось невизначеним поглядом. Від цього погляду наче холодок по спині пробігав, але Кріс вважав, що так хлопець виражає свою огиду до нього. Що ж, зараз він мав на це повне право.

Як виявилось потім, Натан змінив не одну школу. І не дві. А десять. Починаючи з сьомого класу. Кожен раз причина була одна й та сама: знущання. Вони переслідували його скрізь, де б він не був, наче хвороба. Це змусило Кріса відчувати нудоту. Було зрозуміло, чому хлопець продовжував терпіти все та тримати язик за зубами. Він звик до цього. Він знав, що не може якось на це вплинути. Він просто не міг щось змінити, це все наче було частиною його життя. Крісу було справді шкода Натана. Якби він тільки знав, що йому довелося пережити… Хоча, чи змінило б це хоч щось? Можливо. Тоді б Кріс менше вагався та швидше б набив морду Раяну.

Рішенням директора у цій ситуації було відрахування Раяна зі школи, а всіх інших винуватців, в тому числі і Кріса, відсторонили від занять на два тижні. Те, що Раяна відраховували – було найкращою новиною за цей тиждень. Ні, за все життя напевно. Нарешті вони позбудуться цього ненормального виродка раз і назавжди. Ні про які спільні вечірки більше не могла йти мова. Крісу лише залишалося молитися, що цей вишкребок не підкараулить його десь та не заріже за те, що хлопець викрив усю їхню (вже колишню) компанію. Звісно, всі звинувачення були повішані на Раяна, бо ніхто очевидно не хотів брати на себе відповідальність, тож нехай цей лайножер тепер за всіх віддувається. Кріс, між іншим, теж був постраждалим. Прямо зараз він сидів з перев’язаною шиєю, так як на синець, що залишився після того, як його намагалися задушити – страшно було глянути.

***

Два тижні пройшли ну якось занадто повільно. Кріса посадили під домашній арешт та не випускали з дому навіть в магазин. Це, безумовно, було справедливо, аж до поки в хлопця не скінчилися сигарети. Від цього він готовий був на стіни лізти. Він міг пережити все, будь-які умови, будь-яку катастрофу, навіть кінець світу, але з урахуванням того, що в нього буде можливість закурити. Тому хлопець або просив Клер купити йому сигарет, або тихенько бігав в магазин, поки вдома нікого не було.

Клер приходила до нього декілька разів, знову ж таки, поки батьки були на роботі чи кудись уходили, бо водити друзів та дівчат було категорично заборонено. Кріс повинен був обміркувати свою поведінку на самоті та зробити висновки. В цьому було мало сенсу, так як хлопець це зробив вже давним-давно, тому він просто цілими днями намагався займатися навчанням. Саме «намагався», бо успіхи в нього були вкрай жахливі. Батьки в дечому були праві: Кріс, з його мізерними знаннями, не міг поступити навіть в мінімально нормальний коледж, не кажучи вже про хороший чи престижний. Тож йому потрібно було самостійно наздогнати за ці два тижні всю шкільну програму, яку він пропустив. Це дратувало, але зусилля повинні були окупитися десь в майбутньому.

Клер, коли приходила, приносила йому домашнє завдання з біології і ще з декількох предметів. Дівчина була досить розумною, її можна було б назвати навіть відмінницею, тому вона інколи допомагала Крісу з навчанням. А інколи вони просто трахалися. Ці моменти полегшували домашній арешт хлопця. Звісно, він знав, що заслуговує на це, але інколи потрібно було якось урізноманітнити сірі будні, в яких окрім навчання та сну нічого не було.

Раяна врешті-решт відрахували зі школи. Ця новина потрясла усіх. Всі нарешті могли з полегшенням видихнути та розслабитись, бо їх ніхто більше не тероризуватиме. Звісно, всі учні знали, чим займається Раян та інші, але вони ніколи не вдавалися в подробиці. Тому коли вся правда викрилась – уся школа буквально гуділа різними чутками. Кріс дізнався це від Клер. Вона також дізналася про все, що робив хлопець. Не сказати, що її це якось втішило, спочатку вона декілька днів була наче сама не своя, засмучена та не відповідала на повідомлення. Кріс вважав, що це кінець їхнім недовгим відносинам. Поки що з жодною дівчиною вони не зустрічалися більше місяця, але потім Клер написала перша. Вона написала, що пробачає його, що бачить, що він може та хоче змінитися, та допоможе йому в цьому. В Кріса наче камінь з плечей впав, він нарешті відчув полегшення. Дівчина була такою чудовою, що він просто не заслуговував на неї.

Інколи Кріс думав про Натана. Хлопець нарешті міг жити спокійне життя, не боячись, що йому знову прийдеться терпіти знущання. Тепер він міг бути звичайнісіньким старшокласником. Кріс злився сам на себе через те, що не зміг допомогти йому раніше. Відчуття провини майже зникло, залишилося лише якесь незрозуміле відчуття, що хлопець щось не зробив. Не завершив справу. Не «закрив гештальт», як це прийнято казати. Якесь незрозуміле занепокоєння гойдалося всередині нього, наче море перед штормом. А потім Кріс зрозумів, що він не зробив. Він зрозумів, чому відчував себе так, наче щось пропустив. Він не вибачився перед Натаном. Який він бовдур! Зрозумів він все, та де там! Він повинен був вибачитися ще два тижні тому, коли їх всіх викликали в кабінет директора!

Але Натан ніяк не попадався йому на очі. Кріс вже тиждень ходив до школи, і жодного разу не бачив хлопця, наче той просто зник. Раніше він був скрізь, куди б той не пішов, а зараз було враження, що його спеціально уникають. Натана можна було зрозуміти, але все одно, якщо це було правдою і Кріса дійсно уникали – це було трохи неприємно. Звісно, не йому вирішувати, кому і як поводитись, але відчуття, що не сказали найважливішого – починало трохи душити. Тепер хлопець терпіти не міг, коли його щось душить. Його постійно повертало в той день, коли Раян буквально намагався його вбити. Скоріш за все, у нього тепер на все життя залишиться травма після такого.

А потім Кріс нарешті помітив Натана в шкільному коридорі. Хлопець стояв біля своєї шафки та діставав якісь підручники. Кріс підійшов до нього та обережно поклав свою руку йому на плече, щоб не налякати. Він не знав, що повинен був зараз сказати, він репетирував свою промову раз за разом, але всі слова наче встали поперек горла. Натан просто здивовано дивився на нього протягом всього часу, як Кріс набирався сил видавити з себе хоч щось.

- Слухай, - нарешті почав він, - тобто, я хотів сказати… Пробач мене, будь ласка. Пробач за те, що я був таким лайном. Я розумію, що саме через мене і те, що я такий боягуз, ти всілякого натерпівся. Ти, звісно, можеш і не пробачати мене, я знаю, що все те, що ти пережив, не виправиш одним словом, але…я просто повинен був тобі це сказати, - Кріс нарешті відчув неймовірне полегшення. Він нарешті відчув душевний спокій, який не відчував щонайменше два місяці.

- Ні, - тихо промовив Натан. Це наче вдарило по голові, але десь всередині себе Кріс був готовий до такої відповіді. – Ні, - дзвоник на урок задзвенів у них над головою якось несподівано.

- Що ж, ем…ти маєш на це повне право, - Кріс сумно посміхнувся та знизав плечима. – Тож, я піду. Бережи себе, - хлопець розвернувся та попрямував до свого класу. Здавалося, Натан хотів ще щось сказати, але не встиг, або Крісу просто здалося.

 

***Кінець першого розділу***