Розділ 1: Бовдур.

Кріс хотів забити на п’ятницю та відлежуватись після школи вдома, наче він захворів і бла-бла-бла, але він вже пообіцяв Клер, що піде з нею на цю довбану вечірку та не міг різко змінити свої плани, він все ж таки «джентльмен» бісів. Хто його вчора взагалі за язика тягнув? Він не міг трохи почекати перед тим як когось кудись звати? Хоча, насправді, зараз Крісу було байдуже на все. Він планував гарно відпочити і не думати про придуркуватого Раяна хоча б пару хвилин, а це було просто гарною нагодою. Звісно, зовсім не думати про нього не вийде, вони все ж таки йдуть до нього додому. Але алкоголь та травка завжди змивали негативні думки, змушуючи розслабитися. Десь ближче до середини вечора, коли всі вже будуть на підпитку, Крісу буде начхати на все, він лише сподіватиметься, що в цей раз його хоча б не почнуть душити, а все інше його не хвилювало.

Раян після вчорашнього вів себе так, наче нічого не сталося. Кріс вів себе так само, проте пильно спостерігав за хлопцем. За його поведінкою, діями, вчинками. Здебільшого, він вів себе як звичайна середньостатистична людина, коли не знущався з інших, звісно. Дивлячись на нього важко було сказати, що в нього проблеми з головою, бо він, мабуть, добре це маскував. Такий веселий, привітний, товариський, його всі поважали, Раян подобався дівчатам, бо увесь такий брутальний. Кріс починав думати, що помилився; що те, що сталося вчора – це просто емоції, які хлопець не вміє контролювати. Ну, з ким не буває? Наче Кріс чимось кращий за нього в цьому плані. Але не вміти контролювати емоції настільки, щоб навмисно припалювати чужу шкіру, щоб почути крик? Здається, саме це і роблять всі ті маніяки, про яких існує безліч історій. Спочатку вони всі такі хороші, а потім на їхньому задньому дворі знаходять десятки могил з розчленованими тілами. Кріс би не здивувався, якщо одного разу Раяна пов’язала поліція і дійсно б знайшла декілька трупів за його домом.

Першу половину дня Раян вів себе як зазвичай. Майже на кожній перерві бігав курити за школу, спав на уроках та приставав до Ешлі. Звісно, Кріса трішки дратувало, що вона тепер зависала з ними, але його тішила сама думка про те, що він був перший, хто з нею переспав. Все інше достанеться Раяну і типу, це було як його перевагою? Дівчина ж намагалася зробити вигляд, що їй байдуже на Кріса, хоча насправді поводила себе так, наче спеціально намагалася змусити хлопця ревнувати, чи заздрити, чи кусати лікті від того, що вона пішла до Раяна. Деякі ситуації доходили до абсурду, настільки Ешлі намагалася привернути його увагу, але помітивши, що це не працює, здалася. Раян взагалі, здавалося, цього не помічав. Він тішився від того, що дівчина постійно до нього липне та нахвалює його, тож, мабуть, він вважав себе неабияким крутим хлопцем. Що ж, відносини Кріса та Ешлі тривали не більше місяця, тому сьогодні було вже не так неприємно. Єдине, чого хлопець хотів, так це побачити перекошене від злості та образи обличчя його колишньої, коли Раян кине її у всіх на очах. Тоді по-справжньому буде весело. А все, що відбувалося зараз – просто дитяча забавка.

Головним персонажем другої половини дня був вже той самий бідний та замучений Натан. Навіщо він взагалі приперся сьогодні до школи після вчорашнього – було загадкою, яку Кріс не хотів розгадувати. Чи йому не все одно, що там робиться у нього в голові? Можливо, Натан дійсно був мазохістом? Тоді він був би просто чудовою партією знущанням Раяна. Але цей варіант відпадав, бо зараз хлопець був дійсно зляканий. Він буквально не знав куди себе діти і увесь час чомусь дивився в сторону Кріса, наче той міг йому допомогти. Кріс в свою чергу робив вигляд, що нічого не помічає, бо він, очевидно, нічого не міг вдіяти. Або зараз б’ють лише Натана, або їх обох. Відчуття власної бездіяльності та слабкості змушувало почувати себе жалюгідно. Хотів би Кріс допомогти, але хто б тоді допоміг йому? І взагалі, в цьому світі кожен сам за себе.

Один з хлопців з їхньої компаній тримав Натана, поки Раян рився у нього в портфелі. Приємною знахідкою для хлопця був чужий гаманець, який він, звісно, забрав собі, мовляв, буде за що сьогодні погуляти. Кріс стояв обпершись на ту саму стіну на шкільному дворі, і курив чергову сигарету. Його, звісно, вже починало нудити, але потрібно було заспокоїтися. Зараз це, очевидно, не допомагало, тільки руки почали тремтіти. Потім Раян почав рвати зошити та навчальні посібники хлопця. Натан просто мовчки спостерігав за цим. Він нічого не казав, не благав зупинитися, на плакався кажучи, що це все купили його батьки і як він їм пояснить, що сталося, як це робили всі інші. Просто мовчав. Це почало бісити Раяна, тож він підійшов до хлопця і зі всією силою дав йому ляпаса. Потім ще. Ще. І ще. Здавалося, він ледве стримував сміх. Його обличчя знову перекосилося в садистській посмішці, а очі було неприродно розширеними, наче він намагався уловити та запам’ятати все, що зараз відбувається. Він навіть не кліпав, і це було до біса моторошно.

- Знаєш, - Раян звернувся до Натана, - кожен раз, як ти стримуватимешся, ми будемо лише сильніше тебе бити. Вчорашня історія тебе зовсім нічому не навчила? – він тримав хлопця однією рукою за горло та поступово стискав його. – Чи, можливо, ти вважаєш, що кращий за мене? Кожен в цій школі має підкорюватися мені, розумієш? – Раян посміхнувся. Його голос був спокійним, але це тільки більше змушувало відчувати напругу. Він дивився на Натана так, наче серйозно збирався вбити його прямо зараз. – Або, можливо, ти вважаєш, що якщо не реагуватимеш так, як я хочу, то я просто відстану від тебе? Помиляєшся, я не відчеплюся від тебе, поки повністю не зламаю, - він засміявся. Навіть не так. Зареготав, наче типовий злодій з фільмів та серіалів. – Хлопці, дозволяю трохи з ним розважитися.

В будь-який інший раз Кріс був би чи не найпершим, щоб вибити з Натана все лайно, але зараз… Зараз йому було по-справжньому його шкода. Кріс просто стояв на своєму місці та дивився кудись за обрій. Він не хотів сьогодні брати участь в груповому побитті Натана. Можливо, він просто хотів здаватися кращим за інших, мовляв, подивись! Я не настільки жорстокий, я інший! Але що б йому це дало, окрім відчуття власної переваги? Кріс і досі відчував на собі пронизливий погляд. Він був таким…відчайдушно благаючим? За нього хваталися наче за останній подих повітря, а він це просто ігнорував. Бовдур. Жалюгідний бовдур.

- Кріс, - звернувся до нього Раян. Хлопець відчув, як по його тілу пробіг холодок, а серце застигло. Ні. Ні, будь ласочка. Не потрібно цього робити, - а ти чому стоїш осторонь? Оуу, тільки не кажи, що тобі шкода цей мішок лайна, - Раян витер невидиму сльозу та жартівливо надув губи.

- В мене сьогодні щось, кхем, зовсім немає настрою, - Кріс посміхнувся та почесав потилицю. Тільки не це. Він не хотів бути втягнутим в це лайно знову. Тим паче, Натан на нього так дивився, що ставало просто соромно.

- Ну, тоді, спеціально для нашого любого друга Кріса, - Раян подивився прямісінько йому в очі та розвів руками. Його погляд був такий холодний, що здавалося, він може заморозити ним.  Хлопець жестом показав, щоб Натана відпустили. Раян вдарив його ногою по задній частині коліна, змушуючи впасти на бетонну підлогу. Здається, Натан щойно зчесав собі всі руки. Раян підійшов до хлопця та присів поряд з ним, - за те, що ти такий нікчемний, ти вилижеш йому все взуття. Я спеціально слідкуватиму, щоб ти зробив все чесно, - він посміхнувся та підняв свою голову вверх, дивлячись на реакцію Кріса. Кріс, звичайно, стояв з кам’яним обличчям, хоча всередині себе майже кричав. Він зчепив зуби та чекав на те, що зараз станеться.

Натан декілька секунд вагався. А потім нахилився до взуття Кріса. Хлопець буквально відчув, як чужий язик пройшовся по його кросівках та рефлекторно відступив назад. Вулиця заповнилась сміхом Раяна. Він сміявся щонайменше хвилину. Інші хлопці сміялися разом з ним, хоча, мабуть, і не розуміли, що смішного в даній ситуації. Лише Кріс стояв, наче опущений у воду і не знав, що йому робити. Він відчував себе найгидкішою людиною у всесвіті, справжнім мерзотником та неймовірним покидьком. Звісно, до Раяна йому було далеко, але це нічогісінько не змінювало. Він був такий нікчемний, такий жалюгідний, що хотілося блювати від самого себе. Він намагався не дивитись вниз на Натана, йому вже і так хватило відчутого, все, досить.

- Йдемо, хлопці, - Раян встав зі свого положення та попрямував кудись за спину Крісу, інші послідкували за ним. Кріс так і залишився стояти на своєму місці ще декілька секунд. Він насупився, глибоко вдихнув та все ж таки підняв з холодної підлоги Натана одним ривком. Це було просто, хлопець виявився таким легким, наче харчувався одним лише повітрям та енергією сонця. Він буквально тремтів усім тілом. Це чомусь розбивало серце на маленькі шматочки. Смішно, але Кріс ніколи б і не подумав, що здатен таке відчути.

- Вибач, - тихо промовив Кріс, намагаючись не дивитися хлопцю в обличчя, розвернувся та наздогнав інших.

Він дійсно вважав, що одного вибачення досить? Тобто, те, що сталося, дійсно можна виправити одним лише «вибач»? Наче після цього Натан, чи як його там звати… Боже, та Кріс навіть не знав його імені! Він вирішив, що його дійсно звати Натан просто тому, що так захотілося. Це було останньою тріщинкою в усвідомленні хлопця. В усвідомленні власної мерзенності. Він нічим не відрізнявся від Раяна або когось ще з їхньої компанії. Він такий самий співучасник. Такий самий виродок. Кріса ще більше почало нудити. Йому вже не хотілося ні вечірки, ні алкоголю, ні травки, ні будь-чого ще. Здавалося, його зараз знудить, тож він сказав хлопцям, що відійде. Раян лише кинув на нього якийсь невизначений погляд.

Кріс стояв в туалеті та дивився на власне відображення у заплямованому та розписаному чорними маркерами дзеркалі. Напис «гівнюк» та стрілочка, що вказувала на обличчя хлопця були як ніколи доречними. Раніше Кріс вважав це забавкою, він вважав себе справжнім гівнюком та пишався цим. Але не після того, що сталося. Краплі холодної води стікали вниз до шиї, наче змушуючи протверезіти. І коли Кріс почав відчувати, що потроху повертається у свій звичайний стан, двері шкільного туалету скрипнули. Хлопець різко повернув голову в сторону і вже хотів зірватися на тій людині, що зайшла, накричати та вигнати, але побачив Натана. Всі слова наче застрягли поперек горла, залишаючи на язику неприємне відчуття гіркоти.

Що робити? Що зараз робити? Чому саме цей туалет і чому саме він? В цій бісовій школі цілих шість чоловічих туалетів, чому саме цей? Бо він ближчий до заднього двору? Зараз Кріс був з Натаном один на один. Він відчував, що повинен щось сказати. Щось таке важливе, але не знав, що саме. Вибачитися? Він вибачився. Але чи достатньо цього? Серце калатало так, наче ось-ось мало вискочити з грудної клітини. Вони стояли десь десять секунд в повній тиші та дивилися один на одного. Дивно, але Натан не був наляканий, не вибіг в ту саму секунду, як побачив Кріса. Він просто стояв, наче приріс до підлоги. Він дивився так…зацікавлено? Наче Кріс зараз був тваринкою в зоопарку. Бо він дивився на Натана, наче загнана у кут тварина. Зараз саме він був тут наляканий.

Чи потрібні зараз взагалі будь-які слова? Сама ця ситуація показувала, хто є хто насправді, змушуючи Кріса знову відчувати себе жалюгідно. Він не міг вимовити ані слова, не міг перестати дивитися на обличчя хлопця. Червоні від ляпасів щоки, синець, заліплений пластиром ніс. Він винен у всьому цьому. Лише він. Ні Раян, ні хто будь-ще з їхньої компанії, вони всі придурки. Саме він. Бо він допустив це. Бо він мовчки спостерігав в надії, що його омине. А у висновку що? Лише зараз Кріс зміг подумати про те, що відчуває Натан. Мабуть, це так бридко, досі відчувати на власному язиці чуже взуття. Відчувати, що над тобою знущаються без усілякої на те причини. Відчувати усі ці побиття та залякування тому, що ти просто існуєш. Просто не відповідаєш хворим уявленням про світ якогось недоумка. Якби таке сталося з Крісом, то він, ймовірно, просто закінчив життя самогубством. Але зараз він знаходився по іншу сторону барикади, тому міг лише уявляти, що прийшлось пережити Натану, і відчувати його непохитність. Бо він і досі стоїть тут. Живий, не дивлячись на все, що сталося з ним протягом цього тижня, а можливо, і протягом усього його життя. Він ж не просто так намагався не привертати до себе увагу, чи не так? Усвідомлення цього просто вбивало.

Кріс так нічого і не сказав. Він просто покинув туалет, намагаючись не дивитись Натану в обличчя, хоча хлопець дивився на нього не відводячи погляду. Кріс був присоромлений та зганьблений. Йому потрібно великими літерами на лобі написати: «мішок сміття», щоб всі знали, хто він є. Знаходитись зараз в одній компанії з Раяном було до біса гидко. Гидко було бачити його усміхнене обличчя. Це він у всьому винен. Це він потягнув його за собою. Якби не він, то Кріс зараз би мав зовсім інше життя. Не потрібно знущатися з інших, щоб бути крутим. Шкода, але усвідомлення цього прийшло в його голову занадто пізно. Зараз вже неможливо щось змінити та повернутися назад, щоб не допустити всього, що сталося. Крісу залишалося лише жити з цим та чекати випуску.

***

Кріс тихенько закрив вхідні двері та нарешті вдихнув свіже нічне повітря. Неприємний осад досі хвилював його. Сьогодні всі думки були заповнені тим, що сталося в школі. І як би хлопець не намагався їх позбутися, він все рівно раз за разом повертався до тої ситуації. Сьогодні його батькам знову телефонували зі школи. Ймовірно, жалітися на його поведінку і все таке інше. В цей раз, на диво, не було жодних дорікань. Всі наче забили на це, вирішили не чіпати Кріса. Це було лише на руку хлопцю. Він і так з’їдав сам себе з середини, а чергове нагадування від батьків про те, що він їхнє розчарування – лише посилили б почуття власної нікчемності. Але не дивлячись на це, Кріс все ж таки вирішив піти на вечірку до Раяна. Він все ж таки пообіцяв Клер та не міг раптом змінити свої плани, хоча йому дуже хотілося. Дівчина вже чекала його десь в кінці вулиці біля свого дому, тому зараз шляху назад вже не було. Або він тікає від проблем, як останнє позорисько, або він як останнє позорисько йде їм на зустріч. Різниця між цими поняттями була не великою, але була.

Кріс вирішив сьогодні просто розслабитися. Навіть не так, Кріс сподівався, що йому вдасться сьогодні просто розслабитися. Йому досі неприємно було бачити обличчя Раяна після всього, що сталося, але відмовити собі в безкоштовному алкоголі? Ніколи. Хлопець не знав, де Раян його бере та йому було не цікаво. Розуміння того, що сьогодні вони, можливо, будуть пити за гроші, відібрані у Натана, наче вдарило його по голові. Від цього стало тільки гірше. Але, можливо, декілька шотів виправлять цю ситуацію.

- В тебе такий засмучений погляд, щось сталося? – вони йшли з Клер по вулиці до дому Раяна. Хлопець жив відносно недалеко від них, тож йти потрібно було недовго. Дівчина обійняла руку Кріса так, що той міг відчувати її м’які груди під одягом. Це трохи підіймало його настрій і не лише.

- Та-ак, - протягнув хлопець та провів рукою по своєму темно-каштановому волоссю, - нічого такого, просто день важкий, - він посміхнувся. Клер дивилася на нього таким теплим та щирим поглядом, що хотілось просто розплавитися. Кріс наче тонув в її блакитних очах, і це змушувало його відчувати себе менш жалюгідно.

- Ти не розкажеш? – поцікавилась дівчина. Вона заправила за вухо пасмо чорного волосся та прикусила нижню губу. Кріс не знав, чи фарбувалася Клер чи ні, але для себе відмітив, що в неї був такий самий колір волосся, як і у Натана.

- Нічого особливого, ти краще розкажи, як пройшов твій день, - а що він їй розкаже? Як сьогодні вони лупцювали Натана і Раян змусив його облизувати Крісу взуття? Клер, напевне, кинула б його в ту саму ж секунду, якби почула цю історію.

Знову цей Натан. Натан, Натан, Натан. Досить! Досить думати про нього. Всі думки Кріса сьогодні були заповнені лише одним Натаном, наче більше не було про що думати! Хлопець зараз просто хотів розслабитися та трохи потеревенити зі своєю, типу як, дівчиною. Він вже стомився постійно повертатися до того, що сталося. Тільки він забуває, як той Натан знову лізе в його думки. Все! Кріс зрозумів, що він шматок лайна. Можливо досить кожен раз про це собі нагадувати? Наче життя на цьому скінчується.

Вже підійшовши до дому Раяна Кріс та Клер помітили, як Ешлі поспіхом йде геть. Вона просто пройшла повз них з опущеною головою, намагаючись не пересікатися поглядами. Здавалося, вона була чимось засмучена та…плакала? Клер зацікавлено повернула свою голову назад, щоб ще раз побачити дівчину, але лише знизала плечима та посміхнулася. Мабуть, їй сподобалася сама думка про те, що ця стерво не буде сьогодні бісити її лише однією своєю присутністю. Кріс не знав, що сталося, але якщо дівчина швидко намагалася покинути дім Раяна, то, мабуть, щось дуже погане. Можливо, Раян не витерпів і вже зараз порвав з нею. Звісно, це не входило в план Кріса, але вже було неважливо. Головне, що Клер задоволена.

- Що це було? – звернувся Кріс до Раяна, як тільки переступив поріг його дому. Хлопець думав, що вечірка вже почалася, але на диво, вони з Клер прийшли першими. – Я думав, вона сьогодні буде з нами, - він спеціально не назвав Ешлі на ім’я. Це мало типу показати його байдужість до дівчини.

- Та-а, - протягнув Раян, – я хотів її трахнути, але їй щось не сподобалося і вона пішла, тупа лярво, - хлопець стояв посеред зали та наливав собі в стакан темно-коричневу рідину, здається, це було віскі. Кріс для себе відмітив, що зараз Раян був до біса злий.

Хлопець нічого на це не відповів, лише задався питанням: що збіса потрібно було робити, щоб Ешлі не сподобалося? Типу, він знав, яка дівчина у ліжку, тому навіть уявити не міг, де Раян так обісрався. Хоча знаючи його і який він бісів покидьок, то він, можливо…просто намагався її зґвалтувати? Тепер було зрозуміло, чому Ешлі виглядала засмученою та плакала. Раян дійсно намагався її зґвалтувати. Зараз в Кріса просто не вистачало слів, щоб описати увесь спектр емоцій, який він відчував. Щось на межі огиди та люті. Раян виявився ще більшим виродком, ніж можна було собі уявити. Кріс вже починав сумніватися в тому, навіщо він сюди прийшов. Напитися? Похизуватися перед Клер? Вони могли зробити це і вдвох. Побачити приниження Ешлі? Після такого не хотілося жодного приниження. Зараз Крісу було щиро шкода дівчину. Навіть вона на таке не заслуговує. Тобто, вона взагалі на таке не заслуговує! Ніхто на таке не заслуговує! Бути приниженою – можливо, але точно не бути зґвалтованою. 

***

Тіло було наче ватне. Алкоголь приємно розтікся по всьому тілу, нарешті дозволяючи відчути полегшення. Кріс вже і думати забув про все те, що хвилювало його цілий день та вечір. Натан? Ешлі? Байдуже. Його зараз більше приваблювало відчувати, які на дотик груди Клер. Вони сиділи в залі в напівтемряві та цілувалися. Гучна музика наче проникала в голову, змиваючи усі зайві думки. Дівчина провела язиком по губах Кріса та відсторонилася, а хлопцю хотілося продовжити цей момент. Зараз він відчував таке збудження, що готовий був трахнути її прямо тут на очах у інших. Клер дивилася на нього томним поглядом та посміхалася, наче запрошуючи до дій. Вона також була трохи п’яна, тому була більш розкута. Дівчина піднялася зі свого місця, взяла Кріса за руку та повела за собою на гору.

Кріс відчував, як неприємно давлять штани. Його член вже давно стояв, а вони лише поцілувалися і він трішки помацав Клер. Але враховуючи те, як довго в нього не було сексу, це не було дивно. Дівчина завела його в першу ж кімнату, яка їм трапилася. Довкола було темно, тож Кріс не міг точно сказати, де вони опинилися. Він був у Раяна не вперше, тому сподівався, що це була кімната хлопця чи хоча б кімната його батьків. Йому хотілося трішечки піднасрати за все те, що він витворяв. Кріс зачинив двері на замок та притиснув до них Клер. Він обережно цілував її шию, повільно проводячи язиком по тонкій шкірі дівчини. Клер важко дихала прямісінько йому на вухо, інколи посміюючись від лоскітки, що ще більше заводило хлопця. Він майже не міг стримуватися, але так було навіть цікавіше. Задоволення потрібно було розтягнути.

Дівчина обіймала його за шию та звивалася під ним, неначе змія. Кріс повільно зняв з неї тоненький светр та розстебнув ліфчик, оголяючи груди, які так давно приваблювали його. В свою чергу Клер також зняла з нього толстовку в якій, чесно кажучи, було вже спекотно знаходитись. Алкоголь грав у всьому тілі, наче лоскочучи. В голові був туман, але воно було на краще. Зараз не залишилося жодної думки, окрім думки про насолоду. Нарешті настав той момент, коли Кріс не відчував себе лайном. Це відчуття переслідувало його цілий день. Але Клер…Клер була чудовою. Вона змушувала хлопця відчувати себе краще. Кріс подобався їй не дивлячись на те, яким мерзотником він насправді був. Навряд чи дівчина взагалі здогадувалася, чим він там зі своїми дружками займається. Він просто подобався їй. Неважливо, за характер чи за зовнішність, бо Кріс був досить привабливим. Дівчата наче тонули в його карих очах і це, безсумнівно, було одною з його переваг. Звісно, він був досить низького росту, але точно вищим за будь-яку дівчину.

Кріс підняв Клер на руки та поніс до ліжка. Він обережно поклав її на м’яку постіль та навис зверху. Руки дівчини гладили його тіло та нарешті спустилися на потрібне місце. Вона розстебнула його ширинку та підняла свою спідницю. В цей момент голова хлопця наче вибухнула, і він остаточно втратив останній зв’язок зі світом. Він швидко приспустив свої джинси разом зі спідньою білизною та зняв з Клер трусики. Дівчина грайливо засміялася та притягнула його до себе, цілуючи. Зараз жоден з них вже не міг терпіти. Їм хотілося більшого. Відчути цю насолоду, відчути жар чужого тіла. Наче ви єдині, хто залишився в цьому світі. Зараз Клер та Кріс були сам на сам. П’яні та справжні. Алкоголь мав чудову здатність знімати маски, які люди натягували на себе. Всі думки були зосереджені лише на людині, яка була напроти. Це до біса збуджувало, як і те, що внизу знаходились люди, які могли їх почути. Хотілося розтягнути цей момент, подразнити, але не вистачало терпіння.