Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Бризки крові впали на брудну кахельну підлогу шкільного туалету. Хлопець, що розвалився на тій самій брудній підлозі, здивовано тримався за свій ніс, що стікав кров’ю прямісінько на його чисту толстовку жовтого кольору. Всі дивилися на нього так, наче відчували насолоду від того, що тільки що відбулося. Але чому наче? Вони дійсно відчували насолоду. Їм подобалося знущатися з когось без видимої на те причини. Їхні подекуди насмішливі погляди пробирали до кісток, змушуючи відчувати себе гіршим за сміття. Всім це подобалося, окрім того, хто саме і розбив носа хлопцю. Він ж…він просто залякував його. Він не мав наміру бити його. Це…це сталося випадково. Наче він втратив зв’язок зі світом від тої люті, що накопичилась в ньому і ось, в нього тепер болить рука.
- Гарна робота, Кріс, - хлопець, що був вищим за всіх в їхній компанії, похлопав його по плечу. – Що? – весело запитав він. – Чому у тебе такий вираз обличчя? О, ну облиш, наче перший раз, – він дивився насміхаючись. – Ти наче не знаєш, що потрібно робити, - він театрально закотив очі та зітхнув, а потім нахилився до хлопця, що сидів на підлозі і тримався за ніс, та схопив його за волосся, - якщо ти комусь розкажеш про те, що сталося тут та зараз – одним розбитим носом не обійдешся, зрозуміло? Офіційна версія – був неуважний на сходинках, спіткнувся і впав. Або не помітив стінку та врізався в неї, не знаю, щось придумаєш, ти ж у нас розумний хлопчик? – він посміхнувся, але від його посмішки віяло зовсім не доброзичливістю. Хлопець, якого тримали за волосся, кивнув в знак згоди настільки, наскільки він міг це зробити. – От і добре, - після цього його одразу ж відпустили. Навіть не так. Просто шпурнули, змучуючи витерти собою підлогу. – Йдемо, хлопці, перерва скоро скінчиться, а ми навіть не встигли покурити. Так курити хочеться, ви б тільки знали, хаха, - він засміявся та вийшов з туалету, всі інші, звісно, послідкували за ним.
Хлопець, той що Кріс, кинув останній погляд на того, кому він нещодавно розбив носа, та покинув приміщення разом з іншими. Він сподівався, що Натан, так його наче звали? Хоча, кому яка різниця, як його там звали, буде Натан. Тож, він сподівався, що Натан дійсно побоїться комусь щось розповідати. Не те щоб Кріс сам боявся когось з вчителів або адміністрації школи, просто він не хотів зайвих проблем на свою сраку. Він і так вже декілька разів попадався на подібних ситуаціях, тож якщо б його знову спіймали, то, ймовірно, відсторонили від занять на певний термін. Типу, звісно, це не так погано, але більше відсторонення від занять він не хотів вислуховувати чергові повчання від батьків, що він зв’язався з поганою компанією, яка лише псує його, що він їх ганьбить і взагалі, що він найгірший син у всьому всесвіті. Це дратувало.
***
З того моменту пройшов тиждень. Натан чи хто він там, дійсно нікому нічого не розповів. Це змусило Кріса розслабитися. Він не хотів в черговий раз сидіти під кабінетом директора, а потім вислуховувати, що так неможна, що це проти правил школи і бла-бла-бла, що там в таких випадках кажуть? Що напишуть погану характеристику в коледж? Срати Кріс хотів на ту характеристику і на той коледж разом взяті. Якщо він не вступить у коледж – піде працювати. А чим гірше? Наприклад, його знайомий так і зробив. Після старшої школи пішов працювати і нічого, валить непогані бабки. Звісно, його заробіток не самий легальний, але яка різниця? Гроші то хороші!
До речі, Натан. Натан був новеньким в їхній школі, він нікого не знав, його ніхто не знав. Він одразу не прижився, такий весь тихий, сірий, непомітний, коротше, типовий лузер. А лузери що? А лузери, звісно, завжди отримують на горіхи більше за інших. Це прикольно, бачити в їхніх очах невпевненість, страх та розуміння, що нікуди бігти. Це дозволяє відчути якусь…владу над іншими? В таких випадках твоя кров наче бурлить, ти відчуваєш себе дикою твариною, яка спіймала здобич та знущається над нею, аж поки не надоїсть. А Натан був просто ідеальною жертвою. І як виявилося, він ще й тримав свою пельку на замку, хіба не чудово? Звісно, Кріс тоді трохи перегнув палицю, коли розбив йому носа, але яка вже різниця?
Інколи, звісно, Кріс думав, як він докотився до такого життя, але ці думки не тривали більше трьох секунд. Його все влаштовувало: дівчата вважали його крутим, лузери боялися, хлопці з компанії поважали. Це краще, ніж бути відстійним відлюдником, який сидить на задній парті і просирає чудове життя старшокласника. А своє шкільне життя Кріс міг назвати чудовим: кожен раз нова дівчина, секс, вечірки з алкоголем, сигаретами та інколи легкими наркотиками задля розваги. Чого ще треба бажати? Хіба що того, щоб батьки зайвий раз не капали на мізки і не змушували його взятися за розум та підтягнути оцінки, йому ж ще в коледж вступати. Ну, вступить Кріс в якийсь посередній коледж, але що того коледжу? На його думку, студентське життя було набагато прикольнішим, ніж життя старшокласника. Типу, повна свобода дій! Гуляй, скільки хочеш, роби, що хочеш, і жодних тобі повчань з боку батьків, бо ти вже, типу, сам по собі. Кріс спеціально обере якийсь коледж у найвіддаленішому куточку країни і буде жити так, як захоче сам. Це звісно, якщо йому поталанить вступити хоч кудись.
- Слухай, - Раян підпалив сигарету та сховав запальничку у кишеню, - в цю п’ятницю мої батьки звалюють до якихось родичів на день народження, тому я планую зависнути хлопцями у мене. Ти ж прийдеш? – він затягнувся та видихнув дим кудись у сторону. – Чи, можливо, тебе знову посадили під домашній арешт? – Раян хмикнув, його очі блиснули насмішкою.
- Знущаєшся, так? – Кріс струхнув попіл зі своєї сигарети. – Ніякого домашнього арешту, я буду.
- От і чудово, покличемо дівчат, чогось вип’ємо. Можеш позвати свою кралю, давно хочу її… - але хлопець не встиг закінчити речення.
- Стули пельку, - погляд Кріса став ворожо-насторожливим. Звісно, проти Раяна йти було безглуздо, він був рази в два більшим за Кріса, але інколи він заговорювався, тож інколи потребував, щоб його рот закрили.
- Та ти не кип’ятись так, я ж жартую, - ніколи неможна було сказати точно, чи жартував Раян.
Раян взагалі був досить дивним. В тому плані, що по ньому ніколи не можна було зрозуміти, які його справжні мотиви. Він постійно ходив з цією набридливо-порожньою усмішкою на обличчі, здавалося, він з нею навіть і спав. Його очі постійно блищали небезпекою, наче він сканував кожного, кого бачив, шукав, до кого можна причепитися. Співчуття, сум, розкаяння, невпевненість – це все було не про нього. Принаймні, Кріс ніколи не бачив, щоб хлопець показував подібні емоції. Він взагалі підозрював, що Раян, можливо, хворий на голову. Це підтверджували його дії. Тобто, він постійно знущався над лузерами з якоюсь особливою жорстокістю, підбурював на це інших та не бачив у своїх вчинках чогось поганого. Для нього це була розвага і не більше. Він постійно наче…наче спеціально доводив когось із хлопців з їхньої компанії та інколи і самого Кріса до того, щоб вони набили комусь морду. Це було, звісно, дивно, але Крісу було начхати, що там робиться в голові у Раяна. Він не мав до цього ніякого діла. Тобто, це ж не його проблеми, чому він має через це хвилюватися? Також йому було чхати на лузерів. Принижувати їх подекуди було доволі весело, тож чому Кріс мав перейматися за те, що кожен з них відчуває?
З Раяном Кріс був знайомий ще з середньої школи. Вони спочатку і не були друзями, просто знайомими, що відвідували спільні предмети, а потім якось потягнулося одне за одним. Кріс вважав Раяна крутим, вже тоді він спілкувався зі старшими хлопцями, бігав за школу з ними курити та інколи його звали на справжні вечірки. Не ті, де ви компанією збираєтесь в когось у кімнаті та дивитесь порнуху, бо в житті не бачили голих жінок, а ті, де ти, ну, типу, тусиш? П’єш алкоголь, мацаєш справжніх дівчат, танцюєш під якусь відверто погану, але качову музику. Тоді все це здавалося Крісу недосяжним. На початку середньої школи його ще можна було назвати зразковим учнем, а вже потім, коли він почав спілкуватися з Раяном трохи краще, все змінилося. Він відчув те, що мріяв відчути. Йому здавалося, що якщо він почне поводитись так, як поводиться Раян – він теж буде здаватися крутішим в очах інших. Так і сталося. Кріс почав відчувати якийсь статус, він відчував, що ті шмаркачі, які дивляться на нього, коли він проходить повз них коридорами школи – мріють бути на його місці. Не на місці потенційної жертви у якої завтра відберуть гроші або запостять у твітер якусь принизливу дурню, а на місці того, кого всі бояться. Крісу подобалося бути типовим хуліганом і роздовбаєм. Як то кажуть, в цьому світі або ти, або тебе, і він обрав перше.
***
На великій перерві шкільна столова гуділа балачками учнів. Невеличкі групки школярів сиділи за столиками та їли місцеві помиї, що тут готують. Крісу ніколи не подобалась їжа, що подавали в столовій, він зазвичай приходив сюди пофліртувати з дівчатами чи просто за компанію, щоб поржати з когось. Так було і в цей раз, тільки з дівчиною, з якою Кріс зустрічався, зараз фліртував не він, а Раян. Типу, йому вона не дуже подобалася, личко в неї непогане, фігура те, що треба, але це як розвага на один раз. І він нічого не мав проти, якщо Раян трішки до неї позаливає. Вони ж друзі, а друзі інколи так роблять. Фліртують з дівчатами один одного. Це нормально.
- Ооо, - протягнув Раян. Його рука лежала на талії дівчини Кріса. Хлопцю це не подобалося, але він продовжував гортати стрічку твітера в телефоні, роблячи вигляд, що не помічає цього, - хто тут у нас намалювався. Мала, хочеш побачити дещо смішне? – краєм ока Кріс помітив, як Раян наблизився до Ешлі, так звали його дівчину, і щось прошепотів їй на вухо, від чого та тихенько засміялася.
- Давай, - грайливо відповіла Ешлі. Було враження, наче перед нею зараз не сидів її хлопець, наче його взагалі тут не було. Що вона взагалі собі думає? Раян просто грається з нею, а вона рота відкрила і вважає, що він сохне по ній.
Раян піднявся зі свого місця і пішов кудись за спину Крісу. Хлопцю було все одно, що він там задумав, аж допоки не відчув сильний товчок у спину і як йому за виворіт щось повільно стікало. Таке тепле та неприємне, наче чиясь блювота. За їхнім столиком пройшов смішок, Ешлі теж тихо посміювалась, але Раян сміявся дужче всіх. Кріс обережно провів рукою трохи нижче шиї і подивився на свою долоню. Каша. То була дідькова каша. Та, що подають в їхній столовій. Хлопець підняв свою голову вверх. Над ним стояв наляканий Натан. Його ніс все ще був заліплений пластиром. І тоді нарешті до Кріса дійшло. Він зрозумів абсолютно все, що зараз сталося, але лють настільки запаморочила йому голову, що він не міг адекватно оцінити ситуацію.
- В-вибач, вибач, будь ласка, - дуже тихо промовив Натан, майже пошепки. Хлопець виглядав настільки розгубленим, що, здавалося, зараз зарюмсає, - ц-це моя провина, я все відшкодую, - але Кріс вже нічого не чув і не бачив.
Він різко вскочив зі свого місця та штовхнув хлопця в плечі з такою силою, що той не зміг втриматися на ногах. Він впав прямісінько на брудну та липку підлогу, до якої навіть взуття прилипало, та, здається, добряче забився. Кріс сів зверху на хлопця та наніс прямий удар десь трохи нижче вилиці. Він розумів, що Натан не винен. Він знав, що Раян зробив це спеціально. Але він не міг набити йому морду, а Натану міг. Цей недоумок все рівно нікому нічого не розкаже, він взагалі ледве два слова одне з одним зв’язував, тому яке кому діло, кого бити? Раяна, який може винести тебе з одного удару і підірвати твій хоч який не який, а авторитет в цій задрипаній школі, чи Натана, який проковтне все так, наче так і має бути? Тим паче, що цей лузер теж винен. Треба дивитися, куди і повз кого йдеш, і тоді не буде жодних проблем, чи не так? Кріс схватив хлопця за щоки однією рукою та сильно стис. Він хотів ще раз його вдарити, але побоявся. Галас навколо стих, а це означало, що за ним всі слідкують і хтось вже біжить доносити директору за бійку. Раян стояв осторонь, опершись на пустий стіл і слідкував за всім, що відбувається. Ну що, придурку? Подобається? Спочатку дівчина, а потім це? Кріс був впевнений: те, що зараз відбувається, приносило Раяну неабияке задоволення. Самозакоханий виродок.
- Ще раз, - тихо промовив Кріс і подивився хлопцю прямісінько в очі. Зоровий контакт додавав впевненості його словам, змушуючи людину напроти майже тремтіти, - ще раз ти попадешся мені на очі і я обіцяю: я тобі всі зуби виб’ю та змушу їх рахувати, ти мене зрозумів? – Натан лише покивав головою. Але його погляд…його погляд був дещо схожим на погляд Раяна. Невизначений. Від нього, чомусь, ставало моторошно. Кріс так це охарактеризував, але забув про це в ту ж секунду. Зараз в нього набагато більші проблеми, ніж роздумувати, хто, як і на кого дивиться. Хай цей довбень котиться, куди подалі.
***
Сюрприз-сюрприз! Кріс сидів під кабінетом директора і очікував, коли його покличуть. Він зняв свій светр та залишився в одній футболці, бо ходити з залишками їжі було ганебно. Раян і вся їхня компанія разом з Ешлі десь ділися, залишивши його розгрібати це лайно самостійно. Зараз в кабінеті директора був Натан. Кріс чомусь був впевнений, що той мовчатиме та візьме усю вину на себе, хоча це було б доволі безглуздо. Всередині щось занило. Таке неприємне, таке колюче. Це дратувало Кріса, змушувало відчувати себе погано. Довбанутий Раян зі своїми довбанутими вчинками! Хай йому повилазить чи ще щось, цей лайножер завжди виходить сухим із води, поки інші отримають замість нього. Кріс чудово розумів, чому хлопець так з ним повівся. Він заявляв про свій авторитет, про своє керівництво та свою перевагу. Він таким чином поставив його на місце за те, що той закрив йому рота. Ганебно. Це було ганебно. А йти проти Раяна в деякій мірі було просто…страшно. Кріс взагалі був в їхній компанії нижчий та менший за всіх. Якщо б він тоді не зв’язався з Раяном, хто знає, можливо він був би на місці всіх тих лузерів. Кріс вважав, що в їхній компанії всі знаходились на одному рівні, але подібні ситуації постійно доводили інше. Головним завжди був Раян. Цей бісячий сучий син завжди робив так, як йому хотілося, навіть якщо це означало переступити через друзів. Так, Кріс і досі наївно вважав їх друзями. Він постійно закривав очі на його вчинки, але це вже починало дратувати. Тим паче, що лише він чомусь майже постійно був крайній в таких ситуаціях. Інші хлопці відвідували кабінет директора дуже рідко, чи то просто нікому не попадалися на очі, чи то просто ігнорували саму необхідність туди йти. Раян так і взагалі жодного разу там не був і Кріс не знав, як йому це вдається.
Двері кабінету директора відчинились. Натан вийшов з опущеною головою, намагаючись не зустрітися з Крісом поглядами. На його обличчі наливався синець, наче спіла слива під сонячним промінням. Неприємне відчуття всередині вже кричало, скручувало внутрішні органи. Кріс піднявся зі свого місця та поклав свою руку хлопцю на плече, перед тим як зайти в кабінет до директора.
- Коротше, я не навмисно, я був дуже злим і…і…забудь коротше, йди куди йшов, - Кріс не знав, чому він це сказав, він просто сказав, а Натан хай робить власні висновки, що це означало. Принаймні, Крісу на душі стало легше, а все інше дрібниці.
***
- Крістіане, - на вході в дім хлопця вже зустрічала мати. Він вже знав, що зараз буде, - мені телефонували зі школи.
- Чудово, і що мені тепер? – максимально відсторонено відповів Кріс. Повчання мати було найменшим, що він зараз хотів. Він просто хотів змити з себе увесь бруд, зачинитися в кімнаті, ввімкнути музику і бути недоступним для всіх і кожного.
- Як ти зі мною розмовляєш? Твої дружки теж так розмовляють з батьками? – мати була напрочуд спокійною. Вона вже звикла до того, що як мінімум раз в тиждень їй телефонують зі школи. – Коли ти вже того розуму наберешся? Хіба так ми тебе виховували? Батько прийде, я йому все розповім.
- Розповідай, - хлопець знизав плечима, - можеш ще на гарячу лінію президенту зателефонувати. Розповіси, який в тебе поганий син, - він хмикнув та зник за дверима ванни. Мати нічого не відповіла йому на це.
Вона взагалі не намагалася боротися з ним, не влаштовувала скандали чи ще щось. Вона знала, що її ніхто не слухатиме. Мати вважала, що батько повинен хоч якось вплинути на Кріса, але вона не враховувала того, що і на думку батька хлопцеві було начхати. Вони могли думати про нього все, що хочуть. Казати, що хочуть. Для нього це було не більше ніж білий шум. Ну, так, його зараз покарають, можливо, посадять під домашній арешт, але і що з того? Наче вони можуть заборонити йому робити те, що він хоче. Хай там як, він все одно піде на ту трикляту вечірку до Раяна, знову зробить вигляд, що нічого не було і все повернеться на свої місця, бо так було завжди. Потім він просто відіграється на комусь ще, відчує полегшення та й на тому все.
Годинник показував шістнадцяту тридцять. Батько мав повернутися додому десь о шостій годині вечора. Що ж, у Кріса було ще принаймні півтори години до того, як він почне вислуховувати батьківську лайку. Прийнявши душ та закинувши брудні речі до пралки, хлопець піднявся на гору до своєї кімнати, та зачинив двері на замок. Він дістав зі шкільної сумки пачку сигарет та запальничку, що лежали глибоко в таємній кишені, і відчинив вікно. Впевнившись в тому, що його ніхто з сусідів не побачить, хлопець підпалив сигарету та затягнувся, вдихаючи дим так глибоко, що легені починали боліти. Це заспокоювало. Це до біса заспокоювало та дозволяло відкинути всі зайві думки. Кріс дивився кудись вдалечінь. Сонце вже сідало, тому небо мало колір стиглого апельсина. На вулиці все ще було морозно, хоча був початок березня. Холод пробирав до кісток, змушував мокре після душу тіло тремтіти, але курити хотілося так сильно, що було байдуже на це. Вечірнє повітря змішувалося з запахом сигарет, що створювало якусь особливу атмосферу. Кріс тільки зараз відчув, який він насправді стомлений. Голова гуділа, очі пекли вогнем, а ноги були важчими за мішок, набитий камінням. Зараз йому нічого не хотілося. Не хотілося вислуховувати батька, не хотілося йти завтра до школи, не хотілося бачити того довбанутого Раяна та інших хлопців. Хотілося просто забутись. Напитись, розслабитись, нарешті відпочити від усіх, просто відчути себе живим, а не довбаним шматком лайна, який постійно за всіх огрібає.
І взагалі, що Крісу до того Раяна? Раян те, Раян се. Йому повинно бути байдуже, поки він отримує з цього яку не яку, а вигоду. Друзі вони там чи ще хтось, з Раяном спілкуватися було вигідно. Крісу подобалось, як вони всі разом зависали, і він прекрасно знав, який хлопець насправді, тож міг хоча б здогадатися, що цим все і скінчиться. Хіба це перший раз? Насправді, так. Подібна ситуація відбувалася з Крісом вперше, але він мав змогу бачити, як Раян ставить інших хлопців з їхньої компанії на місце. Йому здавалося, що це весело, аж до того моменту, поки Раян не вчинив з ним так само. Тепер Кріс відчував, як це ганебно та несправедливо по відношенню до інших, а тим паче не весело. Єдине, що йому зараз залишалося – це закрити очі на все, що відбулося і просто забути цей день, наче його ніколи і не було.